Сичов, О. С.     Можливості досягнення жорсткого контролю частоти серцевих скорочень у хворих із постійною формою фібриляції передсердь неклапанної етіології та супутньою серцевою недостатністю [Text] = Possibility of achieving strict control heart rate in patients with permanent atrial fibrillation non-valvular etiology and heart failure / О. С. Сичов, П. Б. Романюк, В. Г. Гурьянов // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. - 2018. - N 4. - С. 128-142 MeSH-main: СЕРДЕЧНЫХ СОКРАЩЕНИЙ ЧАСТОТА -- HEART RATE ПРЕДСЕРДИЙ ФИБРИЛЛЯЦИЯ -- ATRIAL FIBRILLATION СЕРДЕЧНАЯ НЕДОСТАТОЧНОСТЬ -- HEART FAILURE Annotation: Мета дослідження – визначити предиктори досягнення жорсткого контролю ЧСС у хворих із постійною формою фібриляції передсердь (ПФФП) та супутньою серцевою недостатністю на момент виписки із стаціонару, виявити переваги застосування бісопрололу чи карведилолу для контролю ЧСС. Матеріал і методи. У дослідження послідовно включені 30 пацієнтів. Тривалість спостереження склала 238,3±17,0 днів, дизайн передбачав 3 візити. Титрування дози ББ проводилося 67,7±10,3 днів (інтервал між 1 і 2 ві­зитами). Прийом максимальної або максимально переносимої дози ББ тривав 170,6±17,7 днів (інтервал між 2 і 3 візитами). Парні навантажувальні проби – тредміл-тест (ТТ) і тест 6-хвилинної ходьби (6МТХ) проводилися під час 2 і 3 візитів. Результати. Пацієнтів було поділено на дві групи – з серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду СНзберФВ (n=159) та з серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду СНзнижФВ (n=64) лівого шлу­ночка (ЛШ) за даними ЕхоКГ та підгрупи відповідно до призначеного ББ. Середня ЧСС за даними ЕКГ на момент виписки із стаціонару складала (78,6±11,1) уд/хв, у 148 (66,4 %) пацієнтів мав місце жорсткий контроль ЧСС, а у 75 (33,6 %) – м’який. Для контролю ЧСС застосовували наступні препарати: бісопролол у 171 (76,7 %) хворого, карведилол у 52 (23,3 %), дигоксин у 81 (36,3 %). Висока доза β-адреноблокаторів, тобто середньотерапевтична і вища, мала місце у 139 (81,3 %) випадках при застосуванні бісопрололу та у 24 (46,2 %) – при прийомі карведилолу. На момент виписки дозування препаратів для контролю ЧСС було наступним: бісопролол – (6,3±3) мг, карведилол – (23,7±15,8) мг, дигоксин – (0,21±0,10) мг. Висновки. На момент виписки жорсткого контролю ЧСС у пацієнтів із ПФФП досягнуто у 34,4 % і супутньою СНзнижФВ та у 63,5 % і супутньою СНзберФВ, а м’якого контролю ЧСС – у 65,6 % та 36,5 % хворих відповідно. Можливість досягнення жорсткого контролю ЧСС на момент виписки у хворих із ПФФП та супутньою СНзнижФВ знижується за умови використання карведилолу, порівняно з терапією бісопрололом (p=0,049) при стандартизації за іншими факторами ризику. При цьому, як наслідок, зростає застосування дигоксину (p=0,03) як допоміжного препарату для контролю ЧСС. Можливість досягнення жорсткого контролю ЧСС на момент виписки для пацієнтів із ПФФП та супутньою СНзберФВ пов’язана із використанням високих доз (середня терапевтична і вище) β-адреноблокаторів (p0,001); при стандартизації за іншими факторами ризику використання бісопрололу не має значимої переваги, порівняно із терапією карведилолом (p The aim of the study – to determine the predictors of the achievement of strict control of heart rate in patients with PFTF and concomitant heart failure at the time of discharge from the hospital, to identify the benefits of using bisoprolol or carvedilol for monitoring heart rate. Material and Methods. The study consistently included 30 patients. The observation duration was (238.3±17.0) days, the design provided for 3 visits. Titration of the dose of BB was carried out (67.7±10.3) days (interval between 1 and 2 visits). Reception of the maximum or maximum tolerated dose of BB lasted (170.6±17.7) days (interval between 2 and 3 vi­sits). Paired exercise tests — a treadmill test (TT) and a 6-minute walk test (6MWT) were performed during 2 and 3 visits. Results and Discussion. Patients were divided into two groups – HFpEF (n=159) and HFrEF (n=64) LV according to echocardiography and subgroups according to the assigned BB. The average heart rate for ECG at the time of discharge from the hospital was (78.6±11.1) beats / min, in 148 (66.4 %) patients had severe heart rate control, and in 75 (33.6 %) was mild. For the control of heart rate, the following drugs were used: bisoprolol in 171 (76.7 %) patients, carvedilol in 52 (23.3 %), digoxin in 81 (36.3 %). A high dose of β-adrenoblockers, that is, a mediator and higher, occurred in 139 (81.3 %) cases with bisoprolol and in 24 (46.2 %) when receiving carvedilol. At the time of discharge, the dosage for the control of heart rate was as follows: bisoprolol – (6.3±3) mg, carvedilol – (23.7±15.8) mg, digoxin – (0.21±0.10) mg. Conclusions. At the time of the issue of strict control of heart rate in patients with PAF reached 34.4 % and concomitant HFrEF and 63.5 % and concomitant HFpEF, and soft heart rate control – in 65.6 % and 36.5 % of patients, respectively. Possibility of achieving tight control of heart rate at the time of discharge in patients with PAF and conco­mitant HF also decreases when using carvedilol compared to bisoprolol (p=0.049) when standardized for other risk factors. At the same time, as a consequence, the use of digoxin (p=0.03), as an auxiliary preparation for control of heart rate increases. The possibility of achieving tight control of heart rate at the time of discharge of patients with PAF and concomitant HF is associated with the use of high doses (mean therapeutic and higher) β-blockers (p0.001), and, when standardized by other risk factors, the use of bisoprolol does not have a significant benefit compared with carvedilol therapy (p Additional Access Points: Романюк, П. Б. Гурьянов, В. Г. There are no free copies