Проць, Г. Б.
    Сучасні підходи до хірургічного лікування хворих на генералізований пародонтит із використанням дентальних імплантатів [Текст] = Modern approaches to surgical treatment of patients with generalized parodontitis using dental implants / Г. Б. Проць, В. П. Пюрик // Клінічна стоматологія. - 2017. - N 4. - С. 4-10


MeSH-головна:
ПЕРИОДОНТА БОЛЕЗНИ -- PERIODONTAL DISEASES
ДЕНТАЛЬНОЙ ПЛАСТИНКИ ИМПЛАНТАЦИЯ -- BLADE IMPLANTATION
СТОМАТОЛОГИЧЕСКАЯ ИМПЛАНТАЦИЯ ВНУТРИКОСТНАЯ -- DENTAL IMPLANTATION, ENDOSSEOUS
КОСТЬ И КОСТНЫЕ ТКАНИ -- BONE AND BONES
Анотація: Основним постулатом пародонтологічного лікування є усунення факторів, що травмують пародонт, створення умов для нормалізації його властивостей. Оптимальними для ортопедичного лікування є конструкції з додатковими опорами на внутрішньокісткові імпланти. Можливості та умови для виконання хірургічного втручання на тканинах пародонта та імплантації у пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом (ГП) різного ступеня тяжкості мало вивчені
Мета дослідження – підвищити ефективність лікування хворих з частковою адентією зубного ряду при хронічному генералізованому пародонтиті шляхом включення в комплекс лікувальних заходів методу дентальної імплантації. Матеріали і методи. Подано результати обстеження 360 хворих на генералізований пародонтит різного ступеня тяжкості, яким виконували хірургічне втручання на тканинах пародонта з використанням дентальних імплантів. Для підвищення ефективності дентальної імплантації і хірургічного пародонтологічного втручання визначали якість кісткового ремоделювання для оцінки структурнофункціонального стану кісткової тканини і для диференційованого призначення остеотропних препаратів, що сприяло позитивному перебігу післяопераційного періоду.Результати досліджень та їх обговорення. У 40,81 % хворих результати досліджень маркерів кісткового ремоделювання, які ми отримали, свідчили про високі темпи кісткоутворення (25,12±2,23) нг/мл, та незначні процеси розсмоктування кісткової тканини – (8,54±1,23) н/моль, що дозволило цим хворим не призначати остеотропні препарати. У 50,83 % пацієнтів спостерігали підвищення розсмоктування кістки (10,82±1,34) н/моль, що було показанням до призначення антирезорбентів. А 8,36 % хворим, в яких відмічали пригнічення процесів кісткоутворення (18,05±2,08) нг/мл та збільшення показників резорбції (15,34±1,87) н/моль, призначали препарати, що стимулюють кісткоутворення і запобігають резорбції кісткової тканини. Висновки. Для підвищення ефективності дентальної імплантації та хірургічного пародонтологічного втручання необхідно визначати маркери кісткового ремоделювання для оцінки структурно-функціонального стану кісткової тканини і для диференційованого призначати остеотропні препарати, що сприятиме позитивному перебігу післяопераційного періоду. Одномоментне виконання хірургічного втручання на тканинах пародонта і проведення дентальної імплантації у 1,5–2 рази скорочує тривалість лікування без зниження його якості. У хворих на ГП середнього та тяжкого ступенів доцільне поетапне проведення хірургічних втручань із наступною дентальною імплантацією для запобігання післяопераційних ускладнень і втрати імплантів
Дод.точки доступу:
Пюрик, В. П.

Вільних прим. немає