Бець, І. Г. Тактико-технологічні особливості лікування ушкодження дистального метаепіфіза стегнової кістки [Текст] / І. Г. Бець // Травма. - 2018. - Том 19, N 2. - С. 91-97. - Бібліогр. в кінці ст. MeSH-головна: ЭПИФИЗЫ -- EPIPHYSES (повреждения, хирургия) БЕДРЕННОЙ КОСТИ ПЕРЕЛОМЫ -- FEMORAL FRACTURES (хирургия) ПЕРЕЛОМА ИММОБИЛИЗАЦИЯ ВНУТРЕННЯЯ -- FRACTURE FIXATION, INTERNAL (использование) ПОВЯЗКИ ГИПСОВЫЕ ХИРУРГИЧЕСКИЕ -- CASTS, SURGICAL (использование) Анотація: Відомо, що тяжкі ушкодження дистального метаепіфіза стегнової кістки частіше виникають у двох категорій постраждалих: у молодих чоловіків внаслідок високоенергетичної травми або у жінок старших вікових груп на тлі остеопоротичних змін кісткової структури, при падінні на коліно з висоти зросту. Незважаючи на інтенсивний розвиток травматології та новітні розробки АО, аналіз інформаційних джерел свідчить про відсутність єдиної концепції лікування ушкоджень дистального метаепіфіза стегнової кістки, оскільки рекомендації щодо тактики і технологій лікування мають суперечливий характер. Ідеальні умови для отримання високих результатів лікування переломів дистального відділу стегна можуть бути створені методами внутрішньої фіксації, за умови відсутності в подальшому необхідності додаткової іммобілізації і створення умов для ранньої мобілізації колінного суглоба. Однак на практиці можливості для виконання ідеально оптимального і надійного заглибного остеосинтезу є далеко не завжди: тяжка травматична деформація суглобового кінця стегнової кістки (перелому типу С) і остеопоротичні зміни структурного стану кісткової тканини можуть істотно впливати на якість фіксації та вимагають використання більш гнучкоїй адаптивної тактики лікування в кожному конкретному випадку. Мета. Оптимізація тактики лікування переломів дистального метаепіфіза стегнової кістки. Матеріали та методи. Матеріалом для дослідження є результати лікування 44 пацієнтів із переломами дистальних відділів стегна, обох статей і різних вікових груп. У лікуванні використана внутрішня фіксація (16 випадків), позавогнищевий остеосинтез (14 випадків), скелетне витягування (9 випадків) і фіксаційний метод (5 випадків). Результати оцінювали за бальною системою, розробленою професором С.Д. Тумяном. Результати. Аналіз результатів привів до висновків про те, що в низці клінічних ситуацій (тяжкі травматичні деструкції суглобового кінця стегна й остеопороз) відсутні перспективи отримання добрих анатомічних і функціональних результатів використання внутрішньої фіксації, при високому ризику тяжких необоротних ускладнень. Методи позавогнищевого остеосинтезу значною мірою можуть бути альтернативою внутрішньої фіксації. Висновки. Архаїчні технології скелетного витягування та гіпсової іммобілізації до цього часу є затребуваними і знаходять своє місце в лікуванні переломів дистального метаепіфіза стегна на медичному просторі України Вільних прим. немає |