Паньків, В. І.
    Ефективність і патогенетичне обгрунтування застосування вілдагліптину у хворих на цукровий діабет 2-го типу [Текст] / В. І. Паньків // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2019. - Том 15, N 7. - С. 28-33. - Бібліогр. наприкінці ст.


Рубрики: Вилдаглиптин

   Глиптар


MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (кровь, лекарственная терапия)
ЛЕКАРСТВЕННАЯ ТЕРАПИЯ КОМБИНИРОВАННАЯ -- DRUG THERAPY, COMBINATION
ГИПОГЛИКЕМИЧЕСКИЕ СРЕДСТВА -- HYPOGLYCEMIC AGENTS (прием и дозировка, терапевтическое применение)
ДИПЕПТИДИЛ-ПЕПТИДАЗЫ IV ИНГИБИТОРЫ -- DIPEPTIDYL-PEPTIDASE IV INHIBITORS (прием и дозировка, терапевтическое применение)
МЕТФОРМИН -- METFORMIN (прием и дозировка, терапевтическое применение)
ЛЕЧЕНИЯ РЕЗУЛЬТАТОВ АНАЛИЗ -- TREATMENT OUTCOME
Анотація: Інгібітори дипептидилпептидази 4-го типу (ДПП-4), маючи інкретинову активність, впливають на основні патогенетичні механізми цукрового діабету (ЦД) 2-го типу. Вілдагліптин є інноваційним препаратом класу інгібіторів ДПП-4 з унікальними характеристиками фармакокінетики, ефективність і безпека якого вивчалися в плацебо-контрольованих дослідженнях. Мета дослідження: вивчення фармакотерапевтичної ефективності, безпеки й переносимості препарату Гліптар виробництва ПАТ «Київмедпрепарат» (Україна) у терапії хворих на ЦД 2-го типу. Матеріали та методи. У дослідження було включено 49 пацієнтів із ЦД 2-го типу. До включення в дослідження хворі отримували монотерапію метформіном у дозі не менше за 1000 мг на добу принаймні упродовж останніх шести місяців. Тривалість перебігу ЦД 2-го типу в середньому становила 6,2 ± 1,8 року. Пацієнти сформували дві групи для подальшого спостереження. 29 пацієнтам, які до цього часу отримували препарати метформіну в дозі до 2000 мг/добу, був додатково призначений препарат Гліптар (вілдагліптин) у дозі 50 мг двічі на добу. Пацієнти другої групи (n = 20) продовжували прийом метформіну двічі на день в дозі 2000 мг/добу. Результати. Через 12 тижнів у хворих першої групи на тлі терапії метформіном у поєднанні з вілдагліптином рівень НbА1с вірогідно знизився до 6,42 ± 0,21 %, глікемія натще — до 6,14 ± 0,22 ммоль/л, глікемія постпрандіальна — до 8,63 ± 0,23 ммоль/л. На тлі комбінованого лікування у хворих на ЦД 2-го типу відзначалися зниження маси тіла на 1,18 кг, а також тенденція до зниження індексу маси тіла з 31,49 ± 1,08 кг/м2 до 29,98 ± 0,76 кг/м2. Рівень імунореактивного інсуліну становив після лікування в першій групі 14,08 ± 1,83 мкОд/мл (при початковому 21,11 ± 2,03 мкОд/мл), індекс HOMA-IR — 3,14 ± 0,21 (проти початкового 6,28 ± 1,42). Вірогідне зниження показників вуглеводного обміну, інсулінорезистентності можна оцінювати як позитивну динаміку завдяки комбінованому лікуванню. Висновки. З огляду на отримані переваги подвійної терапії в лікуванні хворих на ЦД 2-го типу відповідно до загальноприйнятої покрокової терапії на другому етапі пацієнтам, які отримують метформін і не досягли цільового глікемічного контролю, доцільно призначати препарат вілдагліптину. Комбінована терапія вілдагліптином у поєднанні з метформіном забезпечує комплексну дію на чинники ризику серцево-судинних захворювань у вигляді запобігання розвитку гіперінсулінемії та зниження інсулінорезистентності
Вільних прим. немає