Міщук, В. Р.     Глюкокортикостероїди в лікуванні ГРДС: за і проти. Огляд літератури / В. Р. Міщук // Медицина невідкладних станів. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 7-12. - Бібліогр. в кінці ст. MeSH-головна: ТЯЖЕЛЫЙ ОСТРЫЙ РЕСПИРАТОРНЫЙ СИНДРОМ -- SEVERE ACUTE RESPIRATORY SYNDROME (лекарственная терапия) РЕСПИРАТОРНЫЙ ДИСТРЕСС-СИНДРОМ ВЗРОСЛЫХ -- RESPIRATORY DISTRESS SYNDROME, ADULT (лекарственная терапия) ГЛЮКОКОРТИКОИДЫ -- GLUCOCORTICOIDS (терапевтическое применение) КОРОНАВИРУСНЫЕ ИНФЕКЦИИ -- CORONAVIRUS INFECTIONS (лекарственная терапия, патофизиология) Кл.слова (ненормовані): COVID-19 Анотація: Летальність від гострого респіраторного дистрес-синдрому залишається високою, незважаючи на впровадження сучасних технологій респіраторної підтримки та екстракорпоральних методів оксигенації. Значною мірою це зумовлено дизрегульованою запальною відповіддю організму на пошкоджуючий фактор, прогресивним ураженням альвеолярно-капілярної мембрани і, як наслідок, критичною редукцією газообміну в легенях. Глюкокортикостероїди належать до потужних протизапальних препаратів, що пояснює мотивацію клініцистів призначати ці ліки у хворих із тяжким перебігом респіраторного дистрес-синдрому. У літературному огляді проведено аналіз наукових досліджень, які як підтримують ефективність, так і заперечують користь від застосування глюкокортикостероїдів при респіраторному дистрес-синдромі. Згідно з наведеними в огляді даними, глюкокортикостероїди можуть бути ефективними, якщо застосовуються в ранній стадії захворювання (перші 5–7 днів) і у низьких дозах із пролонгованим уведенням. Щодо вибору пацієнтів, то такими слід вважати хворих із середньотяжким і тяжким респіраторним дистрес-синдромом (PaO2/FiO2 < 200), в яких, незважаючи на застосування адекватної стратегії штучної вентиляції легень, відбувається прогресивне зниження оксигенації Вільних прим. немає