Мінаєв, О. О. Порівняльний аналіз лікування хворих з хронічним дакріоциститом у ранньому та пізньому післяопераційному періоді [Текст] / О. О. Мінаєв // Оториноларингологія = Оториноларингология = Otorhinolaryngology. - 2021. - № 1. - С. 20-32 MeSH-головна: ДАКРИОЦИСТИТ -- DACRYOCYSTITIS (хирургия) ПОСЛЕОПЕРАЦИОННЫЙ ПЕРИОД -- POSTOPERATIVE PERIOD Анотація: Хронічний дакріоцистит (ХД) є частою патологією сльозовідвідних шляхів. Пошук оптимального способу ендоназальної ендоскопічної дакріоцисториностомії (ЕЕДЦРС), який давав би швидкий, якісний та стійкий ефект, а також менший відсоток рецидивів захворювання, залишається актуальним. Мета: проаналізувати ефективність лікування хворих з хронічним дакріоциститом у ранньому та пізньому післяопераційних періодах при застосуванні різних модифікацій проведення ЕЕДЦРС. Матеріали та методи: Досліджувану групу (1-а група) склали 45 пацієнтів з ХД, яким ЕЕДЦРС була здійснена за розробленою методикою, у групу порівняння (2-а група) було включено 36 хворих, яким після виконання розробленої ЕЕДЦРС в зону дакріориностоми встановлювали провідник з полівінілхлориду (ПВХ). У контрольну групу (3-я група) увійшли 28 пацієнтів, яким ЕЕДЦРС виконували за традиційною методикою: зі збереженням і пластичним укладанням слизових клаптів та з установленням ПВХ-провідника. Пацієнти 1-ї та 2-ї груп були розподілені на 2 підгрупи: до 1А і 2А увійшли пацієнти, яким у передопераційному періоді проводили комп’ютерну томографію (КТ) сльозовідвідних шляхів за розробленою нами методикою, а хворим підгруп 1В і 2В – за традиційним алгоритмом. У післяопераційному періоді оцінювали вираженість сльозотечі за шкалою Munk, ступінь візуалізації дакріориностоми, функцію сльозовідведення за вдосконаленою кольоровою сльозоносовою пробою Веста під ендоскопічним контролем. Підсумкову ефективність лікування оцінювали через 1 рік після хірургічного втручання. Результати: Кращі результати при тестуванні за шкалою Munk в ранньому післяопераційному періоді та через 1 міс. після операції були зафіксовані у підгрупах 1А і 1В в порівнянні з підгрупами 2А, 2В та 3-ю групою (різниця достовірна, p0,05). Через 3; 6 та 12 міс. після хірургічного втручання, тобто після видалення імплантата із сльозовідвідних шляхів, відмічалося покращення результатів у пацієнтів підгруп 2А, 2В і 3-ї групи, а відмінність від підгруп 1А та 1В була статистично не значущою (p0,05). В ранньому післяопераційному періоді в усіх пацієнтів візуалізація дакріориностоми була доброю. В пізньому післяопераційному періоді кращі результати були у підгрупі 1А, гірші – у 3-й групі, але без статистично значущої різниці через малу вибірку пацієнтів (p0,05). Достовірно кращі результати функції сльозовідведення отримані в підгрупах 1А і 1В вже з 3-ї доби після хірургічного втручання, а також у подальші строки раннього післяопераційного періоду і через 1 міс. після операції (p0,05). У подальші терміни спостереження пізнього післяопераційного періоду цей показник погіршувався у всіх клінічних групах, кращі результати були у підгрупі 1А, гірші – у 3-й групі, але через невелику вибірку пацієнтів статистично значущої відмінності не було (p0,05). Максимальні темпи погіршення візуалізації дакріориностоми та функції сльозовідведення спостерігались з 3-го по 6-й місяці після операції. Частка позитивних підсумків лікування у 1-й групі склала 97,8%, у 2-й групі – 94,4 %, а у 3-й групі – 85,7 %, при цьому відмінність між 1-ї і 3-ї групами була статистично значущою (p0,05). Висновок: Розроблена методика ендоназальної ендоскопічної дакріоцисториностомії дозволяє досягнути стійкої ремісії у 97,8 % пацієнтів з хронічним дакріоциститом, а застосування КТ сльозовідвідних шляхів за розробленою методикою дозволяє покращити результати хірургічного лікування Вільних прим. немає |