Солов’юк, О. А.     Клініко-діагностичне та прогностичне значення порушення біомаркера жирової тканини у хворих на цукровий діабет 2-го типу із ожирінням та порушенням вуглеводного обміну [Текст] / О. А. Солов’юк // Буковинський медичний вісник. - 2020. - Т. 24, № 1. - С. 134-141. - Бібліогр. в кінці ст. MeSH-головна: ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (диагностика) УГЛЕВОДНЫЙ ОБМЕН -- CARBOHYDRATE METABOLISM ЖИРОВАЯ ТКАНЬ -- ADIPOSE TISSUE Анотація: Цукровий діабет 2?го типу (ЦД) — гетерогенне захворювання, яке характеризується комплексом метаболічних порушень, характерними ознаками якого є інсулінорезистентність та недостатність функції клітин підшлункової залози різного ступеня вираженості. Мета роботи — дослідження клініко?діагностичного та прогностичного значення рівня оментину при цукровому діабеті 2?го типу в поєднанні із надлишковою масою тіла (НМТ) та ожирінням. Матеріал і методи. Обстежено 98 осіб із ЦД 2?го типу. До першої групи увійшли 64 особи з НМТ та ожирінням (індекс маси тіла 25). Другу групу склали 34 особи з ЦД типу 2 та нормальною масою тіла (індекс маси тіла ? 25). Як контроль була обстежена група з 28 практично здорових осіб, яка була зіставленою з першою та другою групою за статтю та віком. Результати. Наявність у пацієнтів із ЦД 2?го типу надлишкової маси тіла та ожиріння призводить до зниження рівня маркера компенсації порушеного метаболізму вуглеводнів та ліпідів, зменшення інсулінорезистентності — оментину на 127,48% відносно пацієнтів із ЦД типу 2 без НМТ та ожиріння. Пацієнти зі значеннями глікованого гемоглобіну HbA1c більше 8% демонстрували зменшення значень оментину порівняно з пацієнтами з компенсованим перебігом ЦД, різниця була більш виражена у пацієнтів із НМТ та ожирінням (28,29%, р0,05), за відсутності НМТ та ожиріння різниця становила 13,66%. Збільшення тривалості перебігу ЦД 2?го типу призводило до депресії досліджуваного маркера оментину в пацієнтів із ожирінням на 39,24% (р0,05), за відсутності ожиріння — на 25,95%. Розвиток ускладненого перебігу ЦД 2?го типу в пацієнтів з ожирінням призводив до зниження значень оментину на 51,09% (р0,05), за відсутності ожиріння — на 13,39%. Високий та дуже високий кардіоваскулярний ризик у хворих на ЦД 2?го типу з ожирінням призводив до різниці в значеннях оментину на 39,48% (р0,05) на користь високого ризику, а в пацієнтів без ожиріння — на 25,66%. Висновок. Рівні оментину при цукровому діабеті 2?го типу залежать від наявності в пацієнтів надлишкової маси тіла та ожиріння, а також від особливостей клінічного перебігу коморбідності, знижуючись при розвитку декомпенсації та ускладнень. Вільних прим. немає