Охотнікова, О. М. Уртикарний васкуліт у дітей [Текст] = Urticarial vasculitis in children / О. М. Охотнікова, О. А. Ошлянська // Астма та алергія. - 2021. - № 3. - С. 16-29. - Бібліогр.: в кінці ст. MeSH-головна: ВАСКУЛИТЫ -- VASCULITIS (диагностика) ДЕТИ -- CHILD Анотація: Різноманітні аутоімунні захворювання доволі часто проявляються ураженням декількох органів та систем і супроводжуються синдромом хронічної кропив’янки, включаючи такс серйозне імунологічне порушення як уртикарний васкуліт. Цей варіант васкуліту може бути і окремою нозологічною формою, до яких належить і синдром гінокомнлементемічного уртикарного васкуліту. Окрім клінічних ознак хронічної кропив’янки для останнього характерний тяжкий перебіг із системними проявами з боку різних органів, а також зниження рівня компонентів комплементу у сироватці крові і виявлення специфічних маркерів хвороби, таких як антитіла до першого компоненту комплементу Clq (Clq-антитіла). Діагноз уртикарного васкуліту підтверджують результати біопсії шкіри, яка в наш час є «золотим стандартом» діагностики. Синдром гіпокомнлементемічного уртикарного васкуліту є дуже рідкісним захворюванням, але зважаючи на мультисистемні його прояви з ним може стикнутися лікар будь-якої спеціальності (педіатр, сімейний лікар, алерголог, ревматолог, офтальмолог, дерматолог, нефролог тощо). Саме тому лікарі повинні бути добре обізнані з особливостей перебігу цієї хвороби не тільки задля зниження ймовірності помилкової діагностики уртикарного васкуліту як варіанту хронічної кропив’янки або іншої хвороби імунонатоґенетичного характеру, а й тому, що сучасна терапія цих станів радикально відрізняється один від одного: уртикарний васкуліт у найтяжчому варіанті часто вимагає використання як мінімум двох імуносунресивних препаратів (глюкокортикостероїдів та цитостатиків) й інших ліків супроводу, що саме по собі може викликати розвиток побічної медикаментозної алергічної реакції у вигляді кропив’янки. Хронічна ідіоиатична кропив’янка потребує дотримання сучасного алгоритму ведення хворого, з початковим застосуванням блокаторів Hj-рецеитору гістаміну та з можливим збільшенням дози у 4 рази, а у разі їх малої ефективності — переходом на терапію цитостатиками і препаратом моноклональних імуноглобулін-Е-антитіл — омалізумабом і вкрай обмежено і тільки на короткий термін — застосування глюкокортикостероїдів Different autoimmune diseases can present with organs malfunctioning and chronic urticaria symptoms in particular such urticarial vasculitis. This variant of vasculitis can be a separate nosological form, which includes a rare disease as hypocomplementemic urticarial vasculitis syndrome. In addition to chronic urticaria symptoms, hypocomplementemic urticarial vasculitis syndrome is characterized by severe systemic manifestations in different organs, decreased serum level of complement components, and appearance of specific markers, such as anti-Clq-antibodies. The diagnosis is confirmed by the results of skin biopsy, which is the «gold standard» of diagnosis. The condition often requires combined treatment with two immunosuppressive drugs. Hypocomplementemic urticarial vasculitis syndrome is a very rare disease, but, because of the multisystem manifestations, it can be encountered by any specialist (pediatrician, general practitioner, allergist, rheumatologist, ophthalmologist, dermatologist, nephrologist, etc), therefore doctors should consider this condition when dealing with such patients in order to reduce the risk of hypocomplementemic urticarial vasculitis syndrome misdiagnosis as the variants of chronic urticaria or another immunopathogenetic disease. That is why doctors should be well aware of the features of the course of this disease, not only to reduce the likelihood of erroneous diagnosis of urticarial vasculitis as chronic urticaria or another disease of immunopathological genesis, but also because modem therapy of these conditions is radically different from each other: chronic idiopathic urticaria requires adherence to a modern patient management algorithm with the initial use of HI -antihistamines with a possible increase in the dose (up to a 4-fold increase), and with their low efficiency — the transition to the use of cytostatics, monoclonal antibodies against immunoglobulin E -omalizumab, and is extremely limited and only for short-term use of glucocorticosteroids Дод.точки доступу: Ошлянська, О. А. Вільних прим. немає |