Особливості надання медичної допомоги хворим із вогнепальними пораненнями ліктьового суглоба [] = Features of medical care in patientswith elbow joint gunshot wounds / О. Є.Л. Лоскутов [та ін.] // Ортопедия, травматология и протезирование. - 2021. - № 1. - С. 5-8. - Бібліогр.: в кінці ст. MeSH-головна: РАНЫ ОГНЕСТРЕЛЬНЫЕ -- WOUNDS, GUNSHOT (терапия, уход) ЛОКОТЬ -- ELBOW (повреждения) КОНЕЧНОСТЬ ВЕРХНЯЯ -- UPPER EXTREMITY (повреждения) Анотація: Вогнепальні ушкодження ліктьового суглоба за частотою посідають третє місце після колінного та плечового. Особливості анатомічної та функціональної будови ліктьового суглоба, близьке розташування судинно-нервових утворень, сприятливі умови для розвитку інфекції визначають тяжкість перебігу вогнепальних поранень й обумовлюють складність лікування. Мета. Оцінити частоту і характер вогнепальних поранень ліктьового суглоба в структурі загальної бойової травми, а також визначити обсяг медичної допомоги та напрямок лікування таких ушкоджень в умовах обласної лікарні як етапу надання допомоги. Методи. У ретроспективне дослідження включено 1 809 пацієнтів (96,0 % чоловіків, середній вік (33,7 ± 0,2) року). Вогнепальні поранення кінцівок виявлено в 1 013 (56,0 %) постраждалих, із них ліктьового суглоба — у 25 (2,47 %). Мінно-вибухові поранення були у 22 (88 %) пацієнтів, кульові — в 3 (12 %). Результати. Тактика лікування вогнепальних ушкоджень ліктьового суглоба залежала від тяжкості стану постраждалих і характеру супутніх травматичних ушкоджень. У структурі бойової травми ліктьового суглоба більшість становили поєднані (52 %) та множинні (40 %) ушкодження та супроводжувались вогнепальним переломом кісток у 60 %. У пацієнтів, які перебували в тяжкому стані, застосовано тактику Damage control із двох етапів. На першому переломи фіксували гіпсовими лонгетами або апаратами зовнішньої фіксації (АЗФ), рани не піддавали пов­ноцінній хірургічній обробці (ХО), а лише промивали антисептиками та видаляли видимі сторонні тіла. У хворих із м’якотканинними ушкодженнями проводили первинну ХО ран відповідно до загальних принципів, травмовані нерви не відновлювали. На другому етапі, після стабілізації хворих, виконували повторну ХО ран. Після їх неускладненого загоєння демонтували АЗФ і замінювали метод фіксації на накістковий остеосинтез. Висновки. Рекомендовано виконувати стабілізацію внутрішньосуглобових вогнепальних переломів ділянки ліктьового суглоба за допомогою АЗФ і після неускладненого загоєння ран переходити на заглибний остеосинтез Gunshot wounds of the elbow joint are the third most common after knee and shoulder injuries. Features of the anatomical and functional structure of the elbow joint, the close location of the vascular and nervous formations, favorable conditions for the development of infection determine the severity of gunshot wounds and cause the complexity of its treatment. Objective. To evaluate the frequency and nature of the elbow joint gunshot wounds in the structure of the general combat injuries, as well as to determine the volume of medical care and direction of treatment of such injuries in the conditions of the regional hospital as a stage of care. Methods. A retrospective study included 1 809 patients (96.0 % of men, mean age (33.7 ± 0.2) years). Firearms limb injuries were detected in 1 013 (56.0 %) of all victims, of which the elbow joint — 25 (2.47 %). Mines and explosives injuries were in 22 (88 %) of the patients, bullet — in 3 (12 %). Results. Tactics of treatment of elbow joint gunshot wounds depended on the severity of the condition of the victims and the nature of concomitant traumatic injuries. In the structure of combat injury of the elbow joint the majority was combined (52 %) and multiple (40 %) injuries and was accompanied by gunshot fractures in 60 %. In patients who were in severe state, applied the tactics of Damage control in two stages. At the first stage the fractures were fixed with plaster splints or external fixation devices (EF), the wounds were not subjected to full surgical debridment (SD), but only washed with antiseptics and the visible foreign bodies were removed. In patients with soft tissue injuries wounds the primary SD was performed according to general principles, injured nerves were not restored. In the second stage, after patient is stabilized, the repeated SD of the wound was performed. After their uncomplicated healing the EF was removed and the method of fixation was changed to internal osteosyntesis. Conclusions. It is recommended to perform stabilization of intra-articular gunshot fractures of the elbow joint with EF and after uncomplicated wound healing go to the internal osteosynthesis Дод.точки доступу: Лоскутов, О. Є.Л. Доманський, А. М. Жердєв, І. І. Лушня, С. Л. Вільних прим. немає