Dinicola, Simona.     Інозитоли: від установлених знань до нових підходів / S. Dinicola, V. Unfer, F. Facchinetti // Репродуктивна ендокринологія = Reproductive endocrinology. - 2021. - N 5. - С. 101-110 MeSH-головна: ИНОЗИТ -- INOSITOL (метаболизм, фармакология) ФЕРТИЛЬНОСТЬ -- FERTILITY (действие лекарственных препаратов) Анотація: Інозитоли є предметом уваги клініцистів, особливо ендокринологів і гінекологів, лише протягом останніх 20 років, хоча їхня історія сягає далекої давнини. Усе почалося в 1850 р., коли німецький лікар і хімік Johann Joseph Scherer виділив гексагідроксициклогексан із м’язових клітин і назвав цю молекулу «інозитол», поєднавши грецькі терміни ìς (in-, «сухожилля, клітковина»), -ose (вказує на вуглевод; інозитол має солодкий смак), -ite («складний ефір»), -ol («алкоголь») [1]. Лише за багато років після цього Maquenne встановив структуру інозиту циклогексанолу, виділивши його з листя [2], а століття по тому Posternak у своїй точній роботі описав конфігурацію основного ізомеру інозитолу в еукаріотичних тканинах – міо-інозитол (МІ) [3]. Структура цього гексагідроксициклогексану дозволяє утворити 9 різних ізомерів: цис-, епі-, ало-, міо-, нео-, сцило-, L-хіро-, D-хіро-інозитол (DХІ) та МІ Дод.точки доступу: Unfer, Vittorio Facchinetti, Fabio Вільних прим. немає