Аналіз причин розвитку остеоартрозу плечового суглоба у хворих після переломів проксимального епіметафіза плечової кістки [Текст] = Analysis of the Сauses of the Development of Osteoarthrosis of the Shoulder Joint in Patients After Fractures of the Proximal Epimetaphysis of the Humerus / С. С. Страфун [та ін.] // Вісник ортопедії, травматології та протезування. - 2020. - N 1. - С. 15-24. - Бібліогр.: в кінці ст. MeSH-головна: ПЛЕЧЕВОЙ КОСТИ ПЕРЕЛОМЫ -- HUMERAL FRACTURES (осложнения) ПЛЕЧЕВОЙ СУСТАВ -- SHOULDER JOINT (патология) ОСТЕОАРТРИТ -- OSTEOARTHRITIS (терапия) ОСТЕОНЕКРОЗ -- OSTEONECROSIS (осложнения, хирургия) Анотація: Післятравматичний (вторинний) артроз плечового суглоба, що розвивається внаслідок переломів проксимального епіметафіза плечової кістки, складає близько 10% усіх випадків артрозу плечового суглоба незалежно від лікувальної тактики. Мета роботи. Дослідити основні причини розвитку післятравматичного артрозу плечового суглоба у хворих із переломами проксимального епіметафіза плечової кістки. Матеріали і методи. Клінічну групу склали 295 хворих із переломами проксимального епіметафіза плечової кістки, які з 2009 по 2020 рік перебували на лікуванні у відділеннях Державної установи “Інститут травматології та ортопедії НАМН України” (м. Київ). З них 55 (18,64%) хворих, у яких був виявлений післятравматичний артроз плечового суглоба. Вік пацієнтів складав від 27 до 68 років (середній вік 42,7±9,5 років), чоловіків було 155 (52,5%), жінок – 140 (47,5%). Наявність післятравматичного омартрозу визначали в терміни від 3 до 5 років після перелому. Усіх хворих із післятравматичним остеоартрозом плечового суглоба залежно від проведеного лікування було розподілено на дві групи: група А – хворі після металоостеосинтезу проксимального епіметафіза плечової кістки, група Б – хворі, яким проводилось консервативне лікування. У групі А було 35 (63,6%) хворих, у групі Б – 20 (36,4%) хворих. Для визначення типу перелому застосовували універсальну класифікацію АО/ASIF. Висновки. Найбільшу кількість випадків післятравматичного омартрозу при консервативному лікуванні було виявлено при переломах типу А1 – 10,9% та А2 – 14,6%; при оперативному лікуванні післятравматичний омартроз розвився у хворих із переломами типу С3 – 12,6% та А3 – 14,6% (р≥0,05). Основною причиною розвитку післятравматичного омартрозу є асептичний некроз голівки плеча – 61,8% (р≤0,05), який частіше розвивається у хворих із переломами типу В та С за класифікацією АО. Найбільший вплив на розвиток омартрозу у хворих із переломами проксимального епіметафіза плечової кістки мають навантаження на плечовий суглоб – як під час реабілітації, так і в повсякденному житті та наявність контрактури в плечовому суглобі Дод.точки доступу: Страфун, С. С. Богдан, С. В. Юрійчук, Л. М. Сергієнко, Р. О. Вільних прим. немає