Аналіз структури контрактур суглобів верхньої кінцівки [Текст] = Analysis of the Structure of Contractures of the Upper Limb Joints / С. С. Страфун [та ін.] // Вісник ортопедії, травматології та протезування. - 2021. - N 3. - С. 4-12. - Бібліогр.: в кінці ст.


MeSH-головна:
КОНЕЧНОСТЬ ВЕРХНЯЯ -- UPPER EXTREMITY (патофизиология)
КОНТРАКТУРА -- CONTRACTURE (этиология)
СУСТАВА ДВИЖЕНИЯ АМПЛИТУДА -- RANGE OF MOTION, ARTICULAR (физиология)
Анотація: Аналіз обмежень амплітуди рухів у суглобах традиційно розглядається з позицій окремих нозологій, що їх спричинюють, проте системні результати зворотного синдромологічного підходу до вивчення контрактур публікуються лише епізодично. Мета. Визначити структуру, причини виникнення, характер та тяжкість контрактур суглобів верхньої кінцівки. Матеріали і методи. На великому масиві (16710 пацієнтів) проаналізовано структуру контрактур суглобів верхньої кінцівки внаслідок травм та захворювань. Оцінювався розподіл за локалізацією, етіологією, ступенем тяжкості контрактури, статевою та віковою приналежністю, а також взаємозв’язок між типом та локалізацією контрактури. Простежена динаміка розвитку контрактур та кількість необхідних хірургічних втручань. Результати. Обмеження рухів у суглобах верхньої кінцівки було зареєстроване у 5450 випадках з 16710 (32,6%), із них у пацієнтів чоловічої статі – 3485 (63,9%), жіночої – 1965 (36,1%). У процесі реконструктивно-відновного лікування хворим було виконано 7892 операцій. Найчастіше це були контрактури суглобів пальців кисті (42,5%), плечового (26,9%), ліктьового (13,4%), кистьового суглобів (13,3%), рідше – радіоульнарні контрактури (3,9%). Так, контрактуру ліктьового, радіоульнарного і кистьового суглобів найчастіше спричиняє кістково-хрящове ураження, суглобів пальців – поліетіологічний компонент, плечового – рівномірний розподіл поміж десмогенним, міогенним та кістково-хрящовим ураженням. Більшість контрактур була середньої тяжкості. Хірургічне лікування контрактур було багатоетапним для пальців кисті (1,91±1,35 операції) і, в основному, одномоментним для плечового суглоба (1,34±0,81 операції). Найбільш поліструктурними були бойові ураження, ішемічні та контрактури пальців (2,53­±1,22; 2,52±1,34 та 2,5±1,24 структури, відповідно), а найменш – радіоульнарні контрактури (1,59±1,34 структури). Радіоульнарні контрактури в 37,3% випадків супроводжуються контрактурами пальців, проте зворотний зв’язок наявний лише в 1,2%. Відмічено, що контрактури радіоульнарних суглобів нерідко супроводжуються обмеженням рухів у ліктьовому та кистьовому суглобах – в 34,9 та 56,6% випадків, відповідно. Водночас зворотна залежність поєднання контрактур у кистьовому та ліктьовому суглобах із радіоульнарними не дуже висока – 4,2% та 6% випадків, відповідно. Висновки. У хворих, які госпіталізовані для високоспеціалізованого хірургічного лікування патології верхньої кінцівки, контрактури суглобів останньої характеризуються поліетіологічністю, середнім та тяжким ступенем, викликані здебільшого порушенням кістково-хрящових структур та їх поєднанням із десмогенними, теногенними та міогенними ураженнями, простежуються специфічні взаємозв’язки за локалізацією та взаємообтяженням, швидкістю прогресування. Як правило, контрактури верхньої кінцівки мають застарілий характер і потребують багатоетапного хірургічного лікування
Analysis of the restrictions in the amplitude of movements in the joints is traditionally considered from the standpoint of individual nosologies that cause them, but the systemic results of the inverse syndromological approach to the study of contractures are published only sporadically. Objective: to determine the structure, causes, nature, and severity of contractures of the upper extremity joints. Materials and Methods. The structure of contractures of the upper extremity joints as the consequences of injuries and diseases was analyzed on a large array of patients (16,710 patients). Distribution by location, etiology, severity of contracture, gender and age, and relationships between type and localization of contracture were assessed. The dynamics of the development of contractures and the number of necessary surgical interventions was traced. Results. Restriction of movements in the upper extremity joints was registered in 5,450 out of 16,710 (32.6%) patients; among them there were 3,485 male (63.9%) and 1,965 (36.1%) female patients. During reconstructive treatment, 7,892 surgeries were performed. Most often these were contractures of the finger joints (42.5%), then shoulder (26.9%), elbow (13.4%), carpal joint (13.3%), less often – radioulnar contractures (3.9%). The elbow, radioulnar and carpal joint contractures most often are caused by osteo-cartilaginous lesions; a polyetiological component is typical for the finger joints. The shoulder joint contractures may be caused evenly by desmogenic, myogenic, or osteo-cartilaginous lesions. Most of the joint contractures are of moderate severity. Contractures of the fingers require multi-stage surgical treatment (1.91±1.35 surgeries); one-stage treatment is used for contractures of the shoulder joint (1.34±0.81 surgeries). The most polystructural lesions were combat wounds, ischemic, and finger contractures (2.53±1.22; 2.52±1.34 and 2.5±1.24 structures, respectively), and the least – radioulnar contractures (1.59±1.34 structures). Radioulnar contractures in 37.3% of cases are accompanied by contractures of the fingers, but vice versa only in 1.2%. It was noted that contractures of the radioulnar joints are often accompanied by restriction of movements in the elbow and wrist joints – in 34.9 and 56.6% of cases, respectively. At the same time, the inverse dependence of the combination of contractures in the wrist and elbow joints with radioulnar joints is not very high – 4.2% and 6% of cases, respectively. Conclusions. In patients who are hospitalized for highly specialized surgical treatment of pathology of the upper extremity, contractures of its joints are moderate and severe, characterized by polyetiology, and, in most cases, caused by disorders of osteo-cartilaginous structures and their combination with desmogenic, tenogenic, and myogenic lesions. Specific relationships are traced in localization and mutual burden of contractures, rapidity of their progression. As a rule, upper limb contractures are chronic ones and require multi-stage surgical treatment
Дод.точки доступу:
Страфун, С. С.
Безуглий, А. А.
Тимошенко, С. В.
Страфун, О. С.
Богдан, С. В.
Гайович, І. В.
Лисак, А. С.
Юрійчук, Л. М.

Вільних прим. немає