Форма документа : Стаття із журналу Шифр видання : Автор(и) : Шаттенбург Л., Кульчинський Я. Назва : Психодинаміка болю Місце публікування : НейроNEWS. - 2019. - № 4. - С. 34-37 (Шифр НУ43/2019/4) MeSH-головна: ПСИХОФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ РАССТРОЙСТВА -- PSYCHOPHYSIOLOGIC DISORDERS БОЛИ -- PAIN КОМПЛЕКСНЫЕ РЕГИОНАРНЫЕ БОЛЕВЫЕ СИНДРОМЫ -- COMPLEX REGIONAL PAIN SYNDROMES СОМАТОФОРМНЫЕ РАССТРОЙСТВА -- SOMATOFORM DISORDERS Анотація: Феномен болю поєднує в собі багато аспектів психо­соматики: проблема взаємодії розуму і тіла, здатність до самоспостереження, відмінність між болем, больові відчуття і їхнім відображенням в описі, емпатичне сприйнят­тя через оточення, особистий суб’єктивний досвід та його реактивація у зрілому віці тощо. У дослід­жен­ні ­феномена болю є безліч прикладів міждисциплінарної співпраці між лікарями, психологами, неврологами та ін. (Egle and Hoffmann, 1993; Basler etal., 2004)Ця стаття присвячена психодинамічним аспектам болю, тобто переважно глибинній психотерапії. Водночас жодним чином не ігноруються елементи поведінкової психотерапії. Такі конструкти когнітивної терапії, як дисфункціональні та катастрофічні думки, локус конт­ролю, внутрішня картина хвороби і т. д. відіграють важливу роль у медицині та психо­логії болю та больових ­відчуттів. Хоча саме ­інтегративна модель здатна повноцінно відоб­ра­­зити складну картину ­больового синдрому. H. Saner (1993) у визначенні болю наголошує, що больовий синдром може змінювати особистість. Біль ламає природну довіру до тіла, запускаючи «цвіль нещастя» по всій пси­хі­ці. Але H. Saner також додає, що людина може жити осмисленно та повноцінно навіть із хронічним болемВисновок. Психодинаміка болю є багатокомпонентною системою. На перший план при самоушкодженні можуть виступати як нарцисизм, так і підсвідома спроба запобігти психотичній декомпенсації. Так, при аналізі можливих мотивів та імпульсів такої поведінки стає зрозумілим, що діагностика аутоагресії перетворюється на складний процес дослідження. Психодинамічні теорії описують багато психологічних механізмів, що можуть призводити до больового розладу, такі як: конверсія, дисоціація, несприятливий тип прив’язаності, подолання основного депресивного конфлікту через депресивну соматизацію або підсвідому мазохістську фантазію, де страждання поєднуються з потягом до любові та надії. Те, що у сприйнятті больових відчуттів значну роль може відігравати ефект плацебо, є беззаперечним фактом, доведеним результатами багатьох досліджень. S. O. Hoffmann і U. T. Egle (2004) ­дійшли висновку, що соматичні аспекти виникнення та розвитку психосоматичного болю, які відіграють суттєву роль у трансформації з психічного в тілесне, натепер досліджені вкрай мало. Великі сподівання покладаються в цьому контексті саме на нейрофізіологію. Підсумовуючи дані досліджень із медико-антропологічного погляду, D. Moerman (2002) наголошує на складній ситуації, коли ми бачимо картину розмитою. Однак абсолютно зрозуміло, що те, як люди сприймають біль, яке значення йому надають, залежить від багатьох аспектів: особистого досвіду, віку, переконань та ін. Адже саме це має вплив на спосіб сприйняття власного тіла, його патологій і, ймовірно, лікування. Проте ніхто не вважає, що йдеться про легке завдання… Дод.точки доступу: Кульчинський, Я.