Голка, Г. Г.     Биомеханическое обоснование выбора хирургической тактики лечения нарушений консолидации переломов дистального отдела бедренной кости [Текст] / Г. Г. Голка, А. И. Белостоцкий // Ортопедия, травматология и протезирование. - 2016. - N 4. - С. 17-25 MeSH-главная: БЕДРЕННОЙ КОСТИ ПЕРЕЛОМЫ -- FEMORAL FRACTURES (хирургия) ПЕРЕЛОМА ИММОБИЛИЗАЦИЯ ВНУТРЕННЯЯ -- FRACTURE FIXATION, INTERNAL (методы, тенденции) ОСТЕОСИНТЕЗ, ВИНТЫ -- BONE SCREWS (вредные воздействия, использование, тенденции) КОМПЬЮТЕРНОЕ МОДЕЛИРОВАНИЕ -- COMPUTER SIMULATION МОДЕЛИ БИОЛОГИЧЕСКИЕ -- MODELS, BIOLOGICAL КОСТНО-МЫШЕЧНОЙ СИСТЕМЫ ФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ ПРОЦЕССЫ -- MUSCULOSKELETAL PHYSIOLOGICAL PROCESSES КОСТЬ И КОСТНЫЕ ТКАНИ -- BONE AND BONES (физиология) ПЕРЕЛОМЫ НЕСРОСШИЕСЯ -- FRACTURES, UNUNITED (патофизиология) СРАВНИТЕЛЬНЫЕ ИССЛЕДОВАНИЯ -- COMPARATIVE STUDY Аннотация: Мета: на підставі вивчення напружено-деформованого стану моделі остеосинтезу за умов перелому стегнової кістки, який не зрісся, із локалізацією зони незрощення в дистальному відділі визначити найефективніші способи фіксації таких ушкоджень. Методи: побудовано кінцево-елементні моделі стегнової кістки з різною довжиною дистального фрагмента, що визначали за відстанню (3 та 10 см) від верхнього краю зовнішнього виростка до лінії перелому. Для фіксації перелому використовували: блокований інтрамедулярний стрижень, LCP-пластину і 95° клинкову пластину. Площа контакту між фрагментами становила 50 %. До моделей прикладали навантаження, відповідне природному під час двохопорного стояння та згинання в колінному суглобі, а також ротаційне. Результати: встановлено, що для всіх варіантів моделей ротаційне навантаження є критичним за показниками напруження кісткової тканини, фіксувальних елементів та конструкції загалом, а також переміщення фрагментів кісток. У разі локалізації перелому в епіфізарній ділянці стегнової кістки надійнішу фіксацію короткого дистального фрагмента забезпечує LCP-пластина, тому її доцільно використовувати в таких випадках. За умов локалізації зони незрощення в дистальній діафізарній ділянці стегнової кістки найменше напруження кісткової тканини й найбільшу стійкість системи «кістка – фіксатор» до деформацій під час навантаження виявлено в моделі з блокованим інтрамедулярним стрижнем. Тому для фіксації відламків у разі порушень їхньої консолідації в дистальному діафізарному відділі стегнової кістки рекомендуємо використовувати блокований стрижень. Висновки: отримані результати дають змогу обґрунтувати спосіб хірургічного лікування пацієнтів із порушенням консолідації в разі переломів дистального відділу стегнової кістки, тобто обрати металофіксатор залежно від висоти ушкодження та довжини дистального фрагмента Доп.точки доступа: Белостоцкий, А. И. Свободных экз. нет