Фелештинський, Я. П.     Оптимізація трансабдомінальної преперитонеальної алопластики при рецидивних пахвинних грижах після операції Ліхтенштейна / Я. П. Фелештинський, А. А. Штаєр, М. О. Йосипенко // Хірургія України. - 2019. - N 2. - С. 30-33 MeSH-главная: ПОСЛЕОПЕРАЦИОННЫЕ ОСЛОЖНЕНИЯ -- POSTOPERATIVE COMPLICATIONS (хирургия) ПРОТЕЗЫ И ИМПЛАНТАТЫ -- PROSTHESES AND IMPLANTS (использование, стандарты) Аннотация: Мета роботи — підвищити ефективність хірургічного лікування рецидивних пахвинних гриж після операції Ліхтенштейна шляхом оптимізації трансабдомінальної преперитонеальної алопластики. Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів хірургічного лікування з використанням трансабдомінальної преперитонеальної алопластики у клініці кафедри хірургії і проктології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика у 2012 — 2018 рр. 65 пацієнтів з рецидивними пахвинними грижами після операції Ліхтенштейна. Вік пацієнтів становив від 19 до 74 років (середній вік — (51,6 ± 1,2) року). Всі пацієнти були чоловіками. Супутню патологію виявлено у 27 (41,5 %) пацієнтів. Рецидиви після операції Ліхтенштейна виникли через 3 міс у 18 (27,7 %) осіб, через 6 міс — у 38 (58,4 %), через 12 міс — у 9 (13,9 %). Відповідно до класифікації G. Campanelli (2006) пацієнти були розподілені на три групи: перша (R1) — 18 (27,7 %) пацієнтів, друга (R2) — 33 (50,7 %), третя (R3) — 14 (21,5 %). Залежно від методики трансабдомінальної преперитонеальної алопластики пацієнтів розділили на дві групи. В першій (n = 32) виконували класичну методику трансабдомінальної преперитонеальної алопластики, у другій (n = 33) — удосконалену нами. Спосіб відрізнявся від класичного додатковою мобілізацією верхнього клаптя очеревини вверх на 3 — 4 см. У черевну порожнину вводили сітку, ширшу на 3 — 4 см (12 ´ 15 см). Сітку фіксували за стандартною методикою з додатковою клейовою фіксацією по нижньому краю. Результати та обговорення. В групі І у ранній післяопераційний період у 3 (9,3 %) пацієнтів виникли сероми на боці операції, у 4 (12,1 %) — підшкірні гематоми. У віддалений післяопераційний період у 2 (6,2 %) пацієнтів мав місце хронічний пахвинний біль. Повторний рецидив діагностовано у 3 (9,3 %) осіб. У групі ІІ сероми виникли у 4 (12,1 %) випадках, підшкірні гематоми — у 4 (12,1 %). У віддалений період у 1 (3,1 %) пацієнта відзначено хронічний пахвинний біль. Повторних рецидивів не було. Висновки. Використання вдосконаленої трансабдомінальної преперитонеальної алопластики при лікуванні рецидивних пахвинних гриж після операції Ліхтенштейна за рахунок ширшого перекриття пахвинної ділянки сітчастим імплантатом має переваги над класичною трансабдомінальною преперитонеальною алопластикою, а саме значно знижує ймовірність повторних рецидивів пахвинної грижі (9,3 % — у групі І та відсутність рецидивів у групі ІІ) The aim — to improve the surgical treatment effectiveness for recurrent inguinal hernias after the Liechtenstein surgery by transabdominal preperitoneal alloplasty optimizing. Materials and methods. The surgical treatment results of 65 patients with transabdominal preperitoneal alloplasty for relapses after the Liechtenstein surgery in the Department of Surgery, for the period of 2012 — 2018 has been analysed. The patient’s age ranged from 19 to 74 years (mean age was 51.6 ± 1.2 years). All patients were men. Concomitant pathology was noted in 27 patients (41.5 %). Relapses after the Liechtenstein surgey has been developed after 3 months in 18 patients (27.7 %), after 6 months in 38 (58.4 %), after 12 months 9 (13.9 %). According to the Campanelli G. classification (2006) patients were devided into 3 groups: the first group (R1) included 18 (27.7 %), the second (R2) — 33 (50.7 %) and in the third (R3) ‑14 patients (21.5 %). Depending on the transabdominal preperitoneal alloplasty method, patients were divided into 2 groups. The first group 32 patients were operated by the classical transabdominal preperitoneal alloplasty, in the second are 33 patients was performed by improved transabdominal preperitoneal alloplasty. This method differed from the classical one by additional mobilization of the upper peritoneal flape upward by 3 — 4 cm. The mesh was introduced into the abdominal cavity by 3 — 4 cm wider (12 ´ 15 cm). The mesh was fixed by standard method, with an additional glue fixation on the lower edge. Results and discussion. In group I, in the early postoperative period, 3 (9.3 %) patients had serum cysts on the side of the operation, subcutaneous hematomas occurred in 4 (12.1 %). In the late postoperative period, 2 (6.2 %) patients experienced chronic inguinal pain. Recurrence was diagnosed in 3 (9.3 %). In group II, in patients undergoing advanced transabdominal preperitoneal alloplasty the serum cysts was in 4 (12.1 %) cases, subcutaneous hematomas were reported in 4 (12.1 %) patients. In the distant period, chronic inguinal pain was diagnosed in 1 (3.1 %) patient, no recurrence was observed. Conclusions. The use of advanced transabdominal preperitoneal alloplasty in the treatment of recurrent inguinal hernias after the Liechtenstein surgery, due to the wider coverage of the inguinal region with the mesh implant, has advantages over the classic transabdominal preperitoneal alloplasty and reduces the inguinal hernia recurrence rate from 9.3 % in the 1st group, to no relapse in the 2hd group Доп.точки доступа: Штаєр, А. А. Йосипенко, М. О. Свободных экз. нет