Демченко, А. В. Роль інгібітору МАО-В разагіліну в лікуванні хвороби Паркінсона [Текст] / А. В. Демченко // Міжнародний неврологічний журнал. - 2019. - N 5. - С. 69-74. - Бібліогр. наприкінці ст. MeSH-главная: ПАРКИНСОНА БОЛЕЗНЬ -- PARKINSON DISEASE (лекарственная терапия, этиология) ПРОТИВОПАРКИНСОНИЧЕСКИЕ СРЕДСТВА -- ANTIPARKINSON AGENTS (прием и дозировка, терапевтическое применение, фармакология) МОНОАМИНОКСИДАЗЫ ИНГИБИТОРЫ -- MONOAMINE OXIDASE INHIBITORS (прием и дозировка, терапевтическое применение, фармакология) Аннотация: У статті обговорюється проблема хвороби Паркінсона (ХП), яка є другим за важливістю нейродегенеративним захворюванням у розвинутому суспільстві після хвороби Альцгеймера. В Україні поширеність ХП становить 140 випадків на 100 000 населення. Основними факторами, що підвищують рівень смертності при ХП, є деменція, наявність галюцинацій, дисфагії, переважання акінетико-ригідної форми з раннім порушенням рівноваги й ходи. Відсутність класичного тремору спокою, симетричність симптоматики асоційовані зі зниженням виживаності, на той час як наявність тремору спокою — зі збільшенням. Основна проблема в лікуванні ХП полягає в тому, що, незважаючи на досягнуте значне покращання якості життя хворих і виражений симптоматичний ефект, у цілому сучасні терапевтичні можливості поки не дозволяють запобігати подальшій дегенерації дофамінергічних нейронів і прогресуванню хвороби, тому клінічна практика вимагає впровадження терапевтичних стратегій, що впливають на патогенетичні основи хвороби. Це особливо актуально, коли пацієнти на ранніх стадіях ХП мають найбільш високий нейропластичний резерв, а стратегія їх безперервного лікування повинна бути орієнтована на десятиріччя вперед. Розробка нових терапевтичних засобів, включно з селективними інгібіторами моноаміноксидази (MAO), змінила обличчя лікування ХП. Пацієнтам віком 50–70 років із малою й помірною вираженістю рухового дефіциту й за відсутності виражених когнітивних розладів призначають лікування інгібітором МАО-В або агоністами дофамінових рецепторів; при тяжких рухових порушеннях — препаратами леводопи, а тоді, коли невеликі її дози (300–400 мг/добу) не забезпечують достатнього клінічного ефекту, додатково призначають інгібітор МАО-В, агоністи дофамінових рецепторів або амантадин з метою уникнення подальшого підвищення дози леводопи. Додавання інгібітору МАО-В і/або агоністів дофамінових рецепторів до леводопи дає змогу знизити її дозу на 15–30 % без втрати ефективності й сприяє відстроченню розвитку моторних флуктуацій. Свободных экз. нет |