Вид документа : Статья из журнала Шифр издания : Автор(ы) : Страфун С. С., Ломко В.М. Заглавие : Лікування задньої нестабільності плечового суглоба під артроскопічною асистенцією Место публикации : Вісник ортопедії, травматології та протезування. - Київ, 2018. - N 1. - С. 4-11 (Шифр ВУ11/2018/1) Примечания : Бібліогр.: с. 9 MeSH-главная: СУСТАВА НЕУСТОЙЧИВОСТЬ -- JOINT INSTABILITY ПЛЕЧЕВОЙ СУСТАВ -- SHOULDER JOINT АРТРОСКОПИЯ -- ARTHROSCOPY Аннотация: Задня нестабільність плечового суглоба спостерігається приблизно у 24% всіх хворих, яким проведена операція з приводу нестабільності плечового суглоба. Точна оцінка захворюваності є складним завданням, оскільки ця патологія зазвичай не діагностується. Діагноз задньої нестабільності плеча не встановлюється приблизно у 60-79% випадків при первинному огляді. Це веде до формування контрактур плечового суглоба та збільшення кісткових дефектів його компонентів. Первинний гострий задній вивих (A2) може переходити в структурну динамічну нестабільність (B2) і у випадку відсутності адекватного лікування перетворюватися на придбану статичну нестабільність (C2) внаслідок повторних вивихів та прогресування дегенеративних змін. Мета дослідження. Аналіз результатів лікування хворих із задньою нестабільністю плеча, яка утворилась внаслідок гострого травматичного заднього вивиху плечової кістки A2, і пацієнтів, які мали задню нестабільність плечового суглоба внаслідок давньої травми чи декількох мікротравматич- них епізодів B2. Лікування пацієнтів проводилось шляхом проведення закритої репозиції та відновлення структур плечового суглоба під артроскопічною асистенцією. Матеріали і методи. Матеріалом для роботи стали результати обстеження та хірургічного лікування 17 пацієнтів із задньою нестабільністю плечового суглоба віком від 16 до 51 року. Залежно від давності патології та кількості пошкоджених структур плечового суглоба виділили 4 типа пошкоджень. Хворим виконувалися наступні оперативні втручання: закрите вправлення, ар- троскопія плечового суглоба: рефіксація заднього відділу суглобової губи (операція зворотного Банкарта), тенодез сухожилка довгої голівки біцепса, реімплесаж сухожилка підлопаткового м’яза в зону дефекту головки плечової кістки та формування кісткового блоку для відновлення площі суглобового відростка лопатки. Результати. Біомеханічні дослідження щодо моделювання механізму виникнення задньої нестабільності плеча засвідчили, що сили, які діють на суглоб, послідовно руйнують структури плечового суглоба в напрямку його задніх відділів, починаючи з суглобової губи лопатки, капсули суглоба, та ведуть до реалізації гострого заднього вивиху плечової кістки. У свою чергу це стає причиною зіткнення задньої частини гленоїдального відростка лопатки з передньомедіальною поверхнею головки плечової кістки. Як наслідок виникає імпресійний перелом останньої та утворюється дефект, відомий як “зворотній Хілл-Сакс”, у результаті чого головка може блокуватися у патологічному положенні заднього вивиху. Окрім того, пошкоджуються зв’язки, які утримують сухожилок довгої головки біцепса, що призводить до болісних відчуттів при активних рухах та веде до механічного пошкодження сухожилків ротаторної манжети. Залежно від інтенсивності діючого фактора та вектора навантаження можуть пошкоджуватися як м’якотканинні структури, так і кісткові без утворення гострого заднього вивиху, але з розвитком задньої нестабільності плеча, яка у разі відсутності лікування призводить до тяжких дегенеративних змін плечового суглоба. Висновки. Задня нестабільність плеча - тяжка патологія плечового суглоба, яка потребує своєчасного виявлення та адекватного лікування з відновленням статичних та динамічних стабілізаторів. Результати лікування пацієнтів залежать від давності та тяжкості ушкоджень та величини кісткових дефектів головки плечової кістки та суглобового відростка лопатки. Відновлення суглобових поверхонь плеча є запорукою відновлення функції. У разі поєднання пошкоджень суглобової губи та суглобової поверхні лопатки, окрім реконструктивної операції на плечовій кістці, слід виконувати відновлення усіх статичних стабілізаторів для утворення “ефективної суглобової арки”. Успішне хірургічне лікування хворих із задньою нестабільністю плеча залежить від чіткого уявлення типу пошкодження стабілізуючих структур плечового суглоба на етапі планування та готовності виконати відновлення у процесі хірургічного лікування.The posterior shoulder instability occurs in about 24% of all patients operated on the instability of the shoulder joint. An accurate assessment of morbidity is a difficult task, since this pathology is usually not diagnosed. The diagnosis of posterior shoulder instability is not set at approximately 60% to 79% of cases during initial examination. This leads to the formation of contracture of the shoulder joint and an increase in the bone defects of the shoulder joint components. The initial acute dislocation (A2) may pass into the structural dynamic instability (B2) and, if not adequately treated, become the acquired static instability (C2) as a result of recurrence and progression of degenerative changes. Objective. To analyze the treatment outcomes in patients with posterior instability of the shoulder resulting from the acute traumatic posterior dislocation of A2 humerus and patients with posterior shoulder instability due to an old injury or several microtrau- matic episodes of B2. Patients were treated with a closed reposition and restoration of the structures of the shoulder joint under the arthroscopic assistance. Materials and Methods. The material for the work was the results of the examination and surgical treatment of 17 patients with posterior shoulder instability in the age from 16 to 51 years. Depending on the history of pathology and the number of damaged structures of the shoulder joint, 4 types of damage were identified. Operative interventions were as follows: closed reposition, arthroscopy of the shoulder joint: reflexion of the posterior part of the articular lobes (reverse Bankart surgery), tenodesis of the long head of the biceps tendon, reimplasion of the subscapularis muscle tendon in the area of the defect of the humerus, and the formation of the bone unit for recovery area of the joint prosthetic blade. Results. Biomechanical studies on the modeling of the mechanism of posterior shoulder instability have shown that the forces acting on the joint consistently destroy the structures of the shoulder joint in the direction of its posterior sections, starting from the articular lobe of the shoulder blade, joint capsules and leading to the implementation of the acute rebound of the humerus, which leads to the collision of the posterior part of the glenodial appendix of the shoulder biade with the anterior-medial surface of the head of the humerus, leading to an impression fracture of the latter and a defect known as “reverse Hill- Sachs”, as a result of which the head may be blocked in the position of rear pathological dislocation. In addition, bundles that hold the tendons of the long head of the biceps are damaged, which leads to painful sensations in active movements and to mechanical damage to the tendons of the rotary cuff. Depending on the intensity of the acting factor and the loading vector, both soft tissue structures and bone can be damaged without acute rebound, but with the development of back instability of the shoulder, which in the absence of treatment leads to severe degenerative changes in the shoulder joint. Conclusions. Posterior shoulder instability is a severe pathology of the shoulder joint requiring timely detection and adequate treatment with the restoration of static and dynamic stabilizers. The results of treatment of patients depend on the prescription and severity of injuries and the magnitude of bone defects of the head of the humerus and the joint of the blade. Restoration of shoulder articular surfaces is a guarantee of function restoration. In the case of a combined damage of the articular lobe and the articular surface of the blade, in addition to reconstructive surgery on the shoulder bone, all static stabilizers should be restored to form an«effective articular arch». Successful surgical treatment of patients with posterior instability of the shoulder depends on a clear idea of the type of damage to the stabilizing structures of the shoulder joint during the planning stage and the willingness to perform restoration during surgical treatment Доп.точки доступа: Ломко, В.М.