Вид документа : Статья из журнала Шифр издания : Автор(ы) : Бець І. Г. Заглавие : Особливості лікування ушкоджень дистального метаепіфізу плечової кістки Место публикации : Травма. - Донецк, 2018. - Том 19, N 5. - С. 122-128 (Шифр ТУ3/2018/19/5) Примечания : Бібліогр. в кінці ст. MeSH-главная: ПЛЕЧЕВОЙ КОСТИ ПЕРЕЛОМЫ -- HUMERAL FRACTURES ЭПИФИЗЫ -- EPIPHYSES ПЕРЕЛОМА ИММОБИЛИЗАЦИЯ ВНУТРЕННЯЯ -- FRACTURE FIXATION, INTERNAL Аннотация: Серед ушкоджень дистальних метаепіфізів довгих кісток переломи дистальних відділів плечової кістки займають особливе місце, являючи одне з найбільш складних завдань лікування переломів. Становлячи досить значну частину всіх внутрішньосуглобових переломів (19 %), вони часто призводять до неможливості самообслуговування через вельми скромні функціональні результати лікування та високе число ускладнень, яких, за різними даними, налічувалося до 67 %. Ще в 50-х роках минулого століття спроби хірургичного відновлення анатомії дистального суглобового кінця плечової кістки при його багатоосколкових ушкодженнях вважалися приреченими на невдачу; функціональні результати лікування відповідали анатомічним. Значні зміни в цьому питанні пов’язані з явищем технологій накісткового остеосинтезу, розроблених АО: малоконтактні премодельовані пластини та гвинти з кутовою стабільністю радикально змінили прогнози хірургічного лікування в кращу сторону. Однак технології залишаються досить агресивними і травматичними, їх важко пов’язати з біологічними принципами лікування переломів, яким останніми роками приділяється так багато уваги тими ж розробниками АО. З цієї причини має місце значна кількість ускладнень, як ранніх (гнійно-некротичних), так і пізніх (пов’язаних із ненадійністю фіксації уламків і порушеннями регенерації). Ці обставини викликають необхідність ще раз переглянути можливості традиційних технологій (скелетного витягнення, іммобілізаційного методу та позавогнищевого остеосинтезу), чітко визначити їх роль і місце в лікуванні переломів дистального суглобового кінця плеча, тим більше, що, незважаючи на їх позірну архаїчність, вони і сьогодні реально застосовуються для цих цілей. Мета. Порівняльний аналіз ефективності реально застосовуваних технологій консервативного та хірургічного лікування і на його основі — уточнення тактико-технологічних принципів лікування переломів дистального метаепіфіза плечової кістки. Матеріали та методи. Матеріалом дослідження стали результати лікування 37 пацієнтів різної статі та різних вікових груп, при лікуванні яких застосовано відкриту репозицію і накістковий остеосинтез (n = 15), позавогнищевий остеосинтез (n = 11), скелетне витягнення (n = 5), фіксаційний метод (n = 6). Результати. Аналіз даних показав, що відмінних анатомічних і функціональних результатів можна досягти переважно методом накісткового остеосинтезу. Але використання відкритої репозиції із заднього хірургічного доступу з перетином ліктьового відростка та фіксація уламків за допомогою малоконтактних премодельованих пластин і гвинтів із кутовою стійкістю виправдані тільки тоді, коли цим реально досягається відновлення анатомії ушкодженого сегмента і можливість ранньої функції ліктьового суглоба за відсутності необхідної зовнішньої іммобілізації. В інших варіантах результати лікування не перевищують таких при використанні позавогнищевого остеосинтезу та скелетного витягнення та не виправдовують високої травматичності і високого ризику ускладнень накісткового остеосинтезу. Висновки. Позавогнищевий остеосинтез, скелетне витягнення та фіксаційний метод, незважаючи на гадану застарілість, можуть бути методами вибору при лікуванні ушкоджень дистального метаепіфіза плечової кістки за умови їх уважного і мотивованого використання