Вид документа : Статья из журнала Шифр издания : Автор(ы) : Холст Є. Дж. Заглавие : Від концепції інкретинових гормонів та відкриття ГПП-1 до сучасного лікування діабету Место публикации : Діабет. Ожиріння. Метаболічний синдром. - К., 2019. - N 4. - С. 60-73 (Шифр ДУ25/2019/4) MeSH-главная: ДИАБЕТ САХАРНЫЙ -- DIABETES MELLITUS ГИПОГЛИКЕМИЧЕСКИЕ СРЕДСТВА -- HYPOGLYCEMIC AGENTS ПРОГЛЮКАГОН -- PROGLUCAGON ГЛЮКАГОН-ПОДОБНЫЙ ПЕПТИД 1 -- GLUCAGON-LIKE PEPTIDE 1 Аннотация: Уже більше 100років науковців хвилює питання пошуку факторів, що стимулюють секрецію інсуліну. Ще у 1960-х роках було остаточно доведено, що після перорального надходження глюкози у шлунково- кишковому тракті вивільняються важливі інсулінотропні фактори - так звані гормони-інкретини. Першим з важливих факторів був винайдений дуоденальний глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид (ГІП), який, однак, як виявилося пізніше, не стимулює секрецію інсуліну у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Проте в експериментах з хірургічною резекцією вочевидь простежувалася наявність ще якогось інкретинового гормону, і в 1986році з кишківника був виділений несподіваний фрагмент нещодавно виявленого попередника глюкагону проглюкагону, а саме - усічений глюкагоноподібний пептид-1 (ГПП-1(7-36)-амід). Виявилося, що він здатний водночас стимулювати секрецію інсуліну і гальмувати секрецію глюкагону. Цей пептид також гальмував апетит і блокував прийом їжі. На відміну від ГІП, цей пептид зберігав свій ефект також у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, і вже досить скоро у клінічних дослідженнях було зафіксовано, що він має потужний протидіабетичний ефект. Однак його корисність була обмежена через вкрай короткий період напіврозпаду в організмі людини; для вирішення цієї проблеми були запропоновані два способи, обидва з яких призвели до появи важливих протидіабетичних препаратів: 1) активні при пероральному введенні інгібітори ферменту дипепти- дилпептидази-4 (інгібітори ДПП-4), через яку і відбувався швидкий напіврозпад; ці інгібітори захищають ендогенний ГПП-1 від розпаду і завдяки цьому розкривають його протидіабетичну активність; 2) ін'єкційні аналоги ГПП-1 тривалої дії, що захищені від розпаду під дією ферменту ДПП-4. Зокрема, препарати другої групи, а саме - агоністи рецептора ГПП-1 - окремо або в різних комбінаціях мають настільки потужну дію, що лікування дозволяє більш ніж 2/3 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу досягати цільових показників глікемії. Крім того, ці препарати призводять до втрати маси тіла, що, у випадку з найбільш ефективними сполуками, може перевищувати 10 % маси тіла. Нещодавно було також продемонстровано, що ці препарати мають ще й нефропротекторні властивості і знижують ризик розвитку серцево-судинних захворювань і смертності від них