Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Dinicola, Simona, Unfer, Vittorio, Facchinetti, Fabio
Заглавие : Інозитоли: від установлених знань до нових підходів
Место публикации : Репродуктивна ендокринологія. - Київ, 2021. - N 5. - С. 101-110 (Шифр РУ6/2021/5)
MeSH-главная: ИНОЗИТ -- INOSITOL
ФЕРТИЛЬНОСТЬ -- FERTILITY
Аннотация: Інозитоли є предметом уваги клініцистів, особливо ендокринологів і гінекологів, лише протягом останніх 20 років, хоча їхня історія сягає далекої давнини. Усе почалося в 1850 р., коли німецький лікар і хімік Johann Joseph Scherer виділив гексагідроксициклогексан із м’язових клітин і назвав цю молекулу «інозитол», поєднавши грецькі терміни ìς (in-, «сухожилля, клітковина»), -ose (вказує на вуглевод; інозитол має солодкий смак), -ite («складний ефір»), -ol («алкоголь») [1]. Лише за багато років після цього Maquenne встановив структуру інозиту циклогексанолу, виділивши його з листя [2], а століття по тому Posternak у своїй точній роботі описав конфігурацію основного ізомеру інозитолу в еукаріотичних тканинах – міо-інозитол (МІ) [3]. Структура цього гексагідроксициклогексану дозволяє утворити 9 різних ізомерів: цис-, епі-, ало-, міо-, нео-, сцило-, L-хіро-, D-хіро-інозитол (DХІ) та МІ
Доп.точки доступа:
Unfer, Vittorio
Facchinetti, Fabio