Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Home page

Simplified mode

Video-instruction

Description

Data bases

Periodicals- results of search

Type of search

Periodicals

Search field

in the found

the format of presenting the found documents:
full	informational	short

Sort out the found documents by:
to the author	by title	Year of publication	document type

Search inquiry: (<.>A=Diehl, C.$<.>)

Total number of found documents : 40
Shown documents from 1 till 10

1-10 11-20 21-30 31-40

Diehl, C.
Peptides in cosmeceuticals [Text] / C. Diehl = Пептиди в космецевтиці / К. Діл // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2019. - N 1. - P28-35. - Бібліогр. наприкінці ст.

MeSH-main:
КОЖИ СТАРЕНИЕ -- SKIN AGING (действие лекарственных препаратов)
ПЕПТИДЫ -- PEPTIDES (терапевтическое применение)
Annotation: Congenital epidermolysis bullosa is considered as a phenotypically and genetically heterogeneous group of genodermatoses caused by various mutations in the genes that control the synthesis of structural proteins of the skin, carrying out epidermal-dermal bonds. In this article, we aimed to indicate the polymorphism of clinical manifestations of epidermolysis bullosa, which must be confirmed by immunohistochemical studies. Numerous literature data were used on the clinical variants of epidermolysis bullosa, which consider not only 4 classical forms of the disease (simple, boundary, dystrophic and Kindlers syndrome), but also subtypes of each form of genodermatosis. Separately we discussed issues related to conducting immunohistological research in various forms of epidermolysis bullosa, when the localization of such protein components as collagen type IV, laminin and others was determined with the help of special antiserums. It was noted that the gold standard for histological examination in patients with epidermolysis bullosa is immunohistological methods that allow determining the deposition of immunoglobulins and complement components in the skin by means of the immunofluorescence method. Each nosological form of epidermolysis bullosa has genetic (study of genealogical charts) features of inheritance and an immunohistologic characteristic, which makes it possible to conduct differential diagnostics with other varieties of epidermolysis bullosa. Not in all cases, the clinical findings of epidermolysis bullosa can help to make the correct diagnosis and determine the specific form of epidermolysis bullosa. In this regard, additional research methods are important, including genetic ones, conducted in the process of adequate symptomatic therapy
Вроджений бульозний епідермоліз розглядається як фенотипно і генетично гетерогенна група генодерматозів, зумовлених різними мутаціями в генах, які контролюють синтез структурних білків шкіри, що здійснюють епідермально-дермальні зв’язки. У цій статті ми ставили за мету вказати поліморфізм клінічних виявів бульозного епідермолізу, для підтвердження яких повинні проводити імуногістохімічні дослідження. Використано численні літературні дані про клінічні варіанти бульозного епідермолізу, де розглядають не тільки 4 класичні форми захворювання (проста, межова, дистрофічна і синдром Кіндлера), але і підтипи кожної форми генодерматозу. Окремо обговорюються питання, пов’язані з проведенням імуногістологічних досліджень при різних формах бульозного епідермолізу, коли за допомогою спеціальних антисироваток визначається локалізація таких білкових компонентів, як колаген IV типу, ламінін та ін. Було відзначено, що золотим стандартом при гістологічному дослідженні у хворих з бульозними дерматозами є імуногістологічні методи, що дають змогу визначати відкладення імуноглобулінів і компонентів комплементу в шкірі за допомогою імунофлюоресцентного методу. Кожна нозологічна форма бульозного епідермолізу має генетичні (вивчення генеалогічних карт) особливості успадкування і імуногістологічну характеристику, що дає змогу проводити диференційну діагностику з іншими різновидами бульозних дерматозів. Не у всіх випадках клінічні вияви бульозного дерматозу дають змогу виставити правильний діагноз і визначити конкретну форму бульозного епідермолізу. У зв’язку з цим важливі додаткові методи дослідження, включаючи генетичні, що проводяться в процесі адекватної симптоматичної терапії
There are no free copies

Find similar

Diehl, C.
Probiotics in dermatology [Text] / C. Diehl = Пробіотики в дерматології / К. Діл // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2019. - N 2. - P99-108. - Библиогр. в конце ст.

MeSH-main:
КОЖНЫЕ БОЛЕЗНИ -- SKIN DISEASES (терапия)
ПРОБИОТИКИ -- PROBIOTICS (терапевтическое применение)
Annotation: Probiotics are live microorganisms that, when administered in adequate amounts, may confer a health benefit on the host. We already know that their use is positively influencing key factors in the development of dermatological diseases such as oxidative stress or inflammation. The most popular use of probiotics in dermatology refers to atopic dermatitis (AD). As it is already demonstrated and widely accepted that probiotics can help to decrease the incidence and severity of AD in infants, much remains to be investigated about its usefulness in the treatment of AD, as well in infants/children as in adults. Similarly, promising data show that probiotics could be of help in acne, but also in wound healing and tissue repair. Much lesser, or even nothing is known about their potential interest in other inflammatory diseases such as rosacea or psoriasis. Besides their demonstrated activity in photoprotection, probiotics appear to be effective on the prevention and even management of skin aging and its more frequent symptoms, such as collagen loss, dry skin and skin barrier function impairment. Normalization of intestinal microflora with the use of probiotics and prebiotics has a positive effect on several skin conditions. Given the special status of the skin, which is directly accessible for topical applications, probiotics may be used as well as systemic course as local one. There is still a long and promising way ahead for investigation, before probiotics can be a daily prescription in dermatology. We are in a preliminary stage when using probiotics in dermatology, and much investigation is needed. With this condition, one day will come, when probiotics will be fully part of the prescription in dermatology
Пробіотики — це живі мікроорганізми, які при введенні в адекватних кількостях можуть принести користь для здоров’я господаря. Ми вже знаємо, що їх використання позитивно впливає на ключові чинники в розвитку дерматологічних захворювань, таких як окиснювальний стрес або запалення. Найбільш популярне використання пробіотиків у дерматології відноситься до атопічного дерматиту (AД). Оскільки вже продемонстровано і широко визнано, що пробіотики можуть допомогти знизити частоту і тяжкість АД у дітей грудного віку, потрібно ще багато досліджувати його користь при лікуванні АД у немовлят/дітей, а також і у дорослих. Аналогічним чином багатообіцяючі дані показують, що пробіотики можуть допомогти при вугровій висипці, в загоєнні ран і відновленні тканин. Набагато менше або навіть нічого не відомо про їх потенційний ефект при інших запальних захворюваннях, таких як розацеа або псоріаз. Крім продемонстрованої активності в галузі фотозахисту, пробіотики, мабуть, ефективні для профілактики і навіть лікування старіння шкіри і її більш частих симптомів, таких як втрата колагену, сухість і порушення бар’єрної функції. З огляду на особливий статус шкіри її доступ для місцевого нанесення препаратів, пробіотики можуть використовуватися як системно, так і локально. Нормалізація мікрофлори кишечника з використанням пробіотиків і пребіотиків робить позитивний вплив на деякі шкірні захворювання. Попереду ще довгий і багатообіцяючий шлях для дослідження, перш ніж пробіотики стануть щоденним рецептом в дерматології. Ми перебуваємо на попередній стадії при використанні пробіотиків у дерматології, і ще потрібно багато досліджень. Одного разу пробіотики стануть частиною дерматологічного рецепта
There are no free copies

Find similar

Diehl, C.
Use of tranexamic acid in melasma [Text] / C. Diehl = Застосування транексамової кислоти у лікуванні мелазми / К. Діл // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2019. - N 3. - P104-112. - Бібліогр. наприкінці ст.

MeSH-main:
ПИГМЕНТАЦИИ РАССТРОЙСТВА -- PIGMENTATION DISORDERS (лекарственная терапия)
ТРАНЕКСАМОВАЯ КИСЛОТА -- TRANEXAMIC ACID (терапевтическое применение)
Annotation: Tranexamic acid (TA) is an old drug used for a long time to treat or prevent excessive blood loss. In the beginning of the 1950s it was discovered that the amino acid lysine was able to inhibit activation of plasminogen, but the effect was too weak to be a candidate for the treatment of fibrinolytic haemorrhagic conditions. The first mention of TA in dermatology was in 1979 in actinic prurigo, with good results. Later it was demonstrated in vitro that TA was able to block melanogenesis. During the 2010’s more and more trials were published, assessing its efficacy in melasma, but also in erythrotelangiectasic rosacea. First, systemic TA was prescribed, but soon, because of the rare but severe complications susceptible of occurring, topical way was tested, giving similar results without risk of side effects. The particular interest of TA in the management of melasma is due to that it displays an activity at various levels. First, TA was shown to downregulate the activity of mast cells and consequently the release of histamine. Following the review of the currently available literature concerning the use of TA in melasma, it appears that this active ingredient permits achieving a good efficacy in this indication where there is no satisfactory therapy, with minor side effects. There are mainly three modalities of treatment of melasma with TA: oral administration and intradermal and topical applications. From the literature reviewed, it appears that the best results can be achieved by intradermal administration of TA (4 mg/l monthly) or topical 3 % TA (2/day). At this stage, the limitations of the currently available data are double: first, most of studies are concerning Asian skin, and secondly there is a lack of a large scale comparative study encompassing these three different ways of administration, which could confirm (or not) our analysis of currently published data
Транексамова кислота (ТК) — давно відомий препарат, який вже тривалий час використовують для лікування або запобігання надмірної крововтрати. На початку 1950-х років було встановлено, що амінокислота лізин має здатність інгібувати активацію плазміногену, але цей ефект був занадто слабким для того, щоб застосовувати її у лікуванні фібринолітичних геморагічних станів. Перша згадка про застосування ТК у дерматології датована 1979 р.: вона показала хороший результат у лікуванні актинічного пруриго. У подальших дослідженнях in vitro було продемонстровано, що ТК має здатність блокувати меланогенез. Протягом 2010 р. були опубліковані результати низки досліджень з оцінки ефективності ТК у лікуванні меланодермії та еритематозно-телеангіектатичної розацеа. Спочатку цей препарат призначали системно, але згодом через можливі рідкісні, але серйозні ускладнення він був протестований для місцевого застосування. У цьому разі ТК забезпечує аналогічні результати лікування без ризику побічних ефектів. Особливий інтерес до застосування ТК у лікуванні меланодермії зумовлений тим, що вона виявляє активність на різних рівнях. Насамперед ТК пригнічує активність опасистих клітин і, як наслідок, вивільнення гістаміну. На підставі узагальнення даних огляду сучасної літератури щодо застосування ТК при меланодермії з’ясовано, що цей активний інгредієнт забезпечує хорошу ефективність у тих випадках, коли немає задовільної терапії з незначними побічними явищами. Існує три основних способи лікування меланодермії за допомогою ТК: пероральне і внутрішньошкірне введення та місцеве застосування. За даними проаналізованої літератури, найкращих результатів терапії можна досягти за допомогою внутрішньошкірного введення ТК (4 мг/мл на місяць) або місцевого застосування 3 % ТК (двічі на день). На сучасному етапі доступні дані про застосування ТК є обмеженими з двох причин: по-перше, більшість досліджень проведено за участі представників народів Азії; по-друге, немає масштабного дослідження, в якому шляхом порівняльного аналізу оцінили б ефективність цих трьох різних способів уведення препарату, що дало б змогу підтвердити (або не підтвердити) наш аналіз даних сучасних публікацій
There are no free copies

Find similar

Diehl, C.
Current updates about vitiligo [Text] = Вітиліго: нові дані / C. Diehl // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2017. - N 4. - P42-54. - Библиогр.: с. 50-54

MeSH-main:
ВИТИЛИГО -- VITILIGO (генетика, иммунология, классификация, лекарственная терапия, терапия, хирургия, эпидемиология, этиология)
Annotation: Vitiligo is a common skin disease and probably the most common pigmentation disease. It is well described for a long time and basically features a loss of melanocytes and/or impairment of their function. Its aetiology and pathogenesis are still not exactly understood, although progress was recently noted in this field. Treatments are aimed to achieve repigmentation, which is the patients’ request. Various treatments exist, mainly topical corticosteroids or topical calcineurin inhibitors, and in case of failure of the treatment, systemic treatment with corticosteroids or methotrexate may be required, as well as physical or surgical therapies. Unfortunately none of these treatments is satisfactory, results are only partial and there is a real need for new therapeutic options improving the existing ones
Вітиліго — поширене захворювання шкіри і, ймовірно, найпоширеніше порушення пігментації. Воно добре описано і характеризується втратою меланоцитів і/або порушенням їхньої функції. Етіологія і патогенез вітиліго досі не до кінця з’ясовані, хоча недавно відбувся прогрес у цій сфері. Лікування спрямоване на досягнення репігментації, яка є бажаним результатом у пацієнтів. Існують різні методи лікування. Переважно призначають місцеві кортикостероїди або інгібітори кальцинейрину, а якщо не досягають бажаних наслідків, можуть вдаватися до системного лікування кортикостероїдами або метотрексатом, а також фізичної чи хірургічної терапії. На жаль, жоден з цих методів лікування не можна вважати повністю результативним, оскільки досягають лише часткового поліпшення. Отже, існує нагальна потреба в розробці нових терапевтичних методів
There are no free copies

Find similar

Diehl, C.
How oral collagen intake can be useful in dermatology [Text] / C. Diehl = Користь перорального прийому колагену в дерматології / К. Діл // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2018. - N 1. - P99-109. - Библиогр.: с. 107-108

MeSH-main:
КОЛЛАГЕН -- COLLAGEN
ВВЕДЕНИЕ ЛЕКАРСТВ ПЕРОРАЛЬНОЕ -- ADMINISTRATION, ORAL
ДЕРМАТОЛОГИЧЕСКИЕ СРЕДСТВА -- DERMATOLOGIC AGENTS
There are no free copies

Find similar

Diehl, C.
The burden of sensitive skin [Text] = Синдром чутливої шкіри / C. Diehl // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2018. - N 2. - P86-92

MeSH-main:
ЧУВСТВИТЕЛЬНОСТИ РАССТРОЙСТВА -- SENSATION DISORDERS
КОЖНЫЕ БОЛЕЗНИ -- SKIN DISEASES
There are no free copies

Find similar

Diehl, C.
Use of nicotinamide in dermatology [Text] = Використання нікотинаміду в дерматології / C. Diehl // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2019. - N 4. - P85-92. - Бібліогр. наприкінці ст.

MeSH-main:
КОЖНЫЕ БОЛЕЗНИ -- SKIN DISEASES (лекарственная терапия, профилактика и контроль)
НИКОТИНАМИД -- NIACINAMIDE (вредные воздействия, дефицит, терапевтическое применение, фармакология, физиология)
Annotation: Nicotinamide (synonym — niacinamide) is the water-soluble, amide isotype of vitamin B3, whilst niacin (synonym — nicotinic acid) is the corresponding acid isotype. It is used in dermatology for a long time. It has numerous applications, and it seems useful to make an updated review of its multiple uses. Nicotinamide is normally brought by our diet; meat and fish are very rich in niacinamide, which is less present in vegetables. The lack of this vitamin can cause pellagra, presenting with the triad of dementia, dermatitis and diarrhoea. Nicotinamide is the catalyst for multiple molecular reactions throughout the body, and is converted into several coenzymes, including nicotinamide adenine dinucleotide (NAD) and nicotinamide adenine dinucleotide phosphate (NADP), which are of central importance for metabolism. NAD and NADP are the coenzymes of countless dehydrogenases involved in hydrogen transfer. Their main function is to supply hydrogen to the respiratory chain of mitochondria for oxidation and energy production. Nicotinamide increases ATP production which increases DNA repair, protecting the skin from photodamage. In solar-simulated, UV-irradiated, niacinamide-treated human HaCaT keratinocytes, an increased amount and rate of DNA excision repair was demonstrated in cells treated with nicotinamide vs. control. This review aims to describe the major dermatological disorders where nicotinamide was studied, mainly photoprotection and skin cancer prevention, deficiencies in skin barrier function — especially atopic dermatitis — pigmentation disorders, inflammatory diseases or acne. In all these indications, use of oral or topical nicotinamide is well-documented and offer interesting therapeutic perspectives. In some other cases like wound healing, bullous or pruritic disorders or cosmetic indications, the use of nicotinamide seems also promising, but less documented. This is also the case regarding the antibacterial properties of nicotinamide. This review also contemplates the side effects of nicotinamide, which appear to be low and lack of severity, permitting to conclude that nicotinamide is worth of being an important weapon in the dermatologists’ armamentarium
Нікотинамід (синонім — ніацинамід) є водорозчинним амідним ізотипом вітаміну В3, а ніацин (синонім — нікотинова кислота) — відповідним ізотипом кислоти. Нікотинамід використовують у дерматології вже протягом тривалого часу за різними показаннями, тому доцільно зробити оновлений огляд численних сфер його застосування. Нікотинамід зазвичай надходить до організму з їжею; м’ясо і риба дуже багаті на ніацинамід, менше його міститься в овочах. Дефіцит цього вітаміну може спричинити пелагру, яка виявляється тріадою: деменцією, дерматитом і діареєю. Нікотинамід виступає каталізатором численних молекулярних реакцій в усьому організмі і перетворюється на кілька коферментів, включаючи нікотинамідаденіндинуклеотид (NAD) і нікотинамідаденіндинуклеотид фосфат (NADP), які відіграють ключову роль в обміні речовин. NAD і NADP є коферментами безлічі дегідрогеназ, що беруть участь у перенесенні водню. Їхня основна функція полягає в подачі водню до дихального ланцюга мітохондрій для окиснення і вироблення енергії. Нікотинамід збільшує вироблення АТФ, що сприяє відновленню ДНК і захисту шкіри від фотоуражень. У HaCaT кератиноцитах людини, стимульованих сонячною енергією, опромінених ультрафіолетом і оброблених ніацинамідом, виявлено збільшену кількість і швидкість відновлення ексцизій ДНК у клітинах, оброблених нікотинамідом, порівняно з контролем. Цей огляд має на меті описати основні дерматологічні розлади, для усунення яких використовували нікотинамід, головним чином фотозахист та профілактику раку шкіри, недоліки бар’єрної функції шкіри — особливо атопічний дерматит, порушення пігментації, запальні захворювання або вугрі. Застосування перорально або місцево у цієї категорії хворих нікотинаміду ретельно задокументовано і має терапевтичні перспективи. Також перспективним, але менш документованим є використання нікотинаміду в деяких інших випадках – для загоєння ран, у разі бульозних порушень, що супроводжуються свербежем, призначення за косметичними показаннями. Крім того, доцільно вивчити антибактеріальні властивості цього вітаміну. Розглянуто побічні ефекти нікотинаміду, виразність яких є незначною, що дає змогу зробити висновок про те, що цей вітамін варто активніше використовувати в дерматології
There are no free copies

Find similar

Diehl, C.
Melanogenesis - an update [Text] = Меланогенез - нова інформація / C. Diehl // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2021. - N 1. - P58-66. - Бібліогр. наприкінці ст.

MeSH-main:
МЕЛАНОЦИТЫ -- MELANOCYTES
МЕЛАНИНЫ -- MELANINS
КОЖИ ПИГМЕНТАЦИЯ -- SKIN PIGMENTATION
КЕРАТИНОЦИТЫ -- KERATINOCYTES
Annotation: Human skin and hair colour are due to a pigment, melanin, which is produced at the dermal epidermal level by specialized cells, the melanocytes, in a process named melanogenesis. The melanocytes are derived from their precursors, melanoblasts, with migrate to their definitive locations in the course of the final steps of embryogenesis. The melanocytes produce melanosomes, small organelles where melanin synthesis will take place. There are four stages of development of melanosomes, and only from the third stage onward melanosomes can synthesize melanin. Then, the transfer of melanin from the melanocytes to the keratinocytes can take place. According to the individuals, there is a phenotypic diversity of pigmentation, which is described in Fitzpatrick classification, and due to the ratio eumelanin (dark melanin) and phaeomelanin (reddish melanin) produced by the melanocytes. Melanogenesis is quite a complex series of chemical reactions, along which three enzymes, tyrosinase (TYR), tyrosinase-related protein 1 (TRP1) and DOPAchrome tautomerase (DCT) are absolutely required. Other enzymes also play a role in this process. Melanocortin-1 receptor (MC1R) and Microphthalmia-associated transcription factor (MITF) also play a pivotal role in the stimulation (or not) of the melanocytes. Skin pigmentation is regulated by a series of intrinsic factors such as peptides, cytokines, prostaglandins, NO, but also oestrogens. On the other hand, UV radiation (UVR) is a potent extrinsic regulator of melanogenesis. In this paper, it was emphasized on the importance of the paracrine regulation of skin pigmentation. The major role of keratinocytes is well known, but other skin cells like fibroblast, immune cells or endothelial cells are of major importance in this cell-to-cell communication with the melanocytes and will regulate melanogenesis. Finally, a brief glossary was proposed about various existing melanins
Колір шкіри і волосся людини зумовлені пігментом, меланіном, який виробляється на рівні дерми і епідермісу спеціалізованими клітинами, меланоцитами, в процесі, який називається меланогенез. Меланоцити утворюються зі своїх попередників, меланобластів, і мігрують до своїх остаточних місць під час кінцевих етапів ембріогенезу. Меланоцити виробляють меланосоми, маленькі органели, в яких відбуватиметься синтез меланіну. Є чотири стадії розвитку меланосом, і тільки починаючи з третьої стадії і далі меланосоми можуть синтезувати меланін. Потім може відбуватися перенесення меланіну з меланоцитів у кератиноцити. Існує фенотипічна різноманітність пігментації, яка описана в класифікації Фітцпатріка й зумовлена співвідношенням еумеланіну (темного меланіну) і феомеланіну (червонуватого меланіну), що продукуються меланоцитами. Меланогенез є досить складною серією хімічних реакцій, в яких обов’язково необхідні три ферменти: тирозиназа (TYR), тирозиназаспоріднений білок 1 (TRP1) і ДОФАхромтаутомераза (DCT). Інші ферменти також відіграють роль у цьому процесі. Рецептор меланокортину-1 (MC1R) і фактор транскрипції, пов’язаний з мікрофтальмією (MITF), також відіграють ключову роль у стимуляції (чи ні) меланоцитів. Пігментація шкіри регулюється низкою внутрішніх чинників, таких як пептиди, цитокіни, простагландини, NO, а також естрогени. З іншого боку, УФ-випромінювання є потужним зовнішнім регулятором меланогенезу. У цій статті наголошувалося на важливості паракринної регуляції пігментації шкіри. Основна роль кератиноцитів добре відома, але інші клітини шкіри, такі як фібробласти, імунні клітини або ендотеліальні клітини, мають велике значення в міжклітинній комунікації з меланоцитами і регулюють меланогенез. Нарешті, був запропонований короткий словник різних існуючих меланінів
There are no free copies

Find similar

Diehl, C.
Skin disorders in patients with diabetes mellitus: a review [Text] = Шкірні розлади у пацієнтів із цукровим діабетом: огляд літератури / C. Diehl // Український журнал дерматології, венерології, косметології : науково-практичне видання. - 2021. - N 3. - P54-65. - Бібліогр. наприкінці ст.

MeSH-main:
ДИАБЕТИЧЕСКИЕ ОСЛОЖНЕНИЯ -- DIABETES COMPLICATIONS
КОЖНЫЕ СИМПТОМЫ ПРИ ПАТОЛОГИЧЕСКИХ СОСТОЯНИЯХ -- SKIN MANIFESTATIONS
ОБЗОР -- REVIEW
Annotation: Diabetes mellitus (DM) is a frequent metabolic disease whose prevalence is estimated to be around 9.3 % in the world population in the age group 20—79, corresponding to 463 million affected subjects. Moreover, this prevalence will probably increase in the course of the next years. It accounts for more than 90% of the diabetic patients. Besides systemic complications, those ay also be observed in dermatology. According to the region, the prevalence of skin disorders in patients suffering DM is ranging from 35.4 to 98.8 %. This makes these symptoms a frequent cause of consultation in dermatological practice. The most occurring disorders are skin infections, but yellow nails, candidiasis, acrochordons, limited joint mobility and idiopathic guttate hypomelanosis may also be frequently observed. Diabetic dermopathy and diabetic foot syndrome are also common, such as pigmentation disorders such as acanthosis nigricans and vitiligo. Differences between patterns of lesions remain unclear among types of DM (type 1 or type 2). Overall, cutaneous infection and xerosis showed to be highly prevalent and important skin disorders in several studies, regardless DM type. Among cutaneous infections, fungal aetiology appears to be the most common and those with bacterial origin are the less frequent. DM affects the skin through several mechanisms — High levels of glycaemia strongly affect skin homeostasis by impairing the normal functioning of keratinocytes in vitro, decreasing their proliferation and differentiation. They also lead to advanced glycation end products (AGEs) formation. The latter are formed from glycation of proteins, lipids and nucleic acids. They have various deleterious effects at skin levels: inducing reactive oxygen species (ROS) formation, impairing ROS clearance, as well as intra and extracellular proteins function, and inducing pro inflammatory cytokine through nuclear factor κβ (NF-κβ) pathway. AGE alters collagen properties, decreasing flexibility and solubility and increasing its rigidity, thickening dermal collagen, with increased cross linking from non-enzymatic glycosylation, participating in the development of fibrosis. In diabetic patients, the vascular changes found in the skin are similar to those caused by UV-exposure, i. e. thickening of the vessels walls, increasing from thigh to foot and most marked in the capillaries and leading to failure of vascular responsiveness This paper is aimed to summarize all these pathologies, reporting their prevalence, giving a brief description of the symptoms, of their pathogenesis and guidelines for their management. Dermatologists have a key role in their treatment, but also in detecting new cases of DM when taking in charge these pathologies. They must also promote glycaemic control by these patients
Цукровий діабет (ЦД) — це часте метаболічне захворювання, поширеність якого оцінюється приблизно в 9,3 % серед населення світу у віковій групі 20—79 років, що відповідає 463 млн хворих. Більше того, захворюваність на цю хворобу, ймовірно, збільшиться протягом наступних років. На її частку припадає понад 90 % хворих на цукровий діабет. Системні ускладнення також можуть спостерігатися в дерматології. Залежно від регіону поширеність шкірних захворювань у хворих на ЦД становить від 35,4 до 98,8 %, що робить ці симптоми частим приводом для консультацій в дерматологічній практиці. Найбільш поширеними захворюваннями є шкірні інфекції, але також часто можуть спостерігатися жовті нігті, кандидоз, акрохордони, обмежена рухливість суглобів і ідіопатичний каплевидний гіпомеланоз. Також поширені діабетична дермопатія і синдром діабетичної стопи з виявами порушення пігментації, зокрема чорним акантозом і вітиліго.Відмінності між типами ураження залишаються неясними для різних типів ЦД (типу 1 або типу 2). Загалом шкірна інфекція і ксероз виявилися дуже поширеними і важливими шкірними захворюваннями в кількох дослідженнях, незалежно від типу ЦД. Шкірні інфекції грибкової етіології є найбільш поширеними, а інфекції бактеріального походження трапляються рідше. ЦД впливає на шкіру за допомогою кількох механізмів. Високий рівень глікемії дуже впливає на гомеостаз шкіри, порушуючи нормальне функціонування кератиноцитів in vitro, зменшуючи їхню проліферацію і диференціювання. Вони також призводять до утворення кінцевих продуктів глікування (КПГ). Останні утворюються внаслідок глікування білків, ліпідів і нуклеїнових кислот. Вони мають різні патологічні впливи на шкіру: утворюють активні форми кисню (АФК), погіршують кліренс АФК та функцію внутрішніх позаклітинних білків, індукуюють прозапальні цитокіни за допомогою шляху ядерного фактора κβ (NF-κβ ). КПГ змінюють властивості колагену, зменшуючи його гнучкість і розчинність та збільшуючи жорсткість, потовщуючи шкірний колаген, збільшуючи зшивання за рахунок неферментативного глікування, та беручи участь у розвитку фіброзу. У пацієнтів з цукровим діабетом судинні зміни в шкірі аналогічні змінам, спричиненим впливом ультрафіолету, зокрема потовщення стінок судин, яке збільшується від стегна до стопи і найбільш виражене в капілярах, що призводить до порушення чутливості судин. Ця стаття має на меті узагальнення всіх цих патологій, надання інформації щодо їхньої поширеності, короткий опис симптомів, патогенезу і принципів їхнього лікування. Дерматологи відіграють ключову роль у їхньому лікуванні, а також у виявленні нових випадків ЦД. Вони також повинні контролювати глікемію у цих пацієнтів
There are no free copies

Find similar

10.

Diehl, C.
Stretch marks: a review [Text] = Розтяжки (стриї): огляд / C. Diehl // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2021. - N 2. - P68-78. - Бібліогр. наприкінці ст.

MeSH-main:
ПОЛОСЫ РАСТЯЖЕНИЯ -- STRIAE DISTENSAE (терапия, этиология)
Annotation: Stretch marks (SM) feature visible linear scars developing on the body in the areas of excessive stretching of the skin. This is a benign skin condition, but because of their aesthetic implications, they can cause distress among their sufferers. SM show high prevalence, probably more than 50 % among pregnant women, and 50 to 90 % in the general population. SM affect more likely certain ethnic groups, especially dark-skinned patients. During pregnancy, risk factors include family history, but also important weight gain whilst more generally elevated body mass index also constitutes a risk factor. Clinically, the initial erythematous and violaceous lesions referred to as striae rubrae fade into wrinkled, hypo-pigmented, atrophic scar-like marks named striae albae. Four main theories support SM formation: 1) mechanical stretching of the skin; 2) hormonal changes; 3) an innate structural disturbance of the integument; 4) genetic predispositions. Histologically various abnormalities of collagen and elastic fibres are described at dermal level. The treatment of SM is always deceptive. Topical treatments are the commonest, among them Centella asiatica or hyaluronic acid creams, almond oil, topical retinoids, cocoa butter or olive oil are the most popular. Chemical peels may also be used with limited success. Various office procedures may also be performed, such as microdermabrasion, radiofrequency, laser/light therapy, platelet-rich plasma and others, but the results are often limited and deceptive for both the patient and the dermatologist. More remains to be done about the study of this frequent dermatological disorder
Розтяжки — це видимі лінійні рубці, що розвиваються на тілі в місцях надмірного розтягування шкіри. Це доброякісне шкірне захворювання, але через естетичне значення вони можуть завдавати страждань пацієнтам. Розтяжки дуже поширені у понад 50 % вагітних жінок і у 50—90 % населення загалом. Вони частіше уражають певні етнічні групи, особливо темношкірих пацієнтів. Факторами ризику під час вагітності є сімейний анамнез, але також має місце і зайва вага, в той час як підвищений індекс маси тіла також є фактором ризику. Клінічно початкові еритематозні і фіолетові ураження, або так звані червоні смуги, переходять у зморшкуваті, гіпопігментовані, атрофічні рубцеві відмітини, так звані білі смуги. Утворення розтяжок підтверджується чотирма основними теоріями: 1) механічне розтягнення шкіри; 2) гормональні зміни; 3) вроджене структурне порушення покривів; 4) генетична схильність. Гістологічно описані різні аномалії колагенових і еластичних волокон на рівні дерми. Лікування розтяжок завжди оманливе. Найпоширеніші місцеві методи лікування, серед яких популярні креми з центелою азійською або гіалуроновою кислотою, мигдальна олія, ретиноїди для місцевого застосування, масло какао або оливкова олія. Хімічний пілінг також можна використовувати. Можуть бути виконані різні процедури, такі як мікродермабразія, радіочастотна терапія, лазерна/світлова терапія, збагачена тромбоцитами плазми, інші, але результати часто обмежені і оманливі як для пацієнта, так і для дерматолога. Ще багато чого треба зробити для вивчення цього розповсюдженого дерматологічного захворювання
There are no free copies

Find similar

1-10 11-20 21-30 31-40

Standard

Advanced

Professional

Through the dictionary

UDC-navigator

Thematic navigator

Access statistics

© International Association of users and developers of electronic libraries and new information technology
(ELNIT Association)