Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Home page

Simplified mode

Video-instruction

Description

Data bases

Periodicals- results of search

Type of search

Periodicals

Search field

the format of presenting the found documents:
full	informational	short

Sort out the found documents by:
to the author	by title	Year of publication	document type

Search inquiry: <.>II=МУ65/2020/16/6<.>

Total number of found documents : 10
Shown documents from 1 till 10

Сергієнко, В. О.
Діабетична кардіоміопатія: діагностичні біомаркери [Text] / В. О. Сергієнко, О. О. Сергієнко // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 11-22. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-main:
ДИАБЕТИЧЕСКИЕ КАРДИОМИОПАТИИ -- DIABETIC CARDIOMYOPATHIES (диагностика, этиология)
БИОЛОГИЧЕСКИЕ МАРКЕРЫ -- BIOLOGICAL MARKERS
Annotation: В огляді наведені класифікація біомаркерів захворювань серцево-судинної системи, біологічні маркери, що знайшли застосування в кардіологічній клініці, біомаркери серцевої недостатності, сучасні рекомендації з використання біомаркерів для діагностики та лікування гострої і хронічної серцевої недостатності. Особливу увагу приділено значенню прогіпертрофічних біомаркерів міокарда (передсердному натрійуретичному пептиду, натрійуретичному пептиду мозку та N-кінцевому фрагменту попередника мозкового натрійуретичного пептиду, кардіотрофіну-1); біомаркерам порушень скоротливої функції міокарда (тропонінам); простеатозним біомаркерам діабетичної кардіоміопатії (серцевому білку, що зв’язує жирні кислоти); значенню епікардіальної жирової тканини; маркерам ремоделювання позаклітинного матриксу (матриксним металопротеїназам); маркерам фіброзу та запальних процесів (трансформуючому фактору росту β, галектину-3, стимулюючому фактору росту ST2). Однак використання біомаркерів для ідентифікації дисфункції лівого шлуночка залишається дискутабельним питанням. Натрійуретичні пептиди вивільняються у відповідь на прогресування стрес-індукованої кардіоміопатії, що рідко спостерігається у пацієнтів із субклінічною дисфункцією та гіпертрофією лівого шлуночка. Ожиріння асоціюється з нижчими рівнями натрійуретичних пептидів, що може погіршити чутливість тесту. Проте скринінг на основі натрійуретичного пептиду є ефективним для виявлення помірної діастолічної дисфункції. Повідомляється також про інші потенційні біомаркери порушень функції міокарда при цукровому діабеті, включаючи циркулюючі мікрорибонуклеїнові кислоти та метаболіти глюкози (наприклад, O-GlcNAc), виявлені в циркулюючих еритроцитах. Однак досі не досягнуто чіткого консенсусу щодо клінічної ролі будь-якого з цих можливих біомаркерів
Additional Access Points:
Сергієнко, О. О.

There are no free copies

Find similar

Лучицький, Є. В.
Пізній гіпогонадизм у чоловіків, хворих на цукровий діабет 2-го типу, та його роль у розвитку серцево-судинних захворювань (огляд літератури) [Text] / Є. В. Лучицький, В. Є. Лучицький, М. Д. Тронько // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 23-31. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-main:
МУЖЧИНЫ -- MEN
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (диагностика, осложнения, патофизиология)
ГИПОГОНАДИЗМ -- HYPOGONADISM (диагностика, осложнения, патофизиология)
СЕРДЕЧНО-СОСУДИСТЫЕ БОЛЕЗНИ -- CARDIOVASCULAR DISEASES (диагностика, этиология)
Annotation: Тестостерон є гормоном, що відіграє ключову роль у вуглеводному, жировому та білковому метаболізмі в чоловіків. Зниження рівня тестостерону, пов’язане з віком, що посилюється розвитком і прогресуванням супутньої патології, перш за все цукрового діабету 2-го типу, ожиріння, дисліпідемії, може мати суттєвий вплив на виникнення серцево-судинних захворювань у чоловіків і підвищення ризику передчасної смертності. В роботі наведений аналіз сучасних літературних даних щодо поширеності пізнього гіпогонадизму та його впливу на розвиток серцево-судинної патології в чоловіків. Проведений аналіз досліджень, наведених в пошуковій базі даних і базі даних MedLine, за ключовими словами «тестостерон», «чоловік», «пізній гіпогонадизм» і «серцево-судинні захворювання». Показана контраверсійність низки гіпотез щодо ролі андрогенного дефіциту в розвитку серцево-судинної патології в чоловіків. Однак визначено, що в більшості робіт показано зв’язок андрогенного дефіциту з розвитком метаболічних порушень, які є факторами розвитку метаболічного синдрому, ожиріння, цукрового діабету 2-го типу. В свою чергу, дана супутня патологія є прямим чинником, що призводить до раннього виникнення і прогресування судинної патології та пов’язаної з нею смертності в чоловіків старших вікових груп. Проведення терапії тестостероном необхідне в чоловіків з цукровим діабетом 2-го типу і підтвердженим клінічно та лабораторно дефіцитом тестостерону за умови дотримання стандартів її безпеки. З огляду на неоднозначні результати досліджень впливу тестостерону на розвиток серцево-судинних захворювань, дане питання потребує подальшого вивчення
Additional Access Points:
Лучицький, В. Є.
Тронько, М. Д.

There are no free copies

Find similar

Паньків, В. І.
Цукровий діабет 2-го типу: сучасні міжнародні настанови, персоніфікований підхід і реальна амбулаторна практика [Text] / В. І. Паньків // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 33-40. - Бібліогр. в кінці ст.

Rubrics: Вилдаглиптин

MeSH-main:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (диагностика, лекарственная терапия)
ИНДИВИДУАЛИЗИРОВАННАЯ МЕДИЦИНА -- INDIVIDUALIZED MEDICINE (использование, методы)
МЕТФОРМИН -- METFORMIN (терапевтическое применение)
Annotation: Загальна кількість людей із цукровим діабетом (ЦД) збільшиться, за прогнозом експертів Міжнародної діабетичної федерації, з 463 млн у 2019 році до 578 млн у 2030 році і до 700 млн у 2045 році. В умовах пандемії COVID-19 хворі на ЦД 2-го типу більш вразливі щодо зараження й тяжчого перебігу патології. Підходи до вибору цукрознижувальної терапії для досягнення ідеального глікемічного статусу змінюються з урахуванням появи нових даних про патогенез ускладнень ЦД. На сьогодні прийнята концепція індивідуалізації цукрознижувальної терапії, тобто підбору схеми лікування з урахуванням відомостей про конкретного пацієнта, особливостей перебігу й ризику розвитку діабетичних ускладнень. З огляду на збільшення частки людей похилого віку лікування ЦД 2-го типу в цій віковій категорії є однією з важливих медико-соціальних проблем. Антигіперглікемізуюча терапія в цій популяції становить труднощі через підвищений ризик гіпоглікемії, наявність поліорганної і коморбідної патології, що істотно впливає на перебіг ЦД 2-го типу. В огляді літератури розглядаються питання адекватного призначення препаратів, зокрема інгібіторів дипептидилпептидази-4. Наявність у них передбачуваного цукрознижувального ефекту без ризиків гіпоглікемій, доброї переносимості, сприятливого серцево-судинного потенціалу дозволяє широко використовувати їх у пацієнтів з ЦД 2-го типу літнього й похилого віку. Акцент в огляді зроблено на дослідження VERIFY, у якому встановлено, що рання комбінована терапія вілдагліптином із метформіном на 49 % знижує ризик втрати глікемічного контролю, перевершує стратегію поетапної інтенсифікації, забезпечує стійкий контроль глікованого гемоглобіну (HbA1с) протягом 5 років, забезпечує стабільно нижчий рівень HbA1c, що особливо важливо в перший рік терапії для уповільнення прогресування ускладнень ЦД 2-го типу. Тому рання комбінована терапія вілдагліптином і метформіном у пацієнтів із ЦД 2-го типу має переваги над стратегією поетапної інтенсифікації
There are no free copies

Find similar

Пасєчко, Н. В.
Субклінічний гіпотиреоз у вагітних в йододефіцитному регіоні: лікувати чи ні? [Text] / Н. В. Пасєчко, В. М. Кульчінська, Л. В. Наумова // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 41-55. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-main:
БЕРЕМЕННОСТИ ОСЛОЖНЕНИЯ -- PREGNANCY COMPLICATIONS
ГИПОТИРЕОЗ -- HYPOTHYROIDISM (диагностика, лекарственная терапия, этиология)
ИОД -- IODINE (дефицит, терапевтическое применение)
Annotation: Захворювання щитоподібної залози в структурі ендокринної патології останнім часом посідають перші місця. За даними Міністерства охорони здоров’я України, за останні 5 років кількість захворювань щитоподібної залози збільшилась у 5 разів, причому даний показник суттєво відрізняється в різних регіонах країни залежно від сукупності чинників зовнішнього середовища (віддалений стохастичний ефект аварії на Чорнобильській АЕС, йодний дефіцит, спосіб життя, стрес, нераціональне харчування, недостатність мікроелементів, супутні захворювання тощо). При цьому відомий тісний функціональний взаємозв’язок тиреоїдної та репродуктивної систем, що зумовлює високу ймовірність розвитку поєднаних порушень при розладах однієї з цих ланок гомеостазу. Проблема порушень репродуктивного здоров’я зумовлює особливо серйозне занепокоєння у всьому світі та є актуальною щодо вивчення характеру впливу захворювань щитоподібної залози на вагітність. Показники захворюваності на патології щитоподібної залози та їх поширеності відрізняються в різних регіонах країни залежно від впливу чинників зовнішнього середовища та їх комбінації, одним із таких є дефіцит йоду. Збільшення кількості мертвонароджених немовлят, передчасне переривання вагітності, безпліддя, туговухість та косоокість новонароджених, затримка фізичного, статевого та інтелектуального розвитку дітей, зростання показників серцево-судинних захворювань — далеко не повний перелік негативного впливу йодного дефіциту на людину. Найбільш частими наслідками йодного дефіциту у вагітних є субклінічний гіпотиреоз. Субклінічний гіпотиреоз асоціюється з багатьма несприятливими подіями під час вагітності та неонатальними наслідками. Вивчення особливостей перебігу субклінічного гіпотиреозу у вагітних у йододефіцитному регіоні на сьогодні залишається актуальною проблемою. У статті наведений аналіз публікацій баз даних PubMed, Medline за останні десятиліття
Additional Access Points:
Кульчінська, В. М.
Наумова, Л. В.

There are no free copies

Find similar

Efendioglu, E. M.
Зв’язок між ожирінням та рівнем тиреотропного гормона в дорослих [Text] / E. M. Efendioglu, D. Kavuncuoglu // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 56-60. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-main:
ОЖИРЕНИЕ -- OBESITY (диагностика, патофизиология, этиология)
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN (биосинтез)
ТЕЛА МАССЫ ИНДЕКС -- BODY MASS INDEX
Annotation: Ожиріння — найважливіша соціальна епідемія XXI століття. Особливо заслуговує на увагу часте поєднання патології щитоподібної залози (ЩЗ) та ожиріння. Ожиріння пов’язане з численними ендокринними патологіями, включаючи порушення функції ЩЗ та центральне ожиріння. Однак не встановлено, чи є розлад функції ЩЗ в осіб з ожирінням причиною цього стану чи його наслідком. Метою дослідження було з’ясувати взаємозв’язок між ожирінням та рівнем тиреотропного гормона (ТТГ) у плазмі крові. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 73 пацієнти з ожирінням (індекс маси тіла (ІМТ) ≥ 30 кг/м2) віком 18–65 років та 27 осіб, які не страждають від ожиріння, з нормальним ІМТ. Реєстрували вік, стать, антропометричні вимірювання, рівень ТТГ, глюкози в плазмі натще (ГПН), інсуліну, загального холестерину, тригліцеридів та холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ). Для аналізу даних використовували t-тест, U-тест Манна — Уїтні, критерій хі-квадрат та кореляційні тести Пірсона та Спірмена. Значення р 0,05 вважали статистично значущим. Результати. У дослідження були включені 73 пацієнти з ІМТ ≥ 30 кг/м2 та 27 осіб, які не страждають від ожиріння. З числа обстежених було 59 жінок і 41 чоловік, середній вік яких становив 36,4 ± 10,4 року. Суттєві відмінності спостерігались у показниках ІМТ, ГПН, інсуліну, HbA1c, ХС ЛПВЩ та ТТГ між групами (р 0,05). ТТГ вірогідно позитивно корелював із показниками ТТГ та ІМТ, HbA1c, інсуліну та ГПН у контрольній групі (p 0,001, r
Additional Access Points:
Kavuncuoglu, D.

There are no free copies

Find similar

Гормональні маркери раку передміхурової залози й лікування хворих [Text] / О. В. Синяченко [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 61-66. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-main:
ПРЕДСТАТЕЛЬНОЙ ЖЕЛЕЗЫ НОВООБРАЗОВАНИЯ -- PROSTATIC NEOPLASMS (диагностика, лекарственная терапия, радиотерапия)
БИОЛОГИЧЕСКИЕ МАРКЕРЫ -- BIOLOGICAL MARKERS
ПРОТИВООПУХОЛЕВЫЕ СРЕДСТВА ГОРМОНАЛЬНЫЕ -- ANTINEOPLASTIC AGENTS, HORMONAL (терапевтическое применение)
Annotation: У структурі онкологічної патології у чоловіків рак передміхурової залози (РПЗ) посідає лідируючі позиції, при цьому є другою за частотою причиною смерті у випадках злоякісних новоутворень. Захворюваність і смертність від РПЗ, який належить до гормонозалежних пухлин, у всьому світі щорічно збільшуються. Серед біомаркерів пухлинного процесу при РПЗ обговорюються такі статеві й гонадотропні гормони, як тестостерон (TS) і лютеїнізуючий гормон (лютропін, LТ). Частково сказане стосується функціонального аналогу інсуліну — білкового інсуліноподібного фактора росту 1 (ISF). Мета дослідження: оцінити клініко-прогностичну значущість гормональних пухлинних маркерів (TS, LT, ISF) у крові хворих на РПЗ. Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 195 чоловіків з РПЗ віком від 52 до 82 років. Критеріями виключення були хворі з патологічним процесом менше за другу стадію. Тривалість з моменту діагностики захворювання становила від 5 місяців до 17 років. Аденокарциному діагностовано у 94 % від числа обстежених хворих, метастази в лімфатичних вузлах виявлено в 39 % випадків, у віддалених органах — у 19 %, у скелеті — у 28 %. Рівні в сироватці крові TS і LT вивчали методом імунохімічного аналізу, а вміст ISF — імуноферментного аналізу. Результати. Збільшення рівня таких гормональних маркерів РПЗ, як TS і ISF, спостерігається в крові відповідно в 46 і 100 % від числа хворих, залежить від характеру перебігу пухлинного процесу і його метастазування. П’ятирічна виживаність хворих на РПЗ залежить від вихідного рівня критерію Глісона, методики проведеної променевої терапії та паралельного призначення антиандрогенної гормональної терапії. У процесі проведених лікувальних заходів вірогідно зменшується вміст у крові гормональних маркерів пухлинного процесу (TS, LT, ISF), що визначається початковим характером перебігу захворювання. Висновки. Вивчені гормональні біомаркери РПЗ беруть участь в патогенетичних побудовах захворювання і мають діагностичну та прогностичну значущість в процесі проведення лікувальних заходів
Additional Access Points:
Синяченко, О. В.
Палій, М. І.
Думанський, Ю. В.
Єрмолаєва, М. В.
Столярова, О. Ю.

There are no free copies

Find similar

    Порушення вуглеводного обміну у хворих на неалкогольний стеатогепатит, ожиріння та хронічне обструктивне захворювання легень [Text] / О. С. Хухліна [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 67-73. - Бібліогр. в кінці ст.

Rubrics: Антраль

   Поликоназол

MeSH-main:
НЕАЛКОГОЛЬНАЯ ЖИРОВАЯ БОЛЕЗНЬ ПЕЧЕНИ -- NON-ALCOHOLIC FATTY LIVER DISEASE (диагностика, лекарственная терапия, метаболизм)
ОЖИРЕНИЕ -- OBESITY (диагностика, метаболизм)
ЛЕГКИХ БОЛЕЗНЬ ХРОНИЧЕСКАЯ ОБСТРУКТИВНАЯ -- PULMONARY DISEASE, CHRONIC OBSTRUCTIVE (диагностика, метаболизм)
КОМОРБИДНОСТЬ -- COMORBIDITY
Annotation: Істотне зростання захворюваності на неалкогольний стеатогепатит (НАСГ) у хворих на ожиріння та хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) у світі зумовлює потребу в проведенні досліджень механізмів їх взаємообтяження та корекції метаболічних складових патогенезу й наслідків коморбідності. Мета дослідження: визначення стану показників глікемії, регуляції вуглеводного обміну й встановлення ефективності застосування антралю та комбінації антралю із поліконазолом щодо впливу на стан глікемії, ступінь інсулінорезистентності у хворих на неалкогольний стеатогепатит на тлі ожиріння за коморбідності з хронічним обструктивним захворюванням легень. Матеріали та методи. 160 хворих розподілені на 3 групи. Перша група — 35 хворих на НАСГ із ожирінням І ст., 90 хворих на НАСГ із ожирінням І ст. та ХОЗЛ 2–3 D — друга група та 35 хворих на ХОЗЛ 2–3 D — третя група. Залежно від проведеного лікування друга група хворих була розподілена на 3 підгрупи, з яких 25 хворих (1л підгрупа — контрольна) отримували терапію НАСГ (eсенціальні фосфоліпіди 300 мг по 2 капсули тричі на день 60 днів) та базисну терапію ХОЗЛ. Друга підгрупа (основна, 2л) — 35 хворих, крім аналогічної базисної терапії ХОЗЛ для лікування НАСГ як гепатопротектор отримували антраль 200 мг тричі на день 60 днів. Третя підгрупа (основна, 3л) — 30 хворих, крім аналогічної базисної терапії ХОЗЛ для лікування НАСГ отримували антраль 200 мг тричі на день та, додатково, поліконазол 20 мг після вечері упродовж 60 днів. Групу порівняння становили 30 практично здорових осіб. Результати. У хворих першої та другої груп до лікування встановлено незначне вірогідне підвищення рівня глікемії натще відповідно на 10,9 та 14,3 % (р 0,05), вмісту в крові постпрандіальної глюкози — на 18,6 та 34,4 % (р 0,05), у той час як у хворих третьої групи зміни показників були невірогідні. Після лікування у хворих 2л та 3л підгруп зниження глікемії натще становило 8,9 % (р 0,05), у той час у 1л підгрупі виявлено незначне її зниження — 3,4 % (р 0,05). Вміст постпрандіальної глюкози в крові у хворих усіх груп знизився, відповідно у 1л, 2л та 3л підгрупах на 10,6, 21,3 та 21,9 %, порівняно з даними до лікування (р 0,05). Максимальне зниження вмісту в крові інсуліну (у 1,9 раза) та ступеня інсулінорезистентності (на 46,8 %) також спостерігалось у 3л підгрупі (р 0,05). Висновки. Призначення антралю впродовж 60 днів призвело до вірогідної корекції глікемії у хворих на НАСГ із ожирінням та ХОЗЛ, що супроводжувалось вірогідним зниженням рівня інсуліну (р 0,05), вмісту постпрандіальної глюкози та ступеня інсулінорезистентності (р 0,05)
Additional Access Points:
Хухліна, О. С.
Гринюк, О. Є.
Антонів, А. А.
Каушанська, О. В.

There are no free copies

Find similar

Чи можна виявити метастазування та рецидив за допомогою ендокану та судинного ендотеліального фактора росту при папілярному раку щитоподібної залози? [Text] / H. Peynirci [et al.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 74-79. - Бібліогр. в кінці ст.

Rubrics: Эндокан

MeSH-main:
ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ НОВООБРАЗОВАНИЯ -- THYROID NEOPLASMS (диагностика, осложнения, патофизиология)
НОВООБРАЗОВАНИЙ МЕТАСТАЗЫ -- NEOPLASM METASTASIS (диагностика)
КРОВЕНОСНЫХ СОСУДОВ ЭНДОТЕЛИАЛЬНЫЕ ФАКТОРЫ РОСТА -- VASCULAR ENDOTHELIAL GROWTH FACTORS (диагностическое применение)
Annotation: Відомо, що ендокан асоціюється з різними типами злоякісних утворень. Установлено, що фактор росту судинного ендотелію (VEGF) підвищує експресію ендокану. Метою проведеного дослідження було виявлення наявності рецидиву захворювання та/або метастазування за допомогою змін ендокану та VEGF у пацієнтів із папілярним раком щитоподібної залози. Матеріали та методи. Ретроспективне дослідження проводилося від січня 2005 року до грудня 2015 року. Реєстрували стать, вік, а також вік пацієнта на час діагностики тиреоїдного раку, тривалість спостереження. Дослідну групу було розподілено на дві групи, які становили пацієнти з післяопераційними рецидивами і/або метастазами та без них. Патологічні зразки обробляли Anti-ESM-1 та Anti-VEGFA, оцінювали відсоток забарвлення та щільність. Результати. Під спостереженням перебували 59 пацієнтів (43 жінки та 16 чоловіків). Середній вік становив 52,39 ± 13,75 року. Установлено, що в середньому найдовший діаметр пухлини становив 21,31 ± 20,20 мм, а тривалість спостереження — 37,24 ± 32,68 місяця. Серед пацієнтів 54,2 % мали рецидив та/або метастазування, тоді як у 45,8 % рецидиву чи метастазування не спостерігалося. Відсоток щільності ендокану становив 84,26 ± 20,32 та 2,56 ± 0,75 у групі рецидивів та/або метастазів, 75,56 ± 24,06 та 2,11 ± 1,02 — відповідно у групі без них. Щільність ендокану була вищою в пацієнтів із рецидивом та/або метастазами, але не досягла статистичної значущості (р = 0,077, р = 0,136 відповідно). Істотної різниці між двома групами щодо забарвлення та щільності VEGF не виявлено. Висновки. Необхідні подальші дослідження для оцінки ролі ендокану та фактора росту судинного ендотелію для прогнозування рецидиву та/або метастазування папілярної карциноми щитоподібної залози
Additional Access Points:
Peynirci, H.
Ersoy, C.
Sisman, P.
Saraydaroglu, O.
Dermirtas, C.
Dul, O.

There are no free copies

Find similar

Убайдуллаєва, Н. Б.
Прогностичне значення факторів ризику розвитку рецидиву тиреотоксикозу при радіойодтерапії [Text] / Н. Б. Убайдуллаєва, Г. І. Аллаярова, Ф. Ф. Алмурадов // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 80-84. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-main:
ЗОБ ДИФФУЗНЫЙ ТОКСИЧЕСКИЙ -- GRAVES DISEASE (диагностика, радиотерапия)
ИОД -- IODINE (терапевтическое применение)
РЕЦИДИВ -- RECURRENCE
ФАКТОРЫ РИСКА -- RISK FACTORS
Annotation: Хвороба Грейвса — системне автоімунне захворювання, яке розвивається внаслідок вироблення антитіл до рецептора тиреотропного гормона, що клінічно проявляється дифузними структурними змінами щитоподібної залози з розвитком синдрому тиреотоксикозу, а також поєднується з екстратиреоїдними проявами. Метою дослідження було виявлення факторів ризику рецидиву хвороби Грейвса в жінок, які отримували терапію радіоактивним йодом. Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 93 жінки репродуктивного віку, які отримували радіойодотерапію (РЙТ). Ми проаналізували результати анкетування, оцінили фактори ризику рецидиву тиреотоксикозу і провели ретроспективний і проспективний аналіз клінічних показників і даних анамнезу. Середній вік пацієнтів становив 36,9 ± 7,1 року. Контрольну групу становили 35 здорових жінок віком 33,5 ± 7,6 року. Рівні тиреотропного гормона, вільного трийодотироніну, вільного тироксину й антитіл до тиреоїдної пероксидази визначали імунохемілюмінесцентним методом. Результати. Щоб оцінити якість прогностичної моделі рецидиву тиреотоксикозу, ми розрахували всі параметри факторів ризику AUC. Найбільш значущими факторами ризику розвитку рецидиву тиреотоксикозу після РЙТ із високим відносним ризиком були вік понад 30 років (ВР = 7,59; EF = 8,82 %), обсяг щитоподібної залози ≥ 30 см3 (ВР = 6,84; EF = 85,38 %), тривалість лікування ≥ 2 років (ВР = 6,37; EF = 84,30 %), комплаєнтність пацієнта (ВР = 6,19; EF = 83,84 %), кількість процедур РЙТ (ВР = 5,74; EF = 82,58%) і доза РЙТ 300 МБк (ВР = 5,41; EF = 81,52 %). Висновки. Установлено, що вік понад 30 років (AUC — 0,88), обсяг щитоподібної залози ≥ 30 см3 (AUC — 0,86), тривалість лікування ≥ 2 років (AUC — 0,86), комплаєнтність пацієнта (AUC — 0,85), число процедур РЙТ (AUC — 0,85) і доза I131 (AUC — 0,82) мають першорядне значення
Additional Access Points:
Аллаярова, Г. І.
Алмурадов, Ф. Ф.

There are no free copies

Find similar

10.

Тиреотоксичний періодичний параліч: рідкісний випадок [Text] / D. Incaman [et al.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 85-88. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-main:
ТИРЕОТОКСИКОЗ -- THYROTOXICOSIS (диагностика, кровь, осложнения)
ПАРАЛИЧ ГИПОКАЛИЕМИЧЕСКИЙ ПЕРИОДИЧЕСКИЙ -- HYPOKALEMIC PERIODIC PARALYSIS (диагностика, кровь, лекарственная терапия)
ОПИСАНИЕ СЛУЧАЕВ -- CASE REPORTS
Annotation: Тиреотоксичний гіпокаліємічний періодичний параліч є рідкісним спадковим захворюванням, що характеризується періодичною втратою сили м’язів. У проведеному дослідженні діагностовано періодичний гіпокаліємічний параліч у результаті обстеження пацієнта у відділенні невідкладної допомоги. Оскільки цей випадок рідкісний, література подана з оглядом. 43-річний пацієнт чоловічої статі з відомою грижею поперекового диска в анамнезі був доставлений до екстреної служби лікарні зі скаргою на неможливість рухати тілом, коли прокинувся о 6:00 ранку. Пацієнт приймав метимазол у таблетках 12 годин тому через скарги на головний біль. Вечеря складалася з продуктів з високим вмістом вуглеводів. Клінічний огляд виявив артеріальний тиск 105/70 мм рт.ст., частоту серцевих скорочень 93 на 1 хв, температуру 36,8 градуса, загальну втрату сили в чотирьох кінцівках та тетраплегію. Втрати чутливості, офтальмопатії, тремору не виявлено, ізохоричний та світловий рефлекс зіниць був двобічним, рефлекс ахіллова сухожилля прийнятий за гіпоактивний. Розміри очей були нормальними, щитоподібна залоза не збільшена. Цей випадок оцінювали як тиреотоксичний періодичний параліч, враховуючи час початку нападів, зокрема після вечері з високим вмістом вуглеводів, що спричиняє параліч, поліпшення симптомів при проведенні замісної терапії, вміст калію в сироватці крові, тести функції щитоподібної залози та результати електрокардіограми. У підсумку тиреотоксичний періодичний параліч слід розглядати як диференціальний діагноз у молодих, особливо в пацієнтів чоловічої статі, які страждають від рухового паралічу. Визначення гормонів щитоподібної залози та рівня калію допомагає в діагностиці
Additional Access Points:
Incaman, D.
Salmanoglu, M.
Tabak, O.
Kumbasar, A.

There are no free copies

Find similar

Standard

Advanced

Professional

Through the dictionary

UDC-navigator

Thematic navigator

Access statistics

© International Association of users and developers of electronic libraries and new information technology
(ELNIT Association)