Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Головна

Спрощенний режим

Відео-інструкція

Опис

Бази даних

Періодичні видання- результати пошуку

Вид пошуку

Періодичні видання

Зона пошуку

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: <.>II=МУ65/2020/16/3<.>

Загальна кількість знайдених документів : 19
Показані документи з 1 по 19

Пашковська, Н. В.
COVID-19 і цукровий діабет: менеджмент пацієнтів під час пандемії [Текст] / Н. В. Пашковська, В. І. Паньків, О. В. Пашковська // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 7-11

Рубрики: COVID-19

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ -- DIABETES MELLITUS (патофизиология)
Анотація: Коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19) — потенційно тяжка гостра респіраторна інфекція, спричинена коронавірусом-2 (SARS-CoV-2), із вираженим гострим респіраторним синдромом. Люди з цукровим діабетом (ЦД) мають підвищений ризик виникнення серйозних розладів на тлі COVID-19. У статті повідомляється, що ЦД і неконтрольована глікемія є важливими предикторами тяжкості перебігу і смерті серед пацієнтів, інфікованих різними вірусами, включаючи пандемічний грип A (H1N1) у 2009 році, SARS-CoV і MERS-CoV. У триваючій пандемії SARS-CoV-2 у деяких дослідженнях не виявлено чіткого зв’язку між ЦД і тяжкістю захворювання. Однак аналіз даних із Китаю та Італії показав, що пацієнти похилого віку із хронічними захворюваннями, включаючи ЦД, зазнають більшого ризику тяжкої COVID-19 та смертності. Серед випадків смертності від COVID-19 в Ухані (Китай) основними супутніми захворюваннями були ЦД (42,3 %), артеріальна гіпертензія (53,8 %), захворювання серця в анамнезі (19,2 %) та церебральні розлади (15,4 %). Також смертність істотно зростає (на 6 %) за наявності ЦД (7,3 %) та інших супутніх захворювань, таких як серцево-судинні (10,5 %), хронічні захворювання органів дихання, артеріальна гіпертензія та рак. За даними досліджень, поширеність ЦД у людей, заражених вірусом, приблизно така ж, як і в загальній популяції, навіть дещо нижча. За результатами метааналізу 12 досліджень, які описують дані 2108 китайських пацієнтів із COVID-19, поширеність ЦД становила 10,3 %, що було аналогічно поширеності 10,9 % в 2013 році. Пацієнтам із ЦД рекомендується дотримуватися загальних порад щодо зменшення ризику зараження, а також специфічних для людей з ЦД. Усі сучасні рекомендації медичних організацій та наукових спільнот підкреслюють важливість належного контролю глікемії під час пандемії COVID-19, оскільки це може допомогти зменшити ризик зараження та тяжкість хвороби
Дод.точки доступу:
Паньків, В. І.
Пашковська, О. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Купріненко, Н.
Менеджмент пацієнта з тиреотоксикозом: реальна клінічна практика [Текст] / Н. Купріненко // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 12-20

MeSH-головна:
ТИРЕОТОКСИКОЗ -- THYROTOXICOSIS (диагностика, лекарственная терапия, радиотерапия, хирургия, эпидемиология, этиология)
ЗОБ ДИФФУЗНЫЙ ТОКСИЧЕСКИЙ -- GRAVES DISEASE (диагностика, лекарственная терапия, радиотерапия, ультрасонография, хирургия)
КАРБИМАЗОЛ -- CARBIMAZOLE (терапевтическое применение)
ПРОПРАНОЛОЛ -- PROPRANOLOL (терапевтическое применение)
АНТИТИРЕОИДНЫЕ ВЕЩЕСТВА -- ANTITHYROID AGENTS (терапевтическое применение)
Анотація: Протягом майже 15 років існування «Міжнародного ендокринологічного журналу» час від часу в черговому числі нашого видання з’являлися матеріали під рубрикою «Вітальня журналу» — головний редактор професор Володимир Іванович Паньків брав інтерв’ю у відомих ендокринологів із різних куточків світу. У цьому номері ми вирішили запропонувати читачам наше інтерв’ю із самим Володимиром Івановичем Паньківим, професором, відомим ендокринологом в Україні та за кордоном, членом Європейської тиреоїдної асоціації, завідувачем відділу Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Тим більше, що 25 травня відзначається Всесвітній день щитоподібної залози, проблеми захворювання якої багато років знаходяться в колі професійних науково-практичних інтересів професора В.І. Паньківа
Вільних прим. немає

Знайти схожі

Поворознюк, В. В.
Рівень 25 (ОН)D, 10-річна ймовірність основних остеопоротичних переломів, мінеральна щільність та якість кісткової тканини, жирова та знежирена маса в жінок у період пре- постменопаузи [Текст] / В. В. Поворознюк, О. С. Іваник // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 23-32

MeSH-головна:
ПОСТМЕНОПАУЗА -- POSTMENOPAUSE (действие лекарственных препаратов, кровь, метаболизм, физиология)
ЖИРОВАЯ ТКАНЬ -- ADIPOSE TISSUE (физиология)
ПЕРЕЛОМЫ ПРИ ОСТЕОПОРОЗЕ -- OSTEOPOROTIC FRACTURES (диагностика, этиология)
КОСТИ ПЛОТНОСТЬ -- BONE DENSITY (действие лекарственных препаратов, физиология)
ВИТАМИНА D НЕДОСТАТОЧНОСТЬ -- VITAMIN D DEFICIENCY (диагностика, профилактика и контроль)
Анотація: Постменопаузальний остеопороз викликає особливе занепокоєння, оскільки призводить до підвищеного ризику переломів з подальшим негативним впливом на здоров’я жінок літнього віку. Діагноз остеопорозу може бути встановлений за наявності низькоенергетичних переломів, що виникають без суттєвої травми, або на підставі низької мінеральної щільності кісткової тканини, визначеної методом двохенергетичної рентгенівської денситометрії. Мета дослідження: вивчити рівень 25(ОН)D, 10-річний ризик основних остеопоротичних переломів, мінеральну щільність та якість кісткової тканини, жирову та знежирену масу та визначити зв’язок між ними в жінок у період пре- та постменопаузи. Матеріали та методи. Обстежені 302 жінки віком 45–80 років (середній вік — 61,3 ± 7,7 року), які в подальшому відповідно до тривалості періоду пре- та постменопаузи були розподілені на 6 підгруп: І — пременопаузні жінки (n = 36; середній вік — 50,1 ± 3,4 року); II–VI — постменопаузні жінки (n = 266; середній вік — 62,8 ± 6,8 року). Всім обстеженим виконували дослідження мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) методом двофотонної рентгенівської денситометрії (ДРА) на двохенергетичному рентгенівському денситометрі Prodigy, GE Medical systems, model 8743, 2005, за стандартним протоколом. Оцінювали МЩКТ та Т-критерій поперекового відділу хребта, шийки стегнової кістки та всього скелета. Показник TBS поперекового відділу хребта визначали за допомогою методики TBS iNsight (Med-Imaps, Pessac, Франція). Рівень загального 25(ОН)D у сироватці крові визначали за допомогою електрохемілюмінесцентного методу на аналізаторі Еlecsus 2010 Roche Diagnostics (Німеччина), тест-системами Cobas. Десятирічну ймовірність основних остеопоротичних переломів і переломів стегнової кістки визначали з використанням української моделі FRAX без показників ДРА. Показники загальної жирової та знежиреної маси оцінювали з використанням ДРА. Результати. Виявлено вірогідний вплив тривалості періоду пре- та постменопаузи на варіабельність показників якості та щільності кісткової тканини (TBS (F = 6,85; p 0,001), МЩКТ поперекового відділу хребта (F
Дод.точки доступу:
Іваник, О. С.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Рівень ендотеліну-1 в крові хворих на цукровий діабет залежно від характеристик захворювання [Текст] / Л. К. Соколова [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 35-39

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ -- DIABETES MELLITUS (диагностика, кровь, метаболизм)
ЭНДОТЕЛИН-1 -- ENDOTHELIN-1 (вредные воздействия)
Анотація: Ендотелін (ЕТ-1) є одним із найбільш значущих регуляторів функціонального стану ендотелію судин. Це найпотужніший вазоконстриктор і маркер ендотеліальної дисфункції. Ендотелій відіграє важливу роль у регуляції тонусу судин. ЕТ-1 чинить як запальну, так і проліферативну дію і призводить до патогенних процесiв у серцево-судинній системі. При цукровому діабеті (ЦД) підвищені концентрації глюкози й глікованого гемоглобіну (HbA1c) впливають на утворення ET-1. Метою роботи було вивчення змісту ЕТ-1 у крові хворих на цукровий діабет із різними показниками індексу маси тіла (ІМТ), тривалістю захворювання й рівнем HbA1c. Матеріали та методи. Концентрацію ЕТ-1 оцінювали методом ІФА у 103 осіб: 17 здорових добровольців і 86 пацієнтів із ЦД. Для визначення ET-1 використовували набір Еndotelin (1-21) EIA kit (1-21) («Biomedica»). HbA1c визначали з використанням набору one HbA1c FS — DiaSys Diagnostic Systems. Результати. Середній рівень ендотеліну в крові хворих на ЦД становив 0,536 ± 0,047 фмоль/мл (контроль — 0,118 ± 0,017 фмоль/мл). У всіх пацієнтів із ЦД рівень ET-1 в крові був вищим, ніж у контрольній групі, і збільшувався пропорційно до показника HbA1c. Зі зростанням тривалості ЦД концентрація ET-1 збільшується, досягаючи найвищих значень при тривалості захворювання понад 11 років. Рівень ET-1 у пацієнтів з ожирінням ( 30 кг/м2) значно вищий, ніж у пацієнтів з ІМТ менше від 25 кг/м2 і в діапазоні 25–30 кг/м2. Висновки. Експресія і секреція ET-1 у пацієнтів із цукровим діабетом підвищуються зі збільшенням тривалості захворювання, ІМТ та вмісту HbA1c. Серцево-судинна патологія є основним ускладненням у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Ендотеліальна дисфункція належить до ранніх ознак діабетичного судинного ураження. Зміна балансу ЕТ-1 ендотелію є ключовою подією при ініціації атеросклерозу через активацію адгезії лейкоцитів, яка пов’язана з наявністю судинного запалення
Дод.точки доступу:
Соколова, Л. К.
Бєльчина, Ю. Б.
Пушкарьов, В. В.
Червякова, С. А.
Вацеба, Т. С.
Ковзун, О. І.
Пушкарьов, В. М.
Тронько, М. Д.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Вплив вмісту вітамінів D i B12 на частоту стеатогепатозу в дітей із надмірною масою тіла та ожирінням [Текст] / Civan H. Ayyildiz [et al.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 40-45

MeSH-головна:
ДЕТИ -- CHILD
ОЖИРЕНИЕ У ДЕТЕЙ -- PEDIATRIC OBESITY (диагностика, осложнения, патофизиология)
ВИТАМИНА B12 НЕДОСТАТОЧНОСТЬ -- VITAMIN B 12 DEFICIENCY (диагностика, кровь)
ВИТАМИНА D НЕДОСТАТОЧНОСТЬ -- VITAMIN D DEFICIENCY (диагностика, кровь)
НЕАЛКОГОЛЬНАЯ ЖИРОВАЯ БОЛЕЗНЬ ПЕЧЕНИ -- NON-ALCOHOLIC FATTY LIVER DISEASE (диагностика, кровь, метаболизм, этиология)
ИНСУЛИНОРЕЗИСТЕНТНОСТЬ -- INSULIN RESISTANCE
Анотація: Неалкогольний стеатогепатоз у дітей призводить до зростання захворюваності та смертності в дорослому віці. Останнім часом опубліковані суперечливі дані стосовно взаємозв’язків між рівнями вітамінів D і B12 і частотою неалкогольного стеатогепатозу. Мета дослідження: оцінити зв’язок між рівнем вітамінів D і B12 та інсулінорезистентністю (ІР) і частотою неалкогольного стеатогепатозу в дітей з ожирінням та надмірною масою тіла. Матеріали та методи. У проспективне дослідження були включені 167 дітей із надмірною масою тіла та ожирінням віком від 5 до 18 років. Визначали антропометричні показники, включаючи масу тіла, зріст, індекс маси тіла (ІМТ) (вага/зріст2, кг/м2). У дітей і підлітків з ІМТ ≥ 95-го перцентиля для віку і статі діагностували ожиріння, а ІМТ від 85-го до 94-го перцентиля класифікували як надмірну масу тіла. Діти та підлітки були розподілені на дві групи: зі стеатогепатозом і без порушення функціонального стану печінки. Додатково оцінювали стан печінки за допомогою ультразвукового дослідження. Визначали демографічні характеристики учасників дослідження, проводили загальноклінічний огляд, лабораторні дослідження, включаючи аналізи на виявлення рівня вітаміну В12 і 25(OH)D у сироватці крові та визначення індексу ІР. Результати. Із 167 обстежених 103 (61,7 %) були чоловічої статі, 64 (38,3 %) — жіночої, їх середній вік становив 11,48 ± 2,99 року. Згідно з ІМТ у 26,3 % випадків була визначена надмірна маса тіла, а 73,7 % — ожиріння. Стеатогепатоз діагностований у 70,7 % випадків (n = 118), його частота була вірогідно вищою в пацієнтів чоловічої статі (79,6 %), ніж жіночої (p = 0,001). Середній показник ІР був статистично вищим у групі дітей зі стеатогепатозом (11,15 ± 13,39), ніж у контрольній групі (6,95 ± 6,20) (р = 0,029). Крім того, установлені статистично значущі відмінності рівнів ІР за ступенем вираженості стеатогепатозу (р = 0,013). Не спостерігалося вірогідного взаємозв’язку між дефіцитом вітамінів D та B12 і наявністю та тяжкістю стеатогепатозу (p 0,05). Також не було виявлено статистично значущих відмінностей між середнім вмістом вітамінів D і В12 та індексом ІР серед дітей з ожирінням та надмірною масою тіла. Висновки. Отримані результати підтверджують опубліковані раніше дані про те, що дефіцит вітамінів D та B12 не сприяє розвитку стеатогепатозу в дітей із надмірною масою тіла та ожирінням. Інсулінорезистентність є фактором ризику виникнення та прогресування стеатогепатозу
Дод.точки доступу:
Ayyildiz, Civan H.
Papatya, Cakir E.
Palabiyik, F.
Comert, M.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Булдигіна, Ю. В.
Чи відображає назва "дифузний токсичний зоб" структурний стан щитоподібної залози при цій нозології? [Текст] / Ю. В. Булдигіна // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 46-51

MeSH-головна:
ЗОБ ДИФФУЗНЫЙ ТОКСИЧЕСКИЙ -- GRAVES DISEASE (диагностика, ультрасонография)
ЩИТОВИДНАЯ ЖЕЛЕЗА -- THYROID GLAND (ультраструктура)
Анотація: Дифузний токсичний зоб (ДТЗ) (хвороба Грейвса) є автоімунним захворюванням, поширеність якого невпинно зростає в структурі тиреоїдної патології, і становить близько 80 % всіх причин гіпертиреозу. Метою нашої роботи було дослідити структурний стан щитоподібної залози (ЩЗ) у хворих на ДТЗ. Матеріали та методи. Було проведено цитологічне дослідження структури вогнищевих утворень на тлі ДТЗ (хвороби Грейвса). Дослідження виконувалось у клініці ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» та в Київському міському центрі ендокринної хірургії на базі київської міської клінічної лікарні № 3. Усього обстежені 310 пацієнтів із ДТЗ: 285 (91,94 %) жінок і 25 (8,06 %) чоловіків, вік яких коливався від 19 до 70 років (у середньому 41,25 ± 1,19 року). Тривалість захворювання на момент початку обстеження становила від одного місяця до 15 років (у середньому 25,09 ± 2,76 місяця). Для визначення об’єму і структури ЩЗ проводились пальпаторне й ультразвукове дослідження, а також тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія із цитологічним дослідженням пунктату та комп’ютерна томографія (КТ) органів шиї та середостіння. Для встановлення/підтвердження діагнозу здійснювалось гормональне обстеження (визначення в крові рівнів тиреотропного гормона, вільного тироксину, вільного трийодтироніну та антитіл до рецептора тиреотропного гормона). Результати. Частка хворих із дифузно збільшеною ЩЗ без вогнищевих утворень становила 78,39 %, кількість пацієнтів без збільшення об’єму ЩЗ — 2,58 %, число хворих із вогнищевими утвореннями в ЩЗ — 19,03 %. Серед хворих із вогнищевими утвореннями переважали пацієнти з доброякісними аденоматозними (54,24 %) та колоїдними (25,42 %) вузлами ЩЗ. Папілярну карциному діагностовано у двох хворих на ДТЗ (3,39 %). КТ органів шиї та середостіння дозволила встановити, що навіть при відносно невеликих розмірах дифузного зоба (18,00 ± 2,78 см3) існує велика вірогідність наявності значної ретротрахеальної частини ЩЗ. Висновки. Застосування назви «хвороба Грейвса» для визначення даної патології є більш доцільним, оскільки полегшує формулювання повного діагнозу та комунікацію із західними колегами
Вільних прим. немає

Знайти схожі

Пашковська, Н. В.
Підвищення ефективності лікування пацієнтів із метаболічним синдромом шляхом застосування комплексу селену та вітамінів Оксилік [Текст] / Н. В. Пашковська, Н. О. Абрамова // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 53-58

Рубрики: Оксилик

MeSH-головна:
МЕТАБОЛИЧЕСКИЙ СИНДРОМ X -- METABOLIC SYNDROME X (диагностика, лекарственная терапия)
СЕЛЕН -- SELENIUM (терапевтическое применение)
Анотація: Метаболічний синдром (МС) вражає приблизно чверть населення планети, супроводжується абдомінальним ожирінням та інсулінорезистентністю, що є чинниками дисліпідемії, артеріальної гіпертензії і гіперглікемії. Синдром нетиреоїдної патології розвивається в 75 % госпіталізованих пацієнтів і супроводжується периферичним гіпотиреозом через пригнічення периферичної конверсії тиреоїдних гормонів. Через те, що близько 80 % гормонів щитоподібної залози виробляється в периферичних органах і вони регулюють майже всі процеси в організмі, патологічні зміни, які супроводжують синдром нетиреоїдної патології, можна вважати суттєвими й такими, що потребують корекції. Однак ефективність складних вітамінних комплексів у поєднанні із селеном при лікуванні МС залишається невідомою. Мета дослідження: вивчити ефективність лікування порушень вуглеводного, ліпідного обміну, ендотеліальної функції, антиоксидантної системи, тиреоїдного гомеостазу у хворих на МС із застосуванням комплексу Оксилік. Матеріали та методи. Досліджено ефективність призначення комплексу селену та вітамінів Оксилік по одній капсулі протягом одного місяця з метою впливу на ланки МС. Для підтвердження ефективності запропонованого способу лікування нами обстежені й проліковані 65 пацієнтів із МС: 30 хворих на МС (перша група), які отримували Оксилік протягом одного місяця на тлі базисного лікування антигіпертензивними й цукрознижувальними препаратами, і 35 осіб із МС (друга група), які отримували тільки базисну терапію. Результати. Додаткове призначення комплексу Оксилік пацієнтам із МС по одній капсулі протягом одного місяця призводить до вірогідного покращення чутливості рецепторів до інсуліну, що проявляється зниженням індексу HOMA-IR, показників функціонального стану ендотелію (зниження продукції судинного ендотеліального фактора росту й десквамації ендотеліоцитів) і ліпідного обміну (зниження вмісту загального холестерину, зростання рівня ліпопротеїнів високої щільності й зниження коефіцієнта атерогенності), зниженням рівня вільного тироксину (вТ4), зростанням вільного трийодтироніну (вТ3) і співвідношення вТ3/вТ4, що свідчить про покращення периферичної конверсії тиреоїдних гормонів шляхом підвищення периферичного дейодування Т4 у більш активний Т3. Висновки. Комплекс селену та вітамінів Оксилік можна рекомендувати для хворих із метаболічним синдромом
Дод.точки доступу:
Абрамова, Н. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Ймовірність впливу професійних хімічних факторів на розвиток гіпотиреозу та інших уражень організму людини [Текст] / О. І. Волошин [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 59-62

MeSH-головна:
ХИМИЧЕСКИХ ВЕЩЕСТВ ПРИМЕНЕНИЕ СПЕЦИАЛИЗИРОВАННОЕ -- SPECIALTY USES OF CHEMICALS
ЯДЫ -- POISONS (вредные воздействия)
ГИПОТИРЕОЗ -- HYPOTHYROIDISM (диагностика, лекарственная терапия, этиология)
ИШЕМИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ СЕРДЦА -- MYOCARDIAL ISCHEMIA (диагностика, лекарственная терапия, этиология)
ФИТОТЕРАПИЯ -- PHYTOTHERAPY (использование, методы)
Анотація: Мета — викладення клінічних спостережень за хворобами працівників окремих виробництв, у яких апріорі відзначався вплив різних виробничих хімічних факторів, що сприяло виникненню уражень серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця (ІХС) із порушенням серцевого ритму) та гіпотиреозу. Матеріали та методи. Комплексно обстежено 11 хворих жінок віком 53–62 роки, які працювали в господарствах інтенсивного садівництва (6 осіб), цехах із пошиття синтетичного одягу (3 особи) та виробництва синтетичних вінків (2 особи). Результати. Виявлено торпідні прояви ІХС з частими екстрасистоліями та епізодами фібриляції передсердь, серцевої недостатності ІІ функціонального класу та явища гіпотиреозу, маніфестного за клінічними даними, але субклінічного за рівнями тиреотропного гормону і тиреоїдних гормонів, а також прояви стеатогепатозу, хронічного некаменевого гіпокінетичного холециститу і синдрому подразненого кишечника. Консенсусно (кардіолог, гастроентеролог, ендокринолог) проаналізовано ймовірні причини низьких результатів сучасного підходу до комплексного лікування, а також недоцільність застосування левотироксину й аміодарону. Як альтернатива пацієнтам рекомендоване застосування полікомпонентної тиреостабілізуючої фітотерапії (перстач білий, корінь, екстракт 80 мг; гадючник шестипелюстковий, бульбокорені, екстракт 30 мг; дрік красильний, трава, 10 мг; півонія незвичайна, корінь, 30 мг; бруньки берези повислої, 50 мг; спіруліна, 40 мг; листя ліщини, 40 мг). Досягнуто суттєве покращення результатів лікування в кардіологічному, гастроентерологічному і ендокринологічному аспектах. Висновки. В сучасних умовах недостатнього санепіднагляду в окремих виробництвах можливі хронічні виробничі отруєння хімічними чинниками з різними механізмами системної дії, в тому числі з ураженням щитоподібної залози, що зумовлює торпідний перебіг хвороб і зниження результатів сучасних підходів до лікування. Ретельний професійний анамнез, патогенетична оцінка клінічної ситуації та застосування адекватних полікомпонентних засобів можуть покращити загальні результати лікування
Дод.точки доступу:
Волошин, О. І.
Ілащук, Т. О.
Волошина, Л. О.
Паньків, І. В.
Юзвенко, В. С.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Ковальчук, Т. А.
Роль дефіциту вітаміну D у генезі вазовагальних синкопе дитячого віку [Текст] / Т. А. Ковальчук, О. Р. Боярчук // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 63-68

MeSH-головна:
ДЕТИ -- CHILD
ОБМОРОК -- SYNCOPE (диагностика, кровь, этиология)
ВИТАМИНА D НЕДОСТАТОЧНОСТЬ -- VITAMIN D DEFICIENCY (диагностика, осложнения)
Анотація: Результати останніх наукових досліджень дають змогу припустити, що вітамін D може чинити опосередковану, а в деяких випадках і пряму дію у патогенезі вазовагальних синкопе у дітей. Мета дослідження: вивчити рівні вітаміну D у сироватці крові дітей із вазовагальними синкопе. Матеріали та методи. Основну групу становили 30 дітей віком 8–17 років із принаймні одним епізодом вазовагального синкопе впродовж останнього місяця. До контрольної групи увійшли 24 практично здорові дитини. 25(ОН)D у сироватці крові визначали методом імуноферментного аналізу з використанням тест-системи Monobind (США). Оцінку вітамін-D-статусу здійснювали відповідно до практичних рекомендацій щодо добавок вітаміну D та лікування дефіциту в Центральній Європі: дефіцит — 20 нг/мл; субоптимальний рівень (недостатність) — 20–30 нг/мл; оптимальний рівень — 30–50 нг/мл; високий вміст — 50–100 нг/мл; небезпечний рівень — 100 нг/мл. Результати. Діти обох груп були порівнянні за результатами демографічних та клінічних показників, що дозволило нівелювати вплив статі, віку, дефіциту та надмірної маси тіла, ожиріння, чи артеріальної гіпертензії на рівень 25(ОН)D. Показник 25(ОН)D у групі вазовагального синкопе становив 19,17 ± 1,33 нг/мл та був вірогідно нижчим порівняно зі здоровими дітьми — 30,91 ± 1,20 нг/мл (р = 0,000001). Оптимальний рівень вітаміну D реєстрували лише у 6,7 % хворих із вазовагальним синкопе, тоді як субоптимальний показник та недостатність — у 33,3 та 60,0 %. Показники кальцію, фосфору та лужної фосфатази у сироватці крові обстежених обох груп не відрізнялися (p 0,05). Висновки. У 93,3 % дітей із вазовагальним синкопе спостерігається вірогідне зниження рівня 25(OH)D у сироватці крові. Поширеність дефіциту вітаміну D становить 60,0 %, субоптимального рівня 25(ОН)D — 33,3 %. Дефіцит і недостатність вітаміну D асоціюються зі збереженням традиційних показників кальцій-фосфорного гомеостазу в межах референтних значень
Дод.точки доступу:
Боярчук, О. Р.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

10.

    Зуєв, К. О.
    Огляд доказової бази представників групи інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2-типу, доступних на українському ринку (огляд літератури) [Текст] / К. О. Зуєв // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 69-76

Рубрики: Эмпаглифлозин

   Дапаглифлозин

MeSH-головна:
НАТРИЙ-ГЛЮКОЗЫ ТРАНСПОРТЕР 2 -- SODIUM-GLUCOSE TRANSPORTER 2 (терапевтическое применение)
ДОКАЗАТЕЛЬНАЯ МЕДИЦИНА -- EVIDENCE-BASED MEDICINE
Анотація: У статті наведений аналіз результатів рандомізованих клінічних досліджень цукрознижувальних препаратів — представників класу інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу: EMPA-REG OUTCOME® з емпагліфлозином і DECLARE TIMI 58® з дапагліфлозином. Показано, як результати цих досліджень вплинули на формування новітніх алгоритмів цукрознижувальної терапії в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу
Вільних прим. немає

Знайти схожі

11.

Тиреоїдит Хашимото - терапевтична чи хірургічна проблема? (Огляд літератури) [Текст] / В. О. Шідловський [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 77-82

MeSH-головна:
ХАШИМОТО БОЛЕЗНЬ -- HASHIMOTO DISEASE (диагностика, лекарственная терапия, хирургия)
Анотація: Більше як сторічна історія вивчення тиреоїдиту Хашимото свідчить про актуальність захворювання й невирішені теоретичні і практичні проблеми. З практичної точки зору важливим є питання вибору лікувальної тактики й методу лікування. Складність патогенезу цього автоімунного процесу, що з місцевого, органоспецифічного, згодом набуває ознак системного, створює певні труднощі для діагностики й лікування. Відповідно, змінюється і клінічна картина захворювання від місцевих симптомів і гіпотиреозу до багатогранної екстратиреоїдної симптоматики. Вона включає артралгії й м’язовий біль, розлади психіки й пам’яті, проблеми фертильності жінок, поведінкових реакцій і якості життя. Отже, лікувальна тактика й методи лікування повинні відповідати змінам характеру патологічного процесу, його активності і клінічного перебігу захворювання. На сьогодні вона виглядає спрощеною, орієнтованою лише на медикаментозне лікування. Патогенетичного лікування не існує, а замісна терапія препаратами гормонів щитоподібної залози лише знімає прояви гіпотиреозу й не впливає на перебіг автоімунного процесу. Гостроту проблемі тиреоїдиту Хашимото надають невпинно зростаючі захворюваність та збільшення кількості хворих з екстратиреоїдними ураженнями й тяжким клінічним перебігом. За останні роки в літературі з’явились публікації, у яких стримано ставиться питання про доцільність хірургічного лікування, а методом вибору пропонується тиреоїдектомія. У цьому огляді ми зробили спробу аналізу публікацій, основу якого складають дані літератури з поставлених питань за останні два десятиріччя. Майже в усіх роботах наголошується на необхідності ліквідації активного вогнища автоімунної агресії. З огляду на це невирішеними залишаються вибір лікувальної тактики та показань до хірургічного лікування
Дод.точки доступу:
Шідловський, В. О.
Шідловський, О. В.
Шеремет, М. І.
Твердохліб, В. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

12.

Дідушко, О. М.
Цукровий діабет 2-го типу і хронічна хвороба нирок: сучасні можливості цукрознижуючої терапії [Текст] / О. М. Дідушко // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 85-90

Рубрики: Вилдаглиптин

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (диагностика, лекарственная терапия, осложнения)
ПОЧЕЧНАЯ НЕДОСТАТОЧНОСТЬ ФУНКЦИОНАЛЬНАЯ, ХРОНИЧЕСКАЯ -- KIDNEY FAILURE, CHRONIC (диагностика, лекарственная терапия, терапия, этиология)
ПОЧЕЧНЫХ КЛУБОЧКОВ ФИЛЬТРАЦИИ СКОРОСТЬ -- GLOMERULAR FILTRATION RATE (действие лекарственных препаратов, физиология)
Анотація: Цукровий діабет (ЦД) є однією з провідних причин хронічної хвороби нирок (ХХН). Важливо, що зі збільшенням захворюваності на ЦД 2-го типу частота діабетичних нефропатій також зросла. За світовими даними, понад 80 % випадків захворювання на термінальну стадію ХХН спричинені ЦД, артеріальною гіпертензією або їх поєднанням. Найефективнішою стратегією зменшення впливу діабетичної нефропатії є профілактика ЦД 2-го типу та діагностика й лікування ХХН на ранніх стадіях серед тих, хто вже страждає від діабету. Основну роль у зниженні ризику або уповільненні прогресування діабетичної хвороби нирок відіграють компенсація вуглеводного обміну та контроль артеріального тиску. Однак на виражених стадіях ХХН компенсація вуглеводного обміну ускладнена через високий ризик гіпоглікемій. У статті проведений огляд літератури та рекомендацій щодо безпеки та можливостей застосування цукрознижуючих середників у хворих на ЦД 2-го типу та ХХН. Препарати із доведеними кардіопротекторними та нефропротекторними властивостями — інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу не застосовуються при ШКФ 45 мл/хв/1,73 м2, агоністи глюкагоноподібного пептиду 1 — при ШКФ 30 мл/хв/1,73 м2. Препарати інкретинового ряду добре зарекомендували себе як засоби метаболічного контролю в комплексній терапії пацієнтів із ЦД 2-го типу, у тому числі із ХХН. Опубліковані дані свідчать про ефективність і безпеку застосовуваних сьогодні інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП) в осіб із зниженою ШКФ (включаючи осіб, які перебувають на діалізі). Особлива увага приділена вілдагліптину — селективному пероральному інгібітору ДПП-4, що завдяки сприятливому профілю безпеки успішно застосовується в пацієнтів із ЦД 2-го типу літнього віку та хронічною нирковою недостатністю, тяжкою кардіоваскулярною патологією в анамнезі, на всіх стадіях ХХН (включно із уремічною), у пацієнтів із високим ризиком розвитку гіпоглікемій. Цільові рівні глікемії пацієнтів із ЦД 2-го типу та ХХН повинні бути індивідуалізованими із врахуванням очікуваної тривалості життя, функції нирок, ризику розвитку гіпоглікемії та супутньої патології
Вільних прим. немає

Знайти схожі

13.

Потенційна роль бенфотіаміну в лікуванні діабетичної автономної нейропатії серця [Текст] / В. О. Сергієнко [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 91-98

Рубрики: Бенфотиамин

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (диагностика, осложнения)
СЕРДЦА БОЛЕЗНИ -- HEART DISEASES (диагностика, лекарственная терапия, этиология)
СЕРДЕЧНЫХ СОКРАЩЕНИЙ ЧАСТОТА -- HEART RATE (действие лекарственных препаратов)
Анотація: Діабетична автономна нейропатія серця — серйозне ускладнення цукрового діабету, пов’язане з приблизно п’ятиразовим підвищенням ризику серцево-судинної смертності. Автономна нейропатія серця проявляється широким спектром, розпочинаючи від тахікардії спокою і фіксованого серцебиття до розвитку безсимптомного інфаркту міокарда. Значення діабетичної автономної нейропатії серця до кінця не з’ясоване, також не існує єдиного алгоритму лікування. Мета: дослідити вплив бенфотіаміну на стан варіабельності ритму серця, коригований QT, дисперсію QT та просторовий кут QRS-T у хворих на цукровий діабет 2-го типу з автономною нейропатією. Матеріали та методи. Тридцять два пацієнти з цукровим діабетом 2-го типу та функціональною стадією автономної нейропатії серця були розподілені у дві групи лікування: контрольну (n = 15), яка отримувала стандартну цукрознижувальну терапію, та групу 2 (n = 17) — бенфотіамін 300 мг/добу додатково до традиційної терапії протягом трьох місяців. Результати. Встановлено, що призначення бенфотіаміну викликало збільшення відсотка послідовних інтервалів NN, різниця між якими перевищує 50 мс, — pNN50 (Δ% = +45,90 ± 7,91 %, р 0,05), високочастотної компоненти варіабельності ритму серця під час активного (Δ%
Дод.точки доступу:
Сергієнко, В. О.
Сегін, В. Б.
Сергієнко, Л. М.
Сергієнко, О. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

14.

Царик, І. О.
Фенотипи діабетичної хвороби нирок (Огляд літератури та власні дані) [Текст] / І. О. Царик, Н. В. Пашковська // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 99-105

MeSH-головна:
ДИАБЕТИЧЕСКИЕ НЕФРОПАТИИ -- DIABETIC NEPHROPATHIES (генетика, диагностика)
ФЕНОТИП -- PHENOTYPE
Анотація: У статті надані сучасні відомості про діабетичну хворобу нирок (ДХН) з огляду на її фенотипи. Наведені дані літератури щодо епідеміології, чинників і механізмів розвитку фенотипів цього ускладнення при цукровому діабеті (ЦД), а також можливостей його діагностики та лікування. Описано варіанти перебігу ДХН залежно від типу ЦД, що ґрунтуються на власних дослідженнях. Наведені дані аналізу 1576 пацієнтів з ЦД 1-го, 2-го типів і латентним автоімунним діабетом дорослих (LADA), описано розподіл хворих за стадіями хронічної хвороби нирок і фенотипами ДХН. За даними лабораторних та інструментальних досліджень встановлено, що неальбумінурійне порушення функції нирок є домінуючим фенотипом серед пацієнтів з ЦД (60 % — з ЦД 1-го типу, 43 % — з ЦД 2-го типу, 53 % — з LADA). Виявлені відмінності залежно від типу ЦД, ймовірно пов’язані з різницею у механізмах ураження нирок при різних типах ЦД. Оскільки ЦД 2-го типу зазвичай діагностується через тривалий час після маніфестації, всі патогенетичні ланки виникнення ДХН, включаючи феномен глюкозотоксичності, ендотеліальної дисфункції, оксидативного стресу тощо, призводять до більш масштабних змін, ніж у пацієнтів з ЦД 1-го типу, що діагностується одразу після початку захворювання. Також частота альбумінурійної форми ДХН при ЦД 2-го типу вочевидь пов’язана з обтяжувальним впливом артеріальної гіпертензії, дисліпідемії й інсулінорезистентності, що сприяють прогресуванню ДХН. Зниження поширеності альбумінурійного фенотипу пов’язане як із удосконаленням нефропротекторної дії цукрознижувальних препаратів, що не тільки дає змогу зупинити розвиток протеїнурії, але й сприяє регресії вже наявного ураження нирок, так і зі зростанням кількості пацієнтів зі зниженням швидкості клубочкової фільтрації без протеїнурії, що, на думку авторів, може бути наслідком більш ранньої діагностики основного захворювання та його ускладнень
Дод.точки доступу:
Пашковська, Н. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

15.

Вплив ожіріння на розвиток раку щитоподібної залози: огляд літератури [Текст] / О. П. Нечай [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 106-111

MeSH-головна:
ОЖИРЕНИЕ -- OBESITY (диагностика, осложнения, патофизиология)
ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ НОВООБРАЗОВАНИЯ -- THYROID NEOPLASMS (диагностика, метаболизм, этиология)
Анотація: Надмірна маса тіла призводить до низки хронічних захворювань і впливає на тривалість життя. З 1975 по 2016 рік поширеність надлишкової маси тіла у дорослих (індекс маси тіла (ІМТ) ≥ 25 кг/м2) збільшилася з майже 21 % у чоловіків і 24 % у жінок приблизно до 40 % у осіб обох статей, а поширеність ожиріння (ІМТ ≥ 30 кг/м2) збільшилася в чотири рази у чоловіків (з 3 до 12 %) і більше ніж удвічі в жінок (з 7 до 16 %). У 2012 році надлишкова маса тіла відзначалася приблизно у 3,9 % від усіх пацієнтів з раковими захворюваннями (544 300 випадків) та становила від 1 % в країнах з низьким рівнем життя до 8 % в деяких західних країнах з високим рівнем доходу. Протягом останніх десятиліть спостерігається зростання популяції з надмірною масою тіла і одночасне збільшення випадків виявлення злоякісних новоутворень, в тому числі тиреоїдного раку. Всі дослідники повідомляють про зв’язок ожиріння і раку щитоподібної залози й одностайно закликають до подальших досліджень, що призведуть до розуміння його основних механізмів. На сьогодні можливі механізми розвитку оцінюються як складні і містять численні фактори як на системному, так і на клітинному рівні. Порушення метаболізму інсуліну, адипокіни, процеси запалення та статеві гормони сприяють впливу ожиріння на розвиток раку і його прогресування. За результатами огляду проведених досліджень можна зробити висновок про існування зв’язку між надмірною масою тіла і підвищеним ризиком розвитку пухлинного процесу, в тому числі розвитком раку щитоподібної залози. Водночас наявність різних гіпотез щодо патофізіологічних механізмів і закономірностей зв’язку ожиріння і розвитку пухлин з найбільшою ймовірністю свідчить про багатофакторність даного процесу і спонукає до його подальшого поглибленого вивчення
Дод.точки доступу:
Нечай, О. П.
Квітка, Д. М.
Ліщинський, П. О.
Січінава, Р. М.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

16.

Макар, Р. Д.
Тиреотоксичний криз: сучасні уявлення, підходи до діагностики та лікування [Текст] / Р. Д. Макар, І. М. Павловський, О. Р. Макар // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 112-120

MeSH-головна:
ТИРЕОТОКСИЧЕСКИЙ КРИЗ -- THYROID CRISIS (диагностика, лекарственная терапия, профилактика и контроль, смертность, этиология)
ТИРЕОИДЭКТОМИЯ -- THYROIDECTOMY (использование, методы)
Анотація: Огляд присвячений одному з найтяжчих критичних станів у практиці ендокринолога — тиреотоксичному кризу (ТК). Наведені сучасні уявлення про етіологію та патогенез цього ускладнення, проаналізовані особливості клінічного перебігу. ТК — це загрозливий для життя стан, що може розвинутися у хворого з некомпенсованим тиреотоксикозом, характеризується різким загостренням його клінічних проявів і прогресуючими розладами гомеостазу; за відсутності адекватного лікування, як правило, завершується летально. Слід узяти за правило: у разі раптового погіршання стану пацієнта з тиреотоксикозом завжди необхідно пам’ятати про можливість розвитку ТК; при цьому на перший план можуть виступати симптоми хвороби, що його спровокувала. Більшість фахівців вважає, що в сумнівних випадках краще помилитися щодо припущення про наявність ТК у даний момент або загрозу його розвитку і все-таки розпочати інтенсивну терапію, аніж проґавити діагноз. Завдяки створенню і впровадженню в широку клінічну практику антитиреоїдних лікарських засобів, β-адреноблокаторів, нейролептиків та інших лікувальних заходів летальність при ТК кардинально знизилась і становить близько 10 %. Вірогідними предикторами песимістичного прогнозу служать прогресуючі гіпертермія, тахіаритмія та порушення діяльності ЦНС, а також приєднання жовтяниці. Смерть може настати внаслідок серцевої та/або дихальної недостатності, шоку, поліорганної недостатності, гіпертермії, дисемінованої внутрішньосудинної коагуляції, сепсису або інших ускладнень. Зрештою, якщо пацієнти виживають, у частини з них спостерігаються необоротні розлади, як-от: постгіпоксична енцефалопатія, цереброваскулярна патологія, атрофія м’язів, психози або ниркова недостатність. З урахуванням офіційних міжнародних рекомендацій розглянуті принципи діагностики, лікування та профілактики даного критичного стану. Світовий досвід засвідчує, що невідкладна мультимодальна терапія тиреотоксичного кризу здатна знизити летальність до 10–20 %
Дод.точки доступу:
Павловський, І. М.
Макар, О. Р.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

17.

Каспрук, Н. М.
Алергічні реакції у хворих на цукровий діабет 1-го типу (Огляд літератури та власні дослідження) [Текст] / Н. М. Каспрук // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 121-125

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 1 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 1 (диагностика, лекарственная терапия, метаболизм, осложнения)
ГИПЕРСЕНСИБИЛИЗАЦИЯ -- HYPERSENSITIVITY (диагностика, этиология)
Анотація: Останнім часом привертає увагу зростання кількості випадків медикаментозної алергії в розвинених країнах світу. На сьогодні до 40 % пацієнтів стаціонарів потерпають від патологічних реакцій, пов’язаних із непереносимістю ліків. Найбільш проблематичними, враховуючи суттєву обмеженість елімінаційних заходів, є алергічні реакції на різні види інсулінів. Алергеном може бути не тільки інсулін, але й білкові (наприклад, протамін) і небілкові (наприклад, цинк) домішки, що входять до складу препаратів. У більшості випадків алергія буває викликана самим інсуліном або його полімерами, про що свідчать місцеві алергічні реакції на людський інсулін і системні реакції на високоочищені інсуліни. В огляді літератури розглядаються особливості справжніх (СА) та псевдоалергічних (ПА) реакцій, поєднання алергічних й псевдоалергічних механізмів. З урахуванням того, що клінічні прояви СА і ПА однакові, а можливості діагностики різні, підходи до їх лікування також відрізняються, що викликає необхідність у проведенні диференційної діагностики між ними. Провести диференційну діагностику на підставі тільки оцінки клінічної картини захворювання дуже складно, тому підходи до діагностики повинні мати комплексний характер. Особливе значення при проведенні диференційної діагностики між СА і ПА мають дані анамнезу та специфічні тести з причинно-значущими алергенами. Наведені результати ретроспективного аналізу історій хвороби та амбулаторних карт 170 пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) і позитивним алергоанамнезом і результати проведеного аналізу ефективності антимедіаторних засобів — хіфенадину та сехіфенадину. Встановлено, що частота алергічних реакцій у хворих на цукровий діабет 1-го типу в 2,9 раза вища, ніж в загальній популяції, і прямо залежить від тривалості й тяжкості захворювання. На різні варіанти гіперчутливості до харчових продуктів вказували 37 % пацієнтів, медикаментозну гіперчутливість спостерігали 34 % пацієнтів (проти 27 % в основній групі). Найбільш значущими алергенами для обстежених пацієнтів є медикаментозні препарати та харчові продукти. Програма профілактичних заходів щодо виникнення алергічних захворювань у хворих на ЦД повинна включати навчання стосовно харчування, елімінаційні заходи щодо можливих сенсибілізуючих і провокуючих факторів, адекватну фармакотерапію та запобігання поліпрагмазії. Похідні хінуклідинів демонструють високу ефективність щодо лікування алергодерматозів у хворих на ЦД, зокрема з гіперчутливістю до препаратів інсулінів
Вільних прим. немає

Знайти схожі

18.

Xhardo, E.
Автоімунний полігландулярний синдром: цукровий діабет 1-го типу, тиреоїдит Хашимото, системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит і целіакія [Текст] / E. Xhardo, F. Agaci // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 126-130

MeSH-головна:
ПОЛИЭНДОКРИНОПАТИИ АУТОИММУННЫЕ -- POLYENDOCRINOPATHIES, AUTOIMMUNE (диагностика, осложнения, патофизиология)
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 1 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 1 (диагностика, этиология)
ХАШИМОТО БОЛЕЗНЬ -- HASHIMOTO DISEASE (диагностика, этиология)
ВОЛЧАНКА КРАСНАЯ СИСТЕМНАЯ -- LUPUS ERYTHEMATOSUS, SYSTEMIC (диагностика, этиология)
АРТРИТ РЕВМАТОИДНЫЙ -- ARTHRITIS, RHEUMATOID (диагностика, этиология)
ЦЕЛИАКИЯ -- CELIAC DISEASE (диагностика, этиология)
Анотація: Автоімунітет передбачає патологічний збій імунної системи організму, спрямований проти власних тканин, що спричиняє велику кількість захворювань. Різні автоімунні розлади пов’язані між собою, але нечасто можна спостерігати декілька автоімунних захворювань в одного пацієнта. Автоімунний полігландулярний синдром (АПС) — це стан, що характеризується трьома або більше автоімунними порушеннями в однієї людини. Сімейні, імунологічні та інфекційні фактори залучені в патогенез АПС. Автори описують клінічний випадок одночасної наявності п’яти автоімунних захворювань у 33-річної жінки, а саме: цукрового діабету 1-го типу, автоімунного гіпотиреозу, системного червоного вовчака, ревматоїдного артриту і целіакії, що обумовило остаточний діагноз: автоімунний полігландулярний синдром 3-го типу з целіакією. Пацієнти з окремим автоімунним розладом мають підвищений на 25 % ризик розвитку інших автоімунних порушень. У цьому випадку клініцисти підкреслюють необхідність постійного спостереження за розвитком нових автоімунних захворювань у схильних до них пацієнтів. Можливість виникнення трьох або більше автоімунних розладів у одного пацієнта не може бути випадковістю і свідчить про патогенетичний зв’язок між кожним із них. Наявність одного автоімунного захворювання вже насторожує стосовно появи іншого. Виникнення автоімунних полігландулярних симптомів свідчить про необхідність постійного спостереження за розвитком нових автоімунних захворювань у схильних до них пацієнтів. Рання ідентифікація окремого випадку АПС необхідна для зниження захворюваності та смертності, пов’язаних з АПС. Описаний клінічний випадок становить інтерес внаслідок рідкісної асоціації відразу 5 автоімунних розладів. Ці автоімунні захворювання в одного пацієнта дозволяють діагностувати автоімунний полігландулярний синдром 3-го типу з целіакією. Більше того, цей випадок АПС підкреслює важливість належного клінічного спостереження за пацієнтами з одним автоімунним розладом, оскільки вони мають більший ризик розвитку іншого автоімунного захворювання
Дод.точки доступу:
Agaci, F.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

19.

ХІ Міжнародний медичний форум "Інновації в медицині - здоров’я нації" [Текст] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, N 3. - С. 131-132

MeSH-головна:
ЗДРАВООХРАНЕНИЯ ИННОВАЦИИ И УСОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ -- HEALTH CARE REFORM
Дод.точки доступу:
"Інновації в медицині - здоров’я нації". ХІ Міжнародний медичний форум

Вільних прим. немає

Знайти схожі

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)