Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Головна

Спрощенний режим

Відео-інструкція

Опис

Бази даних

Періодичні видання- результати пошуку

Вид пошуку

Періодичні видання

Зона пошуку

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: <.>II=МУ65/2022/18/1<.>

Загальна кількість знайдених документів : 10
Показані документи з 1 по 10

Аналіз значущості деяких прогностичних факторів метастазування медулярного раку щитоподібної залози [Текст] / В. О. Паламарчук [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 10-17. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ НОВООБРАЗОВАНИЯ -- THYROID NEOPLASMS (диагностика, лекарственная терапия, патофизиология)
КАРЦИНОМА МЕДУЛЛЯРНАЯ -- CARCINOMA, MEDULLARY (диагностика)
НОВООБРАЗОВАНИЙ МЕТАСТАЗЫ -- NEOPLASM METASTASIS
ПРОГНОЗ -- PROGNOSIS
Анотація: Актуальність дослідження зумовлена необхідністю пошуку ефективних методів діагностики та лікування медулярного раку щитоподібної залози. Базальний кальцитонін є біомаркером, що визначає як факт наявності даного захворювання, так і рівень метастазування. Однак надпорогові рівні кальцитоніну мають невисоку прогностичну цінність позитивного результату. Метою дослідження було проаналізувати значущість додаткових факторів (окрім кальцитоніну) у прогнозуванні метастазування медулярного раку щитоподібної залози: віку, статі, фокальності пухлини, розміру (сумарного розміру) пухлини. Матеріали та методи. Ретроспективний моноцентровий аналіз був проведений за результатами лікування 194 пацієнтів з медулярним раком щитоподібної залози. У дослідженні брали участь 143 пацієнти з первинними формами даного захворювання. Необхідні характеристики пухлини оцінювалися в післяопераційному періоді на основі патоморфологічного дослідження. Результати. Зв’язку між віком та метастазуванням виявлено не було, але показана наявність зв’язку середньої сили між статтю та метастазуванням. При цьому співвідношення шансів виявлення метастазів у пацієнтів чоловічої статі оцінюється як 3 : 1. Доведено, що за наявності мультифокальності пухлини ступінь виявлення метастазів зростає. При співвідношенні шансів, що дорівнює 2,368, фактор мультифокальності виявляє слабкий, але статистично значущий зв’язок з наявністю метастазів. Загальний розмір пухлини має зв’язок з метастазуванням. Більше половини (54,5 %) випадків спостерігаються у діапазоні розмірів пухлин, менших від обраного порогу відсікання, причому кількість випадків метастазування становить 16,7 %. Натомість доля випадків перевищення порогу відсікання (Cut-off = 1,9 см; AUC = 0,703, Se = 0,745, Sp = 0,680) становить 45,5 %, а метастазування спостерігається у 53,8 % хворих з цього діапазону. Висновки. Зв’язку віку та метастазування не виявлено. Чоловіча стать є фактором ризику метастазування. Мультифокальність є фактором ризику метастазування зі слабким зв’язком. Загальний розмір пухлини має зв’язок з метастазуванням середньої сили
The urgency of the study is due to the need to find effective methods for the diagnosis and treatment of medullary thyroid cancer. Basal calcitonin is a biomarker that determines both the presence of this disease and the level of metastasis. However, above-threshold calcitonin levels have a low prognostic value of the positive result. The study was aimed to analyze the importance of additional factors (besides calcitonin) in predicting the medullary thyroid cancer metastasis: age, sex, tumor focus, tumor volume (total volume). Materials and methods. A retrospective monocenter analysis was performed using the records of 194 patients treated for medullary thyroid cancer. The study involved 143 patients with primary forms of the disease. The required characteristics of the tumor were assessed in the postoperative period based on the pathomorphological examination. Results. The association between age and metastasis was not found, but a moderate relationship between sex and metastasis has been shown. The ratio of the chances of metastases detected in male patients is estimated at 3 : 1. It is proved that in the presence of tumor multifocality, the likelihood of metastasis detection increases. With an odds ratio of 2.368, the multifocal factor shows a weak but statistically significant strong association with the presence of metastases. Total tumor size is associated with metastasis. More than half (54.5 %) of cases are in the range of tumor sizes smaller than the selected cut-off threshold, with 16.7% metastasizing. On the other hand, the share of cases of exceeding the cut-off threshold (Cut-off = 1.9 cm; AUC = 0.703, Se = 0.745, Sp = 0.680) is 45.5 %, and metastasis is observed in 53.8 % of patients in this range. Conclusions. No association was found between age and metastasis. Male gender is a risk factor for metastasis. Multifocality is a risk factor for metastasis with a weak connection. The total size of the tumor is associated with metastasis with medium strength
Дод.точки доступу:
Паламарчук, В. О.
Смоляр, В. А.
Товкай, О. А.
Куц, В. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Kumar, Sanjay.
Association of QT interval indices with cardiac autonomic neuropathy in diabetic patients [Текст] / Sanjay Kumar, Satyanath Reddy Kodidala, Srinivasa Jayachandra // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 18-22. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (патофизиология)
ДИАБЕТИЧЕСКИЕ НЕВРОПАТИИ -- DIABETIC NEUROPATHIES (диагностика, патофизиология)
ЭЛЕКТРОКАРДИОГРАФИЯ -- ELECTROCARDIOGRAPHY (использование)
НЕРВНОЙ СИСТЕМЫ ВЕГЕТАТИВНОЙ БОЛЕЗНИ -- AUTONOMIC NERVOUS SYSTEM DISEASES (диагностика)
Анотація: Cardiovascular autonomic neuropathy (CAN) is a severely debilitating yet underdiagnosed condition in patients with diabetes mellitus. The prevalence can range from 2.5 % (based on the primary prevention cohort in the Diabetes Control and Complications Trial) to as high as 90 % of diabetic patients. Clinical manifestations range from orthostasis to myocardial infarction. The diagnosis is made using multiple autonomic function tests to assess both sympathetic and parasympathetic function. This study was conducted to assess the relationship between Cardiac autonomic neuropathy and QT interval. Material and methods. This was a cross-sectional study conducted in 100 patients attending a tertiary care hospital in India. Deep breathing test, Valsalva ratio, immediate heart rate response to standing 30 : 15, BP rise with sustained hand grip and postural hypotension were evaluated. Scoring was done for cardiac autonomic neuropathy. QT interval and QTc interval were determined and association with CAN was obtained. Results. Out of 100 type 2 diabetic patients, 60 % were males and 40 % were females. 25 patients having no cardiac autonomic neuropathy and had no prolonged QTc interval. While, 75 patients had QTc prolonged were associated with early and severe CAN cardiac autonomic neuropathy. The prolonged QTc was significantly associated with CAN in diabetic patients when compared without CAN and controls (P 0.0001). The grading score for CAD showed that 75 % cases were having score 2 were 25 % of cases had score 2. Out of 75 patients 44 were between score 2–4 and 31 were above score 4. A significant association between QTc and Diabetic CAN patients observed when compared non CAN and controls. Conclusions. Diabetic cardiac autonomic neuropathy is associated with increase in prolongation of QTc intervals. Hence, there is need for regular checkup of autonomic nervous system in diabetic patient to prevent further complication
Кардіальна автономна нейропатія належить до тяжких, але недостатньо діагностованих станів у хворих на цукровий діабет. Поширеність кардіальної автономної нейропатії перебуває в межах від 2,5 (на основі профілактичного обстеження когорти хворих у дослідженні Diabetes Control and Complications Trial) до 90 % пацієнтів із цукровим діабетом. Клінічні прояви кардіальної автономної нейропатії є різноманітними аж до розвитку інфаркту міокарда. Діагноз виставляють за допомогою декількох тестів для оцінки як симпатичної, так і парасимпатичної функції. Мета: дане дослідження було проведене для оцінки взаємозв’язку між серцевою автономною нейропатією та показником інтервалу QT. Матеріали та методи. Перехресне дослідження проведене за участю 100 пацієнтів, які відвідували лікарню третинного рівня в Індії. Оцінювали глибокий дихальний тест, коефіцієнт Вальсальви, реакцію частоти серцевих скорочень при стоянні 30 : 15, підвищення артеріального тиску та постуральну гіпотензію. Проведена оцінка різних методів для діагностики кардіальної автономної нейропатії. Були визначені інтервали QT і QTc та отримана асоціація з кардіальною автономною нейропатією. Результати. Серед 100 пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу було 60 % чоловіків і 40 % жінок. 25 пацієнтів не мали кардіальної автономної нейропатії та подовженого інтервалу QTc. Водночас у 75 пацієнтів подовжений інтервал QTc був пов’язаний з ранньою та тяжкою кардіальною автономною нейропатією. Подовжений інтервал QTc був вірогідно пов’язаний з наявністю кардіальної автономної нейропатії в пацієнтів із цукровим діабетом порівняно з хворими без кардіальної автономної нейропатії й особами контрольної групи (р 0,0001). Оцінка показників кардіальної автономної нейропатії показала, що 75 % пацієнтів мали бал 2, а 25 % — 2. Із 75 пацієнтів 44 мали вираженість показників 2–4 бали, а 31 — понад 4 бали. Вірогідний зв’язок між QTc та наявністю кардіальної автономної нейропатії спостерігали при порівнянні з хворими без кардіальної автономної нейропатії та особами контрольної групи. Висновки. Діабетична кардіальна автономна нейропатія пов’язана з подовженням інтервалів QTc. Тому у хворих на цукровий діабет необхідно регулярно проводити обстеження вегетативної нервової системи для запобігання подальшим ускладненням
Дод.точки доступу:
Reddy Kodidala, Satyanath
Jayachandra, Srinivasa

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Semenyna, H. B.
Effectiveness of vitex agnus castus extract in the treatment of primary dysmenorrheal [Текст] / H. B. Semenyna, O. O. Korytko // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 23-27. - Бібліогр. в кінці ст.

Рубрики: Vitex agnus castus

MeSH-головна:
ДИСМЕНОРЕЯ -- DYSMENORRHEA (диагностика, лекарственная терапия, патофизиология)
ПАТОЛОГИЧЕСКИЕ СОСТОЯНИЯ, ПРИЗНАКИ БОЛЕЗНЕЙ И СИМПТОМЫ -- PATHOLOGICAL CONDITIONS, SIGNS AND SYMPTOMS
АВРААМОВО ДЕРЕВО -- VITEX
Анотація: Primary dysmenorrhea (PD) is one of the most common types of gynecological pathology and is observed in 31–52 % of young women, in 10 % of them the pain is so intense that leads to disability. In the pathogenesis of PD consider a representative of eicosanoids — thromboxane A2 with a pronounced vasoconstrictor effect. The article presents the results of clinical and hormonal examination of women with PD and developed on this basis a method of treatment. The purpose was to develop and evaluate the effectiveness of treatment of PD, taking into account the multicomponent pathogenesis of the disease. Materials and methods. There were 60 women observation, randomly divided into two groups: 30 women with PD (main group) and 30 healthy women (control group). PD was diagnosed on the basis of patients’ complaints of painful menstruation and related symptoms, excluding organic gynecological pathology and diseases of the internal organs in consultation with a physician and endocrinologist. Treatment of patients with PD was performed with a combined drug, which includes a standardized extract of Vitex agnus castus L., indole-3-carbinol, 3,3-diindolyl-methane, passionflower extract, California escholzia extract. Results. As a result of treatment in patients with PD significantly reduced the intensity of pain, and 60 % completely disappeared pain, all disappeared fear of waiting for the next menstruation, significantly reduced the manifestations of autonomic vascular (from 17 % of patients to 3 %), autonomic (from 10 % of patients to 0 %), metabolic and endocrine (from 13 % of patients to 0 %) disorders and disorders of the emotional and mental sphere (from 23 % of patients to 7 %), no patient had a combination of symptoms. Conclusions. Given the safety, high therapeutic efficacy, the drug based on Vitex agnus castus extract can be recommended for the treatment of young patients with PD lasting at least 3 months
Первинна дисменорея (ПД) — один з найпоширеніших видів гінекологічної патології, що спостерігається у 31–52 % молодих жінок, серед яких у 10 % інтенсивність процесу призводить до інвалідності. Патогенез ПД враховує вплив представника ейкозаноїдів тромбоксану А2 з вираженою судинозвужувальною дією. У статті надані результати клініко-гормонального обстеження жінок з ПД та розроблена на цій основі методика лікування. Мета: розробити й оцінити ефективність лікування ПД з урахуванням багатокомпонентного патогенезу захворювання. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 60 жінок, випадковим чином розподілених на дві групи: 30 жінок із ПД (основна група) та 30 здорових жінок (контрольна група). Діагноз ПД встановлювався на підставі скарг пацієнток на болючі менструації та супутні симптоми, за винятком органічної гінекологічної патології та захворювань внутрішніх органів, на консультаціях у гінеколога й ендокринолога. Лікування хворих на ПД проводили комбінованим препаратом, до складу якого входять стандартизований екстракт Vitex agnus castus L., індол-3-карбінол, 3,3-диіндоліл-метан, екстракт пасифлори, екстракт каліфорнійської ешольції. Результати. В результаті лікування у хворих на ПД значно зменшилася інтенсивність болю, а у 60 % біль зник повністю, у всіх зник страх очікування наступної менструації, значно зменшилися прояви вегетативно-судинної системи (з 17 до 3 % пацієнток), вегетативні (від 10 до 0 % хворих), метаболічні й ендокринні (від 13 до 0 % хворих) розлади та розлади емоційно-психічної сфери (від 23 до 7 % хворих). Через 1 місяць після лікування поліпшення якості життя відзначали 70 % (21/30) пацієнток з ПД, а підвищення працездатності — 60 % (18/30), через 2 місяці — 93 % (28/30) і 83 % (25/30) відповідно. В жодної пацієнтки під час лікування не було виявлено побічних ефектів. Висновки. З огляду на безпеку та високу терапевтичну ефективність препарат на основі екстракту Vitex agnus castus можна рекомендувати для лікування молодих хворих із ПД тривалістю не менше трьох місяців
Дод.точки доступу:
Korytko, O. O.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Чмир, Н. В.
Динаміка ендокринних та обмінних зрушень у пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2-го типу і метаболічним синдромом при лікуванні телмісартаном [Текст] / Н. В. Чмир // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 28-34. - Бібліогр. в кінці ст.

Рубрики: Телмісартан

MeSH-головна:
ИШЕМИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ СЕРДЦА -- MYOCARDIAL ISCHEMIA (лекарственная терапия, патофизиология)
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (лекарственная терапия, патофизиология)
ПРОЛАКТИН -- PROLACTIN (анализ)
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN (анализ)
Анотація: Взаємозв’язок ренін-ангіотензинової та гіпоталамо-гіпофізарної систем — патогенетична ланка багатьох коморбідних захворювань, зокрема цукрового діабету (ЦД) 2-го типу та ішемічної хвороби серця (ІХС). Зацікавленість гормональних структур як гіпофіза, гіпоталамуса, так і периферичних органів ендокринної системи підтверджена в багатьох роботах. Наявність спільних ланок патогенезу й регулюючих чинників змушує шукати нові методи патогенетичного лікування, які б мали комплексну дію на коморбідну патологію. Одним із таких напрямків лікування є застосування телмісартану — блокатора рецепторів ангіотензину-2. Однак зміни гормонального статусу, ліпідного спектра, що характеризують стан пацієнта в процесі лікування, залишаються вивченими недостатньо, що й зумовлює доцільність проведення цього дослідження. Мета дослідження: вивчення динаміки ендокринних та обмінних зрушень у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2-го типу на тлі метаболічного синдрому (МС) при лікуванні телмісартаном. Матеріали та методи. Обстежено 51 пацієнта (26 жінок, 25 чоловіків) з ІХС та ЦД 2-го типу, який виник на тлі метаболічного синдрому. Дослідження проводилось в умовах Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного ендокринологічного центру та КНП «П’ята міська клінічна лікарня м. Львова». Пацієнтів поділено на дві групи — дослідну та групу порівняння залежно від призначеного лікування. До дослідної групи (n = 27) увійшли хворі на ІХС та ЦД 2-го типу (на тлі МС) (жінок — 14, чоловіків — 13), які отримували телмісартан 80 мг/добу та стандартну терапію. Групу порівняння становили 24 хворі на ІХС та ЦД 2-го типу (на тлі МС) (жінок — 12, чоловіків — 12), які отримували стандартну терапію. До контрольної групи ввійшли 40 практично здорових осіб (чоловіків — 17 (42,5 %), жінок — 23 (57,5 %)). Обстеження проведене при надходженні до стаціонару й через один місяць після початку лікування. У пацієнтів визначали рівень пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормона, а також показники ліпідного спектра. Результати. У роботі досліджено динаміку рівнів пролактину, кортизолу, вільного тироксину й тиреотропного гормона у хворих на ІХС та ЦД 2-го типу, який виник на тлі МС, до лікування та через один місяць після початку прийому телмісартану. Згідно з результатами досліджень, виявлені такі зміни гормонального спектра та ліпідного обміну. Рівень кортизолу в дослідній групі при надходженні до стаціонару вірогідно не відрізнявся від контрольних величин, і через один місяць лікування відзначалася тенденція до його зниження порівняно з вихідним показником. У групі порівняння також була відзначена тенденція до зниження рівня кортизолу впродовж стандартного лікування порівняно з початковим показником. Отже, як лікування телмісартаном, так і стандартна терапія сприяють тенденції до зниження рівня кортизолу. Рівень пролактину в жінок дослідної групи до початку стаціонарного лікування статистично значуще не відрізнявся від значень контролю і через один місяць лікування вірогідно зростав, тоді як у жінок групи порівняння впродовж лікування відзначалася лише тенденція до його зростання. Рівень пролактину в чоловіків дослідної групи на початку спостереження був вірогідно вищим від значень контролю, упродовж лікування із застосуванням телмісартану статистично значуще підвищився, тоді як у групі порівняння показник цього гормона впродовж лікування вірогідно не змінювався. Отже, спостерігалось вірогідне зростання рівня пролактину в жінок та чоловіків у процесі лікування телмісартаном. Рівень тиреотропного гормона в пацієнтів дослідної групи до лікування був вірогідно вищим щодо контролю, статистично значуще знижувався впродовж лікування на відміну від пацієнтів групи порівняння, у яких рівень тиреотропного гормона при тенденції до підвищення на початку спостереження впродовж лікування вірогідно не змінювався. Вірогідне підвищення рівня вільного тироксину було характерне для пацієнтів дослідної групи впродовж лікування, тоді як показник вільного тироксину в пацієнтів групи порівняння в процесі лікування вірогідно не змінювався. Ліпідний спектр у пацієнтів і дослідної групи, і групи порівняння характеризувався вірогідним підвищенням рівня тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності та вірогідним зниженням показника холестерину ліпопротеїдів високої щільності. Застосування в складі стандартної терапії телмісартану супроводжувалось статистично значущим зниженням рівня загального холестерину (у межах референтних значень), тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності. Висновки. Застосування телмісартану в складі комплексної терапії сприяє зниженню рівня кортизолу (р 0,05), вірогідному підвищенню значень пролактину в жінок та чоловіків (у межах референтних значень), вірогідному зростанню вТ4 та, відповідно, зменшенню рівня тиреотропного гормона, що свідчить про участь телмісартану в корекції порушень метаболізму, зокрема проявів субклінічного гіпотиреозу. Телмісартан сприятливо впливає на ліпідний спектр крові, вірогідно знижуючи значення загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів низької щільності, а також холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності
Вільних прим. немає

Знайти схожі

Chmyr, N.
Dynamics of endocrine and metabolic changes among patients with coronary artery disease, type 2 diabetes mellitus and metabolic syndrome while treating with telmisartan [Текст] / N. Chmyr // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 36-41. - Бібліогр. в кінці ст.

Рубрики: Телмісартан

MeSH-головна:
ИШЕМИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ СЕРДЦА -- MYOCARDIAL ISCHEMIA (лекарственная терапия)
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (лекарственная терапия)
ПРОЛАКТИН -- PROLACTIN (анализ)
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN (анализ)
Анотація: The correlation between renin-angiotensin system and hypothalamic-pituitary system is a pathogenetic link leading to many comorbid diseases, particularly type 2 diabetes mellitus (DM) and coronary artery disease (CAD). Several studies have been dedicated to the hormones of the pituitary gland, hypothalamus as well as peripheral organs of the endocrine system. The presence of common links between pathogenesis and regulating factors forces us to search for new methods of treatment which should have an overall effect on comorbid diseases. The use of telmisartan, which is a blocker of angiotensin II receptors, is among various treatment options. Nevertheless, the changes in hormonal status and lipid spectrum, which are characteristic of the patient’s condition in the course of treatment, remain to be insufficiently researched. This is the reason that justifies the expediency of our research. The study is aimed at scrutinizing the dynamics of endocrine and metabolic changes in patients suffering from coronary artery disease, type 2 diabetes mellitus caused by metabolic syndrome (MS) while treating with telmisartan. Materials and methods. Fifty-one patients (26 female and 25 male patients) suffering from coronary artery disease and type 2 diabetes mellitus triggered by metabolic syndrome were examined in Lviv Regional State Clinical Medical Treatment and Diagnostic Endocrinology Center and CNE “City Clinical Hospital 5 in Lviv”. The patients were divided into two groups: experimental group and comparison group depending on the treatment prescribed. The experimental group consisted of patients (n = 27) suffering from CAD, type 2 DM and MS (women — 14, men — 13) who were prescribed with telmisartan 80 mg/day and standard therapy. The comparison group consisted of 24 patients with CAD and type 2 DM caused by MS (women — 12, men — 12) who were prescribed with standard therapy. The control group consisted of 40 healthy individuals (men — 17 (42.5 %), women — 23 (57.5 %)). The first examination was conducted on admission to an inpatient department and the second one was performed in a month after the beginning of treatment. Patients’ levels of prolactin, cortisol, free thyroxine, and thyroid-stimulating hormone as well as lipid spectrum parameters were defined. Results. The dynamics of the changes of prolactin, cortisol, free thyroxine, and thyroid-stimulating hormone levels in patients suffering from CAD, type 2 DM caused by MS was studied before and a month after the start of treatment with telmisartan. The results of the study demonstrated the changes in hormonal spectrum and lipid metabolism after the beginning of treatment with telmisartan. The cortisol level in the experimental group was not significantly different from the control values on admission to the inpatient department. Within a month of treatment, the cortisol level exhibited a tendency to decrease in comparison with its initial level. The cortisol level in the comparison group also tended to reduce in standard therapy if compared to its initial level. Therefore, both treatment with Telmisartan and standard therapy contributed to the reduction of the cortisol level. Before the start of treatment in the inpatient department, the prolactin level in women of the experimental group was not significantly different from the control values and kept increasing substantially within a month of treatment, whereas the prolactin level in females of the comparison group exhibited only a growing tendency within the course of treatment. At the beginning of observation, the prolactin level in men of the experimental group was significantly higher than the control values. While treating with telmisartan, the level of prolactin in males of the experimental group increased significantly, whereas in the comparison group, it did not change dramatically. Therefore, a considerable increase of prolactin levels in males and females was observed in telmisartan treatment. The level of thyroid-stimulating hormone in patients of the experimental group was significantly higher if compared with the control values before the beginning of treatment. The level of the above-mentioned hormone kept decreasing considerably within the course of treatment unlike the thyroid-stimulating hormone level in patients of the comparison group which tended to increase at the beginning of observation and did not change dramatically in the course of treatment. The major increase in free thyroxine level was typical for the patients in the experimental group within the course of treatment, while the level of free thyroxine in the patients of the comparison group did not change significantly in the course of treatment. A dramatic increase in levels of triglycerides as well as very-low density lipoprotein cholesterol and a significant decrease in high-density lipoprotein cholesterol were typical for the lipid spectrum in patients of both experimental and comparison groups. The use of telmisartan as a part of standard therapy was accompanied by a significant decrease in total cholesterol (within the reference values), triglycerides, low density lipoprotein cholesterol and very-low density lipoprotein cholesterol. Conclusions. The use of telmisartan as a part of combined therapy facilitates the reduction of the cortisol level (p 0.05) and leads to a significant rise in male and female prolactin levels (within the range of reference values). It triggers an apparent increase in free thyroxine and decrease in thyroid-stimulating hormone. These findings reveal the impact of telmisartan on the correction of metabolic disorders, particularly the effect on the manifestations of subclinical hypothyroidism. Telmisartan has a beneficial effect on the lipid spectrum of blood. It greatly reduces the levels of total cholesterol, triglycerides, low density lipoprotein cholesterol as well as very-low density lipoprotein cholesterol
Вільних прим. немає

Знайти схожі

Сорокман, Т. В.
Стан тиреоїдного гомеостазу в дітей із ожирінням [Текст] / Т. В. Сорокман, Н. О. Попелюк // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 42-46. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ОЖИРЕНИЕ У ДЕТЕЙ -- PEDIATRIC OBESITY (диагностика, патофизиология)
ТИРЕОИДНЫЕ ГОРМОНЫ -- THYROID HORMONES (анализ)
ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ БОЛЕЗНИ -- THYROID DISEASES (диагностика)
ГОМЕОСТАЗ -- HOMEOSTASIS
Анотація: У зв’язку зі швидким зростанням поширеності дитячого ожиріння в Європі протягом останніх років були започатковані різноманітні ініціативи та заходи у відповідь на цю тривожну тенденцію. Упродовж останнього десятиріччя найбільш дискутабельним є питання про взаємовплив ожиріння та патології щитоподібної залози. Мета: оцінити стан тиреоїдного забезпечення в дітей із надлишковою масою тіла. Матеріали та методи. Із 936 осіб відібрано для детального дослідження 160 осіб віком від 7 до 18 років із надлишковою масою тіла (НМТ) та ожирінням. Рівні тиреотропного гормону (ТТГ), вільних трийодтироніну та тироксину (вТ3, вТ4) у сироватці крові визначали імуноферментним методом. Результати. У більшої частини відібраних для дослідження дітей із НМТ та ожирінням, як у хлопчиків, так і у дівчаток, трапляється дифузний нетоксичний зоб (ДНЗ) (51,4 %) із переважанням об’єму ЩЗ, що відповідає першому ступеню зоба. Тільки у невеликої кількості дітей із НМТ та ожирінням (14 із 105 осіб, 13,3 %) показники ТТГ були зміщені у сторону його підвищення (4,31–4,98 мкМО/мл), а при використанні показника ТТГ/вТ4 у 20 (11,5 %) дітей встановлено ознаки лабораторного гіпотиреозу із незначною перевагою гіпертиреотропінемії у хлопчиків (18,5 %) порівняно з дівчатками (15,6 %). Частота рівня ТТГ 3,0 мкМО/мл зростала зі збільшенням віку хворих — від 12,9 % серед дітей 7–9 років до 16,6 % у групі пацієнтів 10–13 років та 15,1 % — у дітей 14–18 років, без суттєвих відмінностей за статтю. У дітей із НМТ та ожирінням на тлі ДНЗ частіше реєструвалися більш високі показники ТТГ, ніж у дітей із ДНЗ та нормальними показниками маси тіла. Висновки. У дітей із НМТ та ожирінням частіше трапляється дифузний нетоксичний зоб (51,2 %), ніж у дітей із нормальною масою тіла (21,7 %). Оцінка вікових особливостей функціонального стану щитоподібної залози у цих дітей не виявила вірогідних змін показників периферійних тиреоїдних гормонів, однак у 11,5 % осіб показник ТТГ/вТ4 перебував у межах від 0,19 до 0,29 та ще у 13,3 % осіб встановлені ознаки субклінічного гіпотиреозу. Це вказує на необхідність моніторингу функціонального стану щитоподібної залози в дітей із надлишковою масою тіла та ожирінням
Due to the rapid increase in the prevalence of childhood obesity in Europe in recent years, various initiatives and actions have been launched in response to this alarming tendency. Over the last decade, the question of the interaction between obesity and thyroid pathology has been the most controversial. The study was aimed to assess the state of thyroid supply in overweight children. Materials and methods. Out of 936 people, 160 people aged 7 to 18 years with overweight (OW) and obesity were selected for a detailed study. The levels of thyroid-stimulating hormone (TSH), free triiodothyronine, and thyroxine (fT3, fT4) in serum were determined by enzyme-linked immunosorbent assay. Results. More than half of the children who were selected for the study had both diffuse nontoxic goiter (DNG) both in boys and girls (51.4 %) with a predominance of thyroid volume corresponding to the first degree of goiter. Only in a small number of children with OW and obesity (14 out of 105 people, 13.3 %), TSH levels were shifted toward its increase (4.31–4.98 μIU/ml), and when using TSH/fT4, 20 (11.5 %) children showed signs of laboratory hypothyroidism with a slight predominance of hyperthyrotropinemia in boys (18.5 %) compared to girls (15.6 %). The frequency of TSH levels 3.0 μIU/ml elevated with increasing age of patients from 12.9 % among children aged 7–9 years to 16.6 % in the group of patients aged 10–13 years and 15.1 % in children aged 14–18 years without significant differences by gender. Children with OW and obesity were more likely to have higher TSH values than children with DNG and normal body weight. Conclusions. Diffuse nontoxic goiter is more common in children with OW and obesity (51.2 %) than in children with normal body weight (21.7 %). The assessment of the age of the functional state of the thyroid gland in these children did not reveal significant changes in peripheral thyroid hormones, but in 11.5 % of people, TSH/fT4 ranged from 0.19 to 0.29 and 13.3 % of people had signs of subclinical hypothyroidism. This indicates the need to monitor the functional state of the thyroid gland in overweight and obese children
Дод.точки доступу:
Попелюк, Н. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Okan, Kasim.
The relationship between thyroid hormone levels, insulin resistance and body mass index, in patients with subclinical hypothyroidism and euthyroid patients [Текст] / Kasim Okan, Mehmet Sencan, Gulhan Duman // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 47-54. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ГИПОТИРЕОЗ -- HYPOTHYROIDISM (патофизиология)
ИНСУЛИНОРЕЗИСТЕНТНОСТЬ -- INSULIN RESISTANCE
ТЕЛА МАССЫ ИНДЕКС -- BODY MASS INDEX
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
Анотація: Hypothyroidism is a common thyroid disorder with female predominance. In general population its prevalance is 2–5 % while 10 times higher in female than in men. Insulin resistance, one of the most discussed issues recently, is an inadequate response to insulin in peripheral tissues despite the normal secretory function of pancreatic islet cells. In this study, we analyzed relationship between thyroid hormone levels, body mass index and insulin resistance calculated with Homeostatic Model Assessment for Insulin Resistance (HOMA-IR), Quantitative Insulin Sensitivity Check Index (QUICKI) and Atherogenic Index of Plasma (AIP) in SCH and euthyroid patients under levothyroxine treatment. Materials and methods. The clinical and laboratory data of approximately 14 000 patients between the ages of 18–60 were retrospectively evaluated. After these exclusion criteria were applied, 371 eligible individuals were included in the study. All 371 individuals divided into three groups according to TSH levels. Group 1 is eutyhroid patients under levothyroxine treatment with TSH levels between 0.27–4.2 μIU/mL. Group 2 is subclinical hypothyroid patients with TSH levels between 4.2–10 μIU/mL. Group 3 is healthy control group with TSH levels between 0.27–4.2 μIU/mL. Results. The euthyroid patient group has the highest (25.66 ± 3.36 kg/m2) mean BMI. On the other hand the mean BMI was higher in SCH (24.0400 ± 3.8436 kg/m2) group than in control group (22.48 ± 2.74 kg/m2) (p 0.05). Fasting plasma glucose (FPG), serum triglyserid, low density lipoprotein (LDL), anti-thyroid peroxidase (TPO) and insulin levels were significantly higher in euthyroid patient and SCH groups (p 0.05). Notably, total cholesterol, LDL and TPO levels were higher in euthyroid patient group (p 0.05). On the other hand, there were no difference between euthyroid patients and SCH group. Conclusions. This study found significantly elevated insulin resistance and cholesterol levels in SCH patients, so we hypothesized that SCH is also a risk factor for insulin resistance disorders such as cardiovascular diseases and metabolic syndrome. As a consequence, lipid metabolism defects and insulin resistance should be screened and treated in SCH patients. Thanks to the strong and significant correlation between HOMA and QUICKI in our study, we suggest the combined use of HOMA and QUICKI in these patients. Further and large-scale studies are needed to evaluate the relationship of HOMA, QUICKI, AIP, and BMI in detecting insulin resistance in SCH patients
Актуальність і мета дослідження. Гіпотиреоз — поширене захворювання щитоподібної залози, із домінуванням серед жінок. У загальній популяції його поширеність становить 2–5 %, тоді як у жінок цей показник у 10 разів вищий, ніж у чоловіків. Інсулінорезистентність, одна з найбільш обговорюваних проблем, розглядається як неадекватна відповідь на дію інсуліну в периферичних тканинах, незважаючи на нормальну секреторну функцію клітин острівців підшлункової залози. У цьому дослідженні ми проаналізували взаємозв’язок між рівнями гормонів щитоподібної залози, індексом маси тіла та інсулінорезистентністю, розрахованою за допомогою гомеостатичної моделі оцінки інсулінорезистентності (HOMA-IR), кількісного індексу перевірки чутливості до інсуліну (QUICKI) та індексу атерогенності плазми в осіб із субклінічним гіпотиреозом на тлі замісної терапії левотироксином. Матеріали та методи. Клінічні та лабораторні дані приблизно 14 000 пацієнтів віком від 18 до 60 років були ретроспективно оцінені. Після застосування критеріїв виключення до дослідження було включено 371 відповідну особу. Усі особи розділені на три групи за рівнем тиреотропного гормону (ТТГ). Група 1 — це еутиреоїдні пацієнти із рівнем ТТГ 0,27–4,2 мкМО/мл, які отримують лікування левотироксином. Група 2 — пацієнти із субклінічним гіпотиреозом із рівнем ТТГ від 4,2 до 10 мкМО/мл. Група 3 — здорова контрольна група з рівнем ТТГ 0,27–4,2 мкМО/мл. Результати. Група пацієнтів у стані еутиреозу мала найвищий ІМТ (25,66 ± 3,36 кг/м2). З іншого боку, ІМТ був вищим у групі осіб із субклінічним гіпотиреозом (24,0400 ± 3,8436 кг/м2), ніж у контрольній групі (22,48 ± 2,74 кг/м2) (p 0,05). Рівні глюкози плазми натще, тригліцеридів сироватки, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), антитіл до тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО) та інсуліну були значно вищими в групах пацієнтів у стані еутиреозу та з субклінічним гіпотиреозом (p 0,05). Примітно, що рівні загального холестерину, ЛПНЩ і АТ-ТПО були вищими в групі пацієнтів із гіпотиреозом у стані компенсації (р 0,05). З іншого боку, не було різниці між цими пацієнтами та особами із субклінічним гіпотиреозом. Висновки. У дослідженні встановлено вірогідно підвищений рівень резистентності до інсуліну та рівень холестерину в пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом. Тому ми припустили, що субклінічний гіпотиреоз також є фактором ризику розвитку інсулінорезистентності, серцево-судинних захворювань та метаболічного синдрому. Тому показники ліпідограми та інсулінорезистентність слід враховувати при лікуванні осіб із субклінічним гіпотиреозом. Враховуючи встановлену в дослідженні вагому кореляцію між HOMA та QUICKI, ми пропонуємо комбіноване використання індексів HOMA та QUICKI в цих пацієнтів. Потрібні подальші широкомасштабні дослідження для оцінки взаємозв’язку HOMA, QUICKI та ІМТ у виявленні резистентності до інсуліну в пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом
Дод.точки доступу:
Sencan, Mehmet
Duman, Gulhan

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Сергієнко, В. О.
Цукровий діабет і хронічна серцева недостатність [Текст] / В. О. Сергієнко, О. О. Сергієнко // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 63-75. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (патофизиология)
СЕРДЕЧНАЯ НЕДОСТАТОЧНОСТЬ -- HEART FAILURE (диагностика, классификация, лекарственная терапия, патофизиология)
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Анотація: Хронічна серцева недостатність (ХСН) є завершальною стадією захворювань серцево-судинної системи і однією з основних причин смертності від серцево-судинних захворювань. ХСН розвивається у пацієнтів із хронічним коронарним синдромом, артеріальною гіпертензією, міокардитами, ендокардитами, перикардитами й іншими захворюваннями. Поширеність ХСН останніми роками невпинно зростає і становить близько 2 % дорослого населення. До числа чинників, що погіршують прогноз ХСН, відноситься цукровий діабет (ЦД). ЦД 2-го типу — незалежний чинник ризику розвитку серцевої недостатності (СН), а рівень глюкози плазми натщесерце і підвищення вмісту глікованого гемоглобіну А1с значуще пов’язані зі збільшенням небезпеки розвитку СН. В огляді проведений аналіз літературних джерел, присвячених сучасному стану проблеми ЦД і ХСН. Зокрема, аналізуються питання, пов’язані з особливостями пошкодження міокарда при ЦД 2-го типу, ЦД як чинником ризику СН, субклінічними порушеннями міокарда у пацієнтів із ЦД, СН як чинником ризику ЦД; патофізіологічними особливостями ЦД і СН; класифікацією ХСН (згідно the New York Heart Association, the American College of Cardiology Foundation/the American Heart Association, the European Society of Cardiology); діагностикою ХСН із збереженою, зниженою та середнім рівнем фракції викиду лівого шлуночка; принципи патогенетичної терапії СН при ЦД, зокрема призначення лікарських препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, блокаторів рецепторів ангіотензину II); сакубітрилу/валсартану; блокаторів бета-адренергічних рецепторів, антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів, інгібіторів синусового вузла, інгібіторів натрій-глюкозного котранспортеру 2-го типу, діуретичних препаратів. Лікування пацієнта з ЦД і СН буде успішним лише в тому випадку, якщо призначено адекватну і безпечну цукрознижувальну терапію, з одного боку, і метаболічно нейтральну фармакологічну терапію — з іншого
Congestive heart failure (CHF) is the final stage of cardiovascular disease and one of the leading causes of death. CHF develops in patients with the chronic coronary syndrome, hypertension, myocarditis, endocarditis, pericarditis, and other diseases. The prevalence of CHF in recent years is growing steadily and is about 2 % in the adult population. Among the factors that worsen the prognosis of CHF is diabetes mellitus (DM). Type 2 DM is an independent risk factor for heart failure (HF), and fasting plasma glucose and increased glycated hemoglobin A1c are significantly associated with an increased risk of HF. This review article summarizes the existing literature on the current state of the problem of DM and CHF. In particular, there are considered the issues related to the features of myocardial damage in type 2 DM, DM as a risk factor for HF, subclinical myocardial disorders in diabetic patients, HF as a risk factor for DM; pathophysiological features of DM and HF; classification of CHF (according to the New York Heart Association, the American College of Cardiology Foundation/American Heart Association, the European Society of Cardiology); diagnosis of CHF with preserved, reduced and mildly reduced left ventricular ejection fraction; principles of pathogenetic therapy of HF in DM, in particular, the appointment of drugs that affect the renin-angiotensin-aldosterone system (angiotensin-converting enzyme inhibitors, angiotensin II receptor blockers); sacubitril/valsartan; beta-adrenergic receptor blockers, mineralocorticoid receptor antagonists, sinus node inhibitors, sodium-glucose cotransporter type 2 inhibitors, diuretics. Treatment of a patient with DM and HF will be successful only if adequate and safe antidiabetic therapy is prescribed, on the one hand, and metabolically neutral pharmacological therapy, on the other
Дод.точки доступу:
Сергієнко, О. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Патогенетичні механізми, клінічні ознаки і наслідки впливу автоімунного тиреоїдиту на системи організму (огляд літератури) [Текст] / О. В. Шідловський [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 76-83. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ТИРЕОИДИТ АУТОИММУННЫЙ -- THYROIDITIS, AUTOIMMUNE (патофизиология)
ЖЕЛУДОЧНО-КИШЕЧНЫЕ БОЛЕЗНИ -- GASTROINTESTINAL DISEASES (патофизиология, этиология)
ГИПЕРТЕНЗИЯ -- HYPERTENSION (этиология)
ФИБРОМИАЛГИЯ -- FIBROMYALGIA (этиология)
ПАТОЛОГИЧЕСКИЕ СОСТОЯНИЯ, ПРИЗНАКИ БОЛЕЗНЕЙ И СИМПТОМЫ -- PATHOLOGICAL CONDITIONS, SIGNS AND SYMPTOMS
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Анотація: В огляді проаналізовані публікації, присвячені патогенетичним механізмам і клінічним наслідкам впливу автоімунного тиреоїдиту та гіпотиреозу на системи організму. Автоімунний тиреоїдит є органоспецифічною автоімунною хворобою щитоподібної залози та найбільш поширеною причиною гіпотиреозу в регіонах світу з достатньою кількістю йоду. Джерела отримання інформації. Джерелами інформації були повідомлення у вітчизняних і переважно зарубіжних періодичних виданнях з імунології, патологічної фізіології, внутрішньої медицини й ендокринології. Синтез доказів. Вплив автоімунного тиреоїдиту на системи організму реалізується двома шляхами: перший — через імунну систему організму, коли органоспецифічний імунний процес у щитоподібній залозі з невстановлених причин набуває ознак системного захворювання з клінічними проявами ураження інших органів і систем, другий — через гіпотиреоз, який є логічним завершенням автоімунного процесу в щитоподібній залозі. Наслідки впливу гіпотиреозу на організм у цілому та на його системи зокрема відомі, а патогенетичні механізми до кінця не з’ясовані й потребують поглибленого вивчення. Нерозкритими і невивченими залишаються питання щодо автоімунної хвороби організму, механізмів її ініціації та прогресування. Висновки. Вплив автоімунного тиреоїдиту на системи організму реалізується через імунну систему організму, коли органоспецифічний імунний процес у щитоподібній залозі з невстановлених причин набуває ознак системного захворювання, і через гіпотиреоз, який є логічним завершенням автоімунного процесу в щитоподібній залозі. Патогенетичні механізми впливу автоімунного тиреоїдиту і гіпотиреозу на організм до кінця не з’ясовані й потребують поглибленого вивчення. Наведені дані свідчать про те, що за останнє десятиріччя поглибився інтерес до вивчення проблеми автоімунного тиреоїдиту, гіпотиреозу та їх патологічного значення для організму
The review analyzes the publications on the pathogenetic mechanisms and clinical consequences of the impact of autoimmune thyroiditis and hypothyroidism on body systems. Autoimmune thyroiditis is an organ-specific autoimmune disease of the thyroid gland and the most common cause of hypothyroidism in regions of the world with sufficient iodine. Sources of information. The sources of information were reports in domestic and, mostly, foreign periodicals on immunology, pathological physiology, internal medicine, and endocrinology. Synthesis of evidence. The effect of autoimmune thyroiditis on the systems of the body is implemented in two ways. The first one is accomplished through the body’s immune system, when the organ-specific immune process in the thyroid gland for unknown reasons acquires signs of systemic disease with clinical manifestations of damage to other organs and systems. The second is due to hypothyroidism, which is the logical conclusion of the autoimmune process in the thyroid. The effects of hypothyroidism on the body as a whole and its systems, in particular, are known, and the pathogenetic mechanisms are not fully understood and require in-depth study. The issues of the body's autoimmune disease, the mechanisms of its initiation and progression remain undiscovered and poorly understood. Conclusions. The effect of autoimmune thyroiditis is realized through the immune system when the organ-specific immune process in the thyroid gland for unknown reasons acquires signs of systemic disease and hypothyroidism, which is the logical conclusion of the autoimmune process in the thyroid gland. The pathogenetic mechanisms of the effects of autoimmune thyroiditis and hypothyroidism on the body are not fully understood and require in-depth study. The presented data show that over the last decade the interest in studying the problem of autoimmune thyroiditis, hypothyroidism, and their pathological significance for the body has deepened
Дод.точки доступу:
Шідловський, О. В.
Шідловський, В. О.
Шеремет, М. І.
Паньків, І. В.
Кравців, В. В.
Лазарук, О. В.
Головатий, В. З.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

10.

Урбанович, А. М.
Вітамін D та цукровий діабет [Текст] / А. М. Урбанович, М. І. Шикула // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 84-89. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ -- DIABETES MELLITUS (патофизиология)
ВИТАМИНА D НЕДОСТАТОЧНОСТЬ -- VITAMIN D DEFICIENCY (диагностика, лекарственная терапия, патофизиология)
ДИАБЕТИЧЕСКАЯ РЕТИНОПАТИЯ -- DIABETIC RETINOPATHY
ДИАБЕТИЧЕСКИЕ НЕФРОПАТИИ -- DIABETIC NEPHROPATHIES
ДИАБЕТИЧЕСКАЯ СТОПА -- DIABETIC FOOT
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Анотація: Вітамін D — надзвичайно важливий прогормон, що потрібен для підтримання гомеостазу і злагодженої роботи ендокринної системи. В даній оглядовій статті висвітлено питання впливу вітаміну D на перебіг цукрового діабету (ЦД) і розвиток його ускладнень, а саме: діабетичної ретинопатії, нефропатії, нейропатії та діабетичної стопи. З метою пошуку літературних даних використано бази даних PubMed і Google Scholar. В огляді показано користь призначення добавок вітаміну D для корекції мінерального, вуглеводного та ліпідного обміну. Наведені результати низки метааналізів, що як підтверджують взаємозв’язок дефіциту вітаміну D та ЦД, так і ставлять під сумнів його існування. Висвітлені ймовірні механізми впливу вітаміну D на розвиток діабетичної ретинопатії на клітинному та молекулярному рівнях. Зокрема, вплив цього вітаміну на імунну систему через регуляцію рівнів цитокінів. Показаний значний зв’язок між дефіцитом вітаміну D і розвитком діабетичної периферичної нейропатії. Продемонстровано вплив добавок вітаміну D на функцію нирок, неспецифічне запалення та контроль глікемії в пацієнтів з діабетичною хворобою нирок. Проаналізовано вплив вітаміну D порівняно з іншими нутрієнтами на лікування виразок діабетичної стопи. Підкреслено важливість оптимального рівня вітаміну D для поліпшення глікемічного контролю та загоєння ран. Загалом зазначена доцільність скринінгу пацієнтів із ЦД на дефіцит вітаміну D та використання цієї добавки з метою профілактики та комплексної терапії мікро- та макросудинних ускладнень ЦД. Перспективними є рандомізовані плацебо-контрольовані подвійні сліпі клінічні дослідження з метою подальшого вивчення механізмів впливу вітаміну D та визначення його необхідної адекватної дози для пацієнтів з цукровим діабетом та його ускладненнями
Vitamin D is a very important prohormone that needs for maintaining homeostasis and harmonious work of the endocrine system. This review article shows the impact of vitamin D on diabetes mellitus and its complications, such as diabetic retinopathy, nephropathy, neuropathy, and diabetic foot. The authors used databases PubMed and Google Scholar to find literature data. The review determines the benefits of vitamin D supplements to correct mineral, carbohydrate, and lipid metabolism. The results of several meta-analyses are presented, which both confirm the relationship between vitamin D deficiency and diabetes mellitus or doubt its existence. The probable mechanisms of vitamin D influence on the development of diabetic retinopathy at the cellular and molecular levels are highlighted. In particular, the effect of this vitamin on the immune system through the regulation of cytokine levels is demonstrated. A significant association between vitamin D deficiency and the development of diabetic peripheral neuropathy has been shown. The effect of vitamin D supplements on renal function, inflammation, and glycemic control in patients with diabetic kidney disease has been demonstrated. The authors analyzed the effect of vitamin D compared with other nutrients on the treatment of diabetic foot ulcers. The importance of vitamin D for improving glycemic control and wound healing is emphasized. In conclusion, the screening of patients with diabetes mellitus for vitamin D deficiency and the use of this supplement to prevent and treat microvascular and macrovascular diabetic complications are recommended. Randomized, placebo-controlled, double-blind clinical trials are promising to further investigate the mechanisms of vitamin D exposure and determine the appropriate adequate dose for patients with diabetes mellitus and its complications
Дод.точки доступу:
Шикула, М. І.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)