Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Головна

Спрощенний режим

Відео-інструкція

Опис

Бази даних

Періодичні видання- результати пошуку

Вид пошуку

Періодичні видання

Зона пошуку

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: <.>II=МУ65/2022/18/6<.>

Загальна кількість знайдених документів : 10
Показані документи з 1 по 10

Role of glycated hemoglobin in microvascular complications in type 2 diabetes mellitus: cross sectional study [Текст] = Глікований гемоглобін при мікросудинних ускладненнях у хворих на цукровий діабет 2-го типу: перехресне дослідження / Puri Deepika [et al.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 7-11. - Библиогр. в конце ст.

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (осложнения, патофизиология)
ГЕМОГЛОБИН A ГЛИКОЗИЛИРОВАННЫЙ -- HEMOGLOBIN A, GLYCOSYLATED (анализ)
ДИАБЕТИЧЕСКИЕ НЕВРОПАТИИ -- DIABETIC NEUROPATHIES (диагностика, этиология)
Анотація: Diabetes mellitus (DM) is a complex disorder which defects mainly vascular complications. Complications increase the morbidity and mortality associated with the disease, reducing life expectancy by 10–15 years. Diabetic neuropathy (DN) is a frequent complication of DM and is defined as the presence of peripheral nerve dysfunction after exclusion of other causes. Poor glycaemic control and chronic hyperglycaemia are the major risk factors for DN. Most important treatment of DN remains good glucose control generally noted as HbA1c ≤ 7.5 %. The purpose of this cross-sectional study is to investigate the role of glycated hemoglobin in microvascular complications in type 2 diabetes mellitus. Materials and methods. This cross-sectional study was carried out in Teerthanker Mahaveer Medical College and Research Center, Moradabad from Jan 2016 to December 2016 in which 100 type 2 diabetic mellitus (T2DM) patients in the age group of 35–69 years were included. Patients were divided into 2 groups of 50 each. Group 1 constituted of T2DM patients without any microvascular complication and group 2 includes T2DM patients with microvascular complications. Examination of patients included recording of medical history, pulse rate and blood pressure. Neuropathy was assessed by clinical examination based on modified NDS procedure, which included examination of vibration, pin prick sensation, temperature sensation on dorsum of foot and Achilles tendon reflex. Blood samples were collected by venepuncture and accordingly biochemistry analysis was carried out (Fasting Blood Glucose, post prandial blood glucose and HbA1c were recorded). HbA1c estimation was done by using COBAS fully automated analyser. Results. Among recruited patients, Mean fasting, PPBS level, HbA1c among test group was significantly more than control group. In control group significant correlation of HbA1c is found with age, weight and BMI and in test group significant correlation of HbA1c is observed with age and duration of DM. Significant correlation of HbA1c with FBS and PPBS seen in both control group and in test group. Among test group, 19 patients were found to have DN and significant correlation of HbA1c is observed with NDS score. Conclusions. Increased HbA1c is closely associated with DN in T2DM patients and could be considered as a potent indicator for DN in these patients
Цукровий діабет (ЦД) — складний розлад, що супроводжується переважно судинними ускладненнями. Ускладнення підвищують захворюваність і смертність, пов’язану з хворобою, скорочуючи тривалість життя на 10–15 років. Діабетична нейропатія (ДН) є частим ускладненням ЦД і визначається як наявність дисфункції периферичних нервів після виключення інших причин. Поганий глікемічний контроль і хронічна гіперглікемія є основними факторами ризику ДН. Найважливішим лікуванням ДН залишається добрий контроль рівня глюкози, що зазвичай відзначається як HbA1c ≤ 7,5 %. Метою цього перехресного дослідження є вивчення ролі глікованого гемоглобіну в мікросудинних ускладненнях при цукровому діабеті 2-го типу. Матеріали та методи. Це перехресне дослідження було проведене в медичному коледжі та дослідницькому центрі Teerthanker Mahaveer (Морадабад) із січня 2016 року по грудень 2016 року, до якого було включені 100 пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД 2) вікової групи 35–69 років. Пацієнти були розподілені на дві групи по 50 осіб у кожній. Групу 1 становили хворі на ЦД 2 без мікросудинних ускладнень, а групу 2 — хворі на ЦД 2 із мікросудинними ускладненнями. Обстеження пацієнтів включало вивчення анамнезу, частоти серцевих скорочень та артеріального тиску. Нейропатію оцінювали шляхом клінічного обстеження на основі модифікованої процедури NDS, яка включала дослідження вібрації, відчуття уколу шпилькою, відчуття температури на тильній поверхні стопи та ахіллового рефлексу. Зразки крові відбирали шляхом венепункції та відповідно проводили біохімічний аналіз (рівень глюкози в крові натще, глюкози в крові після їжі та HbA1c). Оцінку HbA1c проводили за допомогою автоматизованого аналізатора COBAS. Результати. Серед набраних пацієнтів середнє значення глікемії натще і постпрандіальної HbA1c у тестовій групі були вірогідно вищими, ніж у контрольній групі. У контрольній групі виявлено вірогідну кореляцію HbA1c з віком, масою тіла та індексом маси тіла, а в досліджуваній групі спостерігали вірогідну кореляцію HbA1c із віком і тривалістю ЦД. Вірогідна кореляція HbA1c із глікемією натще і постпрандіальною відмічалась як у контрольній групі, так і в групі тестування. У досліджуваній групі були виявлені 19 пацієнтів із діабетичною нейропатією і спостерігалася вірогідна кореляція HbA1c з оцінкою NDS. Висновки. Підвищення рівня HbA1c тісно пов’язане з розвитком діабетичної нейропатії в пацієнтів із ЦД 2-го типу і може розглядатися як прогностичний показник нейропатії
Дод.точки доступу:
Deepika, GPuri
Jaspreet, Kaur
Naveen, Gaur
Satyanath, Reddy Kodidala

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Бойчук, А. В.
Вміст вітаміну D у вагітних і його вплив на перебіг і завершення вагітності [Текст] / А. В. Бойчук, Т. О. Буднік // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 12-18. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ВИТАМИНА D НЕДОСТАТОЧНОСТЬ -- VITAMIN D DEFICIENCY (диагностика, кровь, осложнения)
БЕРЕМЕННОСТИ ОСЛОЖНЕНИЯ -- PREGNANCY COMPLICATIONS (этиология)
БИОЛОГИЧЕСКИЕ МАРКЕРЫ -- BIOLOGICAL MARKERS (кровь)
Анотація: Дефіцит вітаміну D визнано глобальною проблемою охорони здоров’я, адже він стосується приблизно одного мільярда людей різного віку в усьому світі. Хоча дефіцит вітаміну D під час вагітності залишається важливою проблемою, в Україні проведено недостатньо досліджень, які підтверджують взаємозв’язок між рівнями вітаміну D і несприятливими наслідками вагітності. У той же час необхідно підкреслити важливість скринінгу рівня вітаміну D як одного з рутинних тестів на ранніх термінах вагітності, що сприятиме профілактиці порушень упродовж вагітності. Метою даного дослідження є визначення вмісту вітаміну D у вагітних і встановлення його впливу на перебіг і завершення вагітності. Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 90 вагітних, відібраних за критеріями включення: термін вагітності понад 28 тижнів, відсутність прийому препаратів вітаміну D під час вагітності. Залежно від рівня 25(ОН)D у крові вагітні були розподілені на три групи. У першу групу увійшли 30 вагітних з дефіцитом вітаміну D у крові, що відповідає рівню 25(ОН)D менше за 20 нг/мл, у другу групу — 35 вагітних з недостатністю вітаміну D у крові, що відповідає рівню 25(ОН)D від 20 до 29,9 нг/мл. Жінки з нормальними показниками 25(ОН)D ( 30 нг/мл) сформували третю групу дослідження (n = 25). Результати. Серед екстрагенітальної патології захворювання шлунково-кишкового тракту майже втричі частіше відзначалися у вагітних з дефіцитом вітаміну D, ніж з його недостатністю, і виявилися значущим чинником розвитку дефіциту вітаміну D (співвідношення шансів (OR) 3,02; 95% довірчий інтервал (ДІ): 1,16–10,4; р 0,05). Встановлено, що у вагітних першої групи дефіцит вітаміну D є фактором ризику захворювань опорно-рухового апарату (OR 4,38; 95% ДІ: 1,11–25,8; р 0,05). Шляхом проведення глюкозотолерантного тесту (в термін вагітності 26–28 тижнів) діагноз гестаційного діабету був встановлений у восьми жінок першої групи (26,7 %). При цьому гестаційний діабет діагностовано на тлі ожиріння І–II ступеня. Дефіцит вітаміну D у матері вірогідно пов’язаний з високим ризиком кесаревого розтину й наявністю ускладнень під час вагітності й пологів. Висновки. Проведене дослідження свідчить про негативний вплив низьких рівнів 25(ОН)D на перебіг і наслідки вагітності
Vitamin D deficiency is recognized as a global health problem, affecting approximately one billion people of all ages worldwide. Although maternal vitamin D deficiency is a significant health concern, there are not enough studies in Ukraine that confirm the relationship between vitamin D levels and adverse pregnancy outcomes. At the same time, it is necessary to emphasize the importance of screening the level of vitamin D as one of the routine tests in the early stages of pregnancy, which will contribute to the prevention of disorders during pregnancy. The purpose of this study is to determine the content of vitamin D in pregnant women and establish its effect on pregnancy and maternal outcomes. Materials and methods. Ninety pregnant women were under observation, they were selected according to the inclusion criteria: pregnancy period over 28 weeks, no vitamin D intake during pregnancy. Depending on 25(OH)D serum level, pregnant women were divided into three groups. The first group included 30 patients with vitamin D deficiency of 25(OH)D level less than 20 ng/ml, the second group included 35 pregnant women with vitamin D insufficiency, 25(OH)D level of 20–29.9 ng/ml. Women with normal 25(OH)D levels ( 30 ng/ml) formed the third research group (n = 25). Results. Among extragenital pathologies, diseases of the gastrointestinal tract were observed almost three times more often with vitamin D deficiency than with its insufficiency, and turned out to be a significant factor for the development of vitamin D deficiency (odds ratio 3.02; 95 % confidence interval: 1.16–10.4; p 0.05). It was found that in pregnant women of the first group, vitamin D deficiency is a risk factor for diseases of the musculoskeletal system (odds ratio 4.38; 95 % confidence interval: 1.11–25.8; p 0.05). Eight women (26.7 %) from the first group were diagnosed with gestational diabetes by conducting a glucose tolerance test (at 26–28 weeks of pregnancy). At the same time, gestational diabetes was diagnosed against the background of obesity class I–II. Maternal vitamin D deficiency is reliably associated with a high risk of cesarean section and the presence of complications during pregnancy and childbirth. Conclusions. The conducted study shows the negative impact of low levels of 25(ОН)D on the course and consequences of pregnancy
Дод.точки доступу:
Буднік, Т. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Mumtaz, Taner Torun.
Why is the mortality rate high in RT-PCR negative COVID-19 patients with comorbid diseases? [Текст] = Яка причина високої смертності пацієнтів при RT-PCR-негативному COVID-19 на тлі супутніх захворювань? / Taner Torun Mumtaz, Yilmaz Durmaz Dilber // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 19-24. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
КОРОНАВИРУСНЫЕ ИНФЕКЦИИ -- CORONAVIRUS INFECTIONS (осложнения)
КОМОРБИДНОСТЬ -- COMORBIDITY
ПАТОЛОГИЧЕСКИЕ СОСТОЯНИЯ, ПРИЗНАКИ БОЛЕЗНЕЙ И СИМПТОМЫ -- PATHOLOGICAL CONDITIONS, SIGNS AND SYMPTOMS
СМЕРТНОСТЬ -- MORTALITY
Анотація: The COVID-19 pandemic has affected the whole world and still, sufficient progress has not been made in diagnosis and treatment. Since there has not been a definite method for the treatment of COVID-19 yet, the mortality rate is extremely high despite the different treatments. Mortality rates of COVID-19 in China are reported as 1.4–4.61%, in Italy — 11.9%, in Spain — 9.0%, and in the UK — 7.9%. The study purpose was to investigate the mortality rates in reverse transcriptase-polymerase chain reaction (RT-PCR) negative COVID-19 patients with comorbid the disease. Materials and methods. A retrospective cross-sectional study was conducted in the COVID-19 service. Patients who had COVID-19 treatment in our clinic between March 2020 and March 2021 were included in the study. A review of medical records was performed. Results. Comorbidity rates of the 515 patients were 40.4% hypertension (HT), 16.7% diabetes mellitus, 13% pulmonary diseases, 28% coronary artery disease (CAD), 12.6% psychiatric diseases, 3.7% oncological diseases and 18.4% other diseases. While 40 patients (7.8%) died, 475 patients (92.2%) recovered. Most of the patients who died were found to have a negative PCR test result (30 patients, 75%) and this difference was significant in the statistical analysis based on RT-PCR status (p = 0.006). Moreover, evaluating the effects of comorbid diseases on prognosis, it was found that HT (p = 0.001), CAD (p = 0.004), and asthma and/or chronic obstructive pulmonary disease (p = 0.019) were associated with poor prognosis. Conclusions. HT, CAD, and pulmonary diseases are supposed to be associated with poor prognosis. In addition, it is noteworthy that the mortality rates in the RT-PCR negative patient group were higher. Delay in clinic entry and delay in treatment may explain the high mortality rates in patients with negative RT-PCR. Evaluating the symptoms, examining chest CT and hematological data, and establishing treatment plans earlier can reduce mortality in RT-PCR negative patients
Пандемія COVID-19 вплинула на весь світ, однак досі не досягнуто достатнього прогресу в його діагностиці та лікуванні. Оскільки відсутній ефективний метод лікування COVID-19, рівень смертності надзвичайно високий, незважаючи на різні підходи до терапії. Рівень смертності від COVID-19 у Китаї становить 1,4–4,61 %, в Італії — 11,9 %, в Іспанії — 9,0 %, а у Великобританії — 7,9 %. Дослідження має на меті дослідити показники смертності серед пацієнтів із негативним RT-PCR COVID-19 на тлі супутніх захворювань. Матеріали та методи. У ретроспективне перехресне дослідження були включені пацієнти, які проходили лікування COVID-19 у клініці в період із березня 2020 року по березень 2021 року. Проведено аналіз медичної документації. Результати. Серед 515 пацієнтів діагностовані супутні захворювання: у 40,4 % — артеріальна гіпертензія (АГ), у 16,7 % — цукровий діабет, у 13 % — захворювання легень, у 28 % — ішемічна хвороба серця (ІХС), у 12,6 % — психічні захворювання, у 3,7 % — онкологічні захворювання та у 18,4 % — інші хвороби. Померли 40 пацієнтів (7,8 %), одужали — 475 (92,2 %). Більшість пацієнтів, які померли, мали негативний результат ПЛР-тесту (30 пацієнтів — 75 %), і ця різниця була значущою в статистичному аналізі на основі показника негативної полімеразної ланцюгової реакції з оберненою транскрипцією — RT-PCR (p = 0,006). Крім того, оцінюючи вплив супутніх захворювань на прогноз, виявили, що наявність АГ (p = 0,001), ІХС (p = 0,004) й астми та/або хронічного обструктивного захворювання легень (p = 0,019) була пов’язана з незадовільним прогнозом. Висновки. Установлено, що АГ, ІХС та хвороби легень пов’язані з поганим прогнозом при COVID-19. Крім того, слід підкреслити, що показники смертності в групі пацієнтів із негативним результатом RT-PCR були вищими. Пізнє звернення до клініки та затримка лікування можуть пояснити високі показники смертності в пацієнтів із негативною полімеразною ланцюговою реакцією з оберненою транскрипцією. Оцінка симптомів, дослідження комп’ютерної томографії грудної клітки та гематологічних даних, а також ранній початок лікування можуть знизити смертність у пацієнтів із негативним результатом RT-PCR
Дод.точки доступу:
Dilber, Yilmaz Durmaz

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Вибір об’єму операції при однобічному вузловому зобі з компресійним синдромом на тлі автоімунного тиреоїдиту [Текст] / О. В. Шідловський [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 25-30. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ЗОБ УЗЛОВОЙ -- GOITER, NODULAR (диагностика, патофизиология, хирургия)
ТИРЕОИДИТ АУТОИММУННЫЙ -- THYROIDITIS, AUTOIMMUNE (патофизиология)
ТИРЕОИДЭКТОМИЯ -- THYROIDECTOMY (использование)
ЛЕЧЕНИЯ РЕЗУЛЬТАТОВ АНАЛИЗ -- TREATMENT OUTCOME
Анотація: Проблема вибору об’єму операцій на щитоподібній залозі (ЩЗ) з приводу однобічного вузлового зоба з компресійним синдромом гостро стоїть перед хірургами. У таких випадках хірургічне лікування є абсолютно показаним. При цьому можливими варіантами об’єму операції є тиреоїдектомія і гемітиреоїдектомія. Тиреоїдектомія дозволяє ліквідувати вогнище автоімунної агресії в організмі, але в таких випадках пацієнт приречений пожиттєво вживати препарати тироксину. Мета роботи: визначення показань до вибору об’єму операції у хворих на однобічний вузловий зоб з компресійним синдромом на тлі автоімунного тиреоїдиту (АІТ) і прогнозування віддалених результатів хірургічного лікування. Матеріали та методи. Проаналізовані віддалені результати гемітиреоїдектомії у 101 жінки віком від 23 до 72 років, хворої на однобічний вузловий зоб з компресійним синдромом на фоні АІТ (ВЗАІТ). Провели аналіз, за яких об’єму частки залози, варіанта ехоструктури, рівнів у крові ТТГ, вільних тироксину і трийодтироніну, антитіл до ТПО, показників апоптозу і проліферації до операції відзначалися задовільні і незадовільні результати лікування. Результати. Задовільний результат відзначався у 75 хворих (перша група), у яких, за даними обстеження, через 3 роки після гемітиреоїдектомії не виявлено порушень функціонального стану ЩЗ, а, за даними УЗД, у паренхімі залишеної частки залози наявні до операції ознаки АІТ не прогресували або ж прогресували без розвитку гіпотиреозу і зміни варіанта ехографічної картини. Другу групу (незадовільний результат) становили 26 хворих, у яких через 3 роки після гемітиреоїдектомії, за даними УЗД, встановлено збільшення об’єму залишеної частки ЩЗ та прогресування автоімунного процесу з розвитком гіпотиреозу. На задовільний результат гемітиреоїдектомії у лікуванні хворих на ВЗАІТ із компресійним синдромом можна розраховувати у випадках, коли на момент операції об’єм частки становить не більше 12,7 см3, її ехоструктура відповідає гіпоехогенному і гетерогенному та псевдомікровузловому варіантам, ТТГ не вище за 2,85 мМО/л, рівні вільних тироксину і трийодтироніну відповідно не нижче за 16,7 та 5,3 пмоль/л, показник АТ-ТПО не вище за 137 МО/мл. Висновки. Одним із можливих варіантів хірургічного лікування хворих на ВЗАІТ з компресійним синдромом може бути гемітиреоїдектомія за умов збереженої гормональної функції залози з помірно вираженими процесами проліферації та апоптозу і структурних змін паренхіми на рівні гіпоехогенного і гетерогенного, псевдомікровузлового ехоструктурних варіантів. Вважаємо протипоказаним застосовування гемітиреоїдектомії у випадках псевдовеликовузлового і більших за тяжкістю варіантів ехоструктури паренхіми щитоподібної залози незалежно від показників гормонопродукуючої функції, АТ-ТПО, проліферації та апоптозу
The problem of choosing the extent of surgeries on the thyroid gland for unilateral nodular goiter with compression syndrome is of concern for surgeons. In such cases, surgical treatment is absolutely indicated, and the possible variants of the extent of the operation are thyroidectomy and hemithyroidectomy. Thyroidectomy allows eliminating the focus of autoimmune aggression in the body, but in such cases, a patient should use thyroxine drugs for life. The purpose was to determine the indications for the choice of the extent of surgery in patients with unilateral nodular goiter and compression syndrome against the background of autoimmune thyroiditis (AIT) and to predict long-term results of surgical treatment. Materials and methods. The long-term outcomes of hemithyroidectomy were analyzed in 101 women aged 23 to 72 years with unilateral nodular goiter on the background of AIT and compression syndrome. We have analyzed the volume of the gland, echostructure variant, blood levels of thyroid-stimulating hormone (TSH), free thyroxine and triiodothyronine, thyroid peroxidase (TPO) antibodies, apoptosis and proliferation indicators before surgery in which treatment results were satisfactory and unsatisfactory. Results. Satisfactory result was revealed is 75 patients (group 1). According to the survey, they had no violations of the thyroid functional state 3 years after hemithyroidectomy, and, according to the ultrasound, in the parenchyma of the remaining lobe of the gland, the signs of AIT present before the surgery did not progress or progressed without hypothyroidism and changed ultrasound picture. The second group (unsatisfactory result) consisted of 26 patients who 3 years after hemithyroidectomy had an increase in the volume of the remaining thyroid gland and the progression of autoimmune process with the development of hypothyroidism on ultrasound. A satisfactory result of hemithyroidectomy in patients with unilateral nodular goiter on the background of AIT with compression syndrome can be expected in cases where at the time of surgery, the volume of the lobe is not more than 12.7 cm3, the echostructure is hypoechoic, heterogeneous and pseudomicronodular, TSH is not more than 2.85 mIU/l, levels of free thyroxine and triiodothyronine are not lower than 16.7 and 5.3 pmol/l, respectively, TPO antibodies are not higher than 137 IU/ml. Conclusions. One of the possible options for surgical treatment of patients with unilateral nodular goiter on the background of AIT with compression syndrome may be hemithyroidectomy in conditions of preserved hormonal function of the gland with moderate processes of proliferation and apoptosis, structural changes in the parenchyma at the level of hypoechoic and heterogeneous, pseudomicronodular echostructural variants. We consider it contraindicated to use hemithyroidectomy in cases of pseudomacronodular and more severe variants of the echostructure of the thyroid parenchyma, regardless of the indicators of hormone-producing function, TPO antibodies, proliferation and apoptosis
Дод.точки доступу:
Шідловський, О. В.
Шідловський, В. О.
Шеремет, М. І.
Лазарук, О. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Камінський, О. В.
Чи достатньо використовувати монотерапію препаратами йоду для лікування захворювань щитоподібної залози? [Текст] / О. В. Камінський // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 31-38. - Бібліогр. в кінці ст.

Рубрики: Альба

MeSH-головна:
ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ БОЛЕЗНИ -- THYROID DISEASES (лекарственная терапия)
ИОД -- IODINE (дефицит, терапевтическое применение)
СЕЛЕН -- SELENIUM (терапевтическое применение)
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Анотація: Захворювання щитоподібної залози (ЩЗ) є дуже поширеними серед мешканців усіх країн, а їх кількість постійно зростає. У цьому винна не тільки генетична схильність, перш за все впливають чинники зовнішнього середовища, особливо йодний дефіцит. Чи можемо застосовувати препарати йоду при лікуванні вузлового зоба? Відповідь дає Американська тиреоїдна асоціація, що у 2016 році опублікувала настанову, у якій у рекомендації № 26 визначила: «Пацієнти з доброякісними, твердими і переважно твердими вузлами повинні споживати адекватну кількість йоду. У разі, якщо передбачається або доведено неадекватне надходження цього мікроелементу, рекомендується застосувати добавки, які містять 150 мкг йоду». Збільшення доз йоду з лікувальною метою до 350 мкг/день при вузловому зобі спрямоване на боротьбу з резистентністю до йоду через стимулювання синтезу натрій-йод-симпортера, підвищує ефективність терапії в довгостроковому періоді, а додавання селену 75–100 мкг/день забезпечує безпечність і дієвість. З метою прискорення процесів апоптозу в клітинах аденоми нам потрібні додаткові лікувальні засоби. До таких засобів можливо віднести препарат стандартизованого екстракту кореня перстачу білого. Його застосування в дозі 600 мг/день протягом тривалого часу (понад 6–12 місяців) є безпечним і ефективним у лікуванні тиреоїдної патології
Thyroid diseases are very common among the inhabitants of all countries, and their number is constantly increasing. This is caused not only by genetic predisposition, but primarily by the influence of environmental factors, especially iodine deficiency. Can we use iodine preparations in the treatment of nodular goiter? This is the answer given by the American Thyroid Association, which in 2016 published its guideline in which, in Recommendation 26, it was stated: “Individual patients with benign, solid, or mostly solid nodules should have adequate iodine intake. If inadequate dietary intake is found or suspected, a daily supplement (containing 150 μg iodine) is recommended”. Increasing doses of iodine up to 350 μg/day for therapeutic purposes in nodular goiter is aimed at the control of iodine resistance through stimulation of sodium iodide symporter synthesis, increases the effectiveness of therapy in the long-term period, and the addition of selenium 75–100 μg/day ensures safety and efficacy. In order to accelerate the processes of apoptosis in adenoma cells, we need additional therapeutic agents. Such means include the preparation of a standardized Potentilla alba root extract. Its use at a dose of 600 mg/day for a long time (more than 6–12 months) is safe and effective in the treatment of thyroid pathology
Вільних прим. немає

Знайти схожі

Патофізіологічні основи саркопенії — хронічного ускладнення цукрового діабету [Текст] / А. В. Ковальчук [та ін.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 39-46. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (лекарственная терапия, осложнения, патофизиология)
САРКОПЕНИЯ -- SARCOPENIA (лекарственная терапия, патофизиология, профилактика и контроль, этиология)
МЕТФОРМИН -- METFORMIN (терапевтическое применение)
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Анотація: Огляд присвячений проблемі саркопенії — м’язової слабкості та втрати маси, якості та сили скелетних м’язів, що часто супроводжує захворювання на цукровий діабет 2-го типу, особливо в осіб похилого віку. Останнім часом саркопенію розглядають як одне з ускладнень цукрового діабету, яке асоціюється зі збільшенням частоти серцево-судинних ускладнень, необхідності госпіталізації та смертності пацієнтів. Молекулярні механізми атрофії м’язів при саркопенії пов’язані з порушенням анаболічно-катаболічної рівноваги в м’язах та їх енергетичного забезпечення, жировою інфільтрацією та зрушеннями протеостазу (зниженням синтезу м’язових білків та посиленням їх деградації), мітохондріальною дисфункцією. У патогенезі як саркопенії, так і дисметаболічних ускладнень при цукровому діабеті ключову роль відіграють інсулінорезистентність, оксидативний стрес, накопичення абдомінального та ектопічного жиру, локальне запалення, тобто відзначається двонаправлений зв’язок між цими патологічними станами, які взаємно підсилюють негативні наслідки один одного. За даними клінічних спостережень, ризик саркопенії в пацієнтів з цукровим діабетом у 3–4 рази вищий, ніж в осіб без діабету, при цьому наявність саркопенії підвищує ризик зниження працездатності, інвалідизації, смертності, погіршення контролю цукрового діабету. Ці дані вказують на доцільність проведення скринінгу щодо ознак саркопенії у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу, особливо старшої вікової групи, з використанням динамічних тестів, а також моніторингу стану кісткової тканини, щоб запобігти ризику падінь і переломів. Цукрознижувальна терапія для таких пацієнтів повинна включати засоби, що сприяють збереженню м’язової та кісткової тканини (мають анаболічну дію), не збільшують ризик гіпоглікемії та шлунково-кишкових розладів. Згідно з даними літератури, до найбільш безпечних засобів належать бігуанід метформін, інгібітори дипептидилпептидази та інсулін. Не рекомендовані похідні сульфонілсечовини, тіазолідиндіони, агоністи ГПП-1, інгібітори SGLT-2, які можуть чинити небажані для ослаблених літніх людей ефекти. Своєчасна діагностика саркопенії є важливою для запобігання погіршенню м’язової функції (шляхом реабілітації опорно-рухового апарату за допомогою адаптивних фізичних вправ та модифікації дієти) та підвищення якості життя хворих на цукровий діабет 2-го типу. У свою чергу, удосконалення профілактики та лікування цукрового діабету на ранніх стадіях також може допомогти запобігти розвитку саркопенії та її ускладнень
The review considers the problem of sarcopenia, a muscle weakness and loss of mass, quality and strength of skeletal muscles, which often accompanies type 2 diabetes, especially in the elderly. Recently, sarcopenia has been considered as one of the complications of diabetes, which is associated with an increase in the frequency of cardiovascular complications, the need for hospitalization, and patient mortality. The molecular mechanisms of muscle atrophy in sarcopenia are associated with a violation of the anabolic-catabolic balance in muscles and their energy supply, fatty infiltration and shifts in proteostasis (decreasing the synthesis of muscle proteins and increasing their degradation), mitochondrial dysfunction. Insulin resistance, oxidative stress, accumulation of abdominal and ectopic fat, local inflammation play a key role in the pathogenesis of both sarcopenia and dysmetabolic diabetic complications, i.e., there is a bidirectional relationship between these pathological conditions, which mutually reinforce each other’s negative consequences. According to clinical observations, the risk of sarcopenia in patients with diabetes is 3–4 times higher than in people without diabetes, while the presence of sarcopenia increases the risk of reduced work capacity, disability, mortality, and worsening of diabetes control. These data indicate the feasibility of screening for signs of sarcopenia in patients with type 2 diabetes, especially in the older age group, using dynamic tests, as well as bone monitoring, to prevent the risk of falls and fractures. Antidiabetic therapy for such patients should include drugs that help preserve muscle and bone tissue (have an anabolic effect), do not increase the risk of hypoglycemia and gastrointestinal disorders. According to the literature, the safest preparations include the biguanide metformin, dipeptidyl peptidase inhibitors, and insulin. Sulfonylurea derivatives, thiazolidinediones, glucagon-like peptide-1 receptor agonists, sodium-glucose cotransporter-2 inhibitors are not recommended, as they can cause undesirable effects in weakened elderly people. Timely diagnosis of sarcopenia is important to prevent the deterioration of muscle function (through the rehabilitation of the musculoskeletal system using adaptive physical exercises and diet modification) and to improve the quality of life of patients with type 2 diabetes. In turn, improving the prevention and treatment of diabetes in the early stages can also help prevent the development of sarcopenia and its complications
Дод.точки доступу:
Ковальчук, А. В.
Зінич, О. В.
Кушнарьова, Н. М.
Прибила, О. В.
Шишкань-Шишова, К. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Jitender, Sorout.
Metabolic syndrome and possible treatments (consecutive therapies): a literature review [Текст] = Метаболічний синдром і підходи до його лікування (послідовна терапія): огляд літератури / Sorout Jitender, Kacker Sudhanshu, Saboo Neha // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 47-53. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (лекарственная терапия, осложнения)
ОЖИРЕНИЕ -- OBESITY (диетотерапия, лекарственная терапия, патофизиология)
МЕТАБОЛИЧЕСКИЙ СИНДРОМ X -- METABOLIC SYNDROME X (диетотерапия, лекарственная терапия, патофизиология, профилактика и контроль)
ФАКТОРЫ РИСКА -- RISK FACTORS
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Анотація: Metabolic syndrome (MS) is defined by a cluster of risk factors including insulin resistance, hypertension, dyslipidemia, and obesity. Metabolic syndrome is also defined as having at least three metabolic risk factors — increased blood pressure, high blood sugar level, excess body fat, and abnormal cholesterol levels — and greatly increases the chance of future cardiovascular problems. The last 50 years have seen a dramatic increase in metabolic disorders, including obesity and type 2 diabetes, with the number of individuals diagnosed with type 2 diabetes worldwide expected to surpass 360 million by 2030. Early diagnosis is important in order to employ effectively lifestyle and risk factor modification. Pharmaceutical therapy in MS is aimed at treating the individual components of MS such as antihypertensives, statins, and metformin. Some natural compounds, Yoga and dietary elements. Therefore in this article various therapies (possible treatments) were reviewed. The world is in emergent need for searching of treatments for metabolic syndrome. The MS is a constellation of common metabolic disorders that is associated with type 2 diabetes and cardiovascular disease. Insulin resistance and dyslipidemia play central roles in the pathophysiology of this syndrome. In this modern world, metabolic syndrome is reaching epidemic proportions. With only a handful of people following the healthy diet and lifestyle, majority still fall in the bracket of those with compromised diet and lifestyle, burdening the health services. Socio economic changes and eventually globalization has led to transformation in the society. This has led to alterations in the dietary habits eventually resulting in nutrition transition. Pharmacological treatment is only based on only diagnosis and symptoms. Recently approved anti-obesity drugs can be prescribed to reduce body weight, particularly abdominal visceral fat. A first line intervention targeting MS involves dietary and lifestyle modification with regular physical activity over a period of time. However, improvement in MS parameters can only be maintained when these modifications can be sustained. Therefore, dietary and lifestyle modification in continuum is required to overcome MS holistically. The main and foremost treatment for metabolic syndrome is to eliminate the causative risk factors of it
Метаболічний синдром (МС) визначається кластером факторів ризику, включаючи резистентність до інсуліну, артеріальну гіпертензію, дисліпідемію та ожиріння. Метаболічний синдром також визначається як наявність щонайменше трьох метаболічних факторів ризику — підвищеного артеріального тиску, підвищеного рівня цукру в крові, надлишку жиру в організмі та аномального рівня холестерину — і значно підвищує ймовірність майбутніх серцево-судинних проблем. За останні 50 років спостерігалося різке зростання метаболічних розладів, включаючи ожиріння та цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, причому очікується, що до 2030 року кількість людей, у яких діагностовано ЦД 2-го типу, у всьому світі перевищить 360 мільйонів. Рання діагностика важлива для ефективного використання способу життя та модифікації фактора ризику. Медикаментозна терапія МС спрямована на лікування окремих компонентів МС, зокрема використання антигіпертензивних засобів, статинів та метформіну, деяких природних сполук, методів йоги та дотримання способу життя. Тому в цій оглядовій статті розглянуті різні методи лікування. Світ гостро потребує пошуку методів лікування метаболічного синдрому. Інсулінорезистентність і дисліпідемія відіграють центральну роль у патофізіології цього синдрому. У сучасному світі метаболічний синдром набуває масштабів епідемії. З огляду на те, що лише невелика кількість людей дотримується здорового харчування та способу життя, більшість все ще потрапляє в групу тих, хто не дотримується належного способу життя. Соціально-економічні зміни та, зрештою, глобалізація призвели до трансформації суспільства. Це призвело до змін у харчових звичках, що зрештою призвело до зміни режиму харчування. Медикаментозне лікування ґрунтується лише на корекції певних симптомів. Нещодавно схвалені препарати проти ожиріння можна призначати для зменшення маси тіла, зокрема абдомінального, вісцерального жиру. Втручання першої лінії, націлене на МС, передбачає зміну дієти та способу життя з регулярною фізичною активністю протягом певного періоду часу. Однак покращення параметрів MС можна спостерігати лише в тих випадках, коли ці модифікації підтримуються впродовж тривалого часу. Тому для цілісного подолання МС необхідна безперервна зміна дієти та способу життя. Основним лікуванням метаболічного синдрому є усунення причинних факторів ризику його розвитку
Дод.точки доступу:
Sudhanshu, Kacker
Neha, Saboo

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Милославський, Д. К.
Перспективи використання пробіотиків як модуляторів кишкової мікробіоти при ожирінні (огляд літератури) [Текст] / Д. К. Милославський, С. М. Коваль // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 54-60. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ОЖИРЕНИЕ -- OBESITY (лекарственная терапия, патофизиология)
МИКРОБИОТА -- MICROBIOTA (действие лекарственных препаратов)
ПРОБИОТИКИ -- PROBIOTICS (история, терапевтическое применение)
АНТРОПОМЕТРИЯ -- ANTHROPOMETRY
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Анотація: В огляді закордонних джерел літератури з наукометричної бази Pubmed розглядається питання щодо перспектив використання та ефективності пробіотиків як модуляторів кишкової мікробіоти при ожирінні. Авторами наводяться дані щодо патогенетичної ролі кишкової мікробіоти та її похідних, перш за все коротколанцюгових жирних кислот при метаболічно асоційованих захворюваннях, таких як ожиріння. Наводиться історична довідка, класифікація цієї групи біологічно активних препаратів, перелік керівництв з їх застосування, провідні механізми дії пробіотиків, насамперед за умов ожиріння, їх сприятливий вплив на антропометричні показники, параметри ліпідно-вуглеводного гомеостазу, провідні біомаркери, які асоціюються із захворюванням. Наводяться дані щодо перспектив призначення пробіотиків особам з морбідним ожирінням після баріатричної хірургії, акцентується увага на харчових продуктах з пробіотичними властивостями, розглядається питання щодо подальших досліджень та безпеки використання препаратів пробіотичної серії з урахуванням низки вимог до ефективного їх призначення. Пробіотичні препарати можуть мати сприятливий ефект як комплементарна терапія для боротьби з ожирінням при тривалому використанні у високих дозах. У низці експериментальних та клінічних досліджень повідомлялось про зниження маси тіла, рівнів глюкози, ліпідів та інших біомаркерів при прийомі пробіотиків. Короткочасне (≤ 12 тижнів) вживання пробіотиків сприяло зменшенню індексу маси тіла і процентного вмісту жиру в організмі, але вираженість зазначених ефектів була невеликою. Модулювання стану кишкової мікробіоти з використанням мультистрейнових поліштамних пробіотиків може стати цінним інструментом на додаток до традиційних ліпідознижуючих та анорексигенних засобів. В умовах зростаючого інтересу до методів мікробіологічної терапії, активного застосування препаратів цієї групи, насиченості ринку пробіотиків особливого значення набуває питання безпеки пробіотичних штамів
The review of foreign sources of literature from the PubMed scientometric database examines the issue of prospects for the use and effectiveness of probiotics as modulators of gut microbiota in obesity. The authors provide data on the pathogenetic role of gut microbiota and its derivatives, first of all short-chain fatty acids, in metabolically associated diseases, such as obesity. We provide a historical reference, the classification of this group of biologically active drugs, list of guidelines on their use, the leading mechanisms of action of probiotics, primarily in obesity, their favorable effects on anthropometric indicators, parameters of lipid-carbohydrate homeostasis, the leading biomarkers associated with disease. Data are given on the prospects for prescribing probiotics in morbidly obese people after bariatric surgery; the attention is focused on food products with probiotic properties; the issue of further research and the safety of using probiotic drugs is considered, taking into account a number of requirements for their effective use. Probiotic preparations may have a beneficial effect as a complementary therapy to fight obesity when used for a long time in high doses. Several experimental and clinical studies reported a decrease in body weight, the levels of glucose, lipid and other biomarkers when taking probiotics. Short-term (≤ 12 weeks) use of probiotics contributed to a decrease in body mass index and body fat percentage, but the intensity of these effects was small. Gut microbiota modulation using multistrain probiotics may be a valuable tool in addition to traditional lipid-lowering agents and anorexigens. In conditions of growing interest in the methods of microbiological therapy, the active use of drugs of this group, probiotic market saturation, the question of the safety of probiotic strains is of particular importance
Дод.точки доступу:
Коваль, С. М.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Камінський, О. В.
Нормокальціємічний неренальний гіперпаратиреоз [Текст] / О. В. Камінський, Ю. О. Камінська // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 61-69. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ГИПЕРПАРАТИРЕОЗ -- HYPERPARATHYROIDISM (диагностика, лекарственная терапия, профилактика и контроль)
ПАРАЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ ГОРМОН -- PARATHYROID HORMONE (анализ)
ВИТАМИН D -- VITAMIN D (терапевтическое применение)
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Анотація: Паратгормон (ПТГ) виробляється прищитоподібними залозами (ПЩПЗ), які є головними регуляторами обміну кальцію і фосфору. Гіперпаратиреоз (ГПТ) — клінічний стан, при якому виявляється збільшення концентрації ПТГ у сироватці крові. Стан ПЩПЗ дуже сильно залежить від кількості вітаміну D, магнію та бору в крові. Так, за офіційними даними, обґрунтованими низкою наукових досліджень, більшість населення (80 %) світу має нестачу/дефіцит вітаміну D, що пояснює значну поширеність захворювань ПЩПЗ (гіперплазії, аденоми, гіперпаратиреози) та асоційованої з нею патології. За попередніми дослідженнями, в Україні спостерігається дефіцит/нестача вітаміну D у 85–94 % населення. Дефіцит/нестача вітаміну D компенсаторно стимулює збільшення синтезу ПТГ. Лікарі дуже рідко визначають рівень ПТГ, що пролонгує прогресування ГПТ, а виявляють його, лише коли вже відзначаються глибокі асоційовані зміни інших систем. ГПТ виникає, коли одна або кілька ПЩПЗ стають гіперактивними, що поступово призводить до підвищення рівня паратгормону в сироватці та гіперкальціємії. Діагностичні критерії гіперпаратиреоїдних станів дуже розмиті, що вводить в оману та призводить до проведення непотрібних операцій замість простої терапії препаратами вітаміну D та бору. Нормокальціємічний первинний ГПТ є діагнозом виключення, і його можна розглядати лише після ретельної оцінки причин вторинного гіперпаратиреозу, у тому числі пов’язаного з нестачею вітаміну D. Найчастішою формою гіперпаратиреозу є нормокальціємічний неренальний гіперпаратиреоз. Профілактичне застосування вітаміну D у правильних індивідуалізованих дозах (діапазон 25(OH)D 100–150 нмоль/л або 40–60 нг/мл) повинно було б зменшити ймовірність розвитку патології ПЩПЗ, однак таку терапію отримують лише 10 % населення, інші не знають, що це є корисним. Єдиний шлях усунення поступового прогресування розладів ПЩПЗ — застосування індивідуальних профілактичних або лікувальних доз вітаміну D
Parathyroid hormone (PTH) is produced by the parathyroid glands, which are the main regulators of calcium and phosphorus metabolism. Hyperparathyroidism is a clinical condition associated with an increase in serum PTH content. The state of parathyroid glands depends very much on the amount of vitamin D, magnesium and boron in the blood because, according to official data, substantiated by a number of scientific studies, the majority of the world population (80 %) has a lack/deficiency of vitamin D. This fact explains the high prevalence of thyroid diseases (hyperplasia, adenoma, hyperparathyroidism) and associated pathology. Previous studies have shown that a deficiency/lack of vitamin D was found in 85–94 % of Ukraine population. A deficiency/lack of vitamin D compensatorily stimulates an increase in PTH synthesis. Doctors very rarely determine the level of PTH, which prolongs the progression of hyperparathyroidism, and they detect it only with severe associated changes in other systems. Hyperparathyroidism occurs when one or more of the parathyroid glands become hyperactive, gradually leading to elevated serum parathyroid hormone levels and hypercalcemia. The diagnostic criteria for hyperparathyroid conditions are very vague, which is confusing and leads to unnecessary surgeries instead of simple vitamin D and boron therapy. Normocalcemic primary hyperparathyroidism is a diagnosis of exclusion, and it can be considered only after careful assessment of the causes of secondary hyperparathyroidism, including that associated with a lack of vitamin D. The most common form of hyperparathyroidism is normocalcemic non-renal hyperparathyroidism. Prophylactic use of vitamin D in the correct individualized doses (25(OH)D range of 100–150 nmol/l or 40–60 ng/ml) should reduce the risk of parathyroid pathology but only 10 % of the population receives such therapy, others do not know that it is useful. The only way to eliminate the gradual progression of parathyroid disorders is to administer individual prophylactic or therapeutic doses of vitamin D
Дод.точки доступу:
Камінська, Ю. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

10.

Ляшук, П. М.
Артеріальна гіпертензія при патології надниркових залоз: клінічні випадки [Текст] / П. М. Ляшук, Р. П. Ляшук // Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 6. - С. 70-73. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ГИПЕРАЛЬДОСТЕРОНИЗМ -- HYPERALDOSTERONISM (диагностика, лекарственная терапия, патофизиология, хирургия)
ГИПЕРТЕНЗИЯ -- HYPERTENSION (диагностика, лекарственная терапия, патофизиология)
КУШИНГА СИНДРОМ -- CUSHING SYNDROME (диагностика, лекарственная терапия, патофизиология, хирургия)
АНДРОСТЕРОН -- ANDROSTERONE (анализ)
ФЕОХРОМОЦИТОМА -- PHEOCHROMOCYTOMA (диагностика, патофизиология, хирургия)
ПАТОЛОГИЧЕСКИЕ СОСТОЯНИЯ, ПРИЗНАКИ БОЛЕЗНЕЙ И СИМПТОМЫ -- PATHOLOGICAL CONDITIONS, SIGNS AND SYMPTOMS
ОПИСАНИЕ СЛУЧАЕВ -- CASE REPORTS
Анотація: Гіперпродукція гормонів тканинами надниркових залоз або (рідше) їх клітинами, ектопованими в інші органи, закономірно призводить до розвитку вторинної артеріальної гіпертензії, зазвичай рефрактерної до класичних антигіпертензивних засобів. Надниркові залози продукують мінералокортикоїди (альдостерон), глюкокортикоїди (кортизол), андрогени та катехоламіни (адреналін, норадреналін). Надмірна секреція даних гормонів, переважно кожного зокрема, у результаті пухлини/гіперплазії відповідних структур надниркової залози (або внаслідок ектопії) призводить до низки захворювань, одним із провідних їх синдромів є симптоматична артеріальна гіпертензія (АГ), зазвичай рефрактерна до класичних антигіпертензивних засобів. Ендокринні порушення іноді можуть маніфестувати у вигляді АГ. Патогенез АГ визначається впливом гормонів надниркової залози на судинний тонус і безпосередньо на міокард, порушеннями мінерального обміну, активізацією системи ренін — ангіотензин — альдостерон, посиленням продукції катехоламінів, розвитком атеросклеротичних змін судин. Альдостерон, зокрема, пригнічує синтез реніну, акумулює натрій у судинній стінці та підвищує її чутливість до вазоконстрикторних стимулів, а гіпокаліємія призводить до дистрофічних змін нервових волокон і розвитку м’язового синдрому та нефропатії. Наведені короткі витяги з опублікованих власних спостережень: первинний альдостеронізм, ектопічний АКТГ-залежний синдром Кушинга, андростерома, феохромоцитома (сечового міхура та випадок зі стабільною артеріальною гіпертензією). Тривале підвищення артеріального тиску верифікувалося відповідним гормональним статусом, даними електрокадіограми (гіпертрофія лівого шлуночка серця з перевантаженням) та офтальмоскопії (гіпертонічна ретинопатія). Вчасна діагностика та адекватне лікування згаданих захворювань лишаються одним з актуальних завдань клінічної медицини
Hyperproduction of hormones by adrenal tissues, or (less often) by their cells ectopic into other organs, naturally leads to the development of secondary hypertension, usually refractory to classical antihypertensive drugs. Adrenal glands produce mineralocorticoids (aldosterone), glucocorticoids (cortisol), androgens and catecholamines (adrenaline, noradrenaline). Excessive secretion of these hormones, mainly each in particular, due to a tumor/hyperplasia of the corresponding structures of the adrenal gland (or as a result of ectopy) leads to a number of diseases one of the leading syndromes of which is symptomatic hypertension, usually refractory to classical antihypertensive drugs. Endocrine disorders can sometimes manifest as hypertension. The pathogenesis of hypertension is determined by the effect of adrenal hormones on vascular tone and directly on the myocardium, mineral metabolism disorders, activation of the renin-angiotensin-aldosterone system, increased production of catecholamines, and the development of atherosclerotic changes in blood vessels. Aldosterone, for example, inhibits renin synthesis, accumulates sodium in the vascular wall and increases its sensitivity to vasoconstrictor stimuli, and hypokalemia leads to the dystrophic changes in nerve fibers and the development of muscle syndrome and nephropathy. Brief excerpts from published own observations are given: primary aldosteronism, ectopic ACTH-dependent Cushing’s syndrome, androsteroma, pheochromocytoma (of the bladder, and a case with stable hypertension). A long-term increase in blood pressure was verified by corresponding hormonal status, electrocardiography data (left ventricular hypertrophy with overload) and ophthalmoscopy (hypertensive retinopathy). The timely diagnosis and adequate treatment of these diseases remains one of the urgent tasks of clinical medicine
Дод.точки доступу:
Ляшук, Р. П.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)