Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Головна

Спрощенний режим

Відео-інструкція

Опис

Бази даних

Періодичні видання- результати пошуку

Вид пошуку

Періодичні видання

Зона пошуку

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: <.>II=МУ66/2018/4<.>

Загальна кількість знайдених документів : 19
Показані документи з 1 по 19

Курсов, С. В.
Рекомендації Руху за виживаність при сепсисі: еволюція ранньої цілеспрямованої терапії [Текст] = Surviving Sepsis Campaign Guidelines: evolution of early goal-directed therapy / С. В. Курсов, В. В. Никонов // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 7-14

Анотація: В аналітичному огляді розглядаються проблемні питання проведення рідинної ресусцитації у хворих на сепсис та септичний шок. Наведено найважливіші зміни, під які підпадала методика ранньої цілеспрямованої терапії протягом 2001–2017 років. Детально проаналізовано недоліки в дизайні досліджень із проблеми проведення рідинної ресусцитації, які покладено в основу міжнародних рекомендацій з інтенсивної терапії при сепсисі. Показано, що ефективна методика рідинної ресусцитації при сепсисі ще й досі остаточно не розроблена та більша частина з її аспектів потребує подальшого ретельного вивчення та коригування
The analytical review considers the topical issues of fluid resuscitation in patients with sepsis and septic shock. The most important changes to which the technique of early goal-directed therapy was subjected in 2001–2017 are presented. The disadvantages in the design of researches on the problem of fluid resuscitation, which are the basis for international guidelines on the intensive care of sepsis, are analyzed in detail. It is shown that the effective method of fluid resuscitation in sepsis is still not fully developed and many of its aspects require further careful study and correction
Дод.точки доступу:
Никонов, В. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Георгіянц, М. А.
Гемодинамічна підтримка при септичному шоку в дітей. Дискусійні питання у світлі останніх консенсусів [Текст] = Hemodynamic support in pediatric septic shock. Discussions questions in view of the recent consensus / М. А. Георгіянц, В. А. Корсунов // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 15-23

Анотація: У статті проведений детальний аналіз сучасних напрямків гемодинамічної підтримки при септичному шоку в дітей. Наведені дані щодо основних класів інотропних та вазоактивних засобів. Детально викладені підходи до обрання оптимальних напрямків їх застосування
Septic shock remains a leading cause of mortality and morbidity in children. There is ongoing uncertainty regarding the optimal treatment pathways; however, the initial management of sepsis is crucial. This article is designed to be an informal review of recent developments in pediatric sepsis hemodynamic support. The Surviving Sepsis Campaign and the American College of Critical Care Medicine Guidelines for hemodynamic support in neonates and children remain the most recognized standards of care. The objectives of these recommendations were to standardize patient’s care and further to reduce mortality and morbidity in pediatric sepsis. These guidelines represent best clinical practice; however, stronger evidence is lacking to confirm the components of these guidelines; almost all levels of references and recommendations in pediatric septic shock treatment are low. The article describes some commonly used inotropes and vasoactive agents in pediatric patients with septic shock. Depending on distinct pharmacological properties, their effects on vascular bed and cardiac function are different. For example, dopamine has equivalent effect on heart and vasculature, which can result in increase in cardiac output, mean arterial pressure and heart rate. Dobutamine is considered as inodilator because it has potent effect on cardiac systole and vasculature. Patients with sepsis and septic shock sometimes have coexisting cardiac dysfunction that justifies the use of dobutamine. Levosimendan is a relatively new agent exerting its inodilator effect by increasing sensitivity of myocardium to calcium. Authors proposed the optimal inotrope, vasopressor and vasoactive treatment in Ukrainian pediatric critical care unit
Дод.точки доступу:
Корсунов, В. А.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Михневич, К. Г.
Некоторые вопросы гидродинамики и энергетики циркуляторного и гемического звеньев системы транспорта кислорода (часть 1) [Текст] = Some questions of hydrodynamics and energetics of circulatory and hemic links of the oxygen transport system (part 1) / К. Г. Михневич // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 24-31

Анотація: У 1-й частині статті розглянуто закономірності руху рідини по простій замкненій циркуляторній гідродинамічній системі. Обговорено значення таких показників, як тиск й енергія рідини, що рухається, гідродинамічний опір, вплив на них геометрії гідродинамічного контуру і характеру нагнітальної функції насоса. Наведені моделі порушень кровообігу на прикладі простої замкненої циркуляторної гідродинамічної системи
В 1-й части статьи рассмотрены закономерности движения жидкости по простой замкнутой циркуляторной гидродинамической системе. Обсуждено значение таких показателей, как давление и энергия движущейся жидкости, гидродинамическое сопротивление, влияние на них геометрии гидродинамического контура и характера нагнетательной функции насоса. Представлены модели нарушений кровообращения на примере простой замкнутой циркуляторной гидродинамической системы
Part 1 of the article deals with the laws of liquid motion on a simple closed circulatory hydrodynamic system. The value of parameters are discussed such as pressure and energy of a moving fluid, hydrodynamic resistance, the influence on them of the geometry of the hydrodynamic circuit and the nature of the pump discharge function. The models of circulatory disorders are presented on the example of a simple closed circulatory hydrodynamic system
Вільних прим. немає

Знайти схожі

Тарабрін, О. О.
Сучасні аспекти патофізіології та гемостатичних порушень у хворих на політравму [Текст] = Modern aspects of pathophysiology and hemostatic disorders in patients with polytrauma / О. О. Тарабрін, В. О. Іванова // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 32-35

Анотація: Останніми десятиліттями, незважаючи на значні досягнення хірургії, травматології, анестезіології та реанімації, в Україні, як і майже в усьому світі, спостерігається значне підвищення рівня, тяжкості травматичних ушкодженнь людини та летальності внаслідок їх, що дозволило деяким авторам ввести поняття «епідемія травматизму». Зростання кількості ушкоджень життєво важливих органів, великі витрати виробничих і матеріальних сил на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію хворих із травматичною хворобою, надають цій проблемі особливої актуальності й величезного соціального та медичного значення. Первинним порушенням при всіх критичних станах є дерегуляція кисневого обміну між кров’ю і тканинами. Стан тривалої гіпоксії органів стає фактором прогресивного гальмування всіх енергозалежних процесів, які відповідальні за структурне забезпечення внутрішньоклітинних реакцій. У пацієнтів із політравмою гостра коагулопатії розвивається незалежно від об’єму крововтрати. Отже, політравма є видом патології, з відповідними їй специфічними змінами в усіх системах ушкодженого організму та розвитком травматичної хвороби, яка триває протягом довгого часу. Половина летальних випадків після травматичних уражень пов’язана з кровотечею, більшість з яких виникають протягом 6 годин після травми. Показано, що геморагічний шок після травми індукує дисфункцію згортання крові протягом декількох хвилин. Рання коагулопатія, індукована травмою, може загострити кровотечу і призвести до більш високої захворюваності та смертності
In recent decades, despite the significant achievements of surgery, traumatology, anaesthesiology and resuscitation, in Ukraine, as well as almost all over the world, there is a significant increase in the level, severity and mortality under traumatic injuries that has allowed some authors to introduce the concept of an epidemic of injuries. An increased number of injuries to vital organs, the high production and material costs, which are spent on prevention, diagnosis, treatment and rehabilitation of patients with traumatic disease, give this issue a special urgency and a great social and medical significance. The primary disorder under all critical conditions is the dysregulation of oxygen exchange between blood and tissues. State of prolonged hypoxia becomes a factor of progressive inhibition of energy-dependent processes responsible for the structural maintenance of intracellular reactions. In patients with polytrauma, acute coagulopathy develops independently of the volume of blood loss. Thus, polytrauma is pathology with corresponding specific changes in all systems of damaged body and development of traumatic disease, which occurs over a long period of time. Half of the lethal cases after traumatic lesions are associated with bleeding, and most of them occur within 6 hours after injury. It is shown that hemorrhagic shock after trauma induces dysfunction of the hemostasis system within a few minutes, and this early trauma-induced coagulopathy can exacerbate bleeding and is associated with a higher mortality and morbidity
Дод.точки доступу:
Іванова, В. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Шифман, Е. М.
Неврологические, травматические и септические осложнения нейроаксиальных методов обезболивания. Отдельные главы из монографии "Спинномозговая анестезия в акушерстве" [Текст] / Е. М. Шифман, Г. В. Филиппович // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 36-44

Анотація: Неврологические осложнения акушерских нейроаксиальных блокад являются очень редкими событиями. Однако если они все же происходят, то их последствия и дальнейший прогноз могут быть весьма печальными для пациенток. Именно это обстоятельство особенно важно, так как при акушерских регионарных блокадах анестезиолог имеет дело главным образом с молодыми здоровыми женщинами. Если отдельно рассматривать частоту развития неврологических осложнений после спинномозговой анестезии во время операций кесарева сечения, то на основании данных широко известных исследований, результаты которых были опубликованы за последние 40 лет, можно уверенно утверждать, что преходящий или стойкий неврологический дефицит является крайне редким осложнением этого метода анестезии [1]. И в настоящее время частота этих осложнений остается небольшой, несмотря на значительное увеличение в последние годы удельного веса регионарной анестезии в структуре всех анестезиологических пособий, в особенности в акушерской практике. По данным исследования M. Tryba, опубликованным в 1993 г., из 850 000 случаев эпидуральной анестезии в 3 случаях у пациентов возникла спинальная гематома, тогда как ни у одного больного из 650 000, получивших спинномозговую анестезию, такого осложнения зарегистрировано не было. По результатам метаанализа, расчетный риск возникновения спинальной гематомы при эпидуральной анестезии составляет 0,0007 %, а при спинномозговой анестезии — 0,0005 % [2]. Проведенное в 1990 г. крупное мультицентровое проспективное исследование осложнений эпидуральной анестезии, в которое были включены только родовспомогательные учреждения, также доказало, что и этот метод обезболивания сопряжен с очень низким риском неврологических осложнений — только 108 случаев на 505 000 эпидуральных блоков. Примечательно, что только у 5 женщин остались симптомы стойкого неврологического дефицита (0,001 %) [3]. Введение в клиническую практику протоколов анестезии, использование интенсивных программ обучения анестезиологов, усовершенствованное оборудование, новые, более безопасные препараты и их комбинации снизили частоту неврологических осложнений регионарной анестезии
Дод.точки доступу:
Филиппович, Г. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Кортикостероидная недостаточность при критических состояниях у взрослых пациентов [Текст] = Corticosteroid insufficiency in critically ill adult patients / Л. А. Мальцева [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 45-50

Анотація: В статье представлен литературный обзор синдрома кортикостероидной недостаточности у пациентов в критических состояниях. Изложены этиология данного синдрома, частота встречаемости среди пациентов интенсивной терапии, факторы риска, диагностика и подход к интенсивной терапии согласно новым международным рекомендациям. Поиск материалов производился с помощью следующих баз данных: Scopus, Web of Science, Cyber Leninka. Рассмотрены исследования последних десяти лет касательно применения разных доз глюкокортикостероидов в посттравматический и периоперационный периоды. Оценка эффективности рекомендаций и качества доказательств представлена в соответствии с Grading of Recommendations Assessment, Development and Evaluation (GRADE)
У статті наведено літературний огляд синдрому кортикостероїдної недостатності в пацієнтів у критичних станах. Подані етіологія даного синдрому, частота зустрічальності серед пацієнтів інтенсивної терапії, фактори ризику, діагностика та підхід до інтенсивної терапії згідно з новими міжнародними рекомендаціями. Пошук матеріалів виконувався в таких базах даних: Scopus, Web of Science, Cyber Leninka. Розглянуті дослідження останніх десяти років щодо застосування різних доз глюкокортикостероїдів у посттравматичний та періопераційний періоди. Оцінка ефективності рекомендацій та якості доказів подана відповідно до Grading of Recommendations Assessment, Development and Evaluation (GRADE)
This article presents a literature review of the corticosteroid insufficiency syndrome in critically ill patients. The etiology of this syndrome, the incidence among patients of intensive care units, risk factors, diagnosis and approaches to intensive care according to the new international guidelines are described. Search of materials was carried out in such databases: Scopus, Web of Science, CyberLeninka. Studies for the past ten years are considered on the use of different doses of glucocorticosteroids in post-traumatic and perioperative periods. Grading strength of recommendation and quality of evidence of clinical guidelines are presented according to the Grading of Recommendations Assessment, Development and Evaluation methodology
Дод.точки доступу:
Мальцева, Л. А.
Мосенцев, Н. Ф.
Лисничая, В. Н.
Левчук, А. А.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Пирексия и антипиретическая терапия у больных при критических состояниях [Текст] = Pyrexia and antipyretic therapy in critically ill patients / Л. А. Мальцева [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 51-56

Анотація: Повышение температуры ядра тела является одним из наиболее часто встречающихся аномальных признаков у пациентов, поступивших в ОИТ, и это связано с увеличением смертности среди некоторых групп пациентов с тяжелыми заболеваниями. Повышенная температура тела обнаруживается примерно у 50 % взрослых пациентов, поступивших в отделение интенсивной терапии (ОИТ). Повышенная температура тела классифицируется как пирексия или гипертермия. Пирексия (также ее называют лихорадкой) рассматривается как адаптивный ответ на физиологический стресс, который регулируется через эндогенные пирогенные и антипиретические пути и связан с увеличением гипоталамического заданного значения. Гипертермические синдромы включают: гипертермию окружающей среды, в том числе тепловой удар; гипертермию, вызванную лекарственными средствами; нейролептический злокачественный синдром; синдром серотонина и эндокринные причины, включая тиреотоксикоз, феохромоцитому и надпочечниковый криз. Многие эпизоды пирексии вызваны инфекциями. Наиболее распространенными источниками инфекции являются нижние дыхательные пути, внутрибрюшные инфекции, инфекции мочевых путей и другие, которые включают инфекцию кожи и мягких тканей, костей или суставов, центральной нервной системы, этмоидных и верхнечелюстных пазух. Пирексия из-за неинфекционной этиологии также является распространенной причиной лихорадки у пациентов в ОИТ. Для борьбы с пирексией могут использоваться антипиретики, главным образом парацетамол и нестероидные противовоспалительные препараты, а также физические методы охлаждения. Лечение с помощью жаропонижающих препаратов распространено в ОИТ. Было показано, что исследования жаропонижающей терапии, которые включали как септических, так и несептических пациентов, не обнаружили значительного улучшения 28-дневной госпитальной летальности у взрослых критических пациентов с сепсисом или без него. Дополнительные исследования улучшат понимание патофизиологии пирексии и будут способствовать развитию данного направления
Підвищення температури ядра тіла є однією з найчастіших аномальних ознак у пацієнтів, що надійшли у відділення інтенсивної терапії (ВІТ), і це пов’язано зі збільшенням смертності серед деяких груп пацієнтів із тяжкими захворюваннями. Підвищена температура тіла виявляється приблизно у 50 % дорослих пацієнтів, що надійшли у ВІТ. Підвищена температура тіла класифікується як пірексія або гіпертермія. Пірексія (також називається лихоманкою) розглядається як адаптивна відповідь на фізіологічний стрес, що регулюється через ендогенні пірогенні і антипіретичні шляхи та пов’язаний зі збільшенням гіпоталамічного заданого значення. Гіпертермічні синдроми включають: гіпертермію навколишнього середовища, в тому числі тепловий удар; гіпертермію, викликану лікарськими засобами; нейролептичний злоякісний синдром; синдром серотоніну і ендокринні причини, включаючи тиреотоксикоз, феохромоцитому і наднирковий криз. Багато епізодів пірексії викликані інфекціями. Найбільш поширеними джерелами інфекції є нижні дихальні шляхи, внутрішньочеревні інфекції, інфекції сечових шляхів та інші, що включають інфекцію шкіри та м’яких тканин, кісток або суглобів, інфекцію центральної нервової системи, етмоїдних і верхньощелепних пазух. Пірексія неінфекційної етіології також є поширеною причиною лихоманки у пацієнтів у ВІТ. Для боротьби з пірексією можуть використовуватися антипіретики, головним чином парацетамол і нестероїдні протизапальні препарати, а також фізичні методи охолодження. Жарознижувальна терапія поширена у ВІТ. Дослідження жарознижувальної терапії, що включали як септичних, так і несептичних пацієнтів, не виявили істотного покращення 28-денної госпітальної летальності у дорослих критичних пацієнтів із сепсисом або без нього. Додаткові дослідження поліпшать розуміння патофізіології пірексії і сприятимуть розвитку даного напрямку
Elevation of core body temperature is one of the most common abnormal signs in patients admitted to the intensive care unit (ICU) and is associated with increased mortality among some groups of critically ill patients. Elevated body temperature is detected in approximately 50 % of adult patients admitted to the ICU. Elevated body temperature is classified as pyrexia, or hyperthermia. Pyrexia, also referred to as fever, is an adaptive response to a physiologic stress that is regulated through endogenous pyrogenic and antipyretic pathways and is associated with an increase in the hypothalamic set-point. The hyperthermia syndromes include: environmental hyperthermia, and heatstroke as well, drug-induced hyperthermia, neuroleptic malignant syndrome, serotonin syndrome and endocrine causes, in particular thyrotoxicosis, pheochromocytoma and adrenal crisis. Many episodes of pyrexia are due to infections. The most common sources of infection are lower respiratory, intra-abdominal, urinary tract infections and other that include the skin and soft tissue, bone/joints, central nervous system and ethmoid and maxillary sinuses. Pyrexia due to non-infectious origin is also common cause of fever in ICU patients. Antipyretic agents, mainly paracetamol and non-steroidal anti-inflammatory drugs, and physical cooling methods can be used to control pyrexia. Treatment with antipyretic therapies is common in the ICU. Studies of antipyretic therapy that included both septic and non-septic patients did not reveal any significant improvement of 28-day hospital mortality in adult critically ill patients with and without sepsis. Additional studies will improve understanding of pyrexia pathophysiology and will contribute to the development of this direction
Дод.точки доступу:
Мальцева, Л. А.
Мосенцев, Н. Ф.
Лисничая, В. Н.
Козаченко, И. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Питання тромбогеморагічних ускладнень у хворих на рак ендометрію: що нового? [Текст] = The issue of thrombohemorrhagic complications in patients with endometrial cancer: what is new? / О. О. Тарабрін [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 57-60

Анотація: Рак тіла матки до кінця минулого століття набув статусу провідної онкогінекологічної патології не тільки в економічно розвинених країнах, але і в країнах третього світу. За останні десятиліття почалось поступове та неухильне зростання захворюваності на рак тіла матки, а разом з тим і смертності від даної патології. Відомий факт, що між венозною тромбоемболією та раком існує дуже сильний зв’язок. Пацієнти, які хворіють на злоякісні новоутворення, мають більш високу частоту тромбоемболічних ускладнень. Активація механізмів згортання крові у хворих на рак — складний і багатофакторний процес, пов’язаний із характеристиками пухлини, клінічними стадіями, агресивністю захворювання та додатковими факторами, спричиненими прогресуванням захворювання
Uterine cancer by the end of the last century has become leading oncogynecological pathology not only in economically developed countries, but also in third world countries. Over the past decades, the gradual and steady increase has begun in morbidity of uterine cancer, and at the same time in mortality from this pathology. It is already well known that there is a very strong correlation between venous thromboembolism and cancer. Patients with malignant neoplasms have a higher incidence of thromboembolic complications. The activation of coagulation mechanisms in cancer patients is a complex and multifactorial process associated with tumor characteristics, clinical stages, aggressiveness of the disease and additional factors caused by the progression of the disease
Дод.точки доступу:
Тарабрін, О. О.
Бобирь, А. Л.
Босенко, К. В.
Дузенко, О. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Синдром інфузії пропофолу. Аспекти безпечного використання [Текст] = Propofol infusion syndrome. Aspects of safe use / Г. П. Пасічник [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 61-63

Анотація: Після комерційного запуску в 1986 році пропофол став одним із найпопулярніших препаратів, що застосовуються як для індукції та підтримки анестезії, так і для седації пацієнтів у відділеннях інтенсивної терапії. Синдром інфузії пропофолу, хоча і досить рідкісний, але потенційно смертельно небезпечний побічний ефект, що має винятково ятрогенний характер
After commercial launch in 1986, propofol has become one of the most popular drugs used for induction and maintenance of anesthesia and for sedation of patients in the intensive care units. Propofol infusion syndrome, although is a rather rare, but potentially life-threatening side effect that is exclusively of iatrogenic nature
Дод.точки доступу:
Пасічник, Г. П.
Орел, В. М.
Матвієнко, О. О.
Гоца, Р. В.
Гнатів, Ю. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

10.

Насколько целесообразно применение иммуноглобулинов при сепсисе и септическом шоке? [Текст] = How expedient is the use of immunoglobulins for sepsis and septic shock? / Л. А. Мальцева [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 64-67

Анотація: Автори Surviving Sepsis Campaign: International Guidelines for Management of Sepsis and Septic Shock: 2016 (Sepsis-3) не рекомендують застосовувати внутрішньовенний імуноглобулін при сепсисі і септичному шоці (слабка рекомендація, низька якість доказів). Як підтвердження наводиться рандомізоване контрольоване дослідження із застосування внутрішньовенних імуноглобулінів при сепсисі і септичному шоці, підсумком якого стало зменшення кількості ліжко-днів у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ), годин проведення механічної вентиляції легенів, більш швидка нормалізація кількості лейкоцитів. Мета огляду: на підставі аналізу даних літератури виявити предиктори доцільності призначення імуноглобулінів при сепсисі і септичному шоці. У плані аналізу літературних джерел нашу увагу привертають японські рекомендації з діагностики та інтенсивної терапії сепсису, опубліковані в 2014 році, в яких надано відповіді на наступні питання: 1) які показання для введення імуноглобулінів; 2) на якому етапі розвитку сепсису вводять імуноглобуліни; 3) в яких дозах і на який термін призначають введення імуноглобулінів; 4) на що слід звернути увагу при виборі препаратів імуноглобулінів. Далі в огляді наводяться дані порівняно із застосуванням імуноглобулінів при сепсисі залежно від добової дози, динаміки рівнів прокальцитоніну, С-реактивного білка, молочної кислоти, інтерлейкіна-6, балів за шкалою SOFA (Hamano N. et al., 2013; Kusunoki M. et al., 2017). Згідно з даними I. Martin-Loeches et al. (2017), низькі концентрації ендогенних імуноглобулінів (IgG 407 мг/дл; IgA 219 мг/дл; IgM 43 мг/дл) у септичних пацієнтів ВІТ з ≤ 8 балів за SOFA є предикторами для призначення IVIG
Авторы Surviving Sepsis Campaign: International Guidelines for Managementof Sepsisand Septic Shock: 2016 (Sepsis-3) не рекомендуют применять внутривенный иммуноглобулин при сепсисе и септическом шоке (слабая рекомендация, низкое качество доказательств). В качестве подтверждения приводится рандомизированное контролируемое исследование по применению внутривенных иммуноглобулинов при сепсисе и септическом шоке, итогом которого явилось уменьшение количества койко-дней в отделении интенсивной терапии (ОИТ), часов проведения механической вентиляции легких, более быстрая нормализация количества лейкоцитов. Однако летальность в контрольной группе изменялась недостоверно. Цель обзора: на основании анализа данных литературы выявить предикторы целесообразности назначения иммуноглобулинов при сепсисе и септическом шоке. В плане анализа литературных источников наше внимание привлекают японские рекомендации по диагностике и интенсивной терапии сепсиса, опубликованные в 2014 году, в которых представлены ответы на следующие вопросы: 1) каковы показания для введения иммуноглобулинов; 2) на каком этапе развития сепсиса вводят иммуноглобулины; 3) в каких дозах и на какой срок назначают введение иммуноглобулинов; 4) на что следует обратить внимание при выборе препаратов иммуноглобулинов. Далее в обзоре приводятся данные литературы по сопоставлению эффектов применения иммуноглобулинов при сепсисе в зависимости от суточной дозировки, динамики уровней прокальцитонина, С-реактивного белка, молочной кислоты, интерлейкина-6, баллов по шкале SOFA (Hamano N. et al., 2013; Kusunoki M. et al., 2017). Согласно данным I. Martin-Loeches et al. (2017), низкие концентрации эндогенных иммуноглобулинов (IgG 407 мг/дл; IgA 219 мг/дл; IgM 43 мг/дл) у септических пациентов ОИТ с ≤ 8 баллов по SOFA являются предикторами для назначения IVIG
Surviving Sepsis Campaign: International Guidelines for Management of Sepsis and Septic Shock: 2016 (Sepsis-3) does not recommend the use of intravenous immunoglobulins (Ig) for sepsis and septic shock (weak recommendation, poor quality of evidence). To confirm this, a randomized controlled trial was carried out on the use of intravenous immunoglobulins for sepsis and septic shock that led to a reduction in the number of hospital days in the intensive care unit, the hours of mechanical ventilation, and the number of leukocytes was more quickly normalized. The purpose of the review: to identify predictors of the expediency of immunoglobulin administration in sepsis and septic shock based on the analysis of literature data. In terms of the analysis of literature sources, our attention is drawn to the Japanese guidelines on the diagnosis and intensive care of sepsis, published in 2014, which provide answers to the following questions: 1) what are the indications for prescribing immunoglobulins; 2) at what stage of sepsis immunoglobulins are administered; 3) in what doses and for how long do they prescribe immunoglobulins; 4) what should we take into account when choosing immunoglobulin preparations. The review compare data on the use of immunoglobulins in sepsis depending on the daily dose, the dynamics of procalcitonin, C-reactive protein, lactic acid, interleukin-6 levels, Sepsis-related Organ Failure Assessment (SOFA) score (Hamano N. et al., 2013; Kusunoki M. et al. 2017). M.O. Soares et al. (2014) note the difficulty in assessing the effectiveness of immunoglobulins due to the heterogeneity of patients being examined in terms of the adequacy of sanitizing the focus of the infection. Further studies are required in this direction, as well as an assessment of the treatment costs compared to its effectiveness. I. Martin-Loeches et al. (2017) believe that low concentrations of endogenous immunoglobulins (IgG 407 mg/dL, IgA 219 mg/dL, IgM 43 mg/dL) in septic patients of the intensive care units with SOFA ≤ 8 points are associated with increased lethality and are the predictor for prescribing intravenous immunoglobulins. This therapy can improve the results of treatment when the manifestations of organ failure are reversible and not very significant (SOFA ≤ 8 points)
Дод.точки доступу:
Мальцева, Л. А.
Мосенцев, Н. Ф.
Базиленко, Д. В.
Лисничая, В. Н.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

11.

Преоксигенация: терминология, физиологические основы, техники проведения, методики повышения эффективности, особенности у критических пациентов, возможные риски [Текст] = Preoxygenation: terminology, physiological basis, techniques, efficiency increasing methods, features in critical patients, possible risks / Л. А. Мальцева [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 68-74

Анотація: Преоксигенация является широко распространенным приемом перед индукцией в анестезию и интубацией трахеи, предназначенным для увеличения запасов кислорода в организме и, таким образом, замедления начала десатурации гемоглобина во время апноэ. Показателями эффективности преоксигенации являются увеличение фракции альвеолярного кислорода, увеличение напряжения кислорода в артериальной крови и снижение фракции альвеолярного азота. Конечная точка максимальной преоксигенации — концентрация кислорода в конце выдоха 90 % или концентрация азота в конце выдоха 5 %. Для проведения преоксигенации используются две техники: по дыхательному объему и путем глубоких вдохов. Существуют различные методики для улучшения эффекта преоксигенации. Они включают поднятие головы, апнойную диффузную оксигенацию, использование постоянного положительного давления/положительного давления конца выдоха, двухуровневое положительное давление в дыхательных путях и трансназальную увлажненную быструю инсуффляцию. Преоксигенация с высоким риском включает таких пациентов, как беременные женщины, пациенты, страдающие ожирением, дети, лица пожилого возраста, пациенты с сопутствующими легочными заболеваниями, пациенты на большой высоте. Потенциальные риски преоксигенации включают отсроченное определение пищеводной интубации, абсорбционный ателектаз, продукцию частиц активного кислорода и нежелательные гемодинамические эффекты. Так как преоксигенация по времени не продолжительна, гемодинамические эффекты и накопление частиц активного кислорода незначительны. Абсорбционный ателектаз является следствием преоксигенации. Для снижения риска возникновения абсорбционного ателектаза во время преоксигенации предложено два подхода: умеренное снижение фракции кислорода до 0,8 и использование рекрутмент-маневров, таких как постоянное положительное давление, положительное давление конца выдоха и/или маневры с жизненной емкостью легких. Хотя незначительное давление фракции кислорода уменьшает риск ателектазирования, это происходит за счет снижения кислородного резерва. Техника преоксигенации должна использоваться правильно, с мониторированием концентрации кислорода в конце выдоха. Анестезиолог должен быть ознакомлен с различными методиками проведения преоксигенации, выбирая наиболее подходящую
Преоксигенація є значно поширеним прийомом перед індукцією в анестезію і інтубацією трахеї, призначеним для збільшення запасів кисню в організмі і, таким чином, уповільнення початку десатурації гемоглобіну під час апное. Показниками ефективності преоксигенації є збільшення фракції альвеолярного кисню, збільшення напруження кисню в артеріальній крові і зниження фракції альвеолярного азоту. Кінцева точка максимальної преоксигенації — концентрація кисню в кінці видиху 90 % або концентрація азоту в кінці видиху 5 %. Для проведення преоксигенації використовуються дві техніки: за дихальним об’ємом і шляхом глибоких вдихів. Існують різні методики для поліпшення ефекту преоксигенації. Вони включають підняття голови, апнойну дифузну оксигенацію, використання постійного позитивного тиску/позитивного тиску кінця видоху, дворівневий позитивний тиск у дихальних шляхах і трансназальну зволожену швидку інсуфляцію. Преоксигенація з високим ризиком включає таких пацієнтів, як вагітні жінки, пацієнтів, які страждають від ожиріння, дітей, осіб похилого віку, пацієнтів із супутніми легеневими захворюваннями, пацієнтів на великій висоті. Потенційні ризики преоксигенації включають відстрочене визначення стравохідної інтубації, абсорбційний ателектаз, продукцію часток активного кисню і небажані гемодинамічні ефекти. Через те що преоксигенація за часом нетривала, гемодинамічні ефекти і накопичення часток активного кисню є незначними. Абсорбційний ателектаз є наслідком преоксигенації. Для зниження ризику виникнення абсорбційного ателектазу під час преоксигенації запропоновано два підходи: помірне зниження фракції кисню до 0,8 і використання рекрутмент-маневрів, таких як постійний позитивний тиск, позитивний тиск кінця видиху і/або маневри з життєвою ємністю легень. Хоча незначний тиск фракції кисню зменшує ризик ателектазування, це відбувається за рахунок зниження кисневого резерву. Техніка преоксигенації повинна використовуватися правильно, з моніторуванням концентрації кисню в кінці видиху. Анестезіолог повинен бути ознайомлений з різними методиками проведення преоксигенації, вибираючи найбільш прийнятну
Preoxygenation is a widespread technique before induction into anesthesia and tracheal intubation, designed to increase the body oxygen stores and, thereby, to delay the onset of arterial hemoglobin desaturation during apnea. The indicators of preoxygenation effectiveness are: an increase in the fraction of alveolar oxygen, an increase in arterial oxygen tension and a decrease in the fraction of alveolar nitrogen. The end point of maximum preoxygenation is the end expiratory oxygen concentration of 90 % or end expiratory nitrogen concentration of 5 %. Two techniques are used for preoxygenation: tidal volume breathing and deep breathing. There are various techniques for improving the effect of preoxygenation. They include head lifting, apneic diffusion oxygenation, the use of continuous positive airway pressure/positive end expiratory pressure, bilevel positive airway pressure and transnasal humidified rapid insufflation ventilator exchange. High risk preoxygenation includes such patients as pregnant women, obese patients, children, the elderly, patients with concomitant pulmonary diseases, patients at high altitude. Potential risks of preoxygenation include a delayed esophageal intubation, absorption atelectasis, the production of active oxygen particles and undesirable hemodynamic effects. Hemodynamic effects and accumulation of active oxygen particles during preoxygenation are insignificant. Absorptive atelectasis is a consequence of preoxygenation. To reduce the risk of absorption atelectasis during preoxygenation, two approaches have been proposed: a moderate reduction in the oxygen fraction to 0.8 and the use of recruitment maneuvers such as constant positive airway pressure, positive end expiratory pressure and/or vital capacity maneuver. Although the slight pressure of the oxygen fraction reduces the risk of atelectasis, this is due to the reduction of the oxygen reserve. The technique of preoxygenation should be used correctly, with monitoring of oxygen concentration at the end of expiration. An anesthetist should be familiarized with the various methods of conducting preoxygenation, choosing the most suitable
Дод.точки доступу:
Мальцева, Л. А.
Гришин, В. И.
Халимончик, В. В.
Базиленко, Д. В.
Голота, П. П.
Гарус, М. В.
Шкапяк, Р. А.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

12.

Матолінець, Н. В.
Динаміка сироваткових рівнів метаболітів оксиду азоту та сульфіду водню як маркерів розвитку органної дисфункції в гострому періоді політравми [Текст] = Dynamics of serum levels of nitrogen oxide and hydrogen sulfide metabolites as markers of organ dysfunction in acute phase of multiple trauma / Н. В. Матолінець // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 75-80

Анотація: У пацієнтів з поєднаними травмами різних органів і систем відзначається високий рівень ризику розвитку шоку, ускладнень і смерті. На сьогодні існують системи оцінки, що дозволяють встановити ступінь тяжкості політравми й визначають прогноз захворювання, але їх чутливість значно обмежена тим, що вони є суб’єктивними. Останніми роками велика увага приділяється газовим трансмітерам, до яких відносять оксид азоту (NO), монооксид вуглецю (СО) і сульфід водню (H2S). Оскільки виробництво газових трансмітерів багатьма типами клітин підвищується при пошкодженні тканини, припускають, що їх концентрація та продуктів їх окиснення в сироватці крові являє собою маркер політравми, що корелює з прогнозом. Мета: визначити ступінь порушення ендотеліальної дисфункції й патогенетичну роль газотрансмітерів як маркерів розвитку органної дисфункції в гострому періоді політравми. Матеріали та методи. У роботі наведені дані клінічного обстеження й лікування 28 хворих із політравмою. Середній вік постраждалих становив 48,4 ± 5,2 року. Залежно від тяжкості пацієнтів при надходженні проведена стратифікація за шкалою APACHE II: 1-ша група (n = 22) — середньотяжка політравма; 2-га група (n = 6) — тяжка політравма. Результати. Відбувалось значне зменшення рівня нітроксиду вже при госпіталізації в пацієнтів 1-ї і 2-ї груп порівняно з нормою — 0,49 ± 0,06 мкмоль/л, р = 0,001. Після доби інтенсивної терапії у пацієнтів обох груп рівень NO крові зростав 0,43 ± 0,03 мкмоль/л і 0,45 ± 0,03 мкмоль/л відповідно. При надходженні у пацієнтів міжгрупові відмінності середнього рівня NOx крові були вірогідними (р = 0,003). Після проведення інтенсивної терапії в пацієнтів обох груп рівень NO2 + NO3 продовжувався збільшуватися (р = 0,001 порівняно з попереднім етапом), а між групами статистично значущих відмінностей не було (р = 0,475). Середній рівень H2S у крові при надходженні пацієнтів 1-ї і 2-ї груп був вірогідно вищим за норму (р = 0,025). Відмінності між групами були невірогідними (р = 0,117). Проведення інтенсивної терапії супроводжувалось нормалізацією рівня H2S. Висновки. У хворих із політравмою в гострому періоді спостерігається розвиток ендотеліальної дисфункції, що підтверджується статистично значущими змінами рівня газотрансмітерів сироватки крові. Концентрації NO та продуктів його окиснення (NOx) у сироватці крові, визначені при госпіталізації, являють собою чутливі маркери тяжкості політравми. Низький рівень NOx у хворих із вкрай тяжкою травмою при госпіталізації може прогнозувати несприятливий перебіг гострого періоду травматичної хвороби
Patients with multiple organ and system traumas are at high risk of shock, complications and death during few years of follow-up. Nowadays, all known scales used to determine the severity of multiple trauma and its prognosis are of limited sensitivity because of their subjectivity. In recent years, a lot of attention is paid to gas transmitters, in particular nitrogen oxide (NO), carbon monoxide (СО) and hydrogen sulfide (H2S). Since the tissue damage results in the elevation of gas transmitter production by different cells it can be assumed that the levels of gas transmitters and oxidized products in the blood serum serve as markers of multiple trauma and correlates with its prognosis. This investigation was done to determine the severity of endothelial dysfunction and the role of gas transmitters as markers of organ dysfunction in acute phase of multiple trauma. Materials and methods. Clinical study and treatment data of 28 multiple trauma patients are presented. The mean age of them was 48.4 ± 5.2 years. Upon admission, all patients were stratified according to Acute Physiology and Chronic Health Evaluation II scale depending on trauma severity: group 1 (n = 22) — with moderate and group 2 (n = 6) — with severe multiple trauma. Results. The significant decrease of NO concentration occurred in both groups already at the admission as compared to the normal values (0.49 ± 0.06 μmol/l, р = 0.001). The concentration of NO in the blood serum increased to 0.43 ± 0.03 μmol/l and 0.45 ± 0.03 μmol/l, respectively, after 24 hours in the intensive care unit. At admission, the difference between the mean levels of NOx in the blood serum of patients from two groups was significant (р = 0.003). Intensive therapy resulted in the increase of NO2 + NO3 concentration in both groups (р = 0.001 compared to the baseline), and the difference between groups was not statistically significant anymore (р = 0.475). Upon admission, the mean level of H2S in the blood serum of patients from both groups was significantly higher than normal (р = 0.025). The difference between groups was not significant (р = 0.117). Intensive care was accompanied by the normalization of H2S level. Conclusions. The endothelial dysfunction occurs in patients with acute multiple trauma which is confirmed by significant changes of gas transmitter levels in the blood serum. The concentrations of NO and its oxidized products (NOx) at admission serve as the sensible markers of multiple trauma severity. The low level of NOx upon admission in patients with extremely severe trauma can predict an unfavourable outcome of the acute phase of multiple trauma
Вільних прим. немає

Знайти схожі

13.

Воротинцев, С. І.
Використання надгортанних повітроводів для сліпої інтубації трахеї у пацієнтів з ожирінням при свідомості [Текст] = Using supraglottic airway devices for awake blind tracheal intubation of obese patients / С. І. Воротинцев // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 81-85

Анотація: Управління дихальними шляхами у дорослого пацієнта з ожирінням може бути дуже складною задачею для анестезіолога. Щоб попередити гіпоксемію та аспірацію під час індукції анестезії, у пацієнтів з ожирінням застосовують методику інтубації при свідомості. Метою нашої роботи було оцінити ефективність та безпечність використання надгортанних повітроводів (SAD) ILMA та I-Gel для такої процедури. Матеріали та методи. У проспективне нерандомізоване дослідження були включені 26 пацієнтів з індексом маси тіла 30 кг/м2, яким після легкої седації та місцевої анестезії дихальних шляхів виконували інтубацію трахеї при свідомості через ILMA (88 %) або I-Gel (22 %). Для кожного пацієнта оцінювали ризик тяжкої інтубації, визначали час та кількість спроб для успішної установки SAD та успішної інтубації трахеї через SAD, вимірювали частоту серцевих скорочень, артеріальний тиск (АТ), сатурацію (SpO2) під час процедури та фіксували наявність кровотечі, болю та рівень дискомфорту після операції. Статистичний аналіз проведено за допомогою t-тесту Стьюдента, U-тесту Манна — Уїтні та критерію χ2. Результати. Мали ризик тяжкої інтубації за тестом Маллампаті 19 (73 %) пацієнтів, за неможливістю розігнути шию більше ніж на 80° — 5 (19 %) пацієнтів. У всіх випадках SAD були встановлені з першої спроби за 20 [15–30] с. Для успішної інтубації через SAD знадобилось 1–2 спроби тривалістю 10 [5–20] с (p 0,05). Під час процедури SpO2 в межах 90–95 % спостерігалась у 8 (31 %) пацієнтів, SpO2 90 % не було виявлено в жодного пацієнта (p 0,05). На фоні стабільного АТ тахікардія до 101 ± 13 уд/хв була зафіксована тільки на етапі безпосереднього введення трубки в трахею (p 0,05). Після операції 20 (81 %) пацієнтів відмічали наявність крові в мокротинні, 18 (69 %) — слабкий дискомфорт від самої процедури, 7 (27 %) пацієнтів — помірний дискомфорт, 1 (4 %) пацієнт — виражений дискомфорт (p 0,05). Висновки. Інтубація при свідомості через ILMA та I-Gel є простою, ефективною та безпечною технікою управління дихальними шляхами у пацієнтів з ожирінням
The respiratory tract control in adult patients with obesity can be a very difficult task for an anesthesiologist. To prevent hypoxemia and aspiration during anesthesia induction, the method of awake intubation is used in obese patients. The purpose of our study was to evaluate the effectiveness and safety of using the supraglottic airway devices (SAD) ILMA and I-Gel for this procedure. Materials and methods. The prospective non-randomized study included 26 patients with body mass index 30 kg/m2 that had awake tracheal intubation using ILMA (88 %) or I-Gel (22 %) after mild sedation and local anesthesia of the airways. For every patient, the risk of severe intubation was evaluated; time and number of attempts of successful installation of SAD and successful tracheal intubation through SAD were determined; heart rate, noninvasive blood pressure, SpO2 were measured during the procedure; the presence of bleeding, pain and discomfort after surgery were recorded. Statistical analysis was conducted using Student’s t-test, Mann-Whitney U-test and χ2-test. Results. Nineteen (73 %) patients had a risk of severe intubation according to Mallampati test, and 5 (19 %) individuals — according to inability to unbend the neck for more than 80°. In all cases, SAD were installed from the first attempt during 20 (15–30) s. For successful intubation through SAD, 1–2 attempts with duration of 10 (5–20) s were needed (p 0.05). During the procedure, SpO2 within 90–95 % was noticed in 8 (31 %) patients, SpO2 90 % was not detected at all (p 0.05). At the stable blood pressure, tachycardia up to 101 ± 13 bpm was recorded only when tube was inserted into the trachea (p 0.05). After the surgery, 20 (81 %) patients reported the presence of blood in the sputum, 18 (69 %) — a mild discomfort from procedure itself, 7 (27 %) — a moderate discomfort, 1 (4 %) patient — significant discomfort (p 0.05). Conclusions. Awake intubation through the ILMA and I-Gel is a simple, effective and safe technique of airway management in obese patients
Вільних прим. немає

Знайти схожі

14.

Задорожна, Б. В.
Роль біохімічних маркерів в патогенезі, діагностиці та прогнозуванні гострої церебральної ішемії [Текст] = The role of biochemical markers in the pathogenesis, diagnosis and prediction of acute cerebral ischemia / Б. В. Задорожна, О. В. Сайко // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 86-93

Анотація: В статті наведені дані літератури про сучасну виживаність та смертність від церебрального інсульту, показана роль гематоенцефалічного бар’єра та судинного ендотелію в патогенезі ушкодження мозкової тканини з подальшим розвитком запальних нейроавтоімунних порушень. Виявлено, що критерієм тяжкості інсульту є лабораторні визначення вмісту С-реактивного білка та показників прозапальних і протизапальних цитокінів. Також важливу діагностичну та прогностичну роль у динаміці перебігу інсультної хвороби відіграють нейроспецифічні білки. Визначення рівнів білка S100 та нейроспецифічної енолази дає змогу виявити ступінь вираженості уражень нейронів і клітин глії, прогнозувати клінічний перебіг і завершення захворювання, здійснювати моніторинг його лікування. Тому найважливішим аспектом фундаментальних досліджень в ангіоневрології є вивчення біохімічних зрушень при ішемії мозку, що дозволяє розширити розуміння складних механізмів патогенезу інфаркту мозку, розробити терапевтичні підходи до корекції метаболічних порушень. Отже, дослідження біохімічних маркерів дає можливість оцінити тяжкість деструктивних змін тканини головного мозку, порушення цілісності гематоенцефалічного бар’єра, прогнозувати перебіг і завершення гострої церебральної ішемії
The article presents the literature data on modern survival rate and mortality in cerebral stroke, demonstrates the role of the blood-brain barrier and vascular endothelium in the pathogenesis of brain tissue damage with subsequent development of inflammatory neuroautoimmune disorders. It is shown that the criteria of stroke severity are the laboratory parameters of proinflammatory and anti-inflammatory cytokines, as well as C-reactive protein. Neuron-specific proteins also play an important diagnostic and prognostic role in the dynamics of a stroke. Evaluation of S100 protein and neuron-specific enolase levels makes it possible to determine the severity of the damage to neurons and glial cells, to predict the clinical course and outcome of the disease and to monitor its treatment. Therefore, the most important aspect of fundamental researches in angioneurology is the study of biochemical shifts in cerebral ischemia that allows expanding the understanding of complex mechanisms of brain infarction pathogenesis and developing therapeutic approaches to the correction of metabolic disorders
Дод.точки доступу:
Сайко, О. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

15.

Застосування озоно-кисневої суміші у хворих на гострий біліарний панкреатит із жовчною гіпертензією [Текст] = Application of ozone-oxygen mixture in patients with acute biliary pancreatitis and bile hypertension / Я. М. Сусак [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 94-98

Анотація: Мета: вдосконалити хірургічне лікування хворих на гострий біліарний панкреатит із жовчною гіпертензією шляхом застосування індивідуального підходу до вибору декомпресійної технології в ранній фазі захворювання та ранньої профілактики інфекційних ускладнень із використанням озоно-кисневої суміші. Матеріали та методи. У дослідження було залучено 70 пацієнтів (22 чоловіки та 48 жінок) із гострим біліарним панкреатитом та жовчною гіпертензією різних вікових груп (середній вік — 57,2 року). В усіх пацієнтів біліарне походження панкреатиту діагностовано відповідно до критеріїв, запропонованих Голландською дослідницькою групою з вивчення панкреатиту. В усіх випадках застосовано вдосконалений алгоритм хірургічного лікування, що передбачав індивідуальний підхід до вибору декомпресійної технології в перші 72 год від первинного нападу абдомінального болю незалежно від терміну госпіталізації в клініку. Хворих розподілили на дві групи. У першій групі (n = 32) після усунення біліарної гіпертензії проводили профілактику інфекційних ускладнень шляхом ендобіліарного введення озоно-кисневої суміші, розчиненої в 0,9% NaCl, із концентрацією озону 2–4 мкг/мл, у другій групі (n = 38) профілактику не застосовували. Для виявлення можливої пошкоджуючої дії озоно-кисневої суміші на жовчну протоку нами досліджено міхурову протоку у 12 хворих на гострий біліарний панкреатит із жовчною гіпертензією, у яких видалили жовчний міхур у гострий період захворювання. Результати. Проведено 49 фіброгастродуоденоскопій із ендоскопічною папілосфінктеротомією та літоекстракцією, 10 перкутанних черезпечінкових пункційних дренувань, 13 лапароскопічних холецистектомій із зовнішнім дренуванням позапечінкових жовчних проток (у 5 пацієнтів виконано лапароскопічну холедохоскопію з літоекстракцією). Некротичні форми гострого панкреатиту розвинулися в 11 (34,37 %) пацієнтів першої групи, із них у 5 (45,45 %) сталося інфікування. Середня тривалість лікування становила 14,5 доби, летальність — 6,25 %. У другій групі некротичні форми гострого панкреатиту розвинулися в 15 (39,47 %) пацієнтів, із них у 7 (46,6 %) сталося інфікування. Середня тривалість лікування становила 16,46 доби, летальність — 10,5 %. Висновки. Застосування ранньої профілактики інфекційних ускладнень у хворих на гострий біліарний панкреатит із жовчною гіпертензією в поєднанні з виконанням декомпресійних оперативних втручань для ліквідації жовчної гіпертензії в перші 72 год від початку захворювання дає змогу зменшити частоту розвитку некротичних та інфікованих форм, тяжкість захворювання, рівень летальності та тривалість перебування в стаціонарі, in vitro не спричиняє альтеративних, дистрофічних чи дегенеративних змін як на клітинному, так і на тканинному рівні у всіх структурах стінки ductus cysticus
The purpose is to improve the surgical treatment of patients with acute biliary pancreatitis (ABP) and bile hypertension by applying an individual approach to the choice of decompression technology in the early phase of the disease and early prevention of infectious complications through the use of ozone-oxygen mixtures. Materials and methods. The study involved 70 patients (22 men and 48 women) with ABP and bile hypertension of different age groups (mean age — 57.2 years). In all patients, the biliary origin of pancreatitis was diagnosed according to the criteria of the Dutch Pancreatitis Study Group. An improved algorithm for surgical treatment was used in all patients, which consisted in an individual approach to the choice of decompression technology in the first 72 hours from the initial attack of abdominal pain regardless of the duration of hospitalization. The patients were divided into two groups according to the method used for early prevention of infectious complications, which consisted in the application of ozone-oxygen mixture. In patients of the first group (n = 32) after the elimination of biliary hypertension, the prevention of infectious complications was carried out by endobiliary administration of ozone-oxygen mixture dissolved in 0.9% NaCl with ozone concentration of 2–4 µg/ml, in patients of the second group (n = 38), only the advanced algorithm of surgical treatment of biliary hypertension was used. To detect possible damaging effects of the ozone-oxygen mixture on the bile duct, we examined the bile duct in 12 patients with ABP and bile hypertension, whose gallbladder was removed during the acute period of the disease. Results. Forty nine endoscopic fibrogastroduodenoscopies with papillosphincterotomy and lithotomy, 10 percutaneous transhepatic puncture drainages, 13 laparoscopic cholecystectomies with external drainage of extrahepatic bile ducts were performed (in 5 patients, laparoscopic choledochoscopy with lithotomy was done). Necrotic forms of acute pancreatitis developed in 11 (34.37 %) patients in the first group, of which 5 (45.45 %) were infected. The average duration of treatment in this group was 14.5 days, and the mortality rate was 6.25 %. In group 2, necrotic forms of acute pancreatitis developed in 15 (39.47 %) patients, of which 7 (46.6 %) were infected. The average duration of treatment in patients of the second group was 16.46 days, and the mortality rate was 10.5 %. Conclusions. The early prevention of infectious complications in patients with ABP and biliary hypertension combined with decompression surgical interventions to eliminate biliary hypertension in the first 72 hours from the onset of the disease makes it possible to reduce the incidence of necrotic and infected forms, the severity of the disease, the mortality rate and the length of stay in the hospital, in vitro does not cause alterative, degenerative or degenerative changes both on the cellular and tissue level in all structures of the ductus cysticus wall
Дод.точки доступу:
Сусак, Я. М.
Цимбалюк, Р. С.
Денека, Є. Р.
Максименко, М. В.
Тюлюкін, І. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

16.

Царев, А. В.
Поддержание нормотермии при интенсивной терапии тяжелой черепно-мозговой травмы [Текст] = Maintaining normothermia in intensive care of severe traumatic brain injury / А. В. Царев // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 99-103

Анотація: Цель данного исследования — изучение эффективности контролируемой нормотермии в комплексе интенсивной терапии у пациентов с черепно-мозговой травмой (ЧМТ), осложненной развитием гипертермии центрального генеза, рефрактерной к фармакологической терапии, и оценка ее влияния на факторы, опосредованно определяющие реологические свойства крови. Материалы и методы. В исследование было включено 80 пациентов в возрасте от 20 до 64 лет (средний возраст 41,05 ± 2,90 года), находившихся на лечении в отделении интенсивной терапии с диагнозом «тяжелая черепно-мозговая травма», с развитием стойкой гипертермии 38,3 °С, рефрактерной к фармакологической терапии антипиретиками. Пациенты были разделены на 2 группы: I (n = 40) — с проведением контролируемой нормотермии с целевым значением температуры тела 37 °С при помощи гипотерма Blanketrol II; II группа (n = 40) — пациенты с гипертермией 38,3 °С изучались ретроспективно, лечение гипертермии у них включало обкладывание тела пакетами со льдом в проекциях прохождения магистральных сосудов. Результаты. Было выявлено достоверное увеличение уровня фибриногена на этапе развития гипертермии в I группе пациентов с 2,92 ± 0,64 до 5,24 ± 1,37 г/л (Р = 0,00001), во II группе — с 2,99 ± 0,67 до 5,32 ± 2,06 г/л (Р = 0,00006) по сравнению с исходным уровнем. У пациентов I группы при проведении контролируемой нормотермии выявлено снижение уровня фибриногена, который на этапе 48 часов достоверно не отличался от исходного уровня (Р = 0,47). Напротив, у пациентов II группы на всех этапах отмечалось повышение уровня фибриногена, и на этапе 48 часов увеличение данного показателя по сравнению с исходным уровнем носило достоверный характер (Р = 0,00015). Различия по уровню фибриногена на этапе 48 часов наблюдения между группами пациентов также были достоверными (p 0,05). Выводы. Контролируемая нормотермия нормализует уровень фибриногена до исходных значений, что опосредованно может свидетельствовать об улучшении реологических свойств крови и, соответственно, системной микроциркуляции при тяжелой ЧМТ
Мета даного дослідження — вивчення ефективності контрольованої нормотермії в комплексі інтенсивної терапії у пацієнтів з черепно-мозковою травмою (ЧМТ), ускладненою розвитком гіпертермії центрального генезу, рефрактерною до фармакологічної терапії, та оцінка її впливу на фактори, що опосередковано визначають реологічні властивості крові. Матеріали та методи. У дослідження було включено 80 пацієнтів віком від 20 до 64 років (середній вік 41,05 ± 2,90 року), які перебували на лікуванні у відділенні інтенсивної терапії з діагнозом «тяжка черепно-мозкова травма», з розвитком стійкої гіпертермії 38,3 °С, що була рефрактерною до фармакологічної терапії антипіретиками. Пацієнти були розділені на 2 групи: I (n = 40) — з проведенням контрольованої нормотермії з цільовим значенням температури тіла 37 °С за допомогою гіпотерма Blanketrol II; II група (n = 40) — пацієнти з гіпертермією 38,3 °С обстежувалися ретроспективно, лікування гіпертермії проводилося шляхом обкладення тіла пакетами з льодом в проекціях проходження магістральних судин. Результати. Було виявлено вірогідне збільшення рівня фібриногену на етапі розвитку гіпертермії в I групі пацієнтів з 2,92 ± 0,64 до 5,24 ± 1,37 г/л (Р = 0,00001), у II групі — з 2,99 ± 0,67 до 5,32 ± 2,06 г/л (Р = 0,00006) порівняно з вихідним рівнем. У пацієнтів I групи при проведенні контрольованої нормотермії виявлено зниження рівня фібриногену, який на етапі 48 годин вірогідно не відрізнявся від початкового рівня (Р = 0,47). Навпаки, у пацієнтів II групи на всіх етапах відзначалося підвищення рівня фібриногену, та на етапі 48 годин збільшення даного показника порівняно з вихідним рівнем носило вірогідний характер (Р = 0,00015). Відмінності за рівнем фібриногену на етапі 48 годин спостереження між групами пацієнтів також були вірогідними (p 0,05). Висновки. Контрольована нормотермія нормалізує рівень фібриногену до вихідних значень, що опосередковано може свідчити про поліпшення реологічних властивостей крові і, відповідно, системної мікроциркуляції при тяжкій ЧМТ
The objective was to study the effectiveness of controlled normothermia in the intensive care of patients with severe traumatic brain injury (TBI) complicated by central hyperthermia refractory to pharmacological therapy, to evaluate its influence on the factors that indirectly determine the rheological properties of the blood. Materials and methods. Eighty patients were divided into 2 groups. Group I (n = 40) — individuals with hyperthermia 38.3 to 39.5 °C refractory to pharmacological therapy with antipyretics; controlled normothermia was achieved by means of Blanketrol II. With the development of hyperthermia 39.5 °C, the induction of cooling was primarily carried out by the fastest infusion of 4% Ringer’s lactate solution in a dose of 20–23 ml/kg of body weight through the central vein, followed by maintenance of controlled normothermia with Blanketrol II. Controlled normothermia was performed with a target temperature of the body corresponding to 37 °C. Group II (n = 40) — patients with hyperthermia 38.3 °C without using technology of controlled normothermia, they were retrospectively examined, hyperthermia was suppressed in them by pharmacological antipyretic therapy, ice packs in the projections of the main vessels. Patients of both groups were mechanically ventilated. Results. Despite development of severe hyperthermia in both groups of patients, there was no significant increase in leukocyte count at all stages of the study, which was indicative of the central origin of hyperthermia syndrome in patients with severe TBI. There was a significant increase in fibrinogen content from 2.92 ± 0.64 g/l to 5.24 ± 1.37 g/l (P = 0.00001) at the stage of hyperthermia in group I and from 2.99 ± 0.67 g/l to 5.32 ± 2.06 g/l (P = 0.00006) in group II of patients compared with baseline. In patients of group I, under controlled normothermia, a decrease in the level of fibrinogen was revealed, which did not differ significantly from the baseline at the stage of 48 hours (P = 0.47). In contrast, patients in group II showed an increase in fibrinogen content, and by 48 hours, an increase in this index compared to the baseline was significant (P = 0.00015). Differences in the level of fibrinogen at the stage of 48 hours of observation between groups of patients were also significant (p 0.05). Conclusions. Controlled normothermia normalizes the level of fibrinogen to the initial values, which indirectly may indicate improvement of rheological properties of the blood and, accordingly, systemic microcirculation in severe TBI1
Вільних прим. немає

Знайти схожі

17.

Глутоксим как модулятор окислительно-восстановительного состояния глутатиона у септических пациентов с энцефалопатией [Текст] = Glutoxim as a modulator of glutathione redox state in septic patients with encephalopathy / Ю. Ю. Кобеляцкий [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 104-109

Анотація: На данный момент сепсис определяется как угрожающая жизни органная дисфункция, вызванная дисрегулированным ответом хозяина на инфекцию (Sepsis-3). Одним из потенциально возможных путей для управления дисрегулированным ответом хозяина на инфекцию является модуляция окислительно-восстановительного состояния глутатиона с использованием препарата глутоксим. В нашей стране глутоксим зарегистрирован как препарат для иммунологической коррекции. Восстановленный глутатион (GSH) считается одним из наиболее важных нейтрализаторов активных форм кислорода, а его соотношение с окисленным глутатионом (GSSG) можно использовать в качестве маркера оксидативного стресса. Цель исследования — оценка клинических эффектов, полученных при использовании глутоксима как модулятора окислительно-восстановительного статуса глутатиона, и его способности улучшать качество жизни у пациентов с сепсисом и септической энцефалопатией. Материалы и методы. Проспективное рандомизированное когортное исследование было проведено у 30 пациентов с сепсисом и септическим шоком, которые получали глутоксим 60 мг/день (группа 2 — глутоксим), и 30 человек, которые не получали глутоксим (группа 1 — контроль). Оценены концентрация лактата в плазме, клиренс лактата, насыщение центральной венозной крови кислородом (ScvO2), показатели дисфункции органов по SOFA. Для выявления признаков септической энцефалопатии и оценки качества жизни использовались шкалы Confusion Assessment Method for the Intensive Care Unit (CAM-ICU), Cognitive Failure Questionnaire (CFQ), Rancho Los Amigos Scale (RLAS). Был проанализирован постсептический синдром (PSS) как состояние, которое наблюдается у пациентов, выживших после сепсиса, и характеризующееся физическими и психологическими нарушениями. Результаты. Различие в уровне смертности в отделении интенсивной терапии (ОИТ) в группах наблюдения не достигало уровня достоверности (группа глутоксима — 20 % против 30 % в контрольной группе; p 0,05). В группе 2 доля пациентов со стойкой дисфункцией органов на 5-й день была значительно меньше (SOFA — 1,66 ± 0,39 против 2,33 ± 0,79 в группе 1; p = 0,043). Клиренс лактата был значительно выше в группе 2 (0,632 ± 0,093 ммоль/л/день против 0,35 ± 0,064 ммоль/л/день в группе 1; p = 0,018). Кинетика лактата, представляющая собой баланс между образованием лактата и его элиминированием, в сочетании с ScvO2 использовалась как показатель ресусцитации (83,6 ± 4,7 % против 70,6 ± 3,1 % в обеих группах; p = 0,028). Когнитивные нарушения были выявлены у 16 пациентов в группе 2 против 19 в группе 1 (p = 0,043). Симптомы PSS наблюдались значительно реже в группе глутоксима, такие как бессонница, нарушение сна (16 против 19; p = 0,093), сопряженные мышечные и суставные боли (13 против 18; p = 0,016), стойкая дисфункция органов (5 против 11; p = 0,024), снижение самооценки (9 против 15; p = 0,021), депрессия (10 против 16; p = 0,015). Следовательно, в период восстановления у около 50 % выживших пациентов после сепсиса наблюдаются краткосрочные или длительные когнитивные и физиологические нарушения, которые в совокупности называются постсептическим синдромом. Нарушения могут включать физические, психологические и умственные проблемы и снижение качества жизни, связанные со здоровьем, у септических пациентов. Выводы. Назначение глутоксима в качестве дополнительной терапии у пациентов с сепсисом не влияло на смертность в ОИТ. Основываясь на результатах этого исследования, использование глутоксима может быть предложено в качестве дополнительной терапии у септических пациентов с энцефалопатией для снижения риска развития постсептического синдрома
На даний час сепсис визначається як життєво небезпечна органна дисфункція, що викликана дисрегульованою відповіддю хазяїна на інфекцію (Sepsis-3). Одним із потенційно можливих шляхів для управління дисрегульованою відповіддю хазяїна на інфекцію є модуляція окислювально-відновного стану глутатіону з використанням препарату глутоксим. У нашій країні глутоксим зареєстрований як препарат для імунологічної корекції. Відновлений глутатіон (GSH) вважається одним із найважливіших нейтралізаторів активних форм кисню, а його співвідношення з окисленим глутатіоном (GSSG) можна використовувати як маркер окислювального стресу. Мета дослідження — оцінка клінічних ефектів, отриманих при використанні глутоксиму як модулятора окислювально-відновного статусу глутатіону, та його здатності поліпшувати якість життя у пацієнтів із сепсисом і септичною енцефалопатією. Матеріали та методи. Проспективне рандомізоване когортне дослідження було проведено у 30 пацієнтів з сепсисом і септичним шоком, які отримували глутоксим 60 мг/доба (група 2 — глутоксим), і 30 осіб, які не отримували глутоксим (група 1 — контроль). Оцінені концентрація лактату в плазмі, кліренс лактату, насичення центральної венозної крові киснем (ScvO2), показники дисфункції органів за SOFA. Для виявлення ознак септичної енцефалопатії та оцінки якості життя використовувались шкали Confusion Assessment Method for the Intensive Care Unit (CAM-ICU), Cognitive Failure Questionnaire (CFQ), Rancho Los Amigos Scale (RLAS). Постсептичний синдром (PSS) був проаналізований як стан, що спостерігається у пацієнтів, які вижили після сепсису, і характеризується фізичними та психологічними порушеннями. Результати. Рівень смертності у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ) у групах спостереження не досягав рівня вірогідності (у групі глутоксиму — 20 % проти 30 % у контролі; p 0,05). У групі 2 доля пацієнтів із стійкою дисфункцією органів на 5-й день була значно менша (SOFA — 1,66 ± 0,39 проти 2,33 ± 0,79 у групі 1; р = 0,043). Кліренс лактату був значно вищий у групі 2 (0,632 ± 0,093 ммоль/л/день проти 0,350 ± 0,064 ммоль/л/день у групі 1; р = 0,018). Кінетика лактату, що являє собою баланс між утворенням лактату і його елімінацією, у поєднанні з ScvO2 використовувалася як показник ресусцитації (83,6 ± 4,7 % проти 70,6 ± 3,1 % в обох групах; р = 0,028). Когнітивні порушення були виявлені у 16 пацієнтів у групі 2 проти 19 в групі 1 (р = 0,043). Симптоми PSS спостерігалися значно рідше в групі глутоксиму, такі як безсоння, порушення сну (16 проти 19; р = 0,093), поєднана біль у м’язах та суглобах (13 проти 18; р = 0,016), стійка дисфункція органів (5 проти 11; p = 0,024), зниження самооцінки (9 проти 15; p = 0,021), депресія (10 проти 16; р = 0,015). Отже, в період відновлення у близько 50 % пацієнтів, які вижили після сепсису, спостерігалися короткочасні або тривалі когнітивні та фізіологічні порушення, що в сукупності називаються постсептичним синдромом. Порушення можуть включати фізичні, психологічні, розумові проблеми та зниження якості життя, пов’язані зі здоров’ям, у септичних пацієнтів. Висновки. Призначення глутоксиму як додаткової терапії у пацієнтів з сепсисом не впливало на смертність у ВІТ. Ґрунтуючись на результатах цього дослідження, використання глутоксиму може бути запропоновано як додаткова терапія у септичних пацієнтів з енцефалопатією для зниження ризику розвитку постсептичного синдрому
Sepsis is defined now as a life-threatening organ dysfunction caused by dysregulated host response to infection (Sepsis-3). One of the potential pathway for managing dysregulated host response to infection is modulation of glutathione redox state by means of glutoxim. In our country, glutoxim registered as a drug for immunological correction. Reduced glutathione is considered to be one of the most important scavenger of reactive oxygen species and its ratio with oxidized glutathione may be used as a marker of oxidative stress. The aim of this study was to evaluate the ability of glutoxim as a modulator of glutathione redox state to induce the good clinical effects and improve the quality of life in septic patients with encephalopathy. Materials and methods. A prospective, randomized cohort study was conducted in 30 patients with sepsis and septic shock, who received glutoxim 60 mg/day (group 2), and 30 persons, who did not (group 1 — control). The plasma concentration of lactate, clearance of lactate, saturation of central venous blood (ScvO2), the signs of organ dysfunction were evaluated using Sequential Organ Failure Assessment (SOFA). To detect the signs of septic encephalopathy and to evaluate the quality of life, we used: Confusion Assessment Method for the Intensive Care Unit, Cognitive Failure Questionnaire and Rancho Los Amigos Scale. Post-sepsis syndrome was analyzed as a condition that affects sepsis survivors with physical and psychological effects. Results. Mortality in the intensive care units was almost similar (in the glutoxim group — 20 vs 30 % in control group; p 0.05). Proportion of patients with persistent organ dysfunction by day 5 was significantly smaller in group 2 (SOFA — 1.66 ± 0.39 vs 2.33 ± 0.79 in group 1; p = 0.043). Clearance of lactate was significantly higher in group 2 (0.632 ± 0.093 mmol/l/day vs 0.35 ± 0.064 mmol/l/day in group 1; p = 0.018). Lactate kinetics (a balance between lactate production and elimination) combined with ScvO2 was used as a resuscitation parameter (83.6 ± 4.7 % vs 70.6 ± 3.1 % in both groups; p = 0.028). Cognitive impairments was identified in 16 patients in group 2 vs 19 in group 1; p = 0.043. Symptoms of post-sepsis syndrome, such as insomnia, sleep disorders (16 vs 19; p = 0.093), concomitant muscle and joint pains (13 vs 18; p = 0.016), persistent organ dysfunction (5 vs 11; p = 0.024), low self-esteem (9 vs 15; p = 0.021), depression (10 vs 16, p = 0.015), were much less frequent in the glutoxim group. Consequently, about 50 % of sepsis survivors experience either short- or long-term cognitive and physical problems during their recovery period, which are collectively termed as post-sepsis syndrome. The difficulties may include physical, psychological and mental issues and reduced health-related quality of life in septic patients. Conclusions. Based on the results of this study, the use of glutoxim may be suggested as adjunctive therapy in septic patients with encephalopathy to reduce increased risk of post-sepsis syndrome
Дод.точки доступу:
Кобеляцкий, Ю. Ю.
Мальцева, Л. А.
Мосенцев, Н. Ф.
Лисничая, В. Н.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

18.

Поздние осложнения после классической флебэктомии в системе малой подкожной вены [Текст] = Late complications after “classical” phlebectomy in the system of the small saphenous vein / Н. А. Роговой [та ін.] // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 110-114

Анотація: Предварительно был проведен ретроспективный анализ результатов хирургического лечения варикозной болезни нижних конечностей в системе малой подкожной вены (МПВ) на базе отделения сосудистой хирургии УЗ «4-я городская клиническая больница имени Н.Е. Савченко» г. Минска за 2009–2014 гг. Выявлено, что при классической флебэктомии у 13,9 % пациентов кроссэктомия МПВ выполнена с оставлением культи 20–35 мм. У 13,5 % МПВ удалена до подколенной складки, но далее продолжалась на бедро как проксимальная ветвь или вена Джиакомини с рефлюксом по последней. У 23,6 % МПВ удалена до средней трети голени, у 8,1 % — до высшей трети голени. У 40,9 % пациентов МПВ удалена на всем протяжении. Представлен клинический анализ двух случаев осложнений после флебэктомии в системе малой подкожной вены: пациент с тромбофлебитом культи МПВ и флотацией тромба в подколенную вену и пациент с артериовенозной фистулой подколенной области. Изложены симптоматика, клиническое течение данных видов осложнений, методы диагностики, профилактики венозного тромбоэмболизма и хронической сердечной недостаточности
Попередньо було проведено ретроспективний аналіз результатів хірургічного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок у системі малої підшкірної вени (МПВ) на базі відділення судинної хірургії ЗОЗ «4-та міська клінічна лікарня імені М.Є. Савченка» м. Мінська за 2009–2014 рр. Виявлено, що при класичній флебектомії у 13,9 % пацієнтів кросектомія МПВ виконана з залишенням кукси 20–35 мм. У 13,5 % МПВ видалена до підколінної складки, але далі продовжувалась на стегно як проксимальна гілка або вена Джіакоміні з рефлюксом за останньою. У 23,6 % МПВ видалена до середньої третини гомілки, у 8,1 % — до верхньої третини гомілки. У 40,9 % пацієнтів МПВ видалена на всьому протязі. Наведено клінічний аналіз двох випадків ускладнень після флебектомії в системі малої підшкірної вени: пацієнт з тромбофлебітом кукси МПВ і флотацією тромбу в підколінну вену і пацієнт з артеріовенозною фістулою підколінної області. Викладені симптоматика, клінічний перебіг даних видів ускладнень, методи діагностики, профілактики венозного тромбоемболізму і хронічної серцевої недостатності
Previously, we have performed the retrospective analysis based on the results of surgical treatment of varicose veins of the lower limbs in the system of the small saphenous vein (SSV) at the premises of vascular surgery department of N.E. Savchenko City Clinical Hospital 4 (Minsk) for 2009–2014. In 13.9 % of patients who underwent “classical” phlebectomy SSV crossectomy was performed leaving a stump of 20–35 mm. 13.5 % of patients had SSV removed to popliteal line, but it extended to the hip as a proximal brunch or Giacomini vein with reflux at the latter. 23.6 % of patients had SSV removed to the middle third of the tibia; 8.1 % — to the upper third of the tibia. 40.9 % of patients had SSV removed completely. A clinical analysis is performed of two cases of complications after phlebectomy in the small saphenous vein system: a patient with thrombophlebitis of the SSV stump and thrombus floating in the popliteal vein, and a patient with arteriovenous fistula of the popliteal region. The symptoms, clinical picture, diagnostic methods, prevention of venous thromboembolism and chronic heart failure are described
Дод.точки доступу:
Роговой, Н. А.
Янушко, В. А.
Турлюк, Д. В.
Климчук, И. П.
Комиссаров, В. В.
Кульбеда, Д. С.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

19.

Танцюра, Л. Д.
Стойкая гипогликемия у новорожденного как редкий вариант проявления врожденного гипотиреоза [Текст] = Persistent hypoglycemia in a newborn as a rare case of congenital hypothyroidism manifestation / Л. Д. Танцюра, И. В. Киселева, И. А. Стадник // Медицина неотложных состояний. - 2018. - № 4. - С. 115-118

Анотація: Представлен случай врожденного гипотиреоза, который проявился стойкой гипогликемией, резистентной к внутривенной коррекции глюкозой. Персистирующая гипогликемия является редким проявлением врожденного гипотиреоза, но при проведении дифференциальной диагностики гипогликемии рассматривается оценка функции щитовидной железы. Причинами стойкой гипогликемии при врожденном гипотиреозе могут быть замедленное поглощение глюкозы клеткой, снижение скорости абсорбции глюкозы в кишечнике, сниженный клиренс инсулина из крови, нарушение глюконеогенеза
Наведено випадок вродженого гіпотиреозу, який проявився стійкою гіпоглікемією, резистентною до внутрішньовенної корекції глюкозою. Персистуюча гіпоглікемія є рідкісним проявом вродженого гіпотиреозу, але при проведенні диференціальної діагностики гіпоглікемії розглядається оцінка функції щитоподібної залози. Причинами стійкої гіпоглікемії при вродженому гіпотиреозі можуть бути уповільнене поглинання глюкози клітиною, зменшення швидкості абсорбції глюкози в кишечнику, знижений кліренс інсуліну з крові, порушення глюконеогенезу
The article presents a case of congenital hypothyroidism, which was manifested by persistent hypoglycemia. Persistent hypoglycemia is a rare symptom of congenital hypothyroidism. However, when performing a differential diagnosis of persistent hypoglycemia, it is necessary to evaluate the function of the thyroid gland. The cause of persistent hypoglycemia in congenital hypothyroidism can be the reduced rate of glucose absorption by the cell, a decrease in the rate of glucose absorption in the gut, reduced insulin clearance from the blood and gluconeogenesis abnormalities
Дод.точки доступу:
Киселева, И. В.
Стадник, И. А.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)