Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Головна

Спрощенний режим

Відео-інструкція

Опис

Бази даних

Періодичні видання- результати пошуку

Вид пошуку

Періодичні видання

Зона пошуку

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: <.>II=ТУ3/2019/20/6<.>

Загальна кількість знайдених документів : 8
Показані документи з 1 по 8

Експериментальне дослідження механічних властивостей полілактиду [Текст] / М. О. Корж [та ін.] // Травма. - 2019. - Том 20, N 6. - С. 5-11. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
БИОСОВМЕСТИМЫЕ МАТЕРИАЛЫ -- BIOCOMPATIBLE MATERIALS
ФИЗИЧЕСКАЯ НАГРУЗКА, ТЕСТ -- EXERCISE TEST
ПРОТЕЗЫ И ИМПЛАНТАТЫ -- PROSTHESES AND IMPLANTS (использование)
Анотація: Імплантати з полілактиду мають високу біосумісність та виражені остеоінтегративні властивості, що забезпечують формування навколо біоматеріалу кісткової тканини та її поступове вростання в матеріал імплантату. Розвиток технологій 3D-друку дозволяє виготовляти на основі полілактиду імплантати будь-якої форми, що дає можливість здійснювати індивідуальний підхід до лікування кожного пацієнта. Отже, питання міцнісних властивостей композитних матеріалів на основі полілактиду залишаються актуальними і потребують детального вивчення. Мета дослідження: визначити механічні властивості зразків полілактиду при навантаженнях на стиск, розтяг та згин. Матеріали та методи. Випробування зразків на міцність проводили навантаженням на розтяг, стиск та згин. Навантаження на зразки збільшували поступово з постійною швидкістю до повного руйнування зразка. Фіксували величину навантаження в момент руйнування зразка та величину його деформації. При обробці результатів випробувань зразків розраховували величину межі міцності на розтяг та стиск. Результати. Отримані експериментальні дані довели, що величина відносних деформацій, що призводять до руйнування зразків з полілактиду при навантаженні на згин та стиск, відрізняється на 0,83 %. Порівняно з кісткою навантаження на розтяг більше на 3,36 %, на стиск — на 4,19 %. Висновки. Порівняльний аналіз механічних властивостей зразків полілактиду Ingeo™ Biopolymer 4032D продемонстрував, що показник еластичності кістки (на розтяг) перевищує в 6,7 раза (p 0,001) такий порівняно із зразками з полілактиду. Показники стиску також в 1,7 раза вище у кістці порівняно з полілактидом (p 0,001). При випробуванні зразків на згин вірогідних відмінностей між показниками кістки та зразками з полілактиду не виявлено
Polylactide implants have high biocompatibility and expressive osseointegration properties that ensure the formation of bone tissue around the biomaterial and its gradual growth into the implant material. The development of 3D prin-ting technology allows us to produce polylactide implants of any shape, and to implement an individual approach to the treatment of each patient. So, the issue of strength properties of composite polylactide materials remains relevant and requires detailed study. Purpose of the study was to determine the mechanical properties of polylactide samples under compressive, tensile and bending stresses. Materials and methods. Strength testing of the samples was carried out by tensile, compression and bending loads. The load on the samples was gradually increased at a constant rate until the sample was completely destroyed. The value of the load at the time of sample destruction and the value of its deformation were recorded. When processing the results of samples testing, the tensile and compression strengths were calculated. Results. The obtained experimental data showed that the value of relative strains leading to the destruction of polylactide samples during loading for ben-ding and compression differs by 0.83 %. Compared to bone, tensile loads are increased by 3.36 %, and compression — by 4.19 %. Conclusions. A comparative analysis of the mechanical properties of Ingeo™ Biopolymer 4032D polylactide samples showed that the bone elasticity (tensile) index is 6.7 times (p 0.001) higher than that of polylactide samples. Compression rates are also 1.7 times higher in bone compared to polylactide (p 0.001). When testing samples for flexion, no significant differences were found between indices of bone and polylactide samples
Дод.точки доступу:
Корж, М. О.
Шидловський, М. С.
Макаров, В. Б.
Заховайко, А. А.
Танькут, О. В.
Карпінський, М. Ю.
Карпінська, О. Д.
Чуприна, Д. О.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Біомеханічний аналіз поведінки структур заднього відділу стопи в акті ходьби при зап’ятковому бурситі й синдромі Haglund [Текст] / І. А. Лазарев [та ін.] // Травма. - 2019. - Том 20, N 6. - С. 12-20

MeSH-головна:
БУРСИТ -- BURSITIS (патофизиология)
БИОМЕХАНИЧЕСКИЕ ФЕНОМЕНЫ -- BIOMECHANICAL PHENOMENA (физиология)
ТЕНДИНОПАТИЯ -- TENDINOPATHY (патофизиология)
КОМПЬЮТЕРНОЕ МОДЕЛИРОВАНИЕ -- COMPUTER SIMULATION (использование)
Анотація: Усе частіше в наукових публікаціях, присвячених вивченню тендинопатії ахіллового сухожилля, піднімається проблема супутнього зап’яткового бурситу і синдрому Haglund. У ретроспективному дослідженні 176 пацієнтів з інсерційною тендинопатією Håkan Alfredson і Christoph Spang виявили, що в 74 % випадків також відзначалися поверхневий і зап’ятковий бурсит і синдром Haglund. Тому, спираючись на попередні дослідження, ми можемо говорити про зв’язок між зап’ятковим бурситом, синдромом Haglund і тендинопатією. Мета дослідження: провести аналіз напружено-деформованого стану комп’ютерних імітаційних моделей заднього відділу стопи із зап’ятковим бурситом і синдромом Haglund під час ходьби. Матеріали та методи. Спочатку були виконані математичні розрахунки сили литкового м’яза і ахіллового сухожилля в положенні стоячи й при ходьбі. Створені тривимірні імітаційні моделі заднього відділу стопи: інтактна модель, модель бурситу і модель із синдромом Haglund. Кожна скінченно-елементна модель складалася в середньому з 332 906 вузлів і 191 538 елементів. Параметри напружено-деформованого стану анатомічних структур заднього відділу стопи були досліджені й проаналізовані в різних біомеханічних умовах: у нейтральному положенні, при підошовній (–10º) і тильній флексії (+10º). Для аналізу напружено-деформованого стану ахіллового сухожилля, п’яткової сумки, таранної кістки і п’яти використовували критерій напружень за фон Мізесом. Результати. Напруження на ахілловому сухожиллі в нейтральному положенні стопи при моделюванні зап’яткового бурситу на 19,8 % нижче, синдрому Haglund — на 10,0 % вище, ніж в інтактній моделі. Напруження на п’ятковому горбі в моделі бурситу на 13,2 % вище, синдрому Haglund — на 46,5 % вищий, ніж в інтактній моделі. При підошовній флексії напруження на ахілловому сухожиллі на 16,5 % нижче в моделі бурситу і на 38,1 % вище при синдромі Haglund. Напруження на п’ятковому горбі в моделі зап’яткового бурситу нижче на 49,6 %, а в моделі із синдромом Haglund — на 9,2 %. При тильній флексії напруження на ахілловому сухожиллі вище на 10,2 % в моделі бурситу і більше ніж на 68,6 % — у моделі із синдромом Haglund. Напруження на п’ятковому горбі в моделі зап’яткового бурситу вище на 28,3 %, а в моделі із синдромом Haglund — на 120,1 %, ніж в інтактній моделі. Обговорення. Найменше напруження відзначається при підошовної флексії. Це пов’язано з пасивної роботою литкового м’яза і збільшенням об’єму заглиблення, у якому розташована зап’яткова бурса. Дана структура сприяє рівномірному розподілу сил із передньої поверхні ахіллового сухожилля до задньоверхніх відділів п’яткової кістки. Зап’яткова сумка також знижує тиск сухожилля на ділянку контакту задньої поверхні п’яткової кістки при тильній флексії. Тому зап’яткова сумка відіграє важливу роль у функціонуванні біомеханічної системи «ахіллове сухожилля — п’яткова кістка». Підвищення напруження в ахілловому сухожиллі в патологічних моделях вказує на зв’язок між зап’ятковим бурситом, синдромом Haglund і розвитком патологічних змін в ахілловому сухожиллі. Висновки. Це дослідження підтверджує стресову теорію розвитку супутньої тендинопатії в пацієнтів із зап’ятковим бурситом і синдромом Haglund
Increasingly, in scientific publications devoted to the study of Achilles tendinopathy, the problem of concomitant retrocalcaneal bursitis and Haglund’s syndrome is mentioned. In a retrospective study of 176 patients with insertional tendinopathy, Håkan Alfredson and Christoph Spang found that 74 % of persons also had superficial and retrocalcaneal bursitis and Haglund’s syndrome. Therefore, based on previous researches, we can talk about the relationship between retrocalcaneal bursitis, Haglund’s syndrome and tendinopathy. The purpose was to carry out the stress-strain analysis of the computer simulation models of the rearfoot with retrocalcaneal bursitis and Haglund’s syndrome in walking. Materials and methods. Initially, mathematical calculations of the calf muscle and the Achilles tendon strength in standing and in walking were performed. 3D rearfoot simulation models were created: an intact model, a bursitis model and a model with Haglund’s syndrome. Each finite element model consisted of 332,906 nodes and 191,538 elements оn average. The parameters of the stress-strain state of the anatomical structures of the rearfoot were investigated and analyzed in different biomechanical conditions: in the neutral position, plantar flexion (–10 ) and the dorsal flexion (+10 ). Von Mises stress criterion was used for the analysis of stress-strain state at the Achilles tendon, calcaneal bursa, talus and heel. Results. Achilles tendon stress value in the neutral foot position is 19.8 % lower in the retrocalcaneal bursitis model and is 10.0 % higher in the Haglund’s syndrome model than in the intact model. The heel stress value in the bursitis model is 13.2 % higher, and in the Haglund’s syndrome model is 46.5 % higher than in the intact model. In the plantar fle-xion, Achilles tendon stress is 16.5 % lower in the bursitis model and is 38.1 % higher in the Haglund’s syndrome model. The heel stress in the retrocalcaneal bursitis model is 49.6 % lower and in the Hag-lund’s syndrome model is 9.2 % lower. In the dorsal flexion, Achilles tendon stress is 10.2 % higher in the bursitis model and more than 68.6 % higher in the Haglund’s syndrome model. The heel stress in the retrocalcaneal bursitis model is 28.3 % higher and in the Hag-lund’s syndrome model is 120.1 % higher than in the intact model. Discussion. In the plantar flexion position, the stress is lowest. This is due to a passive work of the calf muscle and increasing volume of the recess where the retrocalcaneal bursa is located. This structure evenly distributes forces from the anterior surface of the tendon to the posterosuperior heel. The retrocalcaneal bursa also reduces the tendon pressure on the contact area of the posterior surface of the calcaneus in dorsal flexion. Therefore, the retrocalcaneal bursa plays an important role in the functioning of the biomechanical system “Achilles tendon — calcaneus”. The stress increasing in the Achilles tendon in pathological models indicates the relationship between retrocalcaneal bursitis, Haglund’s syndrome and the development of pathological changes in the Achilles tendon. Conclusions. This study confirms the stress theory of the development of concomitant tendinopathy in patients with retrocalcaneal bursitis and Haglund’s syndrome
Дод.точки доступу:
Лазарев, І. А.
Герасимюк, Б. С.
Мовчан, О. С.
Скибан, М. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Гайко, О. Г.
Ушкодження ліктьового нерва у хворих із наслідками травм в ділянці ліктьового суглоба [Текст] / О. Г. Гайко, О. С. Страфун // Травма. - 2019. - Том 20, N 6. - С. 21-26. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ЛОКТЕВОЙ СУСТАВ -- ELBOW JOINT (повреждения)
ЛОКТЕВОЙ НЕРВ -- ULNAR NERVE (повреждения)
ЭЛЕКТРОМИОГРАФИЯ -- ELECTROMYOGRAPHY (использование)
Анотація: Ушкодження ліктьового нерва при травмах верхньої кінцівки посідають перше місце у структурі ушкоджень нервів і, за даними вітчизняних авторів, становлять 39,5 % від загальної кількості травмованих нервів, а в 52,8 % випадків ліктьовий нерв травмується з сусідніми анатомічними структурами. Мета роботи: на основі аналізу клініко-електроміографічних даних вивчити структуру післятравматичних ушкоджень ліктьового нерва на рівні ліктьового суглоба та визначити тактику лікування пацієнтів з даною патологією. Матеріали та методи. Клініко-електроміографічне обстеження проведено 55 хворим з наслідками травм в ділянці ліктьового суглоба та клінічними ознаками невропатії ліктьового нерва різного ступеня вираженості. Терміни після травми широко коливалися — від 1 місяця до 13 років, більшість хворих (35 (64 %)) обстежені до 12 місяців після травми. Серед хворих переважали чоловіки — 32 (58 %). Середній вік становив 42,1 ± 16,5 року. Результати. Серед обстежених хворих переважали пацієнти з тяжким ступенем ураження ліктьового нерва та значним сенсорно-моторним дефіцитом. Було встановлено пряму залежність між клінічним та електроміографічним ступенем тяжкості ушкодження нерва (r = 0,84; p 0,05), тобто зі збільшенням тяжкості сенсорно-моторного дефіциту збільшувалася вираженість електроміографічних змін. Також на основі аналізу клініко-електроміографічних даних було вивчено структуру післятравматичних ушкоджень ліктьового нерва на рівні ліктьового суглоба та визначено тактику лікування пацієнтів з даною патологією. Висновки. При більш легких ступенях ураження (1-ша — 3-тя стадія за ЕМГ-класифікацією) пацієнтам рекомендується інтенсивне відновне та реабілітаційне лікування та клініко-інструментальний моніторинг. При тяжкому ступені ушкодження ліктьового нерва (сенсорно-моторний дефіцит, 4–5-та стадія за ЕМГ-класифікацією) єдиним ефективним способом відновлення функції ліктьового нерва є оперативне втручання
Damage to the elbow nerve ranks first in the structure of nerve injuries of the upper limb (39.5 % according to literature). In 52.8 % of cases, the ulnar nerve is injured with adjacent anatomical structures. Objective: to study the structure of post-traumatic injuries of the ulnar nerve at the level of the elbow joint on the basis of the analysis of clinical and electromyographic (EMG) data and to determine treatment approaches in patients with this pathology. Materials and methods. Clinical and electromyographic examination was performed in 55 patients with sequelae of elbow joint injuries and with clinical signs of the ulnar nerve neuropathy. The terms after the trauma varied widely — from 1 month to 13 years, the majority of patients 35 (64 %) were examined within 12 months after the trauma. Among the patients, men predominated — 32 (58 %) cases. The average age was 42.1 ± ± 16.5 years. Results. The majority of observed patients had a severe degree of nerve injury and significant sensory motor deficit. A direct correlation was established between the clinical and electromyographic severity of nerve injury (r = 0.84; p 0.05), i.e., with increasing severity of sensory motor deficit, the severity of electromyographic changes increased. Also, on the basis of the analysis of clinical and electromyographic data, the structure of post-traumatic injuries of the ulnar nerve at the level of the elbow joint was studied, and treatment approaches in patients with this pathology were determined. Conclusions. In cases of mild-moderate nerve injury (stage 1–3 according to the EMG classification), patients undergo intensive conservative and rehabilitation treatment with clinical and instrumental monitoring. In severe degree of damage to the ulnar nerve (sensory motor deficit, stage 4–5 according to the EMG classification), the only effective way to restore the function of the ulnar nerve is surgery
Дод.точки доступу:
Страфун, О. С.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Слынько, Е. И.
Разработка и проверка достоверности метода оценки вентральной компрессии позвоночного канала при позвоночно-спинномозговой травме [Текст] / Е. И. Слынько, А. С. Нехлопочин, В. В. Вербов // Травма. - 2019. - Том 20, N 6. - С. 27-34. - Библиогр. в конце ст.

MeSH-головна:
ПОЗВОНОЧНИКА ТРАВМЫ -- SPINAL INJURIES (диагностика, патофизиология)
ПОЗВОНОЧНЫЙ КАНАЛ -- SPINAL CANAL (патофизиология, повреждения, рентгенография)
НЕЙРОВИЗУАЛИЗАЦИЯ -- NEUROIMAGING (использование, методы)
Анотація: Механическая компрессия содержимого позвоночного канала, возникающая при травматическом повреждении позвоночника, имеет основополагающее значение при определении тактики терапии и прогнозов регресса неврологических расстройств у пострадавших. Анализ данных литературы демонстрирует отсутствие критерия, позволяющего характеризовать морфологически гетерогенный субстрат, вызывающий компрессию спинного мозга. Цель: сформулировать определение, разработать и выполнить проверку достоверности рентгенограмметрического метода оценки сагиттального размера различных по морфологическому типу вентрально-интраканально расположенных травматических субстратов. Материалы и методы. Информационный поиск позволил выявить существующие индексы и методы измерения степени компрессии позвоночного канала, а также клиническую значимость характера и степени компрессии спинного мозга травматическим субстратом. Для первичной проверки достоверности метода оценки вентрально расположенного травматического субстрата был проведен ретроспективный анализ данных нейровизуализаци 150 пациентов с травматическими изменениями шейного отдела позвоночника. Были пронализированы данные спондилограмм, компьютерных и магнитно-резонансных томограмм. Измерения проводились тремя независимыми экспертами. Результаты. Разработан термин «компримирующий фактор», который подразумевает собирательное понятие и отражает общую характеристику патологических анатомических субстратов, возникающих при повреждениях позвоночного двигательного сегмента, которые приводят к деформации стенок позвоночного канала и, как следствие, вызывают сдавление структур позвоночного канала. Для количественной характеристики выполнялось измерение сагиттального размера компримирующего фактора, имеющего абсолютную метрическую величину и характеризующего относительную степень смещения субстрата в просвет позвоночного канала. Полученные при статистической обработке данные показывают высокую воспроизводимость результатов измерений. Коэффициент конкордации составил 0,85 при р = 0,00025. Выводы. Представленный радиологический признак целесообразно использовать для общей характеристики клинического случая, а также при статистической обработке данных с целью унификации представления о степени компрессии содержимого позвоночного канала
Mechanical compression of spinal canal that occurs in spinal cord injury is the fundamental criteria in determining treatment approaches and prognosis of neurological disorders regression in the victims. Analysis of the literature data demonstrates the absence of a criterion that allows us to characterize a morphologically heterogeneous substrate that causes spinal cord compression. The purpose was to formulate definition, to develop and perform validation of radiologic criteria for assessing the sagittal size of the morphologically heterogenic, ventrally located intraspinal traumatic substrates. Materials and methods. Literature analysis revealed the existing indices and methods for measuring the value of spinal cord compression, as well as the clinical significance of the nature and degree of the spinal cord compression with a traumatic substrate. For the initial verification of the reliability of the method for assessing a ventrally located traumatic substrate, a retrospective analysis of neuroimaging data of 150 patients with traumatic changes in the cervical spine was performed. The data of X-ray films, computed tomography and magnetic resonance imaging were analyzed. The measurements were carried out by three independent experts. Results. The definition of compressing factor has been developed that implies a collective term and reflects the general characteristics of pathological anatomical substrates caused by a damage to the spinal motion segment, leading to the deformation of the walls of the spinal canal and, as a result, causing spinal cord compression. For quantitative characteristics, the sagittal size of the compressing factor was measured, having an absolute metric value and determining the relative degree of substrate displacement into the spinal canal. The results obtained by statistical processing reveal high reproducibility of the measurements. The concordance coefficient was 0.85 at p = 0.00025. Conclusions. The presented radiographic criteria should be used for the general characteristics of the clinical case, as well as for statistical data processing in order to unify the idea of the degree of spinal cord compression
Дод.точки доступу:
Нехлопочин, А. С.
Вербов, В. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Epis, O.
Декскетопрофен: клинический опыт и фармакологические последствия в ревматологии [Текст] / O. Epis, E. Bruschi, A. Corsini // Травма. - 2019. - Том 20, N 6. - С. 35-38

Рубрики: Декскетопрофен

MeSH-головна:
СУСТАВОВ БОЛЕЗНИ -- JOINT DISEASES (лекарственная терапия, патофизиология)
ПРОТИВОВОСПАЛИТЕЛЬНЫЕ СРЕДСТВА НЕСТЕРОИДНЫЕ -- ANTI-INFLAMMATORY AGENTS, NON-STEROIDAL (терапевтическое применение)
ОПИСАНИЕ СЛУЧАЕВ -- CASE REPORTS
Дод.точки доступу:
Bruschi, E.
Corsini, A.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Синдром пахвинного болю спортсменів. Система диференційованого хірургічного лікування [Текст] / О. О. Коструб [та ін.] // Травма. - 2019. - Том 20, N 6. - С. 39-48. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
СУСТАВОВ БОЛЕЗНИ -- JOINT DISEASES (патофизиология, хирургия)
АРТРОСКОПИЯ -- ARTHROSCOPY (использование)
СПОРТСМЕНЫ -- ATHLETES
Анотація: Синдром пахвинного болю в спортсменів (СПБС) є четвертою за частотою патологією в структурі спортивного травматизму. Дані щодо вибору оптимальних способів та методів лікування СПБС обмежені. Мета дослідження: на підставі аналізу клінічних та ультрасонографічних результатів лікування хворих зі СПБС обгрунтувати вибір оптимального способу хірургічного лікування. Матеріали та методи. Основу дослідження становили 114 хворих зі СПБС, яким було проведено хірургічне лікування. Результати. Артроскопічне лікування внутрішньосуглобової форми СПБС вірогідно високоефективне (р 0,05) на всіх термінах спостереження. Ефективність лікування хворих із комбінацією ушкодження суглобової губи та суглобового хряща становила 90,5 % на 90-ту добу спостереження, тоді як у пацієнтів з іншими внутрішньосуглобовими ушкодженнями було відмічено повну відсутність клінічних та сонографічних симптомів. Хірургічне лікування навколосуглобової форми СПБС (синдром внутрішнього та зовнішнього клацаючого стегна) також вірогідно високоефективне (р 0,05) (як артроскопічний реліз сухожилка m. iliopsoas, так і мініінвазивна фасціотомія m. tensor fasciaе lataе) на всіх термінах спостереження. Патогномонічні симптоми зникали вже на 21-шу добу. Оперативне лікування позасуглобової форми СПБС (ARS-синдром) за стандартною та новою методиками (реліз із рефіксацією сухожилка привідного м’яза стегна та інтраопераційним введенням автологічної плазми, багатої факторами росту), встановило більшу ефективність нової методики, що проявлялось клінічно та ультрасонографічно. Результати двобічної тенотомії m. adductor longus дозволяють вірогідно рекомендувати дану методику спортсменам старшої вікової групи з двобічним ARS-синдромом ІІІ–ІV стадії. Ця процедура дозволяє швидко усунути больовий синдром на 21-шу добу до 0,6 бала за візуально-аналоговою шкалою. Висновки. Доведено ефективність хірургічного лікування синдрому пахового болю спортсменів. Додавання автологічної плазми, багатої факторами росту, дозволяє швидко та дешево покращити результати хірургічного лікування інгвінальної форми та ARS-синдрому. Двобічна тенотомія m. adductor longus ефективна та раціональна в спортсменів старшої вікової групи. Диференційовані підходи до лікування синдрому пахового болю з використанням нових способів оперативного лікування прискорюють повернення пацієнтів до спортивної діяльності
The groin pain syndrome in athletes (GPSA) is the fourth most common pathology in the structure of sports injuries. The optimal methods and approaches for the treatment of GPSA are not adequately investigated. The purpose of the study was to justify the choice of the optimal method for surgical treatment based on the analysis of clinical and ultrasonographic results of GPSA treatment. Materials and methods. The study involved 114 patients with GPSA who were treated surgically. Results. Arthroscopic treatment of the intraarticular form of GPSA is significantly highly-effective (p 0.05) during all the periods of observation. The efficiency of treatment of patients with combined damage to the acetabular labrum and articular cartilage was 90.5 % on the 90th observation day, whereas there were no any clinical and sonographic symptoms in patients with other intraarticular lesions. The surgical treatment of periarticular forms of GPSA (internal and external snapping hip syndrome) is also significantly highly-effective (p 0.05) (both arthroscopic release of m. iliopsoas and mini-invasive fasciotomy of m. tensor fascia lata) throughout all the periods of observation. Pathognomonic symptoms disappeared as early as on the 21st days. The surgical treatment of the extra-articular forms of GPSA (ARS-syndrome) by the standard and new methods (release with re-fixation of the thigh adductors tendons and intraoperative administration of plasma rich in growth factors (PRGF)) showed greater efficacy, which was manifested clinically and ultrasonographically. The results of m. adductor longus bilateral tenotomy allow us to recommend reliably this technique to athletes of the older age group with bilateral ARS-syndrome III–IV stages. This procedure contributes to the quick pain elimination to 0.6 points by VAS on the 21st day. Conclusions. The effectiveness of surgical treatment of groin pain syndrome in athletes was proved. The addition of PRGF improves the results of surgical treatment of inguinal form and ARS syndrome quickly and cost-effectively. M. adductor longus bilateral tenotomy is effective and rational treatment method for athletes of the older age group. Differentiated approaches to the groin pain syndrome treatment with new methods of surgical treatment accelerate the return of patients to sports activities
Дод.точки доступу:
Коструб, О. О.
Блонський, Р. І.
Котюк, В. В.
Засаднюк, І. А.
Смірнов, Д. О.
Вадзюк, Н. С.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Диференційовані методи хірургічного лікування хворих з наслідками ушкоджень ліцевого нерва [Текст] / Я. В. Цимбалюк [та ін.] // Травма. - 2019. - Том 20, N 6. - С. 49-56. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
ЛИЦЕВОГО НЕРВА ТРАВМЫ -- FACIAL NERVE INJURIES (диагностика, патофизиология, хирургия)
ДИАГНОСТИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ НЕВРОЛОГИЧЕСКИЕ -- DIAGNOSTIC TECHNIQUES, NEUROLOGICAL (использование)
Анотація: Симетрія обличчя є надзвичайно важливою для кожної людини для повноцінного спілкування й комфортного існування в соціумі. Як наслідок, ушкодження лицевого нерва (ЛН) стає серйозною проблемою для пацієнта, спричинюючи низку негативних наслідків в багатьох аспектах життя хворого. Параліч м’язів обличчя спричинює пригнічення емоцій, виразу обличчя, заважає повноцінно спілкуватися, посміхатися, а також негативно впливає на орган зору хворого. Мета дослідження: вивчення результатів диференційованого хірургічного лікування хворих з ушкодженнями лицевого нерва. Матеріали та методи. За період з 1998 по 2018 р. було проведено 199 хірургічних втручань із застосуванням різних методів хірургічного лікування наслідків ушкодження ЛН — динамічних і статичних. Динамічні методи хірургічного лікування нейропатії лицевого нерва (НЛН) були застосовані у 173 випадках (86,9 %), статичні — у 26 випадках (13,1 %). Cередні показники віку становили 38,2 ± 1,1 року. Жінок було 67,2 %, чоловіків — 32,8 %. Оцінку тяжкості НЛН проводили за шкалою House-Brackmann. Пацієнтам проводили хірургічне втручання в терміни від 1 місяця до 15 років після ушкодження (медіана становила 7,0 ± 5,9 місяця). Результати. Загалом, для всіх 199 випадків, медіана у післяопераційному періоді показника функції ЛН за шкалою House-Brackmann становила 3,000 ± 0,067 бала. Добрі показники відновлення функції ЛН (до II–III балів за шкалою House-Brackmann) спостерігалися у 160 пацієнтів (80,41 %), задовільні (до IV–V балів за шкалою House-Brackmann) — у 39 пацієнтів (19,59 %). Проаналізувавши окремо результати хірургічного лікування методами невротизації, отримали такі показники відновлення функції ЛН. У групах 1–4 невротизація вірогідно покращувала функцію ЛН після операції (р 0,01; Wilcoxon Matched Pairs Test, Mann-Whitney U-test). При проведенні хірургічного лікування хворих з ушкодженнями ЛН методами невролізу, шва та автопластики отримано добрі результати відновлення функції у 5 (62,5 %) з 8 хворих; після проведення хірургічних статичних методів — у 6 (85,7 %) із 7 хворих. Метод безопераційної підтяжки обличчя нитками був застосований у 19 пацієнтів з наслідками ушкодження ЛН після проведеної невротизації ЛН різними нервами-донорами і в усіх пацієнтів (у 100 %) покращив показники естетичності і симетрії обличчя (p 0,001, Wilcoxon Matched Pairs Test). Висновки. Невротизація лицевого нерва різними нервами-донорами дає можливість досягнення хороших показників відновлення ЛН, проте для досягнення кращих функціональних результатів у хворих з наслідками ушкодження ЛН ми рекомендуємо доповнити лікування статичними методами безопераційної підтяжки обличчя, що виключає традиційні ризики і небажані ускладнення при проведенні класичної хірургічної статичної корекції обличчя
The symmetry of the face is extremely important for everyone for full interaction and comfortable existence in society. As a result, damage to the facial nerve (FN) becomes a serious problem for a patient, causing several negative consequences in many aspects of a patient’s life. Facial muscle paralysis causes emotion inhibition, facial expressions, impedes full communication, smiles, and negatively affects a patient’s vision. The purpose of the study is to investigate the results of differentiated surgical treatment of facial nerve injury. Materials and methods. Between 1998 and 2018, 199 surgical procedures were performed using various methods of surgical treatment of the effects of FN damage — dynamic and static. Dynamic methods of surgical treatment of facial nerve neuropathy (FNN) were applied in 173 cases (86.9 %), static — in 26 cases (13.1 %). The mean age was 38.2 ± 1.1 years. There were 67.2 % women and 32.8 % of males. The severity of FNN was assessed on a House-Brackmann scale. Patients underwent surgery within 1 month to 15 years after injury (median 7.0 ± 5.9 months). Results. In a total of 199 cases, the median postoperative FN function on the House-Brackmann scale was 3.000 ± 0.067 points. Good recovery rates of FN function (up to II–III points on the House-Brackmann scale) were observed in 160 patients (80.41 %), satisfactory (up to IV–V points on the House-Brackmann scale) — in 39 patients (19.59 %). Analyzing separately the results of surgical treatment by the nerve transfer methods, we obtained the following indicators of FN function recovery. In groups 1–4, nerve transfer significantly improved FN function after surgery (p 0.01; Wilcoxon Matched Pairs Test, Mann-Whitney U-test). When performing surgical treatment of patients with FN injury by the methods of nerve decompression, suture and nerve grafting, good results of function recovery were obtained in 5 (62.5 %) of 8 patients; after surgical static methods — in 6 (85.7 %) of 7 patients. The non-surgical facelift method was applied in 19 patients with the effects of FN injury after FN neurotization with different donor nerves and improved the aesthetics and facial symmetry parameters in all patients (100 %) (p 0.001, Wilcoxon Matched Pairs Tests). Conclusions. Facial nerve neurotization with different nerve donors allows achieve good indicators of FN recovery, but for better functional results in patients with consequences of FN damage, we recommend to supplement with static methods of a non-surgical facelift, which eliminates the traditional risks and negative complications of surgical static face correction procedures
Дод.точки доступу:
Цимбалюк, Я. В.
Третяк, І. Б.
Гацький, О. О.
Лузан, Б. М.
Петрів, Т. І.
Цимбалюк, В. І.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Замісні трансплантати в траматології та ортопедії [Текст] / В. М. Шимон [та ін.] // Травма. - 2019. - Том 20, N 6. - С. 57-60. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-головна:
БИОСОВМЕСТИМЫЕ МАТЕРИАЛЫ -- BIOCOMPATIBLE MATERIALS
КЕРАМИКА -- CERAMICS
ПРОТЕЗЫ И ИМПЛАНТАТЫ -- PROSTHESES AND IMPLANTS (использование)
Анотація: Робота присвячена дослідженню розвитку використання біоматеріалів для заміщення дефектів довгих кісток. Останніми десятиліттями намітилась активна тенденція, спрямована на створення матеріалів, які заміняють пошкоджені шкірні покриви, м’язову та кісткову тканину, судини та нервові волокна. На даний період такі матеріали дістали назву «біоматеріали». Одним із перспективних напрямків є виготовлення композиційних матеріалів на основі біоскла. Розглянуто особливості використання біоматеріалів різної природи, позитивні властивості та проблеми, пов’язані з їх використанням. Сформульовано вимоги до сучасних біоматеріалів, які використовуються для імплантації. Коротко охарактеризовано еволюцію даного напрямку та основні віхи. Визначено перспективні напрямки щодо подальших досліджень у даній галузі
The work studies the development of the use of biomaterials to replace defects in long bones. In recent decades, there has been an active trend in the development of materials that replace damaged skin, muscle and bone tissue, vessels and nerve fibers. Such materials are called biomaterials. One of the promising areas is the production of composite materials based on bioglass. Features of using biomaterials of various nature, advantages and problems associated with their use are considered. The requirements for modern biomaterials that are used for implantation are formulated. They must maintain biocompatibility, do not change their physical and chemical properties. The evolution of this area and the main milestones were described briefly. Promising areas for further researches in this field are identified
Дод.точки доступу:
Шимон, В. М.
Алфедій, С. П.
Стойка, В. В.
Шимон, М. В.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)