Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Головна

Спрощенний режим

Відео-інструкція

Опис

Бази даних

Періодичні видання- результати пошуку

Вид пошуку

Періодичні видання

Зона пошуку

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: (<.>S=Право на смерть<.>)

Загальна кількість знайдених документів : 5
Показані документи з 1 по 5

    Эвтаназия - явление, стремление, преступление? [Текст] // НМТ. Новые медицинские технологии. - 2006. - № 3. - С. 4-6

Рубрики: Эйтаназия пассивная

   Эйтаназия

   Самоубийство при содействии окружающих

   Право на смерть

Вільних прим. немає

Знайти схожі

    Хронология событий в истории эвтаназии и права на добровольную смерть -100 лет истории [Текст] // НМТ. Новые медицинские технологии. - 2006. - № 3. - С. 7-9

Рубрики: Эйтаназия--ист

   Право на смерть

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Право на евтаназію: за чи проти? [Текст] / Р. О. Стефанчук [та ін.] // Патологія. - 2018. - Том 15, N 3. - С. 390-395

MeSH-головна:
ЭВТАНАЗИЯ -- EUTHANASIA (законодательство и юриспруденция, этика)
ПРАВО НА СМЕРТЬ -- RIGHT TO DIE (законодательство и юриспруденция, этика)
Анотація: Мета роботи – на підставі аналізу світового досвіду визначити доцільність запровадження евтаназії в Україні. Евтаназія – найбільш суперечлива та неоднозначна тема наукових досліджень, що перебуває на межі медицини та права. Під поняттям евтаназії розуміють вид поведінки медичного працівника (дія, бездіяльність чи рішення), який вчиняється свідомо та умисно, а також спрямований на припинення нестерпних страждань (фізичного, психічного, морального характеру тощо), здійснюється за неодноразовим та однозначним проханням пацієнта (а у випадках, що передбачені законом, його законного представника), за умови його повної, своєчасної та об’єктивної інформованості про наслідки такого втручання, що має результатом смерть. У світі немає єдиного підходу до питань легалізації евтаназії. Нині формується тенденція щодо легалізації пасивної евтаназії у правових порядках окремих економічно розвинутих країн. Однак цьому передувала серйозна суспільна полеміка з найширшим залученням до неї крім юристів представників медицини, біоетики, філософії, соціології, інших наук. Попри сформовані тренди, евтаназія в жодному своєму прояві, формі не може вважатись достатньою правовою підставою для позбавлення людини життя та відповідного припинення її права на життя. Пріоритетним напрямом розвитку повинна бути не легалізація евтаназії, а розвиток паліативної допомоги, котра має на меті усунення болю та всебічну підтримку пацієнтів, членів їхніх сімей, а також інших осіб.
Дод.точки доступу:
Стефанчук, Р. О.
Янчук, А. О.
Стефанчук, М. М.
Стефанчук, М. О.
Блажівська, Н. Є.

Вільних прим. немає

Знайти схожі

Lytvynenko, A.
The right to withdraw life-supporting treatment as a constituent of the patient’s right to self-determination: a comparative analysis of respective German and Italian case [Text] = Право пацієнта на припинення життєзабезпечувального лікування як складова права пацієнта на самовизначення: компаративний аналіз практики судів Німеччини та Італії / A. Lytvynenko // Медичне право. - 2020. - N 1. - P57-92. - Bibliogr. at the end of the art.

MeSH-головна:
МЕДИЦИНСКОЕ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО -- LEGISLATION, MEDICAL
ГЕРМАНИЯ -- GERMANY
ИТАЛИЯ -- ITALY
ПРАВО НА СМЕРТЬ -- RIGHT TO DIE (законодательство и юриспруденция)
Анотація: З розвитком передових технологій життєзабезпечення, що дає змогу значно подовжити життя невиліковно хворих пацієнтів, постало складне юридичне запитання: чи має пацієнт право відмовлятися від життєзабезпечувального лікування за умови, що смерть буде очевидним наслідком відмови від нього. Майже не маючи правових підстав у законодавстві та практиці судів, американські суди в 60-х роках ХХ ст. доходили різних висновків у справах, де позивачі відмовлялися від переливання крові на підставі релігійних переконань, хоча аспект скорої смерті не завжди супроводжував процес. Життєзабезпечувальча апаратура з роками сягнула нового рівня, і в 70-х роках судам довелося вирішувати більш складні справи стосовно припинення життєзабезпечувального лікування невиліковно хворих пацієнтів, які перебували у перманентному вегетативному стані, а саме справи Quinlan (1976); Saikewicz (1977); Eichner (1980); Leach (1980), і ще низку подібних справ. Американські суди вперше в історії санкціонували у цих справах припинення лікування пацієнтів переважно на підставі доказів, узятих з медичної документації, висновки з якої не залишали шансів на одужання. Очевидно, що такі справи суттєво відрізняються від справ, у яких суди ухвалювали рішення про вимкнення апаратів життєзабезпечення пацієнтів на підставі смерті мозку, визначити яку могла й апаратура 70-х років виробництва. Через два десятиліття подібні справи з’явилися у практиці італійських і німецьких судів. Правові системи Італії та Німеччини як країн, що належать до континентальної сім’ї, на той час не мали відповідного законодавства для вирішення подібних проблем, що призвело до низки суперечливих рішень судів нижчих інстанцій Німеччини у 90-х і на початку ХХІ ст. Прикладами можуть слугувати процес у справі Енгларо в Італії, що тривав майже десятиліття, а також справа Уелбі (2006), яка, водночас, порушила питання «активної» евтаназії. Оскільки законодавчі органи цих країн украй неохоче бралися за розробку законів щодо «пасивної» евтаназії, тягар вирішення проблеми ліг на суди, яким довелося у своїй практиці вирішувати питання про допустимість надання рішення стосовно припинення життєзабезпечувального лікування та існування у суду предметної юрисдикції ухвалювати таке рішення. На допомогу судам прийшли так звані «адванс-директиви», або «заповіти за життя», які визначали обсяги тих процедур, які пацієнт вважає допустимими для збереження власного життя, а також так звані «healthcare proxies» (більше знані у Великій Британії), які є довіреностями для опікунів недієздатних або частково дієздатних пацієнтів (перший тип документів призначений для працівників лікарні, але так чи інакше, опікун для такого пацієнта призначається за рішенням суду, і він є учасником процесу в цих країнах, незалежно від того, який з двох документів підписав пацієнт). Перелічені документи відіграють важливу роль доказів у процесі, хоча їх дійсність суди можуть піддати сумніву. У статті описані практика судів Німеччини та Італії та вироблені нею основні принципи вирішення подібних справ
Вільних прим. немає

Знайти схожі

Булеца, С. Б.
Cпіввідношення права на смерть і права на гідну смерть [Текст] = The Correlation Between the Right to Death and the Right to Dignified Death / С. Б. Булеца // Медичне право. - 2021. - N 1. - С. 9-18. - Бібліогр.: с.

MeSH-головна:
ПРАВО НА СМЕРТЬ -- RIGHT TO DIE (законодательство и юриспруденция, этика)
СМЕРТЬ, УЗАКОНЕННОЕ ПРАВО ИНДИВИДУУМА -- LIVING WILLS (законодательство и юриспруденция, тенденции, этика)
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ -- JURISPRUDENCE
СОЦИАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ -- SOCIAL PROBLEMS (законодательство и юриспруденция, история, психология, тенденции, этика)
Анотація: Висвітлено наукові засади визначення сутності смерті, права на смерть, права на гідну смерть, критерії виявлення їх особливостей і розмежування між собою; історичний шлях розвитку перелічених прав людини. Проаналізовано способи захисту права на смерть. Досліджено правозастосовну практику зарубіжних країн, а також Європейського суду з прав людини щодо можливості і доцільності застосування певних критеріїв обмеження права на життя
Спираючись на результати дослідження, доходимо висновку, що смерть і право на смерть, право померти і право на гідну смерть співвідносяться як основне та другорядні, тобто право на смерть охоплює всі ці поняття, тому доцільно використовувати саме термін право на гідну смерть. І хоч у різних країнах ці терміни трактують по-різному, а в багатьох країнах регламентовано право на смерть та евтаназію, беззаперечною залишається вільна воля померти особи, яка має невиліковну хворобу
In order to examine the object of research, and both to achieve the goal of research and to ensure the completeness, objectivity, reliability and persuasiveness of the results, the author used a set of general and special methods that are peculiar to legal science. In particular, the origin and long historical path of development of certain human rights were studied with the help of the historical method. On the basis of system-structural method there has been formulated the general structure of the study; with the help of dialectical method the author has analyzed the provisions of law and case law on the pecularities of the right to die. The analysis of the legislation of foreign countries has been provided using comparative legal method, which have made it possible to recall their positive experience in terms of analysis of the right to death
Вільних прим. немає

Знайти схожі

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)