Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Главная

Упрощенный режим

Видео-инструкция

Описание

Базы данных

Периодические издания- результаты поиска

Вид поиска

Книги

Периодические издания

Область поиска

в найденном

Найдено в других БД:

Книги (2)

Формат представления найденных документов:
полный	информационный	краткий

Отсортировать найденные документы по:
автору	заглавию	году издания	типу документа

Поисковый запрос: (<.>S=Тиреотропин<.>)

Общее количество найденных документов : 67
Показаны документы с 1 по 10

1-10 11-20 21-30 31-40 41-50 51-60

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Chmyr N.
Заглавие : Dynamics of endocrine and metabolic changes among patients with coronary artery disease, type 2 diabetes mellitus and metabolic syndrome while treating with telmisartan
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 36-41 (Шифр МУ65/2022/18/1)
Примечания : Бібліогр. в кінці ст.
Предметные рубрики: Телмісартан
MeSH-главная: ИШЕМИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ СЕРДЦА -- MYOCARDIAL ISCHEMIA
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2
ПРОЛАКТИН -- PROLACTIN
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
Аннотация: The correlation between renin-angiotensin system and hypothalamic-pituitary system is a pathogenetic link leading to many comorbid diseases, particularly type 2 diabetes mellitus (DM) and coronary artery disease (CAD). Several studies have been dedicated to the hormones of the pituitary gland, hypothalamus as well as peripheral organs of the endocrine system. The presence of common links between pathogenesis and regulating factors forces us to search for new methods of treatment which should have an overall effect on comorbid diseases. The use of telmisartan, which is a blocker of angiotensin II receptors, is among various treatment options. Nevertheless, the changes in hormonal status and lipid spectrum, which are characteristic of the patient’s condition in the course of treatment, remain to be insufficiently researched. This is the reason that justifies the expediency of our research. The study is aimed at scrutinizing the dynamics of endocrine and metabolic changes in patients suffering from coronary artery disease, type 2 diabetes mellitus caused by metabolic syndrome (MS) while treating with telmisartan. Materials and methods. Fifty-one patients (26 female and 25 male patients) suffering from coronary artery disease and type 2 diabetes mellitus triggered by metabolic syndrome were examined in Lviv Regional State Clinical Medical Treatment and Diagnostic Endocrinology Center and CNE “City Clinical Hospital 5 in Lviv”. The patients were divided into two groups: experimental group and comparison group depending on the treatment prescribed. The experimental group consisted of patients (n = 27) suffering from CAD, type 2 DM and MS (women — 14, men — 13) who were prescribed with telmisartan 80 mg/day and standard therapy. The comparison group consisted of 24 patients with CAD and type 2 DM caused by MS (women — 12, men — 12) who were prescribed with standard therapy. The control group consisted of 40 healthy individuals (men — 17 (42.5 %), women — 23 (57.5 %)). The first examination was conducted on admission to an inpatient department and the second one was performed in a month after the beginning of treatment. Patients’ levels of prolactin, cortisol, free thyroxine, and thyroid-stimulating hormone as well as lipid spectrum parameters were defined. Results. The dynamics of the changes of prolactin, cortisol, free thyroxine, and thyroid-stimulating hormone levels in patients suffering from CAD, type 2 DM caused by MS was studied before and a month after the start of treatment with telmisartan. The results of the study demonstrated the changes in hormonal spectrum and lipid metabolism after the beginning of treatment with telmisartan. The cortisol level in the experimental group was not significantly different from the control values on admission to the inpatient department. Within a month of treatment, the cortisol level exhibited a tendency to decrease in comparison with its initial level. The cortisol level in the comparison group also tended to reduce in standard therapy if compared to its initial level. Therefore, both treatment with Telmisartan and standard therapy contributed to the reduction of the cortisol level. Before the start of treatment in the inpatient department, the prolactin level in women of the experimental group was not significantly different from the control values and kept increasing substantially within a month of treatment, whereas the prolactin level in females of the comparison group exhibited only a growing tendency within the course of treatment. At the beginning of observation, the prolactin level in men of the experimental group was significantly higher than the control values. While treating with telmisartan, the level of prolactin in males of the experimental group increased significantly, whereas in the comparison group, it did not change dramatically. Therefore, a considerable increase of prolactin levels in males and females was observed in telmisartan treatment. The level of thyroid-stimulating hormone in patients of the experimental group was significantly higher if compared with the control values before the beginning of treatment. The level of the above-mentioned hormone kept decreasing considerably within the course of treatment unlike the thyroid-stimulating hormone level in patients of the comparison group which tended to increase at the beginning of observation and did not change dramatically in the course of treatment. The major increase in free thyroxine level was typical for the patients in the experimental group within the course of treatment, while the level of free thyroxine in the patients of the comparison group did not change significantly in the course of treatment. A dramatic increase in levels of triglycerides as well as very-low density lipoprotein cholesterol and a significant decrease in high-density lipoprotein cholesterol were typical for the lipid spectrum in patients of both experimental and comparison groups. The use of telmisartan as a part of standard therapy was accompanied by a significant decrease in total cholesterol (within the reference values), triglycerides, low density lipoprotein cholesterol and very-low density lipoprotein cholesterol. Conclusions. The use of telmisartan as a part of combined therapy facilitates the reduction of the cortisol level (p 0.05) and leads to a significant rise in male and female prolactin levels (within the range of reference values). It triggers an apparent increase in free thyroxine and decrease in thyroid-stimulating hormone. These findings reveal the impact of telmisartan on the correction of metabolic disorders, particularly the effect on the manifestations of subclinical hypothyroidism. Telmisartan has a beneficial effect on the lipid spectrum of blood. It greatly reduces the levels of total cholesterol, triglycerides, low density lipoprotein cholesterol as well as very-low density lipoprotein cholesterol
Найти похожие

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Чмир Н. В.
Заглавие : Динаміка ендокринних та обмінних зрушень у пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2-го типу і метаболічним синдромом при лікуванні телмісартаном
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 28-34 (Шифр МУ65/2022/18/1)
Примечания : Бібліогр. в кінці ст.
Предметные рубрики: Телмісартан
MeSH-главная: ИШЕМИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ СЕРДЦА -- MYOCARDIAL ISCHEMIA
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2
ПРОЛАКТИН -- PROLACTIN
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
Аннотация: Взаємозв’язок ренін-ангіотензинової та гіпоталамо-гіпофізарної систем — патогенетична ланка багатьох коморбідних захворювань, зокрема цукрового діабету (ЦД) 2-го типу та ішемічної хвороби серця (ІХС). Зацікавленість гормональних структур як гіпофіза, гіпоталамуса, так і периферичних органів ендокринної системи підтверджена в багатьох роботах. Наявність спільних ланок патогенезу й регулюючих чинників змушує шукати нові методи патогенетичного лікування, які б мали комплексну дію на коморбідну патологію. Одним із таких напрямків лікування є застосування телмісартану — блокатора рецепторів ангіотензину-2. Однак зміни гормонального статусу, ліпідного спектра, що характеризують стан пацієнта в процесі лікування, залишаються вивченими недостатньо, що й зумовлює доцільність проведення цього дослідження. Мета дослідження: вивчення динаміки ендокринних та обмінних зрушень у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2-го типу на тлі метаболічного синдрому (МС) при лікуванні телмісартаном. Матеріали та методи. Обстежено 51 пацієнта (26 жінок, 25 чоловіків) з ІХС та ЦД 2-го типу, який виник на тлі метаболічного синдрому. Дослідження проводилось в умовах Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного ендокринологічного центру та КНП «П’ята міська клінічна лікарня м. Львова». Пацієнтів поділено на дві групи — дослідну та групу порівняння залежно від призначеного лікування. До дослідної групи (n = 27) увійшли хворі на ІХС та ЦД 2-го типу (на тлі МС) (жінок — 14, чоловіків — 13), які отримували телмісартан 80 мг/добу та стандартну терапію. Групу порівняння становили 24 хворі на ІХС та ЦД 2-го типу (на тлі МС) (жінок — 12, чоловіків — 12), які отримували стандартну терапію. До контрольної групи ввійшли 40 практично здорових осіб (чоловіків — 17 (42,5 %), жінок — 23 (57,5 %)). Обстеження проведене при надходженні до стаціонару й через один місяць після початку лікування. У пацієнтів визначали рівень пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормона, а також показники ліпідного спектра. Результати. У роботі досліджено динаміку рівнів пролактину, кортизолу, вільного тироксину й тиреотропного гормона у хворих на ІХС та ЦД 2-го типу, який виник на тлі МС, до лікування та через один місяць після початку прийому телмісартану. Згідно з результатами досліджень, виявлені такі зміни гормонального спектра та ліпідного обміну. Рівень кортизолу в дослідній групі при надходженні до стаціонару вірогідно не відрізнявся від контрольних величин, і через один місяць лікування відзначалася тенденція до його зниження порівняно з вихідним показником. У групі порівняння також була відзначена тенденція до зниження рівня кортизолу впродовж стандартного лікування порівняно з початковим показником. Отже, як лікування телмісартаном, так і стандартна терапія сприяють тенденції до зниження рівня кортизолу. Рівень пролактину в жінок дослідної групи до початку стаціонарного лікування статистично значуще не відрізнявся від значень контролю і через один місяць лікування вірогідно зростав, тоді як у жінок групи порівняння впродовж лікування відзначалася лише тенденція до його зростання. Рівень пролактину в чоловіків дослідної групи на початку спостереження був вірогідно вищим від значень контролю, упродовж лікування із застосуванням телмісартану статистично значуще підвищився, тоді як у групі порівняння показник цього гормона впродовж лікування вірогідно не змінювався. Отже, спостерігалось вірогідне зростання рівня пролактину в жінок та чоловіків у процесі лікування телмісартаном. Рівень тиреотропного гормона в пацієнтів дослідної групи до лікування був вірогідно вищим щодо контролю, статистично значуще знижувався впродовж лікування на відміну від пацієнтів групи порівняння, у яких рівень тиреотропного гормона при тенденції до підвищення на початку спостереження впродовж лікування вірогідно не змінювався. Вірогідне підвищення рівня вільного тироксину було характерне для пацієнтів дослідної групи впродовж лікування, тоді як показник вільного тироксину в пацієнтів групи порівняння в процесі лікування вірогідно не змінювався. Ліпідний спектр у пацієнтів і дослідної групи, і групи порівняння характеризувався вірогідним підвищенням рівня тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності та вірогідним зниженням показника холестерину ліпопротеїдів високої щільності. Застосування в складі стандартної терапії телмісартану супроводжувалось статистично значущим зниженням рівня загального холестерину (у межах референтних значень), тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності. Висновки. Застосування телмісартану в складі комплексної терапії сприяє зниженню рівня кортизолу (р 0,05), вірогідному підвищенню значень пролактину в жінок та чоловіків (у межах референтних значень), вірогідному зростанню вТ4 та, відповідно, зменшенню рівня тиреотропного гормона, що свідчить про участь телмісартану в корекції порушень метаболізму, зокрема проявів субклінічного гіпотиреозу. Телмісартан сприятливо впливає на ліпідний спектр крові, вірогідно знижуючи значення загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів низької щільності, а також холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності
Найти похожие

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Pankiv I. V.
Заглавие : Use of thyroid stimulating hormone receptor antibodies test in an outpatient endocrinology clinic for differential diagnosis of hyperthyroidism
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 7. - С. 60-63 (Шифр МУ65/2022/18/7)
Примечания : Бібліогр. в кінці ст.
MeSH-главная: ГИПЕРТИРЕОЗ -- HYPERTHYROIDISM
ЗОБ ДИФФУЗНЫЙ ТОКСИЧЕСКИЙ -- GRAVES DISEASE
ДИАГНОСТИКА ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНАЯ -- DIAGNOSIS, DIFFERENTIAL
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
АНТИТЕЛА -- ANTIBODIES
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Аннотация: Antibodies (Abs) to the thyroid stimulating hormone receptor (TSHR) play an important role in the pathogenesis of autoimmune thyroid disease (AITD). We define the complex terminology that has arisen to describe TSHR-Abs, and discuss significant advances that have been made in the development of clinically useful TSHR-Abs assays. Methods. Literature review and discussion. Results. TSHR-Abs may mimic or block the action of TSH or be functionally neutral. Stimulating TSHR-Abs are specific biomarkers for Graves’ disease and responsible for many of its clinical manifestations. TSHR-Abs may also be found in patients with Hashimoto thyroiditis in whom they may contribute to the hypothyroidism. Measurement of TSHR-Abs in general, and functional Abs in particular is recommended for the rapid diagnosis of Graves’ disease, differential diagnosis and management of patients with AITD, especially during pregnancy, and in AITD patients with extrathyroidal manifestations such as orbitopathy. Measurement of TSHR-Abs can be done with either immunoassays that detect specific binding of Abs to the TSHR or cell-based bioassays, which also provide information on their functional activity and potency. Application of molecular cloning techniques has led to significant advances in methodology that have enabled the development of clinically useful bioassays. When ordering TSHR-Abs, clinicians should be aware of the different tests available and how to interpret results based on which assay is performed. The availability of an international standard and continued improvement in bioassays will help promote their routine performance by clinical laboratories and provide the most clinically useful TSHR-Abs results. Conclusion. Measurement of TSHR-Abs in general, and functional (especially stimulating) Abs in particular is recommended for the rapid diagnosis, differential diagnosis, and management of patients with Graves hyperthyroidism, related thyroid eye disease, during pregnancy, as well as in Hashimoto thyroiditis patients with extrathyroidal manifestations and/or thyroid-binding inhibiting immunoglobulin positivityАнтитіла (AТ) до рецептора тиреотропного гормона (ТТГ) (рТТГ) відіграють важливу роль у патогенезі автоімунних захворювань щитоподібної залози. В огляді наводиться термінологія для опису антитіл до рТТГ (АТ-рТТГ), обговорюються методика і показання до використання тесту на АТ-рТТГ в амбулаторній практиці. Методи. Огляд літератури та обговорення. Результати. АТ-рТТГ можуть імітувати або блокувати дію ТТГ чи бути функціонально нейтральними. Стимулюючі АТ-рТТГ є специфічними біомаркерами хвороби Грейвса (ХГ) і відповідають за її клінічні прояви. АТ-рТТГ також можуть бути виявлені у пацієнтів з тиреоїдитом Хашимото, у яких вони можуть сприяти виникненню в подальшому гіпотиреозу. Визначення АТ-рТТГ можна проводити за допомогою імунологічних аналізів, які виявляють специфічне зв’язування АТ з рТТГ, або аналізів, які також надають інформацію про їх функціональну активність і ефективність. Застосування методів молекулярного клонування призвело до значного прогресу в методології, що дозволило розробити клінічно корисні біологічні аналізи. Рецептори до ТТГ внаслідок взаємодії з тиреостимулювальними антитілами при ХГ або з надлишком ТТГ при первинному гіпотиреозі відіграють роль автоантигена, ініціюючи автоімунний процес. Існують свідчення, які вказують на пряму кореляцію рівнів АТ-рТТГ із клінічною активністю автоімунного процесу, що визначає тяжкість та прогноз захворювання. Рецептор ТТГ містить домен і для стимулюючих, і для блокуючих антитіл. При ХГ стимулюючі імуноглобуліни, зв’язуючись із рТТГ, імітують стимуляцію щитоподібної залози за допомогою ТТГ, що призводить до гіпертиреоїдизму. Частка стимулюючих антитіл становить близько 60–80 %, проте при сумарному визначенні антитіл поєднання ефекту стимулюючих та блокуючих антитіл може призводити до розбіжностей клініко-лабораторних даних у пацієнта. Висновок. Вимірювання АТ-рТТГ (особливо стимулюючих) рекомендується для швидкої діагностики, диференційної діагностики та лікування пацієнтів із ХГ, ендокринною орбітопатією
Найти похожие

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Okan, Kasim, Sencan, Mehmet, Duman, Gulhan
Заглавие : The relationship between thyroid hormone levels, insulin resistance and body mass index, in patients with subclinical hypothyroidism and euthyroid patients
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2022. - Т. 18, № 1. - С. 47-54 (Шифр МУ65/2022/18/1)
Примечания : Бібліогр. в кінці ст.
MeSH-главная: ГИПОТИРЕОЗ -- HYPOTHYROIDISM
ИНСУЛИНОРЕЗИСТЕНТНОСТЬ -- INSULIN RESISTANCE
ТЕЛА МАССЫ ИНДЕКС -- BODY MASS INDEX
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
Аннотация: Hypothyroidism is a common thyroid disorder with female predominance. In general population its prevalance is 2–5 % while 10 times higher in female than in men. Insulin resistance, one of the most discussed issues recently, is an inadequate response to insulin in peripheral tissues despite the normal secretory function of pancreatic islet cells. In this study, we analyzed relationship between thyroid hormone levels, body mass index and insulin resistance calculated with Homeostatic Model Assessment for Insulin Resistance (HOMA-IR), Quantitative Insulin Sensitivity Check Index (QUICKI) and Atherogenic Index of Plasma (AIP) in SCH and euthyroid patients under levothyroxine treatment. Materials and methods. The clinical and laboratory data of approximately 14 000 patients between the ages of 18–60 were retrospectively evaluated. After these exclusion criteria were applied, 371 eligible individuals were included in the study. All 371 individuals divided into three groups according to TSH levels. Group 1 is eutyhroid patients under levothyroxine treatment with TSH levels between 0.27–4.2 μIU/mL. Group 2 is subclinical hypothyroid patients with TSH levels between 4.2–10 μIU/mL. Group 3 is healthy control group with TSH levels between 0.27–4.2 μIU/mL. Results. The euthyroid patient group has the highest (25.66 ± 3.36 kg/m2) mean BMI. On the other hand the mean BMI was higher in SCH (24.0400 ± 3.8436 kg/m2) group than in control group (22.48 ± 2.74 kg/m2) (p 0.05). Fasting plasma glucose (FPG), serum triglyserid, low density lipoprotein (LDL), anti-thyroid peroxidase (TPO) and insulin levels were significantly higher in euthyroid patient and SCH groups (p 0.05). Notably, total cholesterol, LDL and TPO levels were higher in euthyroid patient group (p 0.05). On the other hand, there were no difference between euthyroid patients and SCH group. Conclusions. This study found significantly elevated insulin resistance and cholesterol levels in SCH patients, so we hypothesized that SCH is also a risk factor for insulin resistance disorders such as cardiovascular diseases and metabolic syndrome. As a consequence, lipid metabolism defects and insulin resistance should be screened and treated in SCH patients. Thanks to the strong and significant correlation between HOMA and QUICKI in our study, we suggest the combined use of HOMA and QUICKI in these patients. Further and large-scale studies are needed to evaluate the relationship of HOMA, QUICKI, AIP, and BMI in detecting insulin resistance in SCH patientsАктуальність і мета дослідження. Гіпотиреоз — поширене захворювання щитоподібної залози, із домінуванням серед жінок. У загальній популяції його поширеність становить 2–5 %, тоді як у жінок цей показник у 10 разів вищий, ніж у чоловіків. Інсулінорезистентність, одна з найбільш обговорюваних проблем, розглядається як неадекватна відповідь на дію інсуліну в периферичних тканинах, незважаючи на нормальну секреторну функцію клітин острівців підшлункової залози. У цьому дослідженні ми проаналізували взаємозв’язок між рівнями гормонів щитоподібної залози, індексом маси тіла та інсулінорезистентністю, розрахованою за допомогою гомеостатичної моделі оцінки інсулінорезистентності (HOMA-IR), кількісного індексу перевірки чутливості до інсуліну (QUICKI) та індексу атерогенності плазми в осіб із субклінічним гіпотиреозом на тлі замісної терапії левотироксином. Матеріали та методи. Клінічні та лабораторні дані приблизно 14 000 пацієнтів віком від 18 до 60 років були ретроспективно оцінені. Після застосування критеріїв виключення до дослідження було включено 371 відповідну особу. Усі особи розділені на три групи за рівнем тиреотропного гормону (ТТГ). Група 1 — це еутиреоїдні пацієнти із рівнем ТТГ 0,27–4,2 мкМО/мл, які отримують лікування левотироксином. Група 2 — пацієнти із субклінічним гіпотиреозом із рівнем ТТГ від 4,2 до 10 мкМО/мл. Група 3 — здорова контрольна група з рівнем ТТГ 0,27–4,2 мкМО/мл. Результати. Група пацієнтів у стані еутиреозу мала найвищий ІМТ (25,66 ± 3,36 кг/м2). З іншого боку, ІМТ був вищим у групі осіб із субклінічним гіпотиреозом (24,0400 ± 3,8436 кг/м2), ніж у контрольній групі (22,48 ± 2,74 кг/м2) (p 0,05). Рівні глюкози плазми натще, тригліцеридів сироватки, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), антитіл до тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО) та інсуліну були значно вищими в групах пацієнтів у стані еутиреозу та з субклінічним гіпотиреозом (p 0,05). Примітно, що рівні загального холестерину, ЛПНЩ і АТ-ТПО були вищими в групі пацієнтів із гіпотиреозом у стані компенсації (р 0,05). З іншого боку, не було різниці між цими пацієнтами та особами із субклінічним гіпотиреозом. Висновки. У дослідженні встановлено вірогідно підвищений рівень резистентності до інсуліну та рівень холестерину в пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом. Тому ми припустили, що субклінічний гіпотиреоз також є фактором ризику розвитку інсулінорезистентності, серцево-судинних захворювань та метаболічного синдрому. Тому показники ліпідограми та інсулінорезистентність слід враховувати при лікуванні осіб із субклінічним гіпотиреозом. Враховуючи встановлену в дослідженні вагому кореляцію між HOMA та QUICKI, ми пропонуємо комбіноване використання індексів HOMA та QUICKI в цих пацієнтів. Потрібні подальші широкомасштабні дослідження для оцінки взаємозв’язку HOMA, QUICKI та ІМТ у виявленні резистентності до інсуліну в пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом
Найти похожие

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Bilgin S., Burcin, Meryem Atak Tel, Tuba, Taslamacioglu Duman, Ozge, Kurtkulagi, Gizem, Bakir Kahveci, Tugrul Sagdic, Gulali Aktas
Заглавие : Compliance to levothyroxine treatment of the patients with hypothyroidism during SARS-CoV-2 pandemic era
Параллельн. заглавия :Комплаєнс до лікування левотироксином хворих на гіпотиреоз під час пандемічної ери SARS-CoV-2
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2021. - Т. 17, № 2. - С. 13-17 (Шифр МУ65/2021/17/2)
Примечания : Бібліогр. в кінці ст.
MeSH-главная: ГИПОТИРЕОЗ -- HYPOTHYROIDISM
ТИРОКСИН -- THYROXINE
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
БОЛЬНОЙ, СЛЕДОВАНИЕ РЕКОМЕНДАЦИЯМ ВРАЧА -- PATIENT COMPLIANCE
Аннотация: Hypothyroidism requires treatment with levothyroxine (L-T4) to keep patients euthyroid. The rate of hospital admissions for chronic conditions decreased during COVID-19 era. We aimed to observe whether hospital admissions of the patients with hypothyroidism decreased during COVID-19 compared to the same time period in 2019. We also aimed to find out the rate of treatment compliance in subjects with hypothyroidism during pandemic era. Materials and methods. This cross-sectional study was performed on patients who applied to Internal Medicine Department of Abant Izzet Baysal University Hospital, and who received L-T4 replacement therapy due to hypothyroidism. 108 hypothyroidism patients were included in the study with their consent forms. The patients were divided into 2 groups according to the treatment compliance; either as compliant or incompliant patients. Results. The last TSH level of compliant group was significantly lower than incompliant group (p 0.001). The last fT4 level of the compliant group was significantly higher than that of the incompliant group (p Гіпотиреоз потребує замісної терапії левотироксином (L-T4), щоб підтримувати в пацієнтів стан еутиреозу. Кількість госпіталізацій з приводу хронічних захворювань зменшилась протягом ери COVID-19. Мета дослідження — встановити частоту госпіталізацій пацієнтів з гіпотиреозом під час пандемії COVID-19 порівняно з аналогічним періодом часу в 2019 році. Матеріали та методи. Дослідження було проведене серед пацієнтів, які звернулись у відділення внутрішньої медицини університетської лікарні Abant Izzet Baysal та отримували замісну терапію L-T4 внаслідок гіпотиреозу. 108 пацієнтів з гіпотиреозом були включені в дослідження, підписавши інформаційну згоду. Пацієнти були розділені на дві групи відповідно до прихильності до лікування: хворі, які відповідали вимогам лікування, і хворі, які не дотримувались режиму лікування. Результати. Рівень тиреотропного гормона (ТТГ) перед включенням у дослідження у групі осіб, які відповідали вимогам лікування, був вірогідно нижчим, ніж у групі хворих, які не дотримувались режиму лікування (p 0,001). При цьому рівень вільного тироксину (вТ4) серед пацієнтів першої групи був вірогідно вищим, ніж в осіб другої групи (p
Найти похожие

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Дутка Р. Я., Чмир Н. В., Лент’єва З. Р., Федечко Й. М.
Заглавие : Діагностична та прогностична цінність гормональних показників, ліпідного спектра та ультрасонографічних параметрів міокарда при метаболічному синдромі, ускладненому хронічною ішемічною хворобою серця і цукровим діабетом 2-го типу
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2021. - Т. 17, № 2. - С. 37-45 (Шифр МУ65/2021/17/2)
MeSH-главная: ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2
МЕТАБОЛИЧЕСКИЙ СИНДРОМ X -- METABOLIC SYNDROME X
ИШЕМИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ СЕРДЦА -- MYOCARDIAL ISCHEMIA
ПРОЛАКТИН -- PROLACTIN
ГИДРОКОРТИЗОН -- HYDROCORTISONE
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
КОМОРБИДНОСТЬ -- COMORBIDITY
Аннотация: Синтропічна патологія, зумовлена поєднанням метаболічних і гормональних змін, призводить до розвитку ускладнень серцево-судинної патології як безпосередньої причини смертності та зменшення тривалості чи якості життя населення. Щодо ролі гормонів при даній комплексній патології слід зауважити, що не повністю доведена їх патогенетична і клінічна взаємозалежність та кореляція із морфофункціональними параметрами стану міокарда. Методологічні труднощі таких досліджень полягають у потребі аналізувати десятки лабораторно-клінічних показників у багатьох групах порівняння. Мета дослідження: встановити діагностичні маркери при метаболічному синдромі, а також їх взаємозалежність порівняно із синтропічною патологією, представленою хронічною ішемічною хворобою серця (ІХС) та цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу. Матеріали та методи. У дослідження залучені 319 пацієнтів, розподілених на 6 груп. Першу групу становили 82 пацієнти з метаболічним синдромом (МС), другу — із МС та ЦД компенсованим (39 осіб), третю — із МС та ЦД декомпенсованим (35 осіб), четверту — 44 особи з МС та появою ІХС, п’яту — 44 хворі на ІХС та ЦД 2-го типу в стані компенсації, що виник на тлі МС, шосту — 75 пацієнтів з ІХС та ЦД 2-го типу в стані декомпенсації на тлі МС. У контрольну групу увійшли 40 практично здорових осіб (чоловіки — 17, жінки — 23). Результати. У жінок віком до 40 років із МС без ЦД 2-го типу при підвищеному рівні пролактину, кортизолу та тиреотропного гормона (ТТГ) діагноз ІХС об’єктивно не підтверджується. При цьому спостерігалися вже початкові зміни ліпідного обміну за рахунок підвищення рівня тригліцеридів та ліпопротеїнів дуже низької щільності. Поява ІХС на фоні МС (лише за умови відсутності ЦД 2-го типу) характеризується наближеними до контролю рівнями пролактину та кортизолу на фоні значного підвищення ТТГ у всіх пацієнтів незалежно від статі. У четвертій групі пацієнтів з ІХС на тлі МС високому значенню суми індексів (∑і) ліпідного спектра відповідає найнижчий показник суми індексів гормонів. Для шостої групи з ІХС у поєднанні з декомпенсованим ЦД 2-го типу характерні найвищі показники ∑і як ліпідного обміну, так і гормонів. При поєднанні МС з ІХС та компенсованим ЦД 2-го типу рівні гормонів та ліпідів не відрізнялися від таких при МС з ІХС без ЦД 2-го типу. При МС, ускладненому декомпенсованим ЦД 2-го типу та ІХС, спостерігались підвищені рівні кортизолу і пролактину, при цьому рівень ТТГ був у нормі. Висновки. Установлено діагностичні маркери (гормональні показники, параметри ліпідного спектра й ультрасонографічні параметри міокарда) при МС, а також виявлено їх взаємозалежність порівняно із синтропічною патологією, представленою ІХС та ЦД 2-го типу
Найти похожие

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Паньків В. І., Юзвенко Т. Ю., Коваль С. М., Singh K., Паньків І. В., Литвинова О. М.
Заглавие : Кореляція рівня вітаміну D із гормональним станом щитоподібної залози і титром антитіл до рецептора ТТГ у пацієнтів із хворобою Грейвса
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - Донецьк, 2020. - Т. 16, N 4. - С. 16-20 (Шифр МУ65/2020/16/4)
MeSH-главная: ЗОБ ДИФФУЗНЫЙ ТОКСИЧЕСКИЙ -- GRAVES DISEASE
ИММУНОГЛОБУЛИНЫ, СВЯЗАННЫЕ С РЕГУЛЯТОРАМИ ТИРЕОИД-СТИМУЛИРУЮЩЕГО ГОРМОНА -- IMMUNOGLOBULINS, THYROID-STIMULATING
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
ВИТАМИН D -- VITAMIN D
Аннотация: У багатьох дослідженнях встановлено зв’язок дефіциту вітаміну D з автоімунними захворюваннями. Доведено, що рівень вітаміну D у пацієнтів з автоімунними захворюваннями щитоподібної залози, включаючи хворобу Грейвса, був нижчим, ніж у пацієнтів із неавтоімунними тиреоїдними захворюваннями, наприклад токсичним вузловим зобом. Водночас в окремих статтях повідомляють про відсутність такої залежності між рівнем вітаміну D та автоімунними захворюваннями щитоподібної залози. Мета дослідження: порівняти рівень вітаміну D у сироватці крові в пацієнтів із хворобою Грейвса та осіб контрольної групи, оцінити співвідношення вмісту вітаміну D із функціональним станом щитоподібної залози і титром антитіл до рецептора тиреотропного гормону (ТТГ). Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 48 пацієнтів із хворобою Грейвса та 24 здорові особи контрольної групи. Усім обстеженим проводили гормональні дослідження, які містили рівень ТТГ сироватки, тироксину, вільного трийодтироніну, паратиреоїдного гормону, а також визначали рівень іонізованого кальцію, 25-гідроксивітаміну D (25(OH)D), титру антитіл до рецептора ТТГ. Результати. У пацієнтів із хворобою Грейвса спостерігався вірогідно нижчий рівень 25(OH)D (16,3 ± 1,4 нг/мл) порівняно з показниками контрольної групи (22,8 ± 1,6 нг/мл) (p = 0,024). Рівні ТТГ і титри антитіл до рецептора ТТГ вірогідно відрізнялися між групою осіб із хворобою Грейвса з дефіцитом вітаміну D (25(OH)D 20 нг/мл) та групою хворих із хворобою Грейвса без дефіциту вітаміну D (25(OH)D ≥ 20 нг/мл). Обсяг щитоподібної залози істотно не відрізнявся між цими групами хворих. Рівень вітаміну D у сироватці крові вірогідно взаємопов’язаний із вмістом ТТГ і титром антитіл до рецептора ТТГ у пацієнтів із хворобою Грейвса. Висновки. Рівень вітаміну D у сироватці крові вірогідно нижчий у пацієнтів із хворобою Грейвса. У цих пацієнтів встановлено вірогідну кореляцію між вмістом вітаміну D і рівнями ТТГ й антитіл до рецептора ТТГVarious studies have shown the association of vitamin D deficiency with autoimmune diseases. Studies have found that vitamin D levels in patients with autoimmune thyroid diseases including Graves’ disease were lower than that in patients with non-autoimmune thyroid diseases such as toxic nodular goiter. Some studies have reported no such relationship between vitamin D level and autoimmune thyroid diseases. The purpose of the study: to compare serum vitamin D level in patients with Graves’ disease versus age and sex matched controls, to assess the correlation of vitamin D with thyroid status and thyrotropin receptor antibody titers. Materials and methods. 48 patients with Graves’ disease and 24 age and sex matched healthy individuals were recruited. Hormonal investigations that included serum thyroid stimulating hormone (TSH), free thyroxine (fT4), free triiodothyronine (fT3), as well as calcium, 25-hydroxyvitamin D (25(OH)D), parathyroid hormone (PTH), thyroid stimulating hormone receptor antibody (TSH-Ab) were done for all subjects. Results. The patients with Graves’ disease had significantly lower 25(OH)D levels (16.3 ± 1.4 ng/ml) as compared to control subjects (22.8 ± 1.6 ng/ml) (p = 0.024). TSH levels and TSH-Ab titers differed significantly between vitamin D deficient Graves’ disease group (25(OH)D 20 ng/ml) and vitamin D non deficient Graves’ disease group (25(OH)D ≥ 20 ng/ml). Thyroid volume did not differ significantly between these groups. Serum vitamin D level correlated significantly with TSH and TSH-Ab titers in patients with Graves’ disease. Conclusions. Serum vitamin D levels are significantly lower in patients with Graves’ disease. Significant correlation between vitamin D and TSH and TSH-Ab titers was found in these patients
Найти похожие

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Vigone M. C. , Capalbo D., Weber G., Salerno M.
Заглавие : Гіпотиреоз легкого ступеня в дитячому віці: кого, коли та як лікувати?
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 1. - С. 52-64 (Шифр МУ65/2020/16/1)
Примечания : Библиогр. в конце ст.
MeSH-главная: ГИПОТИРЕОЗ -- HYPOTHYROIDISM
БЕССИМПТОМНЫЕ БОЛЕЗНИ -- ASYMPTOMATIC DISEASES
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
ДЕТИ -- CHILD
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Аннотация: Гіпотиреоз легкого ступеня, також відомий як субклінічний гіпотиреоз (СКГ), біохімічно визначається як збільшення рівня тиреотропного гормона (ТТГ) вище від верхньої межі норми за наявності нормальних концентрацій загального Т4 та вільного Т4 (вТ4) у сироватці крові. У неонатальному періоді легкий гіпотиреоз діагностується в разі визначення ТТГ у межах від 6 до 20 мМО/л при нормальному рівні вТ4. Після неонатального періоду СКГ визначається як легкий, якщо значення ТТГ перебуває в межах 4,5-10 мМО/л. Лікування гіпотиреозу легкого ступеня в дитячому віці є складним завданням. Головна проблема полягає у визначенні, чи завжди цей стан слід розцінювати як дисфункцію щитоподібної залози легкого ступеня. Дійсно, наслідки нелікованого гіпотиреозу легкого ступеня досі є не повністю встановленими. У неонатальному періоді є занепокоєння з приводу нейрокогнітивних наслідків; у дітей, хоча немає чітких доказів порушень функції зростання чи нейрокогнітивного розвитку, були зафіксовані незначні серцево-судинні порушення. Тому досі існує невизначеність щодо необхідності лікування СКГ в усіх вікових групах, а ведення СКГ має грунтуватися на віці дитини, етіології та ступені підвищення рівня ТТГ, а також на інших факторах. У цьому огляді оновлено сучасні дані щодо діагностики та лікування гіпотиреозу легкого ступеня в дитячому віці
Найти похожие

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Efendioglu E. M., Kavuncuoglu D.
Заглавие : Зв’язок між ожирінням та рівнем тиреотропного гормона в дорослих
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - 2020. - Т. 16, № 6. - С. 56-60 (Шифр МУ65/2020/16/6)
Примечания : Бібліогр. в кінці ст.
MeSH-главная: ОЖИРЕНИЕ -- OBESITY
ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
ТЕЛА МАССЫ ИНДЕКС -- BODY MASS INDEX
Аннотация: Ожиріння — найважливіша соціальна епідемія XXI століття. Особливо заслуговує на увагу часте поєднання патології щитоподібної залози (ЩЗ) та ожиріння. Ожиріння пов’язане з численними ендокринними патологіями, включаючи порушення функції ЩЗ та центральне ожиріння. Однак не встановлено, чи є розлад функції ЩЗ в осіб з ожирінням причиною цього стану чи його наслідком. Метою дослідження було з’ясувати взаємозв’язок між ожирінням та рівнем тиреотропного гормона (ТТГ) у плазмі крові. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 73 пацієнти з ожирінням (індекс маси тіла (ІМТ) ≥ 30 кг/м2) віком 18–65 років та 27 осіб, які не страждають від ожиріння, з нормальним ІМТ. Реєстрували вік, стать, антропометричні вимірювання, рівень ТТГ, глюкози в плазмі натще (ГПН), інсуліну, загального холестерину, тригліцеридів та холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ). Для аналізу даних використовували t-тест, U-тест Манна — Уїтні, критерій хі-квадрат та кореляційні тести Пірсона та Спірмена. Значення р 0,05 вважали статистично значущим. Результати. У дослідження були включені 73 пацієнти з ІМТ ≥ 30 кг/м2 та 27 осіб, які не страждають від ожиріння. З числа обстежених було 59 жінок і 41 чоловік, середній вік яких становив 36,4 ± 10,4 року. Суттєві відмінності спостерігались у показниках ІМТ, ГПН, інсуліну, HbA1c, ХС ЛПВЩ та ТТГ між групами (р 0,05). ТТГ вірогідно позитивно корелював із показниками ТТГ та ІМТ, HbA1c, інсуліну та ГПН у контрольній групі (p 0,001, r
Найти похожие

10.

Вид документа : Статья из журнала
Шифр издания :
Автор(ы) : Рикова О. В.
Заглавие : Тиреотропний гормон: важливі фактори впливу, які потрібно врахувати
Место публикации : Міжнародний ендокринологічний журнал. - Київ, 2019. - Том 15, N 7. - С. 57-61 (Шифр МУ65/2019/15/7)
Примечания : Бібліогр. наприкінці ст.
MeSH-главная: ТИРЕОТРОПИН -- THYROTROPIN
ЦИРКАДНЫЙ РИТМ -- CIRCADIAN RHYTHM
Аннотация: Патология щитовидной железы является одной из самых распространенных эндокринопатий, и именно эндокринолог ставит диагноз и определяет тактику лечения. Но она характеризуется большим разнообразием клинических проявлений, требующих специфического лечения, без которого невозможно достичь эффективности. С ними пациент на первом этапе обращается к другим специалистам. Это определяет необходимость исключения данной эндокринопатии врачами разных специальностей: кардиологами, гинекологами, неврологами, семейными врачами и другими специалистами, то есть своевременного включения определения тиреотропного гормона (ТТГ), признанного в мире в качестве скринингового теста, в алгоритм обследования пациентов или направления на консультацию к эндокринологу. На основании уровней ТТГ определяется дальнейшая тактика обследования пациента. Сегодня иногда случаются ситуации, когда пациент обследуется в различных лабораториях и полученные результаты, по которым определяется гормональный статус пациента, несколько различаются. Какие могут быть причины дискордантных результатов? Что следует принимать во внимание? Какие факторы нужно учитывать при направлении на определение уровня ТТГ и при интерпретации результатов? Алгоритмы интерпретации: референтные пределы или диагностические пороги? Почему на фоне достаточной дозы препарата и выполнения режима приема лаборатория выдает результаты ТТГ, которые свидетельствуют о неэффективности лечения? Ответы на эти вопросы мы дадим в данной статье с учетом некоторых факторов влияния на уровни ТТГ
Найти похожие

1-10 11-20 21-30 31-40 41-50 51-60

Тематический навигатор

Статистика обращений

© Международная Ассоциация пользователей и разработчиков электронных библиотек и новых информационных технологий
(Ассоциация ЭБНИТ)