Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Главная

Упрощенный режим

Видео-инструкция

Описание

Базы данных

Периодические издания- результаты поиска

Вид поиска

Книги

Периодические издания

Область поиска

Формат представления найденных документов:
полный	информационный	краткий

Отсортировать найденные документы по:
автору	заглавию	году издания	типу документа

Поисковый запрос: <.>II=ТУ3/2022/23/5<.>

Общее количество найденных документов : 8
Показаны документы с 1 по 8

Аналіз результатів вібраційної терапії післяіммобілізаційних контрактур колінного суглоба у пацієнтів із позасуглобовими переломами нижніх кінцівок [Текст] / О. А. Тяжелов [та ін.] // Травма. - 2022. - Том 23, N 5. - С. 4-11. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-главная:
ПЕРЕЛОМА ИММОБИЛИЗАЦИЯ -- FRACTURE FIXATION (использование)
КОЛЕННЫЙ СУСТАВ -- KNEE JOINT
КОНТРАКТЫ -- CONTRACTS (использование)
ВИБРАЦИЯ -- VIBRATION (терапевтическое применение)
Аннотация: Контрактура суглобів є частим ускладненням після іммобілізації кінцівки внаслідок травми. Жорстка іммобілізація колінного суглоба зазвичай не використовується, але при ушкодженні кісток нижньої кінцівки (кісток гомілки та стегнової кістки), а також ушкодженні надп’ятково-гомілкового суглоба та стопи обмежується рухливість колінного суглоба та виключається чи значно обмежується навантаження на кінцівку і, відповідно, на колінний суглоб. Отже, контрактуру колінного суглоба можна класифікувати як контрактуру невикористання, що теж є одним з варіантів післяіммобілізаційних контрактур. У роботі розглянуті результати лікування хворих з контрактурами колінного суглоба, викликаними іммобілізацією внаслідок позасуглобових травм (без ушкодження колінного суглоба) нижніх кінцівок. Мета роботи. Вивчити вплив низькочастотної вібрації на зменшення післятравматичної контрактури колінного суглоба. Матеріали та методи. Проведено вібротерапію 30 пацієнтам з контрактурами колінного суглоба, які сформувалися у результаті позасуглобових переломів кісток нижньої кінцівки та надп’ятково-гомілкового суглоба після різних термінів іммобілізації: І група (1 міс.) — 10 пацієнтів, ІІ група (2 міс.) — 12 пацієнтів, ІІІ група (5–6 міс.) — 8 хворих. Пацієнтам пропонували стандартний курс вібротерапії, тривалість якого становила 14–15 сеансів по 10 хв. Вимірювання обсягу рухів (розгинання/згинання) проводили до та після кожної процедури. Частота вібраційного впливу становила 20 Гц. Оцінювали обсяг рухів на 1, 2, 5, 10-й та останній день процедури (14–15-та доба). Результати. Вібротерапію починали проводити за умови відсутності болю, виражених поверхневих ушкоджень та набряків суглоба. При іммобілізації впродовж 1–1,5 міс. у пацієнтів сформувалося незначне обмеження розгинання, у середньому 3 ± 1°, та обмеження згинання, у середньому 89 ± 4°, при іммобілізації у 2–3 міс. розгинання становило 4 ± 2°, згинання — 83 ± 3°, при іммобілізації 5–6 міс. у пацієнтів кут розгинання обмежувався в середньому 6 ± 1°, згинання — 67 ± 4°. Після першої процедури збільшення обсягу рухів у середньому в усіх пацієнтів становило 10 %. Відзначалися втрати обсягу рухів у межах від 5 до 10 % між першими 5 процедурами та зменшилися до 3 % на кінець циклу вібраційної розробки. Результатом локальної низькочастотної розробки колінного суглоба стало збільшення обсягу рухів у колінному суглобі. У пацієнтів І групи до початку розробки був максимальний обсяг рухів — 85 ± 4°, який після процедур збільшився до 124 ± 3°, тобто на 31,2 ± 3,1 %, у ІІ групі при початковому обсягу рухів 78 ± 4° було досягнуто результат у 116 ± 5°, збільшення відбулося на 32,8 ± 3,2 %, у ІІІ групі первинно був найменший обсяг рухливості колінного суглоба — 62 ± 4°, що після курсу вібророзробки досяг 110 ± 6°, збільшення обсягу рухів відбулося на 43,7 ± 2,0 %. Висновки. Низькочастотна локальна вібраційна розробка рухів у колінному суглобі та вправи на розтягування з елементами постізометричної релаксації є прогресивним методом розробки післяіммобілізаційних контрактур, у тому числі застарілих. Дані процедури у пацієнтів з термінами іммобілізації до 2 місяців призводять до відновлення розгинання у колінному суглобі. У пацієнтів з більш тривалою іммобілізацією розгинання значно покращується, але повністю не відновлюється за стандартний курс 14 процедур, тому такі хворі потребують додаткових реабілітаційних заходів. Низькочастотна вібрація є тим механізмом, який запускає процеси відновлення та сприяє початку функціонального відновлення колінного суглоба
Joint contracture is a frequent complication after immobilization of a limb due to injury. Rigid immobilization of the knee joint is usually not used, but in case of damage to the bones of the lower limb (shin and femur), as well as damage to the ankle joint and foot, the mobility of the knee joint is limited, and the load on the limb is excluded or significantly limited, and, respectively, on the knee joint too. Therefore, the contracture of the knee joint can be classified as a contracture of disuse, which is also one of the types of contractures after immobilization. The work examines treatment outcomes in patients with knee joint contractures caused by immobilization due to extra-articular injuries (without damage to the knee joint) of the lower extremities. The objective was to study the effect of low-frequency vibration on the reduction of post-traumatic contracture of the knee joint. Materials and methods. Vibrotherapy was performed in 30 patients with knee joint contractures, which developed after extra-articular fractures of the bones of the lower limb and the ankle joint after different periods of immobilization: the first group (1 month) — 10 patients, the second group (2 months) — 12 people, the third group (5–6 months) — 8 individuals. Patients were offered a standard course of vibrotherapy the duration of which was 14–15 sessions of 10 minutes each. The range of motion (extension/flexion) was measured before and after each procedure. The frequency of vibration was 20 Hz. The volume of movements was evaluated on the days 1, 2, 5, 10 and on the last day (14–15) of procedure. Results. Vibrotherapy was started under the condition of absence of pain, pronounced surface damage and swelling of the joint. With immobilization for 1–1.5 months, the patients developed a slight limitation of extension, on average 3 ± 1°, and limitation of flexion, on average 89 ± 4°; with immobilization for 2–3 months, extension was 4 ± 2°, flexion — 83 ± 3°; with immobilization for 5–6 months, the extension angle was limited to an average of 6 ± 1°, flexion — 67 ± 4°. After the first procedure, an increase in the volume of movements was on average 10 % for all patients. Loss of range of motion ranged from 5 to 10 % between the first 5 procedures, and decreased to 3 % by the end of the vibration cycle. The result of local low-frequency therapy of the knee joint was an increase in the range of its motion. The patients of group I had the maximum range of motion before exercises were started — 85 ± 4°, which after the procedures increased to 124 ± 3°, i.e. by 31.2 ± 3.1 %; in group II at the initial range of movements of 78 ± 4°, a result of 116 ± 5° was achieved, an increase was 32.8 ± 3.2 %; group III initially had the lowest mobility of the knee joint — 62 ± 4°, and after the vibration course, it reached the level of 110 ± 6°, the range of motion increased by 43.7 ± 2.0 %. Conclusions. Low-frequency local vibration development of movements in the knee joint and stretching exercises with elements of post-isometric relaxation is a progressive method to control contractures caused by immobilization, including old ones. These procedures in patients with periods of immobilization of up to 2 months lead to restoration of extension in the knee joint. In people with longer immobilization, extension improves significantly, but is not completely restored during the standard course of 14 procedures, so such patients require additional rehabilitation measures. Low-frequency vibration is the mechanism that initiates the recovery process and promotes the beginning of the functional restoration of the knee joint
Доп.точки доступа:
Тяжелов, О. А.
Фіщенко, В. О.
Карпінська, О. Д.
Карпінський, М. Ю.
Хасавнех, А. А. М.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Вивчення відносних деформацій зв’язкового апарату колінного суглоба при аплазії хрестоподібних зв’язок та після їх відновлення (математичне моделювання) [Текст] / С. О. Хмизов [та ін.] // Травма. - 2022. - Том 23, N 5. - С. 12-18. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-главная:
КОЛЕННЫЙ СУСТАВ -- KNEE JOINT (патология)
СВЯЗКИ СУСТАВНЫЕ -- LIGAMENTS, ARTICULAR (патофизиология, повреждения)
КОЛЛАТЕРАЛЬНЫЕ СВЯЗКИ -- COLLATERAL LIGAMENTS (повреждения)
КРЕСТООБРАЗНАЯ СВЯЗКА ЗАДНЯЯ -- POSTERIOR CRUCIATE LIGAMENT
КРЕСТООБРАЗНАЯ СВЯЗКА ПЕРЕДНЯЯ -- ANTERIOR CRUCIATE LIGAMENT
ВОССТАНОВЛЕНИЕ ФУНКЦИЙ -- RECOVERY OF FUNCTION
Аннотация: Основним та самим ефективним способом лікування нестабільності колінного суглоба при аплазії хрестоподібних зв’язок є позасуглобова реконструкція зв’язкового апарату колінного суглоба. Тому для вивчення ефективності даного методу лікування проводиться математичне моделювання. Мета: вивчити величини деформацій у зв’язковому апараті колінного суглоба при аплазії хрестоподібних зв’язок до та після реконструктивного втручання та порівняння отриманих результатів з нормою. Матеріали та методи. Розроблена базова скінченно-елементна модель нижньої кінцівки, яка була доповнена колатеральними та хрестоподібними зв’язками колінного суглоба. На основі базової моделі була розроблена модель з аплазією хрестоподібних зв’язок колінного суглоба та модель, яка відображає стан колінного суглоба після виконання реконструктивного оперативного втручання за методикою SUPERknee за D. Paley. Модель випробували під впливом вертикального навантаження в положенні згинання колінного суглоба під кутом 135°. Результати. При нормальній будові колінного суглоба максимальні відносні деформації величиною 4,0 % бере на себе задня хрестоподібна зв’язка. Відносні деформації передньої хрестоподібної зв’язки вдвічі менші і не перевищують показника 2,0 %. Також на рівні 2,0 % визначаються відносні деформації латеральної зв’язки, тоді як відносні деформації медіальної зв’язки сягають значення 3,0 %. Відсутність хрестоподібних зв’язок при їх аплазії збільшує навантаження на колатеральні зв’язки колінного суглоба, і, як наслідок, підвищується величина їх відносних деформацій. Так, відносні деформації медіальної зв’язки збільшуються до позначки 5,0 %, а латеральної зв’язки — до 3,0 %. Значно більша пружність і менша пластичність штучного матеріалу зв’язок після відновлення зв’язкового апарату за методикою SUPERknee за D. Paley обумовлюють і меншу їх деформацію. Найбільші відносні деформації лавсанової стрічки 2,0 % спостерігаються в передній частині та на латеральному боці суглоба. На медіальному боці відносні деформації стрічки визначаються на рівні 1,0 %. У задній частині, при обраному варіанті навантаження суглоба, деформації стрічки практично відсутні. Висновки. Аплазія хрестоподібних зв’язок призводить до підвищення величин відносних деформацій в елементах зв’язкового апарату колінного суглоба. Після відновлення зв’язкового апарату колінного суглоба за методикою SUPERknee за D. Paley величини відносних деформацій в елементах зв’язкового апарату колінного суглоба зменшуться нижче показників моделі в нормі, що обумовлено механічними властивостями штучного матеріалу, що замінює зв’язки. Низькій рівень відносних деформацій у стрічці є передумовою стабільності колінного суглоба
The main and most effective method of treating instability of the knee joint with aplasia of the cruciate ligament is extra-articular reconstruction of the ligamentous apparatus of the knee joint. Therefore, mathematical modeling is performed to evaluate the effectiveness of this treatment. Objective: to study the magnitude of deformations in the ligamentous apparatus of the knee joint with aplasia of the cruciate ligaments before and after reconstructive surgery and to compare the obtained results with the norm. Materials and methods. A basic finite element model of the lower limb was developed, which was supplemented with collateral and cruciate ligaments of the knee joint. Based on the basic model, a model with aplasia of the cruciate ligaments of the knee joint and a model reflecting the state of the knee joint after reconstructive surgery were developed using the SUPERknee method according to D. Paley. The model was tested under the influence of a vertical load when the knee joint is bending at an angle of 135°. Results. With a normal structure of the knee joint, the maximum relative deformations of 4.0 % will be experienced by the posterior cruciate ligament. The relative deformations of the anterior cruciate ligament are half as small and do not exceed 2.0 %. Also, the relative strains of the lateral ligament are determined at the level of 2.0 %, while the relative strains of the medial ligament reach 3.0 %. The absence of cruciate ligaments with their aplasia increases the load on the collateral ligaments of the knee joint and, as a result, increases the magnitude of their relative deformations. Thus, the relative deformations of the medial ligament increase up to 5.0 %, and of the lateral ligament — up to 3.0 %. Significantly greater elasticity and less plasticity of the artificial ligament material after restoration of the ligamentous apparatus using the SUPERknee method according to D. Paley causes less deformation. The largest relative deformations of mylar tape of 2.0 % are observed in the anterior part and on the lateral side of the joint. On the medial side, the relative deformations of the tape are determined at the level of 1.0 %. In the posterior part, there are practically no deformations of the tape joint with the selected load option. Conclusions. Aplasia of the cruciate ligaments leads to an increase in relative deformations in the elements of the ligamentous apparatus of the knee joint. After restoring the ligamentous apparatus of the knee joint using the SUPERknee method according to D. Paley, the values of the relative deformations in the elements of the ligamentous apparatus of the knee joint decrease below that of the normal model, which is due to the mechanical properties of the artificial material that replaces the ligaments. A low level of relative deformations in the tape is a prerequisite for the stability of the knee joint
Доп.точки доступа:
Хмизов, С. О.
Якушкін, Є. Ю.
Карпінський, М. Ю.
Яресько, О. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Бур’янов, О. А.
Нестабільні поєднані пошкодження таза: сучасні погляди на лікування [Текст] / О. А. Бур’янов, В. М. Дьомін, В. П. Кваша // Травма. - 2022. - Том 23, N 5. - С. 19-24. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-главная:
ТАЗА КОСТИ -- PELVIC BONES (повреждения, хирургия)
ТРАВМА МНОЖЕСТВЕННАЯ -- MULTIPLE TRAUMA
ОРТОПЕДИЧЕСКАЯ МАНИПУЛЯЦИЯ -- MANIPULATION, ORTHOPEDIC (использование, методы)
ОРТОПЕДИЧЕСКИЕ ФИКСИРУЮЩИЕ УСТРОЙСТВА ВНУТРЕННИЕ -- INTERNAL FIXATORS (использование)
ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ КАК ТЕМА -- REVIEW LITERATURE AS TOPIC
Аннотация: Серед травматологічних хворих пацієнти з пошкодженням кісток таза становлять від 5 до 10 % усіх випадків. Такі травми відносяться до найтяжчих пошкоджень апарату руху та опори. Летальність при ізольованих переломах таза становить від 6 до 19 %, при поєднаних — від 20 до 80 %, інвалідизація — від 40 до 56 %. Невирішені питання стосуються лікування пацієнтів при нестабільних пошкодженнях. Мета дослідження: визначити сучасні принципи лікування пацієнтів з нестабільними поєднаними пошкодженнями таза, проблемні питання та перспективні шляхи їх вирішення. Матеріали та методи: проведено аналіз літературних джерел баз даних Pubmed, Up-to-date, Scopus, Web of Science, MedLine, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health, CyberLeninka, РІНЦ. Результати. Стабілізуючі оперативні втручання є частиною реанімаційного комплексу, метою якого є збереження життя шляхом зменшення больових реакцій та крововтрати. У цьому періоді застосовуються С-щипці або щипці Ганца та апарати зовнішньої фіксації різноманітних конструкцій. Однак при пошкодженні таза типу С фіксація тільки вентрального відділу не забезпечує достатню стабільність. Аналіз ефективності перкутанної фіксації двома ілеосакральними гвинтами для стабілізації крижово-клубового суглоба вважається найкращим способом фіксації заднього тазового напівкільця за умови їх проведення через три кортикальні шари. Висновки. 1. Лікування пацієнтів з нестабільними поєднаними пошкодженнями таза є важливим медичним та соціально-економічним питанням. 2. Приорітетним напрямком є лікування потерпілих з нестабільними поєднаними пошкодженнями таза типу С з використанням малоінвазивних технологій
Among trauma patients, damage to the pelvic bones account for 5 to 10 % of all cases. Such traumas are among the most severe injuries of the musculoskeletal system. The mortality rate for isolated pelvic fractures is from 6 to 19 %, for combined fractures — from 20 to 80 %, the disability — from 40 to 56 %. Unresolved issues concern the treatment of patients with unstable injuries. The purpose of the study: to determine the modern principles of managing victims with unstable combined pelvic injuries, problematic issues and promising ways to solve them. Materials and methods. Analysis of literary sources of PubMed, UpToDate, Scopus, Web of Science, MEDLINE, The Cochrane Library, Embase, Global Health, CyberLeninka, RINC databases. Results. Stabilizing surgical interventions are part of the resuscitation the purpose of which is to preserve life by reducing pain reactions and blood loss. During this period, C-clamp, or Ganz clamp, and external fixation devices of various designs are used. However, in case of type C pelvic injuries, fixation of only the ventral part does not provide sufficient stability. Analysis of the effectiveness of percutaneous fixation with 2 iliosacral screws for stabilization of the sacroiliac joint is considered the best method of fixation of the posterior pelvic ring provided that they are placed through three cortical layers. Conclusions. 1. Treatment of patients with unstable combined pelvic injuries is an important medical and socio-economic issue. 2. The priority direction is the treatment of victims with unstable combined type C pelvic injuries using minimally invasive technologies
Доп.точки доступа:
Дьомін, В. М.
Кваша, В. П.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Порівняльний аналіз напружено-деформованого стану моделей кісток гомілки при їх уродженому псевдоартрозі в нижній третині в умовах остеосинтезу інтрамедулярними ростучими стрижнями з блокуванням подовжнього руху при стисканні та без нього [Текст] / С. О. Хмизов [та ін.] // Травма. - 2022. - Том 23, N 5. - С. 25-35. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-главная:
СУСТАВ ЛОЖНЫЙ -- PSEUDARTHROSIS (хирургия)
ПЕРЕЛОМА ИММОБИЛИЗАЦИЯ ВНУТРЕННЯЯ -- FRACTURE FIXATION, INTERNAL (использование)
ПЕРЕЛОМА ИММОБИЛИЗАЦИЯ ИНТРАМЕДУЛЛЯРНАЯ -- FRACTURE FIXATION, INTRAMEDULLARY (использование)
ОСТЕОСИНТЕЗ, ПРОВОЛОКА -- BONE WIRES
Аннотация: Основним проявом уродженого псевдоартрозу є деформація гомілки та поява спонтанного перелому великогомілкової та/або малогомілкової кістки. За наявності перелому проводять хірургічні втручання, що направлені на досягнення зрощення та відновлення функції нижньої кінцівки. Ростучі (блоковані та неблоковані) інтрамедулярні стрижні мають один загальний недолік — відсутність опору стискаючим навантаженням. Для усунення даного недоліку був розроблений ростучий інтрамедулярний стрижень з блокованим ротаційним та подовжнім рухом при стисканні. Мета. Визначити особливості напружено-деформованого стану моделей гомілки з псевдоартрозом її кісток при різних варіантах їх остеосинтезу з використанням інтрамедулярного стрижня з ротаційною стабільністю та блокованим подовжнім рухом при стисканні. Матеріали та методи. Моделювали зону незрощення кісток гомілки в їх нижній третині та 3 варіанти остеосинтезу: інтрамедулярним стрижнем та спицею; стрижнем, спицею та блоком з кісткових трансплантатів на великогомілкову кістку; стрижнем, спицею та блоком з кісткових трансплантатів на обидві кістки гомілки. Також моделювали 2 типи інтрамедулярних стрижнів з подовжньою рухомістю, яка надає можливість росту конструкції відповідно росту кісток гомілки: стрижень з ротаційною стабільністю та стрижень з ротаційною стабільністю та блокованим подовжнім рухом при стисканні. Результати. При навантаженнях на стиск використання ротаційно стабільного стрижня без блокування подовжнього руху викликає підвищений рівень напружень на малогомілковій кістці, а також в зоні псевдоартрозу великогомілкової кістки. Це відбувається тому, що стрижень не надає спротиву переміщенням у бік скорочення, що є платою за можливість зростання. Але малогомілкова кістка, фіксована цільною спицею, бере на себе основну частину стискаючого навантаження. Стрижень з блокуванням подовжнього руху бере на себе стискаючі навантаження, що веде до зниження напружень на малогомілковій кістці та в зоні псевдоартрозу великогомілкової. Використання блоків з кісткових трансплантатів дозволяє знизити рівень напружень у кісткових фрагментах, особливо в зоні перелому, і нівелювати різницю між блокованими та неблокованими стрижнями. Отже, слід брати до уваги той факт, що використані моделі відповідають стану повного зрощення трансплантатів з кісткою. Тільки в цьому випадку вони спроможні виконувати роль блокування подовжнього руху при стисканні. У ранній післяопераційний період переваги ротаційно стабільного стрижня з блокуванням подовжнього руху суттєві. Наявність фактора осьової рухомості інтрамедулярного стрижня викликає досить значні деформації кісткових регенератів обох кісток гомілки — 1,94 % на великогомілковій кістці та 1,60 % на малогомілковій. Використання кісткових трансплантатів дозволяє значно знизити деформації кісткового регенерату — до 0,12 % при накладанні трансплантатів на великогомілкову кістку і до 0,10 % при накладанні на обидві кістки. Висновки. Використання інтрамедулярного ротаційно стабільного стрижня з блокуванням подовжнього руху при стисканні дозволяє значно знизити рівень напружень у малогомілковій кістці та в зоні псевдоартрозу великогомілкової кістки, а також значно зменшує величини відносних деформацій кісткового регенерату при всіх варіантах остеосинтезу
The main manifestation of congenital pseudoarthrosis is deformity of the tibia, and the appearance of spontaneous fractures of the tibia and/or fibula. In the presence of a fracture, surgical interventions are performed to achieve fusion and restore the function of the lower extremity. Growing (blocked and unblocked) intramedullary rods have one common drawback — the lack of resistance to compressive loads. To eliminate this shortcoming, a growing intramedullary rod with blocked rotational and longitudinal movement during compression was developed. Objective: to determine the features of the stress-strain state of shin models with pseudoarthrosis of its bones in different variants of osteosynthesis using intramedullary rod with rotational stability and blocked longitudinal movement during compression. Materials and methods. The zone of nonunion of shin bones in their lower third and 3 variants of osteosynthesis were modeled: intramedullary rod and wire; rod, wire and block from bone grafts on the tibia; rod, wire and block from bone grafts on both bones of the shin. We also modeled 2 types of intramedullary rods with longitudinal mobility, which allows the structure to grow according to the growth of shin bones: a rod with rotational stability and a rod with rotational stability and blocked longitudinal movement during compression. Results. Under compressive loads, the use of a rotationally stable rod without blocking of longitudinal movement causes an increased level of stress on the fibula, as well as in the area of tibial pseudoarthrosis. This is because the rod does not resist moving in the direction of shortening, which is a fee for the possibility of growth. But the fibula fixed by a single wire undertakes the main part of the compressive load. The rod with longitudinal movement blocking takes on compressive loads, which leads to a decrease in stress on the fibula and in the area of tibial pseudoarthrosis. The use of blocks from bone grafts can reduce the level of stress in bone fragments, especially in the fracture area, and eliminate the difference between blocked and unblocked rods. Therefore, it should be borne in mind that the models used correspond to the state of complete fusion of grafts with bones. Only in this case, they are able to perform the role of blocking of longitudinal movement during compression. In the early postoperative period, the advantages of a rotationally stable rod with longitudinal motion blocking are significant. The presence of the factor of axial mobility of the intramedullary rod causes quite significant deformations of bone regenerates in both shin bones — 1.94 % on the tibia and 1.60 % on the fibula. Bone grafts can significantly reduce the deformation of bone regenerate — up to 0.12 % when they are used on the tibia and up to 0.10 % when they are used on both bones. Conclusions. The use of intramedullary rotationally stable rod with blocking of longitudinal movement during compression can significantly reduce the level of stress in the fibula and in the area of tibial pseudoarthrosis, and significantly reduces the relative deformations of bone regenerates in all variants of osteosynthesis
Доп.точки доступа:
Хмизов, С. О.
Кацалап, Є. С.
Карпінський, М. Ю.
Яресько, О. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Прозоровський, Д. В.
Визначення діапазону корекції різних коригуючих остеотомій першої плеснової кістки при лікуванні вальгусної деформації першого пальця стопи [Текст] / Д. В. Прозоровський, К. К. Романенко, М. Ю. Карпінський // Травма. - 2022. - Том 23, N 5. - С. 36-42. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-главная:
HALLUX VALGUS -- HALLUX VALGUS (хирургия)
ОСТЕОТОМИЯ -- OSTEOTOMY (использование)
HALLUX RIGIDUS -- HALLUX RIGIDUS (хирургия)
ПАЛЕЦ СТОПЫ БОЛЬШОЙ -- HALLUX (патология, хирургия)
Аннотация: Вальгусна деформація першого пальця стопи (hallux valgus) є найпоширенішою статичною деформацією переднього відділу. На сьогодні найпоширенішими хірургічними техніками, за даними літератури, є дистальні остеотомії першої плеснової кістки (Chevron-остеотомія), діафізарні остеотомії (Scarf-остеотомія) та проксимальні остеотомії (Closing base wedge-остеотомія). Мета. На основі геометричного моделювання вальгусної деформації першого пальця стопи розрахувати, яка з цих хірургічних технік (Chevron-остеотомія, Scarf-остеотомія або Closing base wedge-остеотомія) може бути застосована при тій чи іншій мірі вальгусної деформації першого пальця стопи. Матеріали та методи. Здійснено математичне моделювання варіантів корекції вальгусної деформації першого пальця стопи (hallux valgus). Під час моделювання вивчали деформацію першого пальця стопи. Моделювали три види коригуючих остеотомій: проксимальна остеотомія — Closing base wedge-остеотомія; Scarf-остеотомія діафіза першої плеснової кістки; Chevron-остеотомія першої плеснової кістки в дистальній частині. Обмеженнями при всіх остеотоміях виступала умова, що сумарна площа контакту після корекції не повинна бути меншою за половину вихідної площі контакту кісткових фрагментів. Результати. При допустимому відхиленні першого пальця на 8° коригуюча остеотомія першої плеснової кістки в її проксимальному відділі дозволяє усунути вихідне відхилення до 24°. Виконання коригуючої остеотомії Scarf забезпечує необхідну площу контакту між фрагментами першої плеснової кістки при кутах корекції в діапазоні від 0° до 20° і при зміщенні фрагментів до 2 мм. Остеотомії Shevron і Scarf мають потенційно рівний діапазон можливої корекції при товщині кортикального шару першої плеснової кістки 7 мм. При витонченні кортикального шару до 3 мм визначається перевага остеотомії Scarf, яка дозволяє забезпечити необхідну площу контакту між фрагментами першої плеснової кістки для корекції вальгусної деформації першого пальця стопи в діапазоні від 0° до 20°, тоді як остеотомія Shevron — тільки до 15°. Висновки. Проксимальна коригуюча остеотомія першої плеснової кістки дозволяє усунути вальгусну деформацію першого пальця величиною до 24° за умови збереження післяопераційного відхилення першої плеснової кістки на кут 8°. Коригуюча остеотомія Scarf дозволяє забезпечити необхідну площу контакту не менше ніж 50 % між фрагментами першої плеснової кістки при кутах корекції в діапазоні від 0° до 20° і при зміщенні фрагментів до 2 мм за будь-якої товщини кортикального шару. При Shevron-остеотомії виявилася залежність коригувальних можливостей від товщини кортикального шару кістки, яка при товщині 3 мм скорочує діапазон ротаційної корекції вальгусної деформації першого пальця стопи до 15°
Hallux valgus is the most common static deformity of the forefoot. To date, the most common surgical techniques reported in the literature are distal osteotomies of the first metatarsal bone (chevron osteotomy), diaphyseal osteotomies (scarf osteotomy), and proximal osteotomies (closing base wedge osteotomy). Objective: based on the geometric modeling of the hallux valgus, to calculate which of the above surgical techniques (chevron osteotomy, scarf osteotomy or closing base wedge osteotomy) can be applied with varying degrees of hallux valgus in order to correct it. Materials and methods. Mathematical modeling of options for correction of hallux valgus was carried out. The deformity of the first toe was studied during modeling. Three types of corrective osteotomies were modeled: proximal osteotomy — closing base wedge osteotomy; scarf osteotomy of the diaphysis of the first metatarsal bone; chevron osteotomy of the first metatarsal bone in the distal part. The limitation in all osteotomies was the condition that the total contact area after correction should not be less than half of the initial contact area of the bone fragments. Results. With a permissible deviation of the first toe by 8°, corrective osteotomy of the first metatarsal bone in its proximal part allows eliminating the initial deviation of up to 24°. Corrective scarf osteotomy provides the necessary contact area between the fragments of the first metatarsal bone at correction angles in the range from 0 to 20° and when the fragments are displaced for up to 2 mm. The chevron and scarf osteotomies have a potentially equal range of possible correction with the first metatarsal cortical thickness of 7 mm. In a thinning of the cortical layer of up to 3 mm, scarf osteotomy is preferred, it allows for the necessary contact area between the fragments of the first metatarsal bone to correct the hallux valgus in the range from 0 to 20°, whereas the chevron osteotomy — only up to 15°. Conclusions. Proximal corrective osteotomy of the first metatarsal bone eliminates the hallux valgus of up to 24°, provided that the postoperative deviation of the first metatarsal bone is maintained at an angle of 8°. Corrective scarf osteotomy provides the required contact area of at least 50 % between the fragments of the first metatarsal bone at correction angles in the range from 0 to 20° and when the fragments are displaced for up to 2 mm at any thickness of the cortical layer. Chevron osteotomy revealed the dependence of corrective capabilities on the cortical bone thickness, which at a thickness of 3 mm reduces the range of rotational correction of hallux valgus to 15°
Доп.точки доступа:
Романенко, К. К.
Карпінський, М. Ю.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Анатомо-біомеханічне обґрунтування превентивного армування опилу великогомілкової кістки при монокондилярному ендопротезуванні колінного суглоба [Текст] / В. О. Мовчанюк [та ін.] // Травма. - 2022. - Том 23, N 5. - С. 43-52. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-главная:
ОСТЕОПОРОЗ -- OSTEOPOROSIS (профилактика и контроль, этиология)
ОСТЕОАРТРИТ КОЛЕННОГО СУСТАВА -- OSTEOARTHRITIS, KNEE (хирургия)
КОЛЕННОГО СУСТАВА АРТРОПЛАСТИКА ЗАМЕСТИТЕЛЬНАЯ -- ARTHROPLASTY, REPLACEMENT, KNEE
ОСТЕОСИНТЕЗ, ВИНТЫ -- BONE SCREWS (использование)
Кл.слова (ненормированные):
КРАЄЗНАВСТВО
Аннотация: Нестабільність компонентів ендопротеза є одним із основних ускладнень, чому сприяє прогресуючий остеопороз, в основному у жінок похилого віку. Для профілактики подібних ускладнень нами розроблено методику превентивного зміцнення зони опилу великогомілкової кістки за рахунок використання двох кортикальних металевих гвинтів. Мета. Провести аналіз математичного моделювання напружено-деформованого стану моделей нижньої кінцівки за різних умов монокондилярного ендопротезування колінного суглоба. Змоделювати варіанти зміцнення остеопоротичної кісткової тканини під компонентом тибіального ендопротеза. Матеріали та методи. Було розроблено модель нижньої кінцівки з монокондилярним ендопротезом з медіального боку колінного суглоба. Вивчали напружено-деформований стан моделі за нормальної щільності кісткової тканини та в умовах остеопорозу. Моделювали варіанти зміцнення остеопоротичної кісткової тканини під опорною платформою ендопротеза, для чого під нею у великогомілковій кістці проводили два армуючі гвинти у двох варіантах: у фронтальній площині та сагітальній площині. Результати. Аналіз результатів проведеного математичного моделювання напружено-деформованого стану моделей нижньої кінцівки за різних умов монокондилярного ендопротезування колінного суглоба дозволяє говорити про те, що наявність остеопорозу кісткової тканини значно погіршує ситуацію як з розподілом напружень в елементах моделі, так і з величинами їх відносних деформацій. Особливо це позначається на великогомілковому компоненті моделі. Проведення армуючих гвинтів у великогомілкову кістку під платформу ендопротеза дозволяє поліпшити ситуацію, але тільки у разі їх проведення в сагітальній площині. Висновки. Наявність остеопорозу призводить до збільшення величин напружень у кістковій тканині, яка контактує з елементами ендопротеза, а також до збільшення величин відносних деформацій як у кістковій тканині, так і в елементах ендопротеза. Проведення армуючих гвинтів у сагітальній площині дозволяє знизити рівень напружень у великогомілковій кістці, а також зменшити величини відносних деформацій у ній. Проведення гвинтів у фронтальній площині не справляє значного впливу на зміни напружено-деформованого стану моделі
The instability of the endoprosthesis components is one of the main complications, which is facilitated by progressive osteoporosis, mainly in elderly women. To prevent such complications, we have developed a method of preventive streng-thening of the tibial sawdust area by using two cortical metal screws. Objective: to analyze the mathematical modeling of the stress-strain state of the models of the lower limb under various conditions of unicondylar knee arthroplasty; to model variants of strengthening osteoporotic bone tissue under the tibial component of the endoprosthesis. Materials and methods. A model of the lower limb was developed with a unicondylar endoprosthesis on the medial side of the knee joint. The stress-strain state of the model was studied with normal bone tissue density and in osteoporosis. Variants of strengthening the osteoporotic bone tissue were simulated under the supporting platform of the endoprosthesis for which two reinforcing screws were placed under it in the tibia in two versions: in the frontal and in the sagittal plane. Results. Analysis of the results of mathematical modeling of the stress-strain state of the lower limb models under various conditions of unicondylar knee arthroplasty suggests that the presence of osteoporosis significantly worsens the situation, both with the distribution of stresses in the elements of the model and with the values of their relative deformations. This is especially true for the tibial component of the model. The insertion of reinforcing screws into the tibia under the endoprosthesis platform improves the situation, but only if they are inserted in the sagittal plane. Conclusions. The presence of osteoporosis leads to an increase in the stressvalues in the bone tissue, which contacts with the endoprosthesis elements, as well as to an increase in the values of relative deformations, both in the bone tissue and in the endoprosthesis elements. Insertion of reinforcing screws in the sagittal plane can reduce the level of stress in the tibia, and to reduce relative deformations in it. Placement of screws in the frontal plane has no significant effect on changes in the stress-strain state of the model
Доп.точки доступа:
Мовчанюк, В. О.
Жук, П. М.
Карпінський, М. Ю.
Яресько, О. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Дослідження напружено-деформованого стану моделі хребта при застосуванні різноманітних методів лікування переломів тіл грудного відділу хребта [Текст] / К. О. Попсуйшапка [та ін.] // Травма. - 2022. - Том 23, N 5. - С. 53-64. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-главная:
ПОЗВОНОЧНИКА ПЕРЕЛОМЫ -- SPINAL FRACTURES (хирургия)
ГРУДНЫЕ ПОЗВОНКИ -- THORACIC VERTEBRAE (повреждения, хирургия)
ПЕРЕЛОМА ИММОБИЛИЗАЦИЯ ВНУТРЕННЯЯ -- FRACTURE FIXATION, INTERNAL
ПЕДИКУЛЯРНЫЕ ВИНТЫ -- PEDICLE SCREWS
Аннотация: Травматичні переломи грудного відділу хребта становлять від 4 до 10 % серед усіх переломів. Основним методом хірургічного лікування цих переломів є транспедикулярна фіксація. Але досі не визначено, який обсяг інструментації є необхідним і достатнім при різних ступенях руйнування хребцево-рухових сегментів. Мета: на математичній моделі хребта з грудною кліткою вивчити зміни її напружено-деформованого стану залежно від обсягу руйнувань хребця Th6 і варіантів монтажу транс-педикулярної конструкції. Матеріали та методи. Розроблена базова скінченно-елементна модель хребта, яка була доповнена грудною кліткою. На основі базової моделі були розроблені моделі з порушенням цілісності хребця Th6 різного ступеня і різними варіантами остеосинтезу транспедикулярними конструкціями. При моделюванні до моделі хребта прикладали вертикальне розподілене навантаження величиною 350 Н, що відповідає половині середньої ваги тіла людини. Результати. При навантаженні неушкодженого хребта в зоні хребців Th4-Th8 напруження по хребцях розподіляються досить рівномірно. Руйнування тіла хребця Th6 і остеосинтез транспедикулярною конструкцією з кріпленням 4 гвинтами на хребцях Th5 і Th7 призводить до підвищення рівня напружень у ніжках дуг саме хребців Th5 і Th7 до величин 22,2 і 15,4 МПа відповідно. Збільшення обсягу руйнування тіла хребця Th6 при використанні того ж самого способу фіксації викликає мінімальні зміни величин напружень у хребцях моделі. Збільшення протяжності транспедикулярної фіксації на хребці Th4 і Th8 дозволило різко знизити рівень напружень в усіх структурних елементах хребців Th5 і Th7. Найбільші зміни торкнулися ніжок дуг хребців, де напруження знизилися до рівня 3,9 і 4,1 МПа відповідно. У випадку заміни тіла хребця титановим міжтіловим кейджем саме кейдж приймає на себе основні навантаження, про що свідчить високій рівень напружень у ньому — 46,0 МПа. Високий рівень напружень у кейджі також обумовлений його конструкцією, яка являє собою перфоровану трубку, що забезпечує дуже невелику площу контакту кейджа з тілами хребців, з якими він взаємодіє. Висновки. Найбільший рівень напружень визначається в ніжках дуг і навколо фіксуючих гвинтів у хребцях Th5 і Th7 при монтажі транспедикулярної конструкції виключно на ці хребці. Поширення транспедикулярної конструкції на хребці Th4 і Th8 дозволяє значною мірою вирівняти напруження в хребцях на всьому протязі фіксації. Заміна зруйнованого тіла хребця Th6 міжтіловим титановим кейджем дозволяє вирівняти напруження практично в усіх структурних елементах хребців Th4-Th8 за рахунок того, що основне навантаження приймає на себе саме кейдж. На фіксуючих гвинтах найбільші напруження виникають у хребцях Th5 і Th7 при монтажі транспедикулярної конструкції тільки на ці хребці. Подовження довжини інструментації на хребці Th4 і Th8 дозволяє значно знизити рівень напружень на всіх гвинтах транспедикулярної конструкції. На рівень напружень у стрижнях обсяг руйнувань і варіанти монтажу транспедикулярної конструкції практично не впливають
Traumatic fractures of the thoracic spine account for 4 to 10 % of all fractures. The main method of surgical treatment in these fractures is transpedicular fixation. But it is not quite determined what volume of instrumentation is necessary and sufficient for different degrees of destruction of the spinal motion segments. Objective: on the mathematical model of the spine with the rib cage, to study its stress-strain state depending on the amount of destruction of the Th6 vertebra and options for the transpedicular structure. Materials and methods. A basic finite element model of the spine was created, it was supplemented with a rib cage. Using the basic model, models with a violation of the integrity of the Th6 vertebra of various degrees and different options for osteosynthesis with transpedicular structures were developed. During modeling, a vertical distributed load of 350 N was applied to the spine model, which corresponds to half of the average weight of the human body. Results. When the intact spine is loaded in the area of the Th4-Th8, the stresses on the vertebrae are distributed fairly evenly. Destruction of the Th6 body and osteosynthesis with a transpedicular construction using 4 screws on the Th5 and Th7 vertebrae leads to an increase in the stress level in the legs of the arches of the Th5 and Th7 to 22.2 and 15.4 MPa, respectively. An increase in the amount of destruction of the Th6 body when using the same method of fixation causes minimal changes in the stress values in the vertebrae of the model. An increase in the length of the transpedicular fixation on the Th4 and Th8 made it possible to dramatically reduce the stress level in all structural elements of the Th5 and Th7 vertebrae. The changes were biggest in the legs of the vertebral arches, where the stresses decreased to 3.9 and 4.1 MPa, respectively. In case of replacing vertebral body with a titanium interbody cage, the cage itself takes on the main loads, as evidenced by the high level of stresses in it — 46.0 MPa. The high level of stress in the cage is also due to its design, which is a perforated tube that provides a very small contact area with vertebral bodies with which it interacts. Conclusions. The highest stress level is determined in the legs of the arches and around the fixing screws in the Th5 and Th7 when mounting the transpedicular structure exclusively on these vertebrae. The spread of the transpedicular construction on the Th4 and Th8 allows significantly equalize the stress in the vertebrae throughout the fixation. Replacing the destroyed Th6 body with a titanium interbody cage allows equalize the stress in almost all structural elements of the Th4-Th8 vertebrae because the main load is taken on by the cage itself. On the fixing screws, the greatest stresses occur in the Th5 and Th7 when installing the transpedicular structure only on these vertebrae. Extending the length of instrumentation on the Th4 and Th8 vertebrae significantly reduces the stress level on all screws of the transpedicular construction. The amount of destruction and options for mounting the transpedicular structure have almost no impact on the level of stress in the rods
Доп.точки доступа:
Попсуйшапка, К. О.
Тесленко, С. О.
Попов, А. І.
Карпінський, М. Ю.
Яресько, О. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Дослідження напружено-деформованого стану моделі гомілки з переломом у верхній третині великогомілкової кістки при різних варіантах остеосинтезу в умовах зростаючого стискаючого навантаження на систему «імплантат — кістка» [Текст] / М. Ю. Строєв [та ін.] // Травма. - 2022. - Том 23, N 5. - С. 65-74. - Бібліогр. в кінці ст.

MeSH-главная:
ПЕРЕЛОМЫ КОСТИ -- FRACTURES, BONE (хирургия)
ПЕРЕЛОМА ИММОБИЛИЗАЦИЯ ВНУТРЕННЯЯ -- FRACTURE FIXATION, INTERNAL (использование)
ОСТЕОСИНТЕЗ, ПЛАСТИНКИ -- BONE PLATES
КОМПЬЮТЕРНОЕ МОДЕЛИРОВАНИЕ -- COMPUTER SIMULATION
Аннотация: Математичне моделювання за допомогою методу скінченних елементів дає змогу оцінити надійність системи «імплантат — кістка», виявити наявні переваги й недоліки застосовуваних методів фіксації уламків діафіза великогомілкової кістки, дозволяє вивчити динаміку процесу деформації структур кісткової тканини та фіксації металоконструкцій, що, у свою чергу, визначає вибір оптимальної металоконструкції для остеосинтезу в пацієнта з надмірною масою тіла. Мета: провести порівняльний аналіз напружено-деформованого стану моделей гомілки з переломом великогомілкової кістки у верхній третині під дією компресійного навантаження при різних варіантах остеосинтезу і залежно від маси тіла пацієнта. Матеріали та методи. Розроблена скінченно-елементна модель гомілки, яка містила великогомілкову й малогомілкову кістки та кістки стопи. У всіх з’єднаннях між елементами кістки виконано прошарок з механічними властивостями хрящової тканини. Моделювали перелом у верхній третини великогомілкової кістки й три види остеосинтезу за допомогою апарата зовнішньої фіксації, кісткової пластини й інтрамедулярного стрижня. Моделі були випробувані під дією вертикального стискаючого навантаження 700 і 1200 Н. Результати. Зміни величини напруження в кістковій тканині залежно від маси тіла пацієнта мають лінійну залежність. При цьому апарат зовнішньої фіксації та інтрамедулярний стрижень забезпечують зниження напружень у зоні перелому нижче від рівня показників для інтактної кістки. Накісткова пластина демонструє значно гірші показники рівня напружень як у зоні перелому, так і в проксимальному відділі великогомілкової кістки. У дистальному відділі найбільший рівень напружень визначається в моделі з остеосинтезом апаратом зовнішньої фіксації. Це може бути наслідком значної ваги самого апарата, яка, діючи через довгий важіль нижнього фіксуючого стрижня, чинить додаткове навантаження на дистальний кінець великогомілкової кістки. У металевих конструкціях найбільші напруження виникають в окісті. Це пов’язано з його одностороннім накладанням на кістку, що викликає додатковий згинальний момент при навантаженні кінцівки. Висновки. Найгірші показники рівня напружень у зоні перелому (від 39,5 до 67,7 МПа) і на металевій конструкції (від 292,7 до 501,7 МПа) визначено при використанні накісткової пластини. Це є дуже небезпечним, тому що наближується до показників межі міцності для нержавіючої сталі. Остеосинтез за допомогою апарата зовнішньої фіксації забезпечує досить низький рівень напружень (від 1,8 до 3,1 МПа) у зоні перелому, але недоліком є високій рівень напружень на самому апараті (від 174,6 до 299,3 МПа) і в дистальному відділі великогомілкової кістки (від 9,0 до 15,4 МПа), що пов’язано з довжиною важелів, якими є фіксуючі стрижні. Найнижчі показники напружень у всіх елементах моделі визначаються при використанні остеосинтезу інтрамедулярним стрижнем, що обумовлено центральним розташуванням основної опори по осі навантаження та короткими важелями, якими є фіксуючи гвинти. Функція залежності величини напружень в елементах моделі від ваги пацієнта є лінійною і прямо пропорційною
Mathematical modeling using the finite element method makes it possible to assess the reliability of the implant-bone system, to identify the existing advantages and disadvantages of the applied methods for fixing the fragments of the tibial diaphysis, to study the dynamics of the process of deformation of bone tissue and fixing metal structures, which, in turn, determines the choice of the optimal metal construction for osteosynthesis in an overweight patient. Objective: to conduct a comparative analysis of the stress-strain state of the lower leg models with a fracture of the tibial bone in the upper third under the influence of a compressive load with different options for osteosynthesis and depending on the patient’s weight. Materials and methods. A basic finite element model of the shin was developed, which contained the tibial and fibular bones and the bones of the foot. In all joints between the bone elements, a layer with the mechanical properties of cartilage tissue was created. A fracture in the middle third of the tibia and three types of osteosynthesis were simulated with the help of an external fixation device, a bone plate, and an intramedullary rod. All models were tested under the influence of a vertical compressive load of 700 and 1200 N. Results. Changes in the stress in bone tissue depending on the patient’s weight have a linear relationship. At the same time, the external fixation device and the intramedullary rod provide a reduction in stress values in the fracture zone below the level of indicators for an intact bone. The periosteal plate shows significantly worse stress level indicators, both in the fracture zone and in the proximal part of the tibia. In the distal part, the highest stress level is determined in the model of osteosynthesis with external fixation device. This may be a consequence of the significant weight of the apparatus itself, which, acting through the long lever of the lower fixing rod, exerts an additional load on the distal end of the tibia. In metal structures, the greatest stresses occur in the periosteum. This is due to its unilateral application to the bone, which causes an additional bending moment when the limb is loaded. Conclusions. The worst indicators of the stress level in the fracture zone (from 39.5 to 67.7 MPa) and on the metal structure (from 292.7 to 501.7 MPa) were determined when using a bone plate, which is a consequence of an additional bending moment as a result of its unilateral location. This is very dangerous as it approaches the strength limit values for stainless steel. Osteosynthesis with external fixation device provides a fairly low level of stress (from 1.8 to 3.1 MPa) in the fracture zone, but the disadvantage is a high level of stress on the device itself (from 174.6 to 299.3 MPa) and on the distal part of the tibia (from 9.0 to 15.4 MPa) that is related to the length of the levers, which are the fixing rods. The lowest stress indicators in all elements of the model are determined when using osteosynthesis with an intramedullary rod that is due to the central location of the main support along the load axis and short levers, which are fixing screws. The function of the dependence of the value of stresses in the model elements on the patient’s weight is linear and directly proportional
Доп.точки доступа:
Строєв, М. Ю.
Березка, М. І.
Григорук, В. В.
Карпінський, М. Ю.
Яресько, О. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Тематический навигатор

Статистика обращений

© Международная Ассоциация пользователей и разработчиков электронных библиотек и новых информационных технологий
(Ассоциация ЭБНИТ)