Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Главная

Упрощенный режим

Видео-инструкция

Описание

Базы данных

Периодические издания- результаты поиска

Вид поиска

Книги

Периодические издания

Область поиска

Формат представления найденных документов:
полный	информационный	краткий

Отсортировать найденные документы по:
автору	заглавию	году издания	типу документа

Поисковый запрос: <.>II=ХУ6/2019/4<.>

Общее количество найденных документов : 13
Показаны документы с 1 по 13

Нагнибедюк, М. В.
Досвід використання гідрогелевих пов’язок "Арма-гель" для лікування трофічних виразок нижніх кінцівок [Текст] / М. В. Нагнибедюк, В. В. Чопик // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 40-43

MeSH-главная:
КОНЕЧНОСТИ НИЖНЕЙ ЯЗВА -- LEG ULCER (терапия)
ПОВЯЗКИ ГИДРОКОЛЛОИДНЫЕ -- BANDAGES, HYDROCOLLOID (использование)
Аннотация: Мета роботи — визначити економічну доцільність використання гідрогелевих пов’язок «Арма‑гель» (ПП «Укртехмед») у лікуванні трофічних виразок нижніх кінцівок. Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 14 пацієнтів з хронічною венозною недостатністю і трофічними виразками нижніх кінцівок, які тривало не заживають, із застосуванням гідрогелевих пов’язок «Арма‑гель» у комплексі із загальноприйнятими методами лікування. Результати та обговорення. Встановлено, що застосування гідрогелевих пов’язок «Арма‑гель» у комплексному лікуванні трофічних виразок нижніх кінцівок є ефективним та доцільним методом місцевого лікування. Заявлені виробником технічні характеристики виробу відповідають дійсності. Забезпечення пов’язкою герметичності та вологості рани, порційності та постійного надходження активного лікувального компонента із пов’язки, запобігання вторинному інфікуванню рани, збереження постійності pH середовища в рані дає змогу активно розвиватися грануляційній тканині, що зменшує тривалість загоєння ранової поверхні. Простота у технічному використанні дає змогу в більшості випадків проводити спостереження за пацієнтами дистанційно. Пацієнти відзначили зменшення вартості лікування за рахунок зменшення кількості перев’язок, а також зменшення та відсутність больового синдрому практично з перших годин після застосування. Висновки. Використання гідрогелевих пов’язок «Арма‑гель» під час лікування пацієнтів з трофічними виразками нижніх кінцівок сприяло зменшенню терміну закриття ран у 2 — 3 рази за рахунок активізації процесу грануляції та розвитку активних грануляцій у рані. Розрахована нами економічна вигода від використання гідрогелевих пов’язок «Арма‑гель» за 1 міс показала, що вартість однієї перев’язки класичним методом становить 67 — 89 грн, вартість за 1 міс –2000 — 2500 грн, перев’язка гідрогелевими пов’язками «Арма‑гель» 1 раз на 5 днів — 70 — 75 грн. Це дає підставу стверджувати про доцільність використання гідрогелевих пов’язок у комплексному лікуванні хворих з трофічними виразками нижніх кінцівок на тлі хронічної венозної недостатності
Доп.точки доступа:
Чопик, В. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Заворот великого сальника [Текст] / Т. В. Городова-Андрєєва [та ін.] // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 73-77

MeSH-главная:
САЛЬНИК -- OMENTUM (патология, хирургия)
ХИРУРГИЧЕСКИЕ ОПЕРАЦИИ -- SURGICAL PROCEDURES, OPERATIVE (методы)
Аннотация: Ретроспективно проаналізовано медичні карти пацієнтів, які в останні 10 років перебували на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні № 2 міської клінічної лікарні № 2 м. Полтави та були прооперовані в ургентному порядку з приводу такої гострої абдомінальної патології, як заворот великого сальника. Виявлено лише два випадки, котрі виникли протягом останніх 3 років та не були пов’язані між собою. Обидва пацієнти молодого віку були доправлені в терміновому порядку до чергової за хірургічним профілем лікарні міста із клінікою гострої абдомінальної хірургічної патології. Обом хворим було проведено весь комплекс необхідних лабораторних та інструментальних досліджень. Пацієнтів неодноразово оглядала бригада у складі трьох чергових хірургів з великим досвідом роботи. Схожість з клінічною картиною гострого апендициту визначила подальшу тактику лікування. Типоспецифічність цих пацієнтів полягала у нечіткості апендикулярної симптоматики при фізикальному обстеженні. Наростання деяких виявів клінічної симптоматики за час спостереження в умовах хірургічного відділення призвело до встановлення попереднього діагнозу «гострий апендицит». Обох пацієнтів прооперовано в ургентному порядку після проведення заходів доопераційної підготовки. В операційній при детальній ревізії виявлено вторинний заворот великого сальника. Виконано фотофіксацію та вимірювання резектованих ділянок пасм сальника. Хірургічний досвід персоналу, фізикальні та додаткові методи обстеження не дають чіткої достовірної інформації про наявність завороту великого сальника. Ультразвукове дослідження при завороті сальника дає змогу лише виявити «потовщений апендикулярний відросток» чи інфільтрат у черевній порожнині, але встановити точно його складові та генез важко. При виявленні завороту великого сальника слід обов’язково провести ревізію органів черевної порожнини для заперечення хірургічної патології червоподібного відростка, тонкої і сліпої кишки, органів малого таза
Доп.точки доступа:
Городова-Андрєєва, Т. В.
Ляховський, В. І.
Кизименко, О. О.
Сидоренко, А. В.
Лях, В. М.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Застосування відео-асистованих торакальних оперативних втручань при хірургічному лікуванні туберкульозу легень та плеври [Текст] / М. С. Опанасенко [та ін.] // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 54-59

MeSH-главная:
ТУБЕРКУЛЕЗ ЛЕГКИХ -- TUBERCULOSIS, PULMONARY (хирургия)
ТУБЕРКУЛЕЗ ПЛЕВРЫ -- TUBERCULOSIS, PLEURAL (хирургия)
ТОРАКАЛЬНЫЕ ХИРУРГИЧЕСКИЕ ОПЕРАЦИИ -- THORACIC SURGICAL PROCEDURES (методы)
Аннотация: Мета роботи — представити власний досвід використання малоінвазивних відео‑асистованих торакальних оперативних втручань у пацієнтів із туберкульозом легень та плеври в період з 2008 до 2019 р. Матеріали і методи. За період з 2008 до 2019 р. виконано 169 відео‑асистованих торакальних оперативних втручань пацієнтам фтизіохірургічного профілю: атипову сегментарну резекцію — у 28 (16,6 %) випадках, типову сегментектомію — у 48 (28,4 %), лобектомію — у 48 (28,4 %), білобектомію — у 2 (1,2 %), пульмонектомію — у 4 (2,4 %), плевректомію з декортикацією легені — у 35 (20,7 %). Розподіл прооперованих хворих за формою туберкульозного процесу був таким: туберкулома — 72 (42,6 %) випадки, казеома — 4 (2,4 %), конгломеративна туберкулома — 11 (6,5 %), множинні туберкуломи — 8 (4,7 %), фіброзно‑кавернозний туберкульоз — 18 (10,6 %), інфільтративний туберкульоз з розпадом — 7 (4,1 %), солітарна каверна — 4 (2,4 %), виражені посттуберкульозні зміни — 6 (3,5 %), хронічний туберкульозний плеврит І ступеня — 31 (18,3 %), ІІ ступеня — 3 (1,8 %), хронічна туберкульозна емпієма плеври без бронхіальної нориці — 1 (0,6 %), туберкульоз, ускладнений пневмотораксом, — 4 (2,4 %). В останніх 4 пацієнтів застосовано такі відео‑асистовані торакальні оперативні втручання: в 1 (0,6 %) — коагуляцію бул, у 3 (1,8 %) — термо‑хімічний плевродез. Результати та обговорення. Середня тривалість оперативних втручань становила: при виконанні відео‑асистованих торакальних резекцій — (75,1 ± 22,3) хв, при проведенні відео‑асистованої торакальної плевректомії з декортикацією легені — (144,1 ± 45,2) хв. Середній об’єм крововтрати — (85,4 ± 1,6) та (192,4 ± 41,8) мл відповідно. Інтраопераційні ускладнення діагностовано у 5 (3 %) пацієнтів, яким виконано відео‑асистовані торакальні резекційні втручання. Висновки. Використання відео‑асистованих торакальних оперативних втручань як зручного та малотравматичного методу для лікування хворих на туберкульоз легень і плеври є ефективним
Доп.точки доступа:
Опанасенко, М. С.
Терешкович, О. В.
Конік, Б. М.
Лисенко, В. І.
Шамрай, М. Ю.
Шалагай, С. М.
Калениченко, М. І.
Леванда, Л. І.
Білоконь, С. М.
Обремська, О. К.
Ткач, Д. С.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Хіміч, С. Д.
Значення антибіотиків місцевої дії для профілактики і лікування гнійно-запальних процесів м’яких тканин та діабетичної стопи [Текст] / C. Д. Хіміч, О. В. Кателян, І. О. Малишевський // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 28-32

MeSH-главная:
ДИАБЕТИЧЕСКАЯ СТОПА -- DIABETIC FOOT (терапия)
НАГНОЕНИЕ -- SUPPURATION (профилактика и контроль)
ВОСПАЛЕНИЕ -- INFLAMMATION (профилактика и контроль)
АНТИБАКТЕРИАЛЬНЫЕ СРЕДСТВА -- ANTI-BACTERIAL AGENTS (терапевтическое применение)
Аннотация: Мета роботи — на підставі літературних даних та власних спостережень визначити можливість і доцільність застосування комбінованого антибактеріального препарату місцевої дії «Банеоцин» («Сандоз ГмбХ», Австрія) у комплексному лікуванні гнійно‑запальних процесів м’яких тканин та діабетичної стопи. Матеріали і методи. В період з 2013 до 2019 р. у клініці загальної хірургії Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова проліковано 572 хворих із гнійно‑запальними захворюваннями м’яких тканин та 120 пацієнтів з гнійно‑некротичними ускладненнями діабетичної стопи. Діагностичний і лікувальний процес проводили згідно з протоколами та за потреби доповнювали методами хірургічного і консервативного лікування. При лікуванні гнійно‑запальних процесів м’яких тканин застосовано комплексний підхід, який передбачав оперативне лікування, дренування гнійника, місцеве та загальне лікування, корекцію коморбідних станів. Для місцевого застосування спочатку широко використовували різноманітні антисептики, а антибіотики — як лікарський засіб загальної дії. Пізніше почали застосовувати антибіотики місцевої дії, зокрема «Банеоцин» (мазь та порошок), який містить два антибіотики із синергічною дією (бацитрацин та неоміцин). Результати та обговорення. На основі літературних даних та власних спостережень автори дійшли висновку про можливість застосування антибіотиків місцевої дії у вигляді порошку (іноді — у вигляді мазі) як при амбулаторному, так і при стаціонарному лікуванні. «Банеоцин» є дієвим антимікробним засобом місцевої дії, який поряд з традиційними методами лікування можна використовувати в комплексному лікуванні хворих із гнійно‑запальними захворюваннями м’яких тканин та діабетичною стопою. Висновки. Показано можливість та доцільність застосування комбінованого антибактеріального препарату «Банеоцин» при лікуванні хворих із гнійно‑запальними процесами на різних стадіях ранового процесу. Наявність двох форм (порошку і мазі) препарату є додатковою перевагою, яка дає змогу застосовувати його послідовно при лікуванні хворих, а також у комбінації з перев’язувальним матеріалом. У пацієнтів з ожирінням препарат доцільно використовувати за декілька днів до операції для боротьби з резервуарами інфекції
Доп.точки доступа:
Кателян, О. В.
Малишевський, І. О.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Малиновский, А. В.
Новый метод ненатяжной аллопластики гигантских грыж пищеводного отверстия диафрагмы [Текст] / А. В. Малиновский, Д. В. Корчевой, С. Ю. Бадион // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 50-53

MeSH-главная:
ГРЫЖА ДИАФРАГМАЛЬНАЯ -- HERNIA, DIAPHRAGMATIC (хирургия)
ПРОТЕЗЫ И ИМПЛАНТАТЫ -- PROSTHESES AND IMPLANTS (использование)
Аннотация: Цель работы — изучить первые результаты применения нового метода ненатяжной аллопластики гигантских грыж пищеводного отверстия диафрагмы. Материалы и методы. По новой методике прооперированы 6 пациентов (4 женщины и 2 мужчин). Средний возраст больных составил 62 года (52 — 70 лет). Средний индекс массы тела — 24,8 кг/м2 (16,4 — 30,8 кг/м2). Средняя площадь пищеводного отверстия диафрагмы — 33,9 см2 (18 — 60 см2). Для выполнения ненатяжной аллопластики по новому методу использован полиэстеровый имплантат с коллагеновым покрытием Symbotex (Covidien) округлой формы диаметром 9 или 12 см. Из него вырезали участок в виде равнобедренного треугольника с вырезкой на меньшей стороне для пищевода (создавая имплантат в форме сердца). Вырезали кусочек сетки прямоугольной формы. На нем выполняли поперечные насечки, прямоугольник складывали вдоль, закрывая вырезку, повторяя таким образом ее кривизну. Верхний край конструкции скрепляли четырьмя узловыми швами нитью Prolene 2‑0, которой прошивали все 3 слоя сетки, создавая «ребро жесткости». Результаты и обсуждение. Конверсий не было. Средняя продолжительность операции составила 3 ч (2,5 — 4,0 ч). Интраоперационных осложнений не было. Средняя продолжительность хиатопластики составила 35 мин (25 — 40 мин). Послеоперационных осложнений не было. При наблюдении за пациентами в течение 1 — 3 мес клиники анатомического и рефлюксного рецидива не зафиксировали. Жалоб на дисфагию не было. При рентгенологическом и эндоскопическом исследованиях признаки анатомических рецидивов и сужения пищевода не выявлены. Выводы. Новый метод, основанный на использовании облегченной полиэстеровой сетки с неадгезивным коллагеновым покрытием Symbotex (Covidien), продемонстрировал принципиальную выполнимость и удобство при гигантских грыжах пищеводного отверстия диафрагмы. Ближайшие результаты не показали анатомических рецидивов и дисфагии. Требуется дополнительный набор материала и изучение отдаленных результатов нового метода, в том числе по сравнению с существующими методами
The aim — to analyze first results of a new tension‑free mesh repair method for giant hiatal hernias. Materials and methods. Sіх patients (4 women and 2 men) with giant hiatal hernia underwent laparoscopic repair with new technique. The mean age was 62 years (52 — 70). The mean BMI was 24.8 kg/m2 (16.4 — 30.8). The average area of the hernia was 33.9 cm2 (18 — 60 cm2). Round shaped polyester mesh with collagen coating Symbotex (Covidien) measuring 9 or 12 cm was used. It was cut out of a section in the form of an equilateral triangle with a smaller side cut for the esophagus (creating a heart‑shaped implant).A separate rectangular mesh was cut out. Transverse incisions were made on it, the rectangle was folded along, closing the notch, thus repeating its curvature. The upper edge of the structure was fastened with four knot sutures with Prolene 2 — 0, which was stitched all 3 layers of the grid, creating a «stiffening rib». Results and discussion. There were no conversions. The mean duration of procedure was 3 hours (2.5 — 4). There were no intraoperative complications. The mean duration of hiatoplasty was 35 minutes (25 — 40 min). There were no postoperative complications. There were no symptoms of anatomical and reflux recurrence in a follow‑up period of 1 — 3 months. There were also no complaints of dysphagia. X‑ray image with barium and endoscopy showed no anatomical recurrence or esophageal stenosis. Conclusions. The new method of tension‑free hiatoplasty with lightweight polyester mesh with collagen coating Symbotex (Covidien) showed the basic feasibility and convenience of the esophageal giant hernias. The immediate results of the new method showed no anatomical recurrences and dysphagia. More cases collection with assessment of long‑term results and comparing with other methods are needed
Доп.точки доступа:
Корчевой, Д. В.
Бадион, С. Ю.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Орлов, А. Г.
Оптимізація хірургічної корекції акральної ішемії верхніх кінцівок [Текст] / А. Г. Орлов, О. В. Кузьменко, П. Ф. Гюльмамедов // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 68-72

MeSH-главная:
КОНЕЧНОСТЬ ВЕРХНЯЯ -- UPPER EXTREMITY (патология)
ИШЕМИЯ -- ISCHEMIA (хирургия)
Аннотация: Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування ішемії дистальних відділів верхніх кінцівок шляхом визначення показань до застосування різних методів оперативного лікування і аналізу ефективності методів хірургічного лікування ішемії дистальних відділів верхніх кінцівок. Матеріали і методи. Проведено порівняльний аналіз результатів грудної і періартеріальної симпатектомії у хворих з оклюзійними захворюваннями дистальних відділів артерій верхніх кінцівок. У період з 2001 до 2013 р. прооперовано 68 пацієнтів із хронічною ішемією дистальних відділів верхніх кінцівок. Чоловіків — 44, жінок — 24. Вік коливався від 26 до 92 років, середній вік становив 49,09 року. Результати та обговорення. У всіх хворих, які зазнали втручання на долонній артеріальній дузі, був відновлений магістральний кровотік. Дані триплексного сканування артеріальної дуги кисті та пальцевих артерій і транскутантної оксиметрії свідчать про збільшення лінійної швидкості кровотоку і зниження індексів периферичного судинного опору в усіх випадках. Лінійна швидкість кровотоку у хворих на облітерувальний тромбангіїт після виконання дигітальної періартеріальної симпатектомії в середньому збільшувалася на 64 %, у хворих з синдромом Рейно — на 100 %, у хворих на облітерувальний атеросклероз — на 135 %. Висновки. Отримані результати показали, що реваскуляризуючий ефект десимпатизації тим вище, чим більш дистально усунені симпатичні нервові волокна. Періартеріальна дигітальна симпатектомія дає виражений тривалий ефект, що дозволяє розглядати її як метод вибору під час лікування акральної ішемії кисті. Безпосереднє втручання на артеріальній дузі кисті в деяких випадках дозволяє відновити магістральний кровотік, що значно покращує результати лікування
Доп.точки доступа:
Кузьменко, О. В.
Гюльмамедов, П. Ф.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Фелештинський, Я. П.
Оптимізація хірургічного лікування пілонідальних кіст крижово-куприкової ділянки [Текст] / Я. П. Фелештинський, І. Г. Балан // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 33-39

MeSH-главная:
КРЕСТЦОВО-КОПЧИКОВАЯ ОБЛАСТЬ -- SACROCOCCYGEAL REGION (патология)
КИСТЫ -- CYSTS (хирургия)
ХИРУРГИЧЕСКИЕ ОПЕРАЦИИ -- SURGICAL PROCEDURES, OPERATIVE (методы)
Аннотация: Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування пацієнтів з пілонідальними кістами крижово‑куприкової ділянки. Матеріали і методи. Проведено хірургічне лікування 451 пацієнта з пілонідальними кістами крижово‑куприкової ділянки. Залежно від способу лікування пацієнтів розділили на дві групи: основну — 226 пацієнтів, яким проведено хірургічне лікування з використанням розробленого способу серединної резекції з внутрішніми біодеструктивними швами, котрі не потребують видалення, та порівняння — 225 пацієнтів, яким проведено хірургічне лікування традиційним способом з використанням вузлових швів, які потребують видалення, з нашкірною фіксацією. Всіх пацієнтів прооперовано під місцевим знеболюванням амбулаторно. Результати та обговорення. Термін амбулаторного лікування та загоєння післяопераційної рани був удвічі коротшим в основній групі (7 і 16 діб, 13 та 27 діб). Частота виникнення рецидиву в основній групі була значно меншою (3,1 та 10,6 %). Нагноєння післяопераційної рани частіше виявляли у групі порівняння (у 2 (0,9 %) і 9 (4,0 %) випадках). Висновки. Використання розробленого способу хірургічного лікування пілонідальних кіст крижово‑куприкової ділянки за рахунок економної резекції шкірного клаптя з патологічно зміненими тканинами, використання швів з внутрішньою фіксацією, які не створюють зовнішнього тиску на шкіру країв рани, що запобігає ішемії та порушенню мікроциркуляції, сприяє значному поліпшенню результатів хірургічного лікування пілонідальних кіст, зменшенню частоти нагноєння післяопераційної рани (до 0,1 %), частоти виникнення рецидиву захворювання (до 3,1 %) та має суттєві переваги над традиційним методом. Термін загоєння післяопераційної рани зменшився до 13 діб (у групі порівняння — 27 діб), термін амбулаторного лікування пацієнтів — до 7 діб (при застосуванні традиційного методу — 16 діб)
Доп.точки доступа:
Балан, І. Г.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Особливості діагностики торакоабдомінальних поранень на другому рівні медичного забезбечення в умовах проведення операції об’єднаних сил на сході України [Текст] / Я. Л. Заруцький [та ін.] // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 7-10

MeSH-главная:
ГРУДНОЙ КЛЕТКИ ТРАВМЫ -- THORACIC INJURIES
БРЮШНОЙ ПОЛОСТИ ТРАВМЫ -- ABDOMINAL INJURIES (диагностика)
ВОЕННОСЛУЖАЩИЕ -- MILITARY PERSONNEL
ЛОКАЛЬНЫЕ ВОЙНЫ И КОНФЛИКТЫ -- LOCAL WARS AND CONFLICTS
Аннотация: Мета роботи — визначити послідовність та обсяг діагностичних заходів у постраждалих з торакоабдомінальними пораненнями при надходженні на етапи медичної евакуації ІІ рівня медичного забезпечення залежно від тяжкості травми. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 123 постраждалих з вогнепальними торакоабдомінальними пораненнями, отриманими під час проведення операції об’єднаних сил (антитерористичної операції) на Сході України. Постраждалих розподілили на дві групи: основну (n = 71), в якій діагностична тактика залежала від тяжкості травми за анатомо‑функціональною шкалою AdTS, і порівняння (n = 52), в якій діагностична тактика залежала від емпіричної оцінки тяжкості травми. Групи за середнім віком і тяжкістю травми були порівнянними. Використовували клінічні методи діагностики, рентгенографію грудної клітки, живота, хребта, таза і пошкоджених кінцівок, ультрасонографію за FAST‑протоколом, торакопункцію/торакоцентез, лапароцентез з діагностичним перитоніальним лаважем. Результати та обговорення. Впровадження в доопераційний діагностичний алгоритм у постраждалих з торакоабдомінальними пораненнями ультрасонографії за FAST‑протоколом дало змогу скоротити час доопераційної діагностики (на 12,2 хв), кількість невиправданих лапаротомій та з високою чутливістю діагностувати маркери ушкоджень органів грудної (98,4 %) та черевної (93,8 %) порожнини. Висновки. Ультрасонографія за FAST‑протоколом є неінвазивним швидки м (3 — 4 хв) методом діагностики торакального та абдомінального компонентів травми з чутливістю щодо виявлення маркерів ушкодження внутрішніх органів 93,8 і 98,4 % відповідно. Застосування FAST‑протоколу дало змогу скоротити час доопераційної діагностики у тяжких та вкрай тяжких постраждалих з торакоабдомінальними пораненнями в 1,4 разу. Диференційна діагностична тактика залежно від тяжкості травми в поєднанні із використанням FAST‑протоколу дала змогу зменшити кількість діагностичних помилок на 19,1 %
Доп.точки доступа:
Заруцький, Я. Л.
Савицький, О. Ф.
Олійник, Ю. М.
Гончарук, В. С.
Ткаченко, А. Є.
Форостяний, П. П.
Вовк, М. С.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Особливості морфології грануляційної тканини лапаротомної рани при використанні різних видів швів [Текст] / В. В. Власов [та ін.] // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 44-49

MeSH-главная:
ЛАПАРОТОМИЯ -- LAPAROTOMY
ШОВ, ТЕХНИКА НАЛОЖЕНИЯ -- SUTURE TECHNIQUES (использование)
ГРАНУЛЯЦИОННАЯ ТКАНЬ -- GRANULATION TISSUE
Аннотация: Мета роботи — дослідити в експерименті морфологічні особливості грануляційної тканини лапаротомної рани при зашиванні останньої простими вузловими та безперервним обвивним швом. Матеріали і методи. Експеримент виконано на 108 щурах, яким проведено серединну лапаротомію. Першій групі тварин (n = 54) краї м’язово‑апоневротичного шару передньої черевної стінки з’єднано простими швами, другій групі (n = 54) — безперервним обвивним. Забір біологічного матеріалу проводили в 1‑шу, на 7‑му та 14‑ту добу після оперативного втручання шляхом висічення м’язово‑апоневротичного шару передньої черевної стінки разом зі шкірою. Результати та обговорення. В 1‑шу добу дослідження у першій групі в грануляційній тканині статистично значущо переважали лімфоїдні клітини та нейтрофіли, різниця між їх кількістю була статистично незначущою. У другій групі відзначено статистично значущо більшу частку лише лімфоїдних клітин. На 7‑му та 14‑ту добу спостереження в обох групах у грануляційній тканині статистично значущо переважали фібробласти. В 1‑шу добу після виконання операції в обох групах спостерігали фібрин у вигляді сітки, а у другій групі — також крововиливи. Морфологія грануляційної тканини лапаротомної рани на 14‑ту добу спостереження не відрізнялася в групах, за винятком того, що в другій групі статистично значущо був більшим питомий об’єм колагенових волокон. Висновки. Використання безперервного обвивного шва на відміну від простого вузлового спричиняє статистично значуще переважання у грануляційній тканині лапаротомної рани фібробластів, лімфоїдних та плазматичних клітин, збільшення питомого об’єму колагенових волокон, а також зменшення частки макрофагів, особливо на 14‑ту добу спостереження, що свідчить про порівняно швидке дозрівання грануляційної тканини
Доп.точки доступа:
Власов, В. В.
Морар, І. К.
Давиденко, І. С.
Бодяка, В. Ю.
Походун, К. А.

Свободных экз. нет

Найти похожие

10.

Профілактика розвитку інфекції ділянки троакарної рани у хворих з ожирінням І-ІІ ступеня після лапароскопічної холецистектомії з приводу гострого деструктивного холециститу [Текст] / Р. В. Бондарєв [та ін.] // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 16-20

MeSH-главная:
ХОЛЕЦИСТИТ ОСТРЫЙ -- CHOLECYSTITIS, ACUTE (хирургия)
ОЖИРЕНИЕ -- OBESITY
ХОЛЕЦИСТЭКТОМИЯ ЛАПАРОСКОПИЧЕСКАЯ -- CHOLECYSTECTOMY, LAPAROSCOPIC
ХИРУРГИЧЕСКАЯ РАНЕВАЯ ИНФЕКЦИЯ -- SURGICAL WOUND INFECTION (профилактика и контроль)
Аннотация: Мета роботи — оцінити частоту виникнення інфекції ділянки троакарної рани після лапароскопічної холецистектомії з терапією бактеріофагами та без такої з приводу гострого деструктивного холециститу у хворих з ожирінням I — II ступеня. Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 96 пацієнтів з ожирінням I — II ступеня віком від 37 до 67 років. Усім пацієнтам виконано лапароскопічну холецистектомію з приводу гострого деструктивного холециститу. Індекс маси тіла в середньому становив (35,04 ± 0,2) кг/м2. У групі порівняння (n = 42) після вилучення жовчного міхура санацію троакарної субксифоїдальної рани здійснювали розчином 0,02 % декаметоксину у фізіологічному розчині (розчин «Декасану»). В основній групі (n = 54) субксифоїдальну рану зрошували бактеріофагами («Секстафаг», «Інтест‑бактеріофаг», коліпротейний, а також їх комбінація). Бактеріофаги застосовували в комплексі з антибактеріальною терапією. Визначали якісний та кількісний склад мікробної флори вмісту жовчного міхура і перитонеального ексудату, чутливість мікроорганізмів до антибіотиків та бактеріофагів. Результати лікування оцінювали за характером і частотою інфекції ділянки троакарної рани. Результати та обговорення. Інфільтрат і/або серому троакарної рани в групі порівняння спостерігали в 1 (2,4 %) хворого, в основній групі — у 2 (3,7 %). Нагноєння троакарної рани відзначено лише в групі порівняння (2 (4,8 %) випадки). Вивчено характер мікробної флори жовчі та ексудату черевної порожнини, її кількість, чутливість мікроорганізмів до антибіотиків і бактеріофагів. У хворих із гангренозною формою холециститу та місцевим гнійним перитонітом переважали мікробні асоціації (65,9 %), виявлено штами Pseudomonas aeruginosa, Candida, анаеробної флори. У хворих із флегмонозною формою холециститу чутливість кишкової палички, стафілококів, стрептококів, протею та клебсієли до «Секстафагу» становила 76,9 — 100,0 %. Висновки. Застосування терапії бактеріофагами при лапароскопічній холецистектомії з приводу гострого деструктивного холециститу сприяло зниженню в післяопераційний період частоти виникнення інфекції ділянки троакарної рани з 8,5 до 2,4 %
Доп.точки доступа:
Бондарєв, Р. В.
Сопко, О. І.
Козубович, P. M.
Іванцок, В. М.
Бондарєва, О. О.

Свободных экз. нет

Найти похожие

11.

Белянский, Л. С.
Хирургическое лечение больных с дуоденальными свищами и повреждениями двенадцатиперстной кишки [Текст] / Л. С. Белянский, А. Р. Бекмурадов // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 11-15

MeSH-главная:
ДВЕНАДЦАТИПЕРСТНАЯ КИШКА -- DUODENUM (повреждения, хирургия)
ПИЩЕВАРИТЕЛЬНОЙ СИСТЕМЫ СВИЩИ -- DIGESTIVE SYSTEM FISTULA (хирургия)
ПИЩЕВАРИТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА, ХИРУРГИЧЕСКИЕ ОПЕРАЦИИ -- DIGESTIVE SYSTEM SURGICAL PROCEDURES (методы)
Аннотация: Цель работы — улучшить результаты лечения пациентов с наружными свищами и забрюшинными повреждениями двенадцатиперстной кишки путем выбора оптимальной хирургической методики и определения наиболее эффективного лечения свищей двенадцатиперстной кишки разной этиологии. Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 29 больных (19 мужчин и 10 женщин) в возрасте от 24 до 72 лет, с 2002 по 2016 г. с наружными несформированными высокодебитными полными свищами двенадцатиперстной кишки. У 6 больных было проведено неотложное хирургическое вмешательство по срочным показаниям (I группа). У 9 больных с повреждением II‑Б части двенадцатиперстной кишки был сформирован позадиободочный поперечный гастроэнтероанастомоз на длинной петле по Ру с выключением двенадцатиперстной кишки (II группа). У 8 больных с ятрогенным повреждением забрюшинной нисходящей (II‑A и II‑Б) части двенадцатиперстной кишки и забрюшинной флегмоны операции проведены в несколько этапов (III группа). У 2 больных с повреждением III (нижнегоризонтальной) ветви двенадцатиперстной кишки была выполнена резекция нижнегоризонтальной ветви двенадцатиперстной кишки с формированием дуоденоеюноанастомоза на стомированной петле тощей кишки. У 2 больных с аортодуоденальными фистулами после окончания сосудистого этапа операции осуществили резекцию нижнегоризонтальной ветви двенадцатиперстной кишки с формированием дуоденоеюноанастомоза впереди корня брыжейки (IV группа). Результаты и обсуждение. Оптимальным методом лечения наружных свищей двенадцатиперстной кишки считаем выполнение раннего оперативного вмешательства с формированием позадиободочного поперечного гастроэнтероанастомоза по предложенной методике с отключением двенадцатиперстной кишки, что способствует сокращению сроков лечения свища и ранней реабилитации больных. Выполнение наружного дренирования холедоха считаем обязательным этапом хирургического лечения наружных свищей двенадцатиперстной кишки, развившихся в результате панкреонекроза или ятрогенного повреждения при проведении эндоскопической ретроградной папиллосфинктеротомии. Обязательным условием адекватного ведения больных в послеоперационный период считаем обеспечение раннего энтерального зондового питания. Выводы. Активная хирургическая тактика с ранним хирургическим вмешательством препятствует развитию гнойно‑септических осложнений и электролитных нарушений, особенно при повреждениях забрюшинной части двенадцатиперстной кишки. Индивидуальный подход к выбору методики выключения из пассажа двенадцатиперстной кишки на короткой монопетле или длинной петле по Ру позволяет обеспечить снижение дебита поврежденной кишки и снизить возможность фатальных послеоперационных осложнений
Доп.точки доступа:
Бекмурадов, А. Р.

Свободных экз. нет

Найти похожие

12.

Эффективность новой бариатрической операции при лечении пациентов с сахарным диабетом 2 типа [Текст] / В. В. Грубник [и др.] // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 21-27

MeSH-главная:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 (патофизиология)
ОЖИРЕНИЕ ПАТОЛОГИЧЕСКОЕ -- OBESITY, MORBID (хирургия)
БАРИАТРИЧЕСКАЯ ХИРУРГИЯ -- BARIATRIC SURGERY (использование)
Аннотация: Цель работы — сравнить эффективность билиопанкреатического шунтирования по Санторо и новой бариатрической операции (рукавной гастрэктомией с одним гастроилеальным анастомозом) при лечении пациентов с сахарным диабетом 2 типа и морбидным ожирением. Материалы и методы. В период с 2013 по 2018 г. проведено ретроспективное когортное исследование с участием 32 пациентов (21 женщины и 11 мужчин) с морбидным ожирением и сахарным диабетом 2 типа, которым были выполнены бариатрические операции (билиопанкреатическое шунтирование по Санторо (первая группа) и рукавная гастрэктомия с одним гастроилеальным анастомозом (вторая группа)). Критерии исключения из исследования: наличие в анамнезе бариатрических операций, верхнесрединных лапаротомий, тяжелых сопутствующих заболеваний (ASA III — IV), психологической нестабильности. Возраст пациентов — от 25 до 65 лет (средний возраст — 42,6 года). Средняя дооперационная маса тела — 107,5 кг (92,0 — 189,5 кг), средний индекс массы тела — 41,2 кг/м2 (36,7 — 65,0 кг/м2), средняя избыточная маса тела — 50,8 кг (28 — 106 кг). Средняя продолжительность метаболического заболевания до операции — 7,5 года (3 — 21 год). Только 2 пациента контролировали болезнь с помощью соблюдения диеты, 15 — получали пероральные сахароснижающие препараты, еще 15 — инсулин. Результаты и обсуждение. Длительность лапароскопических бариатрических операций составляла от 92 до 180 мин. Средняя длительность операции билиопанкреатического шунтирования по Санторо была значительно больше, чем рукавной гастрэктомии с одним гастроилеальным анастомозом ((158 ± 28) и (112 ± 16 мин) соответственно (р 0,05)). В обеих группах не отмечено серьезных интраоперационных осложнений или смертности. Средняя длительность нахождения пациента в стационаре составила 7,2 дня (от 6 до 9 дней) в первой группе и 5,6 дня (от 5 до 8 дней) — во второй (р 0,05). Период наблюдения за пациентами составлял от 6 до 48 мес. Липидный профиль значительно улучшился в обеих группах. В первый год после операции у 90 % пациентов отмечено нормальное содержание общего холестерина, у 85 % — нормальный уровень триглицеридов. Гипертоническая болезнь вылечена у 13 пациентов и улучшилась — у 2. Не было статистически значимых различий в нормализации сопутствующих заболеваний между группами. Выводы. Бариатрическая операция Санторо и рукавная гастрэктомия с одним гастроилеальным анастомозом одинаково влияют на избыточную массу тела, метаболические нарушения, а также частоту осложнений. Рукавная гастрэктомия с одним гастроилеальным анастомозом является эффективной и щадящей хирургической операцией для лечения пациентов с патологическим ожирением и сахарным диабетом 2 типа
The aim — to compare the efficacy of Santoro biliopancreatic shunting with a new bariatric operation: sleeve gastrectomy with one gastroileal anastomosis in the treatment of patients with type 2 diabetes mellitus, and with morbid obesity. Materials and methods. А retrospective cohort study enrolled 32 patients (21 women and 11 men) with morbid obesity and type 2 diabetes who underwent bariatric surgery (Santoro biliopancreatic bypass surgery (first group) and sleeve gastrectomy with one gastroileal anastomosis (second group)) was conducted from 2013 to 2018. Exclusion criteria included the presence of previous bariatric surgeries, previous upper middle laparotomy, severe concomitant diseases (ASA III — IV), and the presence of psychological instability. Patients’ age ranged from 25 to 65 years (mean age 42.6 years). Average preoperative body weight — 107.5 kg (92.0 — 189.5 kg), average body mass index — 41.2 kg/m2 (36.7 — 65.0 kg/m2), average excess body weight — 50, 8 kg (28 — 106 kg). The average duration of metabolic disease before surgery was 7.5 years (3 — 21 years). Only 2 patients monitored the disease with diet, 15 received oral hypoglycemic medications, and 15 received insulin. Results and discussion. The duration of laparoscopic bariatric surgery ranged from 92 to 180 minutes. The average duration of Santoro biliopancreatic shunting surgery was significantly longer than the operations of sleeve gastrectomy with one gastroileal anastomosis (158 ± 28 minutes compared with 112 ± 16 minutes (p 0.05)). There were no serious intraoperative complications or mortality in both groups of patients. The average length of stay in the hospital was 7.2 days (6 to 9 days) in the first group and 5.6 days (5 to 8 days) in the second (p 0.05). The follow‑up period was 6 to 48 months. The lipid profile improved significantly in both groups. In the first year after surgery, 90 % of patients had normal cholesterol, 85 % had normal triglycerides. Arterial hypertension was cured in 13 patients, improved — in 2. There were no statistically significant differences in the normalization of comorbidities between groups. Conclusions. Santoro bariatric surgery, as well as sleeve gastrectomy with one gastroileal anastomosis, have the same effect on overweight, metabolic disturbances, and the frequency of complications. At the same time, sleeve gastrectomy with one gastroileal anastomosis is an effective and gentle surgical operation for the treatment of patients with morbid obesity and type 2 diabetes
Доп.точки доступа:
Грубник, В. В.
Ильяшенко, В. В.
Усенок, С. А.
Медведев, О. В.
Воротынцева, К. О.

Свободных экз. нет

Найти похожие

13.

Эхинококкоз печени: какому методу лечения следует отдать предпочтение? [Текст] / А. М. Тищенко [и др.] // Хірургія України. - 2019. - N 4. - С. 60-67

MeSH-главная:
ЭХИНОКОККОЗ ПЕЧЕНИ -- ECHINOCOCCOSIS, HEPATIC (хирургия)
Аннотация: Цель работы — определить роль и эффективность разных способов хирургического лечения эхинококкоза печени в зависимости от типа эхинококковых кист, их локализации и размера. Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения в клинике Института общей и неотложной хирургии имени В. Т. Зайцева НАМН Украины в период с 2008 по 2018 г. 56 больных с эхинококкозом печени. Среди них мужчин было 42,9 %, женщин — 57,1 %. Средний возраст пациентов составил (48,0 ± 2,3) года. Стандартный алгоритм исследования, кроме рутинных лабораторных и инструментальных исследований, предусматривал обязательное выполнение компьютерной томографии с контрастным усилением и выявление антител к эхинококку в сыворотке крови. Кисты типа CL диагностированы у 3 (5,4 %) больных, типа CE1 — у 27 (48,2 %), типа СЕ2 — у 10 (17,9 %), типа СЕ3 — у 12 (21,4 %), типа СЕ4 и СЕ5 — у 4 (7,2 %). Пациентам были выполнены разные оперативные вмешательства в зависимости от типа эхинококковой кисты. Методика PAIR применена у 3 (5,4 %) больных, PAIRD — у 7 (12,5 %). Эхинококкэктомия выполнена у 17 (30,4 %) пациентов, в частности в открытом варианте — у 8 (14,3 %), в лапароскопическом — у 9 (16,1 %), перицистэктомия — у 19 (33,8 %), в частности в открытом варианте — у 16 (28,4 %), с использованием лапароскопического доступа — у 3 (5,4 %). Еще в 10 (17,9 %) наблюдениях проведены разные по объему резекции печени (от сегментэктомии до гемигепатэктомии). Результаты и обсуждение. Желчеистечение по дренажам брюшной полости отмечено в 7 (12,5 %) наблюдениях, аллергические реакции разной степени выраженности — в 3 (5,6 %), рецидив — в 2 (4,0 %). Случаев летального исхода не было. Выводы. Отсутствие единой хирургической тактики при эхинококкозе печени требует использования индивидуального подхода. Выбор метода лечения зависит от локализации и размера кисты, стадии развития паразита. Послеоперационная терапия альбендазолом (мебендазолом) при наличии живого паразита обязательна. В случае неживого паразита (кисты типа СЕ4 — СЕ5) целесообразно использовать выжидательную тактику
The aim — to determine the role and effectiveness of various surgical treatment methods for liver echinococcosis, depending on the type of echinococcal cyst, its location and size. Materials and methods. A treatment results analysis of 56 patients with liver echinococcosis who were treated in the clinic from 2008 to 2018 was performed. There were 42.9 % of men and 57.1 % of women. The mean age of the patients was 48 ± 2.3 years. The standard examination algorithm included mandatory contrast enhanced CT and the detection of antibodies to echinococcus in blood serum in addition to routine laboratory and instrumental tests. CL type of cysts were detected in 3 patients (5.4 %), type CE1 in 27 patients (48.2 %), type CE2 in 10 cases (17.9 %), type CE3 in 12 cases (21.4 %), type CE4 — 5 — in 4 patients (7.2 %). Patients underwent various surgical interventions, depending on the type of echinococcal cyst. PAIR was used in 3 patients (5.4 %), PAIRD was used in 7 patients (12.5 %). Echinococcectomy was performed in 17 patients (30.4 %) The open approach was performed in 8 patients (14.3 %), and laparoscopic approach — in 9 cases (16.1 %). Pericystectomy was performed in 19 patients (33.8 %)/The open approach was used in 16 cases (28.4 %), and laparoscopic approach — in 3 cases (5.4 %). In another 10 cases (17.9 %), liver resections varying from segmentectomy to hemihepatectomy were performed. Results and discussion.Bile leakage via the drainages of the abdominal cavity was observed in 7 cases (12.5 %). Allergic reactions of varying severity were observed in 3 cases (5.6 %). The recurrence of decease was noted in 2 patients (4 %). There was no lethality in this group of patients. Conclusions. The absence of a unified surgical tactics for liver echinococcosis requires the use of an individualized approach. The choice of treatment method depends on the location and size of the cyst, the stage of parasite development. Postoperative therapy with albendazole (mebendazole) in the presence of a live parasite is required. In the presence of a non‑living parasite (cysts of type CE4 — CE5) it is advisable to use observant tactics
Доп.точки доступа:
Тищенко, А. М.
Мушенко, Е. В.
Смачило, P. M.
Бровкин, В. Ю.
Иваненко, О. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Тематический навигатор

Статистика обращений

© Международная Ассоциация пользователей и разработчиков электронных библиотек и новых информационных технологий
(Ассоциация ЭБНИТ)