Бібліотека Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова

Главная

Упрощенный режим

Видео-инструкция

Описание

Базы данных

Периодические издания- результаты поиска

Вид поиска

Книги

Периодические издания

Область поиска

в найденном

Найдено в других БД:

Книги (336)

Библиотечные издания (1)

Краеведение (24)

Редкие издания (189)

Формат представления найденных документов:
полный	информационный	краткий

Отсортировать найденные документы по:
автору	заглавию	году издания	типу документа

Поисковый запрос: <.>DP=202401$<.>

Общее количество найденных документов : 239
Показаны документы с 1 по 10

1-10 11-20 21-30 31-40 41-50 51-60

Гаморак, Г. П.
Зміни колонізаційної резистентності та складу мікрофлори порожнини товстої кишки білих щурів при пероральному введенні кальцію ацетилацетонату [Текст] = Changes in colonization resistance and composition of the microflora of the colon cavity of white rats with oral administration of calcium acetylacetonate / Г. П. Гаморак // Вісник Вінницького нац. мед. ун-ту. - 2023. - Т. 27, № 4. - С. 544-547. - Бібліогр.: в кінці ст.

MeSH-главная:
МОДЕЛИ НА ЖИВОТНЫХ -- MODELS, ANIMAL
ТОЛСТАЯ КИШКА -- INTESTINE, LARGE (действие лекарственных препаратов)
КАЛЬЦИЙ -- CALCIUM (фармакокинетика)
ВВЕДЕНИЕ ЛЕКАРСТВ ПЕРОРАЛЬНОЕ -- ADMINISTRATION, ORAL
МИКРОБИОТА -- MICROBIOTA (действие лекарственных препаратов)
Аннотация: Мета дослідження – експериментально виявити вплив ацетилацетонату кальцію у дозі 250 мг/кг на колонізаційну резистентність та на зміни у складі мікрофлори порожнини товстої кишки білих щурів через 8 годин з моменту його одноразового введення безпосередньо в шлунок. Експеримент проведений на 34 безпородних білих щурах масою 200-220 г, поділених на дві групи. Групі контролю введення ацетилацетонату кальцію не проводили. Застосовано мікробіологічний метод дослідження. Виявлено, що ацетилацетонат кальцію у дозі 250 мг/кг призводить не тільки до змін якісного складу мікробіоти вмісту порожнини товстої кишки, а й до суттєвих змін кількісного складу та глибоких змін у взаємовідносинах представників головної мікробіоти, а також таксонів додаткової і залишкової мікрофлори. Так, при цьому суттєво знижується популяційний рівень (у 2,25 рази, на 4 порядки) найбільш фізіологічно корисних бактерій роду Bifidobacterium, бактерій роду Lactobacillus (на 57,4%), Bacteroides (на 21,5%), Escherichia (на 40,5%). Вказана вище доза ацетилацетонату кальцію сприяє елімінації із порожнини товстої кишки представників головної мікробіоти – бактерій роду Eubacterium, Peptostreptococcus, Enterococcus, а також транзиторних стрептобактерій, які проявляють значну антагоністичну активність щодо патогенних та умовнопатогенних ентеробактерій, стафілококів та інших. Одержані дані засвідчують необхідність досліджень, направлених на пошук і підбір засобів, які мають деконтамінувальну та регулювальну дію на якісний склад мікробіоти порожнини товстої кишки після перорального потрапляння ацетилацетонату кальцію
The purpose of the study is to experimentally reveal the effect of calcium acetylacetonate at a dose of 250 mg/kg on colonization resistance and on changes in the composition of the microflora of the colon cavity of white rats 8 hours after its single administration directly into the stomach. The experiment was conducted on 34 outbred white rats weighing 200-220 g, divided into two groups. The control group was not administered calcium acetylacetonate. The microbiological research method is applied. It was found that alcium acetylacetonate at a dose of 250 mg/kg leads not only to changes in the qualitative composition of the microbiota of the contents of the colon cavity, but also to significant changes in the quantitative composition and deep changes in the relationships between the representatives of the main microbiota, as well as taxa of additional and residual microflora. Thus, the population level of the most physiologically useful bacteria of the genus Bifidobacterium, bacteria of the genus Lactobacillus (by 57.4%), Bacteroides (by 21.5%), Escherichia (by 40.5%). The above dose of calcium acetylacetonate contributes to the elimination from the colon cavity of representatives of the main microbiota – bacteria of the genera Eubacterium, Peptostreptococcus, Enterococcus, as well as transient streptobacteria, which exhibit significant antagonistic activity against pathogenic and opportunistic enterobacteria, staphylococci, and others. Based on the obtained data, there is a need for research aimed at the search and selection of agents that have a decontaminating and regulatory effect on the qualitative composition of the microbiota of the colon cavity after oral ingestion of calcium acetylacetonate
Свободных экз. нет

Найти похожие

Авраменко, Я. М.
Сучасні погляди на роль прозапального цитокіну IL-26 в розвитку та клінічному перебігу бронхіальної астми в поєднанні з ожирінням і стратегія лікування [Текст] = Current Views on the Role of the Pro-Inflammatory Cytokine IL-26 in the Development and Clinical Course of Bronchial Asthma Associated with Obesity and Treatment Strategy / Я. М. Авраменко, І. П. Кайдашев // Астма та алергія. - 2023. - № 4. - С. 74-82. - Бібліогр.: в кінці ст.

MeSH-главная:
ОБЗОР -- REVIEW
АСТМА БРОНХИАЛЬНАЯ -- ASTHMA (диагностика, метаболизм, патофизиология, терапия, этиология)
ОЖИРЕНИЕ -- OBESITY (метаболизм, профилактика и контроль, терапия, этиология)
ИНТЕРЛЕЙКИН-10 -- INTERLEUKIN-10 (анализ, диагностическое применение)
ГЕНЕТИЧЕСКИЕ МАРКЕРЫ -- GENETIC MARKERS
ФЕНОТИП -- PHENOTYPE
Аннотация: В Україні та світі одночасно зростає захворюваність на бронхіальну астму (БА) та ожиріння серед дитячого і дорослого населення, що є серйозною проблемою громадського здоров’я та менеджменту охорони здоров’я. Сучасні дослідження пов’язують патогенетично обидва захворювання. Мета роботи: проаналізувати патогенетичний взаємозв’язок між БА та ожирінням, сформулювати клінічне розуміння, патофізіологію фенотипів астми та ожиріння, вплив та ефективність стратегій лікування ожиріння та його поєднання з БА. Матеріали та методи. Аналітичний огляд наукових публікацій за темою виконаний з використанням баз наукових бібліотек, пошукових систем Google Scholar, Pub Med, Science Direct, та ін. Результати. На сьогодні запропоновані різні гіпотези для пояснення зв’язку між ожирінням і астмою, такі як загальна генетична схильність, порушення розвитку організму, змінена механіка дихання, наявність системного запального процесу та підвищена поширеність супутніх захворювань у цієї когорти пацієнтів. Пацієнти з ожирінням і БА мають більше симптомів, тяжчий перебіг БА, недостатню ефективність стандартного лікування, прогресивне погіршення якості життя. Незважаючи на більш ніж десятиріччя досліджень зв’язку цих захворювань, точні механізми, які лежать в основі взаємодії ожиріння з астмою, залишаються до кінця нез’ясованими та потребують подальшого вивчення. Розуміння механізму зв’язку між ожирінням і астмою може призвести до розробки нових ефективних терапевтичних стратегій для лікування цієї чутливої групи населення. Висновки. Поширеність захворювання, економічні витрати на лікування та його малоєфективність потребують подальших наукових досліджень в даному напрямку. Необхідно визначити роль нових біомаркерів, в тому числі IL-26, в розвитку та клінічному перебігу БА в поєднанні з ожирінням й підвищити ефективність лікування таких хворих
In Ukraine and the world, the incidence of bronchial asthma (BA) and obesity among children and adults is simultaneously increasing, which is a serious problem of public health and health care management. Modern research links both diseases. The aim: To analyze the pathogenetic relationship between BA and obesity, to formulate a clinical understanding, the pathophysiology of asthma and obesity phenotypes, the impact and effectiveness of strategies for the treatment of obesity and obesity in combination with BA Materials and methods. Analytical review of scientific publications by topic was performed using the databases of scientific libraries, search engines Google Scholar, Pub Med, Science Direct, etc. Results. To date, various hypotheses have been proposed to explain the association between obesity and asthma, such as a general genetic predisposition, impaired body development, altered respiratory mechanics, the presence of a systemic inflammatory process, and an increased prevalence of comorbidities in this cohort of patients. Patients with obesity and BA have more symptoms, a more severe course of BA, insufficient effectiveness of standard treatment, progressive deterioration of the quality of life. Despite more than a decade of research into the association between these diseases, the exact mechanisms underlying the interaction between obesity and asthma remain largely unclear and require further study. Understanding the mechanism of the association between obesity and asthma may lead to the development of new effective therapeutic strategies for the treatment of this sensitive population. Conclusions. The prevalence of the disease, the economic costs of treatment and its ineffectiveness require further scientific research in this direction. It is necessary to determine the role of new biomarkers, including IL-26, in the development and clinical course of BA in combination with obesity and to improve the effectiveness of treatment of such patients
Доп.точки доступа:
Кайдашев, І. П.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Курченко, А. І.
Харчова алергія. Сучасний погляд на діагностику та лікування [Текст] = Food Allergy. Modern View of Diagnosis and Treatment / А. І. Курченко, Л. І. Романюк, А. Р. Левченко // Астма та алергія. - 2023. - № 4. - С. 65-73. - Бібліогр.: в кінці ст.

Рубрики: Омализумаб (Ксолар)--тер прим

MeSH-главная:
ОБЗОР -- REVIEW
ПИЩЕВАЯ ГИПЕРСЕНСИБИЛИЗАЦИЯ -- FOOD HYPERSENSITIVITY (диагностика, патофизиология, профилактика и контроль, терапия, эпидемиология, этиология)
КИШЕЧНИК -- INTESTINES (микробиология)
ГИСТАМИНА H2 АНТАГОНИСТЫ -- HISTAMINE H2 ANTAGONISTS (анализ, терапевтическое применение, фармакология)
ПРОБИОТИКИ -- PROBIOTICS (анализ, терапевтическое применение, фармакология)
АНТИТЕЛА МОНОКЛОНАЛЬНЫЕ -- ANTIBODIES, MONOCLONAL (анализ, терапевтическое применение, фармакология)
Аннотация: Харчова алергія є актуальною проблемою охорони здоров’я. З 1990-х років захворюваність на харчову алергію зростає. В статті надані основні фактори, що сприяють виникненню харчової алергії: гігієнічна гіпотеза; ефект сиблінгів; теорія подвійного впливу алергену та ін. Мікробіом кишечника відіграє певну роль у патогенезі та перебігу харчової алергії. Пацієнти з харчовою алергією мають відмінні кишкові мікробіоми порівняно зі здоровими людьми з контролю. Розвитку харчової алергії передує дисбаланс мікробної екосистеми кишечника. Дієта, пробіотики, пребіотики, симбіотики та перенесення фекальної мікробіоти є потенційними мікробними терапевтичними засобами для профілактики та лікування харчової алергії. Розглядаються захворювання та синдроми, асоційовані з харчовою алергією. Надаються основні методи діагностики харчової алергії: шкірні прик-тести, лабораторні сироваткові тести, оральний провокаційний тест. Обговорюється зміна уявлень щодо лікування харчової алергії: лікування харчової алергії різними методами специфічної імунотерапії замість уникання алергенних продуктів. FDA вже затвердила використання оральної імунотерапії алергії на арахіс за допомогою алергену AR101 Ііалфорзія. В статті також наводяться можливості застосування основних фармаконрснаратів для медикаментозного лікування харчової алергії, зокрема омалізумабу. Пацієнти з харчовою алергією повинні завжди мати при собі ін’єкційний пристрій з епінефрином, що є основою фармакотерапії при анафілаксії
Food allergy is an urgent health care problem. The incidence of food allergies has been increasing since the 1990s. The main factors contributing to the emergence of food allergies are presented: the hygienic hypothesis; sibling effect; the theory of double allergen exposure, etc. The gut microbiome plays a role in the pathogenesis and the course of food allergy. Patients with food allergy have distinct gut microbiomes compared to healthy controls. The development of food allergy is preceded by an imbalance of the intestinal microbial ecosystem. Diet, probiotics, prebiotics, symbiotics, and faecal microbiota transfer are potential microbial therapeutics for the prevention and treatment of food allergy. Diseases and syndromes associated with food allergy are considered. Diseases and syndromes associated with food allergy are considered. The main methods of food allergy diagnosis are provided: skin prick tests, laboratory serum tests, oral provocation test. Changing perceptions about the treatment of food allergies: treating food allergies with different methods of specific immunotherapy instead of avoiding allergenic foods. The FDA has already approved the oral immunotherapy treatment of peanut allergy with Palforzia AR101 allergen. The article lists the main drugs for medical treatment of food allergies, in particular omalizum- ab. Patients with food allergies should always carry an epinephrine injection device, which is the mainstay of pharmacotherapy for anaphylaxis
Доп.точки доступа:
Романюк, Л. І.
Левченко, А. Р.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Войницька, О. М.
Індивідуальна анатомічна мінливість кутових параметрів тім’яних кісток склепіння черепа людини зрілого віку [Текст] = Individual anatomical variability of the angular parameters of the parietal bones of the cranial vault in mature person / О. М. Войницька, О. Ю. Вовк, І. В. Пеканова // Вісник Вінницького нац. мед. ун-ту. - 2023. - Т. 27, № 4. - С. 558-562. - Бібліогр.: в кінці ст.

MeSH-главная:
ЧЕРЕП -- SKULL (анатомия и гистология)
ЦЕФАЛОМЕТРИЯ -- CEPHALOMETRY (методы)
Кл.слова (ненормированные):
тім'яна кістка -- черепний індекс -- міжкісткові шви
Аннотация: З огляду на появу нових сучасних методик і систем інструментального дослідження, сучасна морфологія, зокрема краніометрія, віддає перевагу та спрямована на вивчення анатомічних структур прижиттєво. Метою нашого дослідження є встановлення індивідуальної анатомічної мінливості кутових параметрів тім’яних кісток склепіння черепа людини зрілого віку. Морфометричне дослідження проводили на 82 кісткових препаратах та на 48 томограмах. Для встановлення краніотипу та розподілу за ним матеріалу на групи проводили обчислення основного черепного індексу, що визначається відсотковим співвідношенням ширини черепа до його довжини. Водночас вивчено кутові параметри на лівій і правій половині склепіння черепа, у точках переходу міжкісткових швів, що оточують тім’яні кістки. Варіаційно-статистичний аналіз проводили за допомогою програм Statistica 13.5.0.17 (trial version) та Microsoft Excel корпоративного пакету MS 365. Було встановлено, що в усіх випадках лобний кут перевищує прямий кут, це особливо характерно для людей зрілого віку, які мають доліхоцефалічну форму голови. На нашу думку, це відбувається під впливом зростання довжини та висоти мозкового відділу черепа та склепіння у цілому у доліхокранів. Передньонижній (клиноподібний) кут має характерні значення в межах менше прямого кута, а саме у людей з мезо- та доліхоцефалічною формою голови, винятком є люди з брахіцефалічною формою, у яких значно збільшені поперечні розміри черепа та його склепіння. Задньоверхній (потиличний) кут має варіабельні значення, які перевищують кут 90°, особливо у круглоголових людей (брахіцефалів). При брахіцефалії діапазон задньонижнього (соскоподібного) кута збільшений до 150°-151° у чоловіків та 138°-146° у жінок з поступовим зменшенням при мезо- та доліхоцефалії. Проведене дослідження показало, що кути тім’яної кістки мають певну залежність від форми та розмірів мозкового відділу черепа. Отримані результати доповнюють наявні дані щодо кутових параметрів тім’яних кісток склепіння черепа та можуть слугувати орієнтиром та основою для подальших досліджень з поглибленим вивченням прижиттєвої морфології цих структур за допомогою сучасних методів інструментального дослідження
Given the emergence of new modern methods and systems of instrumental research, modern morphology, in particular craniometry, prefers and is aimed at the study of anatomical structures during life. The purpose of our study is to establish the individual anatomical variability of the angular parameters of the parietal bones of the cranial vault of an adult. The morphometric study was conducted on 82 bone specimens and 48 tomograms. To establish the craniotype and divide the material into groups based on it, the main cranial index was calculated, which is determined by the percentage ratio of the width of the skull to its length. Along with this, the angular parameters on the left and right half of the skull vault, at the transition points of the interosseous seams surrounding the parietal bones, were studied. Variational and statistical analysis was performed with the help of Statistica 13.5.0.17 (trial version) and Microsoft Excel corporate package MS 365. It was established that in all cases the frontal angle exceeds the right angle, which is especially characteristic of mature people with a dolichocephalic head shape. In our opinion, this happens under the influence of an increase in the length and height of the cerebral part of the skull and the vault as a whole in dolihocephals. The anteroinferior (sphenoid) angle has characteristic values less than a right angle, namely, in people with a meso- and dolichocephalic head shape, with the exception of people with a brachycephalic shape, in which the transverse dimensions of the skull and its vault are significantly increased. The posterosuperior (occipital) angle has variable values that exceed an angle of 90°, especially in round-headed people (brachycephals). With brachycephaly, the range of the posteroinferior (mastoid) angle is increased to 150°-151°in men and 138°-146°in women with a gradual decrease in meso- and dolichocephaly. The conducted research showed that the corners of the parietal bone have a certain dependence on the shape and size of the cerebral part of the skull. The obtained results complement the existing data on the angular parameters of the parietal bones of the skull vault and can serve as a reference point and basis for further research with an in-depth study of the intravital morphology of these structures using modern instrumental research methods
Доп.точки доступа:
Вовк, О. Ю.
Пеканова, І. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Структурна організація ядер моста у плодів людини 39-40 тижнів внутрішньоутробного розвитку [Текст] = Structural organization of the pontine nuclei in human fetus 39-40 weeks of intrauterine development / О. П. Лопаткіна [та ін.] // Вісник Вінницького нац. мед. ун-ту. - 2023. - Т. 27, № 4. - С. 554-557. - Бібліогр.: в кінці ст.

MeSH-главная:
ПЛОДА РАЗВИТИЕ -- FETAL DEVELOPMENT
БЕРЕМЕННОСТИ ТРИМЕСТР ТРЕТИЙ -- PREGNANCY TRIMESTER, THIRD
МОЗГ ГОЛОВНОЙ -- BRAIN (рост и развитие, эмбриология)
Аннотация: Вивчення ембріонального розвитку мозку людини є важливим для розуміння ранніх механізмів розвитку ЦНС та оцінки впливу внутрішньоутробних факторів на формування структур головного мозку. Базові знання про розвиток моста плода є важливими для будь-якої пренатальної оцінки у випадках підозри на аномалії розвитку головного мозку. Метою нашої роботи є дослідження макрометричних параметрів моста плодів людини на стадії 39-40 тижнів внутрішньоутробного розвитку, розмірів та площі ядер черепних нервів, які містяться в мості, а також морфометричне дослідження нейронів ядер черепних нервів. Анатомо-гістологічне дослідження було проведено на 5 плодах людини терміном гестації 39-40 тижнів. Матеріал для дослідження був отриманий із Вінницького обласного патологоанатомічного бюро, мертвонароджених, які загинули від причин, не пов’язаних із захворюваннями центральної нервової системи. Препарати мозку підлягали фіксації 10% нейтральним розчином формаліну. На персональному комп’ютері за допомогою Microsoft Excel 2016 та програмного забезпечення “Statistica 6.1” (ліцензійний №BXXR901E246122FA) були статистично опрацьовані цифрові дані. Під час морфометричного дослідження застосовували комп’ютерну гістометрію (Toup View). Нами було встановлено, що у плодів людини на 39-40 тижні гестації найбільшу площу мало головне ядро трійчастого нерва, найменшу – заднє завиткове ядро присінково-завиткового нерва. Найбільша площа нейронів була у ядра лицевого нерва. Найбільший діаметр і площу ядер клітин мало головне ядро трійчастого нерва, тоді як діаметр та площа клітин лицевого, відвідного та присінково-завиткового нервів мають майже однакові розміри
The study of the embryonic development of the human brain is important for understanding the early mechanisms of CNS development and assessing the influence of intrauterine factors on the formation of brain structures. Basic knowledge about the development of the fetal pons is important for any prenatal assessment in cases of suspected abnormalities of brain development. The aim of our study is to define the macrometric parameters of the human fetal pons at the stage of 39-40 weeks of fetal development, the size and area of the cranial nerve nuclei, which are located in the pons, as well as a morphometric study of neurons of the nuclei of cranial nerves. Anatomical and histological research was carried out on 5 human fetuses with a gestation period of 39-40 weeks. The material for the study was obtained from the Vinnytsia Regional Pathology Bureau, stillborns who died from causes not related to diseases of the central nervous system. Brain preparations were fixed with 10% neutral formalin solution. Digital data were statistically processed on a personal computer using Microsoft Excel 2016 and the software “Statistica 6.1” (license number BXXR901E246122FA). Computer histometry (Toup View) was used during the morphometric study. We found that in human fetuses at 39-40 weeks of gestation, the principal nucleus of the trigeminal nerve had the largest area. The dorsal cochlear nucleus of the vestibulocochlear nerve had the smallest area. The largest area of neurons was in the nucleus of the facial nerve. The largest diameter and area of cell nuclei has the principal nucleus of the trigeminal nerve, while the diameter and area of cells of nuclei of the facial, abductor and vestibulocochlear nerves have almost the same size
Доп.точки доступа:
Лопаткіна, О. П.
Тихолаз, В. О.
Школьніков, В. С.
Тихолаз, О. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Ніколаєва, Я. Ю.
Дослідження токсичної дії субстанції диклофенаку натрію при різних способах введення [Текст] = Study of acute toxicity parameters of diclofenac sodium by different methods of administration / Я. Ю. Ніколаєва, Д. О. Главачек // Вісник Вінницького нац. мед. ун-ту. - 2023. - Т. 27, № 4. - С. 548-553. - Бібліогр.: в кінці ст.

MeSH-главная:
ДИКЛОФЕНАК -- DICLOFENAC (анализ, вредные воздействия, токсичность)
МОДЕЛИ НА ЖИВОТНЫХ -- MODELS, ANIMAL
ЛЕКАРСТВ ПУТИ ВВЕДЕНИЯ -- DRUG ADMINISTRATION ROUTES
Аннотация: Метою роботи було визначити та дослідити параметри токсичної дії субстанції диклофенаку натрію при різних шляхах надходження в організм теплокровних тварин. Для досягнення поставленої мети диклофенак натрію тваринам вводили одноразово, вивчали гостру токсичність цієї субстанції на білих мишах, нелінійних білих щурах і короткошерстих мурчаках за умов внутрішньошлункового (вш), нашкірного (ншк) та інтраназального способів введення. Критерієм токсичності досліджуваної сполуки (диклофенак натрію) були показники DL50 та CL50, розраховані із застосуванням методу пробіт-аналізу. Крім того, була обчислена низка показників токсичності, зокрема визначено алергенність, місцево-подразнювальну дію, проведено оцінку впливу на слизову оболонку ока піддослідних тварин. Згідно з отриманими результатами показник DL50 диклофенаку натрію у мишей становив 550 мг/кг (вш), у щурів-самиць – 54,83 мг/кг (вш). Отримано токсикологічний параметр диклофенаку натрію – DL50ншк для щурів-самиць, що становить 104,4 мг/кг. Визначено, що CL50 диклофенаку натрію для мишей становить 71,61 мг/м3, CL50 для щурів-самців становить 243,11 мг/м3. Встановлено, що диклофенак натрію не є смертельниим для мурчаків за нашкірного одноразового введення, але у великих концентраціях може подразнювати їхню шкіру. Проте ця речовина, проникаючи крізь шкіру, спричиняє погіршення стану здоров’я та загибель щурів. При визначенні алергенності та місцево-подразнювальної дії у тварин показано, що диклофенак натрію не володіє вираженою подразнювальною дією на слизову оболонку очей та не проявляє алергенних властивостей. Отже, встановлені показники гострої токсичності диклофенаку натрію свідчать про доцільність і перспективність проведення подальшого визначення кумулятивних характеристик при багаторазових внутрішньошлункових, інтраназальних введеннях та нашкірних аплікаціях з метою встановлення й обґрунтування гранично допустимої концентрації (ГДК) диклофенаку натрію в атмосферному повітрі населених місць
The purpose of the work was to determine and investigate the parameters of the toxic effect of the substance diclofenac sodium in different ways of entering the body of warm-blooded animals. To achieve this goal, diclofenac sodium was administered to animals once and acute toxic effects were studied in white mice, non-linear white rats, and short-haired guinea pig under the conditions of intragastric, transdermal, and intranasal administration. The criteria for the toxicity of the studied compound (sodium diclofenac) were DL50 and CL50, using the probit analysis method. In addition, a number of toxicity indicators were calculated, in particular, allergenicity, local irritant effect were determined, and the effect on the mucous membrane of the eye. According to the obtained results, the DL50 indicator of diclofenac sodium in mice was 550 mg/kg (intragastric administration); in female rats – 54.83 mg/kg (intragastric administration). The toxicological parameter of diclofenac sodium was obtained – DL50 of transdermal administration for female rats, which is 104.4 mg/kg. It was determined that the CL50 of diclofenac sodium for mice is 71.61 mg/m3, the CL50 for male rats is 243.11 mg/m3. Diclofenac sodium has been found to be non-lethal to ants after a single dermal injection, but can irritate their skin in high concentrations. However, this substance, penetrating through the skin, causes deterioration of health and death of rats. When determining the allergenicity and local irritant effect in animals, it is shown that diclofenac sodium does not have a pronounced irritating effect on the mucous membrane of the eyes and does not exhibit allergenic properties. So, the established indicators of acute toxicity of diclofenac sodium testify to the expediency and perspective of further determination of cumulative characteristics during multiple intragastric, intranasal administrations and skin applications in order to establish and justify the maximum permissible concentration of diclofenac sodium in the atmospheric air of populated areas
Доп.точки доступа:
Главачек, Д. О.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Гіперчутливість до алергенів комарів: клініка, діагностика, лікування, профілактика [Текст] = Hypersensitivity To Mosquito Allergens: Clinic, Diagnosis, Treatment, Prevention / С. В. Зайков [та ін.] // Астма та алергія. - 2023. - № 4. - С. 54-64. - Бібліогр.: в кінці ст.

MeSH-главная:
ОБЗОР -- REVIEW
КОМАРЫ КРОВОСОСУЩИЕ -- CULICIDAE (патогенность)
ДЕРМАТИТ АЛЛЕРГИЧЕСКИЙ КОНТАКТНЫЙ -- DERMATITIS, ALLERGIC CONTACT (диагностика, иммунология, патофизиология, профилактика и контроль, терапия, этиология)
ВОЗРАСТНЫЕ ГРУППЫ -- AGE GROUPS
ГИСТАМИНА H2 АНТАГОНИСТЫ -- HISTAMINE H2 ANTAGONISTS (анализ, терапевтическое применение, фармакология)
ФОТОГРАФИЧЕСКИЕ СНИМКИ -- PHOTOGRAPHS
Аннотация: Істинна поширеність алергії до комарів та багатьох інших видів комах невідома, оскільки в практичній алергології на даний момент відсутній достатній перелік інсектних алергенів для діагностики даного виду алергії. Однак все ж таки встановлено, що алергічні реакції на укуси кровосисних комах виявляються в 17–20 % осіб, що страждають на атопічні захворювання. Виникнення подібної алергічної реакції може спостерігатися як в дорослих (найчастіше у віці від 16 до 35 років), так і в дітей. Основним джерелом алергенів комарів є їх слина, яка потрапляє в організм людини внаслідок укусів цих комах. Крім того, при укусі комара можливе потрапляння в організм людини й продуктів життєдіяльності комахи, що також може викликати сенсибілізацію організму до цих антигенів. На сьогодні описано 12 поліпептидів з слини комара Aedes aegypti (Mosguitoes) та доведені їх алергенні властивості. В ряді досліджень виявлена перехресна реактивність алергенів комарів з алергенами інших членистоногих, зокрема, особи з гіперчутливістю до отрути ос, бджіл, пилових кліщів, тарганів і креветок можуть бути сприйнятливими до гіперчутливих реакцій внаслідок контакту з Aedes aegypti. В основі патогенезу алергії до комарів, як й інших комах, що не жалять, лежать як IgE-зумовлені реакції негайного типу, так і алергічні реакції за імунокомплексним та сповільненим типами. Саме тому клінічні прояви алергії до комарів можуть бути різними і носити місцевий, системний або переважно вісцеральний (з ураженням окремих органів та тканин) характер. При місцевій алергічній реакції зазвичай розвиваються набряк і гіперемія шкіри в місці укусу, виражений шкірний свербіж. В пізній фазі IgE-зумовленої реакції ці симптоми спостерігаються через 3-12 годин після укусу. Системні алергічні реакції при даному виді алергії тотожні (легкий, середньотяжкий, тяжкий ступінь, анафілактичний шок) тим, що спостерігаються при ужаленні перетинчастокрилими комахами. Доказами наявності алергії до комарів є зв'язок клінічних проявів алергічної реакції з укусом комара, наявність позитивних шкірних тестів (якщо вони доступні) з екстрактами алергенів з слини комара, а також наявність в сироватці крові пацієнтів специфічних IgE-антитіл до алергену комара. Лікування пацієнтів з алергією до комарів складається з надання невідкладної допомоги при системних алергічних реакціях, антигістамінних препаратів другого покоління, місцевих кортикостероїдів, алергенспецифічної імунотерапії. Профілактика укусів комарів, особливо у осіб є ключовою та здійснюється в основному за допомогою фізичних бар’єрів та хімічних репелентів
The true prevalence of allergy to mosquitoes and many other types of insects is unknown, since practical allergology currently lacks a sufficient list of insect allergens for diagnosing this type of allergy. However, it has been established that allergic reactions to the bites of bloodsucking insects occur in 17-20 % of people suffering from atopic diseases. The occurrence of such an allergic reaction can be observed both in adults (most often between the ages of 16 and 35) and in children. The main source of mosquito allergens is their saliva, which enters the human body as a result of the bites of these insects. In addition, during a mosquito bite, it is possible to enter the human body and the products of the insect’s vital activity, which can also cause sensitization of the body to these antigens. To date, 12 polypeptides from the saliva of the mosquito Aedes aegypti (Mosguitoes) have been described and their allergenic properties have been proven. A number of studies have revealed crossreactivity of mosquito allergens with allergens of other arthropods, in particular, individuals with hypersensitivity to the venom of wasps, bees, dust mites, cockroaches and shrimp may be susceptible to hypersensitivity reactions due to contact with Aedes aegypti. At the basis of the pathogenesis of allergy to mosquitoes, as well as to other non-stinging insects, are both IgE-induced reactions of the immediate type, and allergic reactions of the immunocomplex and delayed types. That is why the clinical manifestations of allergy to mosquitoes can be different and have a local, systemic or mainly visceral (with damage to certain organs and tissues) character. With a local allergic reaction, swelling and hyperemia of the skin at the site of the bite, pronounced skin itching, usually develop. In the late phase of the IgE-induced reaction, these symptoms are observed 3-12 hours after the bite. Sy stemic allergic reactions in this type of allergy are identical (mild, moderate, severe, anaphylactic shock) to those observed in hymenoptera insect stings. Evidence of the presence of allergy to mosquitoes is the connection of clinical manifestations of an allergic reaction with a mosquito bite, the presence of positive skin tests (if they are available) with extracts of allergens from mosquito saliva, as well as the presence of specific IgE-antibodies to the mosquito allergen in the blood serum of patients. Tr eatment of patients with mosquito allergy consists of providing emergency care for systemic allergic reactions, usage of second-generation antihistamines, local corticosteroids and allergen-specific immunotherapy. Prevention of mosquito bites, especially in humans with allergy to mosquito, is key and is accomplished primarily through physical barriers and chemical repellents.
Доп.точки доступа:
Зайков, С. В.
Уманець, Т. Р.
Богомолов, А. Є.
Дмитрієва, Е. М.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Конопкіна, Л. І.
Функціональний стан дихальної системи у хворих із задишкою, які перенесли негоспітальну пневмонію, асоційовану з COVID-19 [Текст] = Respiratory System Functional Status in Patients with Dyspnea who have Experienced Non-Hospital Acquired Pneumonia Associated with COVID-19 / Л. І. Конопкіна, О. О. Щудро // Астма та алергія. - 2023. - № 4. - С. 21-30. - Бібліогр.: в кінці ст.

MeSH-главная:
ПНЕВМОНИЯ ВИРУСНАЯ -- PNEUMONIA, VIRAL (патофизиология, терапия, этиология)
КОРОНАВИРУСНЫЕ ИНФЕКЦИИ -- CORONAVIRUS INFECTIONS (осложнения, патофизиология, терапия, этиология)
ОДЫШКА -- DYSPNEA (осложнения, патофизиология, терапия, этиология)
ПЛЕТИЗМОГРАФИЯ -- PLETHYSMOGRAPHY (тенденции)
ЛЕКАРСТВЕННАЯ ТЕРАПИЯ КОМБИНИРОВАННАЯ -- DRUG THERAPY, COMBINATION (использование, методы, тенденции)
СТАТИСТИЧЕСКАЯ ОБРАБОТКА ДАННЫХ -- DATA INTERPRETATION, STATISTICAL
Аннотация: Мета дослідження — оцінити вентиляційну функцію легень та дифузійну здатність легень в підгострому періоді COVID-19 у хворих із задишкою, які перенесли негоспітальну пневмонію, асоційовану з COVID-19, та визначити ефективність лікування за наявності бронхообструктивних змін. Матеріали та методи. Обстежено 102 пацієнта із задишкою в підгострому періоді COVID-19 (на 47 (38; 62) добу від появи перших симптомів хвороби), які у квітні — листопаді 2021 року перенесли негоспітальну пневмонію, асоційовану з COVID-19. Середній вік обстежених — (54,5 ± 9,5) року, чоловіків — 49 (48,0 %). Залежно від тяжкості перенесеного COVID-19 у гострому періоді основна група поділена на три підгрупи: до підгрупи 1 увійшов 41 хворий (середній вік — (56,3 ± 5,5) року; чоловіків — 16 (39,0 %)), які мали середньо-тяжкий перебіг гострого періоду хвороби; до підгрупи 2 — 46 хворих (середній вік — (54,7 ± 7,3) року, чоловіків — 26 (56,5 %)), які мали тяжкий перебіг гострого періоду COVID-19; до підгрупи 3 — 15 хворих (середній вік — (57,2 ± 6,2) року, чоловіків — 7 (46,7 %)), які мали критичний перебіг гострого періоду COVID-19. Методи дослідження: загальноклінічні методи, модифікована шкала Борга щодо виразності задишки, спірометрія, бодіплетизмографія, визначення дифузійної здатності легень. Групі пацієнтів з виявленими бронхообструктивними порушеннями призначали комбінований препарат бронхолітичної дії (фенотерол + іпратропія бромід — дозування 20 та 50 мкг відповідно). Ефективність терапії була оцінена через один місяць лікування. Результати. Рівень задишки в цілому по групі становив (4,3 ± 2,8) бали: у підгрупі 1 — (1,1 ± 0,6) бала, у підгрупі 2 — (2,5 ± 1,0) бала, у підгрупі 3 — (4,7 ± 1,8) бала. Проведений кореляційний аналіз показав, що рівень задишки у підгрупах хворих у підгострому періоді COVID-19 залежав від тяжкості гострого періоду хвороби (r = 0,56 (р 0,001)). Окрім задишки, 54 (52,9 %) хворих скаржилися на кашель легкого ступеня виразності. У підгрупі 1 у 23 (56,2 %) хворих не було виявлено ані спірометричних (за цифровими значеннями), ані спірографічних (за даними візуалізації кривої «потік-об’єм») змін. У решти пацієнтів цієї підгрупи визначалися обструктивні порушення легкого ступеня виразності (за рівнями ОФВ 1 та ОФВ 1 /ФЖЄЛ) або спірографічні зміни кривої «потікоб’єм» (у вигляді інцизури) (у 11 (26,8 %) та 7 (17,0 %) хворих відповідно). Хворих, які б мали рестриктивні або змішані типи пору- шень, виявлено не було. У підгрупі 2 менше половини (21 (45,6 %) із 46) не мали вентиляційних порушень. У 16 (34,8 %) хворих були виявлені вентиляційні порушення за рестриктивним типом помірного ступня виразності; у 6 (13,0 %) хворих — обструктивні порушення, причому легкого ступеня виразності; у 1 (2,2 %) хворого — змішані порушення з переважанням рестриктивних змін; у 2 (4,4 %) хворих — візуалізаційні зміни кривої потік «потік-об’єм» (у вигляді інцизури). У підгрупі 3 лише 20,0 % хворих не мали вентиляційних порушень, тоді як у 10 хворих (66,7 %) виявлено рестриктивні зміни, а у 2 (13,3 %) — змішані порушення з переважанням рестриктивних змін; інших типів вентиляційних порушень виявлено не було. У 9 (23,0 %) хворих підгрупи 1 та 2 були виявлені візуалізаційні (спірографічні) зміни кривої «потік-об’єм» з наявністю інцизури, а проведена бодіплетизмографія зареєструвала підвищення опору бронхів (показники Raw та sRaw становили 215 (170; 350) та 240 (190; 378) % від належних величин відповідно), що й підтвердило наявність у них бронхіальної обструкції. Лікувальну групу склали 26 (25,5 %) хворих, які у підгострому періоді мали задишку обумовлену бронхообструктивним синдромом: до підгрупи 1 л увійшло 17 хворих із ознаками бронхіальної обструкції за цифровими даними спірометричних показників ОФВ 1 та ОФВ 1 /ФЖЄЛ; до підгрупи 2 л — 9 хворих із ознаками бронхіальної обструкції за візуалізаційними даними кривої «потік-об’єм» та показниками бодіплетизмографії. Через один місяць після лікування задишка повністю зникла у 10 (58,8 %) із 17 хворих підгрупи 1л та у всіх хворих підгрупи 2 л ; кашель турбував лише 3 із 16 (18,8 %) хворих підгрупи 1л та 1 із 6 (16,7 %) хворих підгрупи 2л . У підгрупі 1 л покращилися рівні спірометричних показників бронхообструкції (ОФВ 1 та ОФВ 1 / ФЖЄЛ зросли з 77 (69; 83) до 91 (85; 101) % від належних величин та з 0,69 (0,58; 0,81) до 0,80 (0,75; 0,84) відповідно (р 0,05)), а у підгрупі 2 л — рівні бодіплетизмографічних показників бронхообструкції (Raw та sRaw зменшилися з 215 (170; 350) до 117 (110; 134) % від належних величин та з 240 (190; 378) до 119 (109; 142) % від належних величин відповідно (р 0,05)). Порушена дифузійна здатність легень була зареєстрована у 52 (68,4 %) обстежених. У підгрупі 3 100 % хворих мали порушення дифузійної здатності легень, а у підгрупах 1 та 2 — 52,0 та 67,5 % відповідно (р 0,05). Рівень DLCO був найнижчим у хворих підгрупи 3 та найвищим у підгрупі 1 (47,6 ± 9,8) та (64,3 ± 10,8) % відповідно (р 0,05)). Висновки. Виразність задишки в підгострому періоді COVID-19 залежить від тяжкості перебігу хвороби в гострому періоді. У 46,1 % хворих, що мають задишку в підгострому періоді COVID-19, спостерігаються різні типи вентиляційних порушень: при середньо-тяжкому перебігу гострого періоду хвороби — бронхообструктивні зміни (у 43,8 % випадків); при тяжкому перебігу — обструктивні (у 17,4 % випадків), рестриктивні (у 34,8 % випадків) та змішані (у 2,2 % випадків) порушення; при критичному перебігу — рестриктивні (у 66,7 % випадків) та змішані (у 13,3 % випадків) порушення. Обструктивні порушення в підгострому періоді COVID-19 проявляються змінами таких спірометричних показників як ОФВ1 та/або ОФВ1 /ФЖЄЛ, причому легкого ступеня виразності (60–85 % належної величини та 0,6–0,7 відповідно), або змінами спірографічної кривої «потік-об’єм» (з візуалізацією інцизури). При нормальних рівнях спірометричних показників ОФВ1 та ОФВ1 /ФЖЄЛ, але за наявності на спірографічній кривій «потік-об’єм» інцизури, бажано виконати бодіплетизмографію для верифікації бронхіальної обструкції за підвищенням рівня бронхіального опору. Хворим із задишкою в підгострому періоді COVID-19, яка зумовлена бронхіальною обструкцією, слід призначати бронходилятатори, щонайменше на один місяць. Зниження дифузійної здатності легень (за рівнем DLco) є найбільш частим порушення функції зовнішнього дихання у хворих із задишкою в підгострому періоді COVID-19, яке при середньо-тяжкому перебігу гострого періоду хвороби спостерігається у 52,0 % випадків, при тяжкому перебігу — у 67,5 % випадків, при критичному перебігу — у 100 % випадків, причому з найнижчим рівнем показника (47,6 ± 9,8) %.
The aim of the study was to assess the ventilatory function of the lungs and lung diffusing capacity in the subacute period of COVID-19 in patients with dyspnea who had community-acquired pneumonia associated with COVID-19 and to determine the effectiveness of treatment in the presence of bronchial obstructive changes. Materials and methods. We examined 102 patients with dyspnea in the subacute period of COVID-19 ( at 47 (38; 62) days from the onset of the first symptoms of the disease) who suffered community-acquired pneumonia associated with COVID-19 in April–November 2021. The average age was (54.5 ± 9.5) years, and there were 49 (48.0 %) men. Depending on the severity of COVID-19 in the acute period, the main group was divided into three subgroups: subgroup 1 included 41 patients (mean age — (56.3 ± 5.5) years; men — 16 (39.0 %)) who had a moderate severity of the acute period of the disease; subgroup 2 — 46 patients (mean age — (54.7 ± 7.3) years, men — 26 (56.5%)) who had a severe severity of the acute period of COVID-19; subgroup 3–15 patients (mean age — (57.2 ± 6.2) years, men — 7 (46.7 %)) who had a critical course of the acute period of COVID-19. Methods of the study: general clinical methods, modified Borg dyspnea scale, spirometry, body plethysmography, determination of lung diffusion capacity. The group of patients with obstructive disorders were treated with combined bronchodilator (phenoterol + ipratropium bromide - dosage 20 and 50 mсg, respectively). The effectiveness of the therapy was evaluated after one month of treatment. Results. The level of a dyspnea in the whole group was (4.3 ± 2.8) points: in subgroup 1 — (1.1 ± 0.6) points, in subgroup 2 — (2.5 ± 1.0) points, in subgroup 3 — (4.7 ± 1.8) points. The correlation analysis showed that the level of dyspnea in subgroups of patients in the subacute period of COVID-19 depended on the severity of the acute period of the disease (r = 0.56 (p 0.001)). In addition to dyspnea, 54 (52.9 %) patients complained of mild cough. In subgroup 1, 23 (56.2 %) patients had neither spirometric (numerical values) nor spirographic (flow-volume curve visualisation) changes. The remaining patients in this subgroup had mild obstructive impairment (by FEV1 and FEV1 /FVC) or spirographic changes in the flow-volume curve (in the form of incisura) (in 11 (26.8 %) and 7 (17.0 %) patients, respectively). There were no patients with restrictive or mixed types of disorders. In subgroup 2, less than half (21 (45.6 %) of 46) had no ventilation disorders. In 16 (34.8 %) patients, ventilation disorders of the restrictive type of moderate severity were detected; in 6 (13.0 %) patients, obstructive disorders of mild severity were detected; in 1 (2.2 %) patient, mixed disorders with predominance of restrictive changes; in 2 (4.4 %) patients, visualization changes in the flowvolume curve (in the form of incisura). In subgroup 3, only 20.0 % of patients had no ventilation disorders, while 10 patients (66.7 %) had restrictive changes and 2 (13.3 %) had mixed disorders with predominance of restrictive changes; no other types of ventilation disorders were detected. In 9 (23.0 %) patients of subgroups 1 and 2, visualization (spirographic) changes in the flow-volume curve with the presence of incisura were detected and body plethysmography was performed, which registered an increase in bronchial resistance (Raw and sRaw values were 215 (170; 350) and 240 (190; 378) % of the normal values, respectively), which confirmed the presence of bronchial obstruction. The treatment group consisted of 26 (25.5 %) patients who in the subacute period had dyspnea due to bronchial obstructive syndrome: subgroup 1t included 17 patients with signs of bronchial obstruction according to digital data of spirometric parameters FEV1 and FEV1 /FVC; subgroup 2t — 9 patients with signs of bronchial obstruction according to visualization data of the flow-volume curve and body plethysmography. One month after treat- ment, dyspnea completely disappeared in 10 (58.8 %) of 17 patients in subgroup 1 t and in all patients in subgroup 2t ; cough was a concern in only 3 of 16 (18.8 %) patients in subgroup 1t and 1 of 6 (16.7 %) patients in subgroup 2t . In subgroup 1 t , the levels of spirometric indicators of bronchial obstruction improved (FEV1 and FEV 1 /FVC increased from 77 (69; 83) to 91 (85; 101) % of the normal values and from 0.69 (0.58; 0.81) to 0.80 (0.75; 0.84), respectively (p 0.05)), and in subgroup 2t — the levels of body plethysmographic indicators of bronchial obstruction (Raw and sRaw decreased from 215 (170; 350) to 117 (110; 134) % of the normal values and from 240 (190; 378) to 119 (109; 142) % of the normal values, respectively (p 0.05)). Impaired lung diffusing capacity was recorded in 52 (68.4 %) of the subjects. In subgroup 3, 100 % of patients had impaired lung diffusing capacity, and in subgroups 1 and 2 — 52.0 and 67.5 %, respectively (p 0.05). The DLCO level was the lowest in patients of subgroup 3 and the highest in subgroup 1 (47.6 ± 9.8) and (64.3 ± 10.8) %, respectively (p 0.05)). Conclusions. The severity of dyspnea in the subacute period of COVID-19 depends on the severity of the disease in the acute period. In 46.1 % of patients with dyspnea in the subacute period of COVID-19, various types of ventilation disorders are observed: in moderate acute disease — broncho-obstructive changes (43.8 % of cases); in severe disease — obstructive (17.4 % of cases), restrictive (34.8 % of cases) and mixed (2.2 % of cases) disorders; in critical disease — restrictive (66.7 % of cases) and mixed (13.3 % of cases) disorders. Obstructive disorders in the subacute period of COVID-19 are manifested by changes in such spirometric parameters as FEV1 and/or FEV 1 /FVC, with a mild degree of severity (60–85 % of the normal value and 0.6-0.7, respectively), or changes in the flow/volume spirographic curve (with visualization of incisura). If the spirometric values of FEV1 and FEV1 /FVC are normal, but there is an incisural flow-volume curve, it is advisable to perform body plethysmography to verify bronchial obstruction by increasing bronchial resistance. Patients with dyspnea in the subacute period of COVID-19 caused by bronchial obstruction should be prescribed bronchodilators for at least one month. Decreased lung diffusion capacity (by DLco) is the most common disorder of external respiratory function in patients with dyspnea in the subacute period of COVID-19, which is observed in 52.0 % of cases in the moderate severity of the acute period of the disease, in 67.5 % of cases in the severe course, and in 100 % of cases in the critical severity, with the lowest level of the index (47.6 ± 9.8 %)
Доп.точки доступа:
Щудро, О. О.

Свободных экз. нет

Найти похожие

Островський, М. М.
Можливості використання декаметоксину у пацієнтів з хронічними захворюваннями нижніх дихальних шляхів при гострих респіраторних вірусних інфекціях [Текст] = Possibilities of Using Decametoxin in Patients with Chronic Diseases of the Lower Respiratory Tract with Acute Respiratory Viral Infections / М. М. Островський, О. І. Варунків, К. В. Швець // Астма та алергія. - 2023. - № 4. - С. 13-20. - Бібліогр.: в кінці ст.

Рубрики: Декаметоксин (амосепт)--тер прим

MeSH-главная:
ЛЕГКИХ БОЛЕЗНЬ ХРОНИЧЕСКАЯ ОБСТРУКТИВНАЯ -- PULMONARY DISEASE, CHRONIC OBSTRUCTIVE (лекарственная терапия, патофизиология, этиология)
ЛЕКАРСТВЕННАЯ УСТОЙЧИВОСТЬ К НЕСКОЛЬКИМ ПРЕПАРАТАМ -- DRUG RESISTANCE, MULTIPLE
РЕСПИРАТОРНЫЕ ИНФЕКЦИИ -- RESPIRATORY TRACT INFECTIONS (лекарственная терапия, патофизиология, этиология)
СТАТИСТИЧЕСКАЯ ОБРАБОТКА ДАННЫХ -- DATA INTERPRETATION, STATISTICAL
Аннотация: Щорічне зростання кількості хворих на хронічні респіраторні захворювання та значне підвищення рівня антибіотикорезистентності в Україні та світі поставило перед сучасними науковцями вкрай важливе завдання — пошук нових ефективних шляхів боротьби з інфекційними збудниками вірусно-бактеріальних загострень патологій трахеобронхіального дерева. Мета. Оцінити ефективність та безпеку застосування декаметоксину у пацієнтів із загостренням хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) та хронічного бронхіту (ХБ). Матеріали та методи: проведено оцінку клінічної симптоматики у 19 пацієнтів з ХОЗЛ (І група) та 38 пацієнтів з ХБ (ІІ група) з ознаками гострої респіраторно-вірусної інфекції (ГРВІ) на трьох візитах: первинний візит (на момент первинного звертання до сімейного лікаря), другий візит (на день 3-5 після первинного звертання) і третій візит (на день 7-10 після первинного звертання). Розподіл на підгрупи проводився в залежності від призначеної протиінфекційної терапії: Іб та ІІб підгрупи отримували симптоматичну терапію, а підгрупи Іа та ІІа додатково отримували декаметоксин. Результати. У пацієнтів обох груп одним з найчастіших симптомів на первинному візиті був кашель. Декаметоксин сприяв зниженню частоти кашлю на 7-10-й день лікування в два рази у підгрупі Іа (p 0,05) та практично у 5 разів у підгрупі ІІа (p 0,001). Динаміка задишки у пацієнтів з ХОЗЛ, які не отримували додаткову терапію декаметоксином, була незмінною протягом всього періоду дослідження. У пацієнтів з ХБ такий симптом як задишка зустрічався вкрай рідко. В обох підгрупах пацієнтів, що отримували декаметоксин, спостерігалась певна тенденція до наростання випадків появи гнійного мокротиння лише на візиті 2, проте на третьому візиті кількість таких хворих зменшувалась та чітко перегукувалась з призначенням пацієнтам антибактеріальних препаратів. Прояви інтоксикаційного синдрому зменшувалися з часом у всіх підгрупах і на третьому візиті були менш вираженими в порівнянні з першими двома візитами у більшості пацієнтів та практично не залежали від додаткового прийому декаметоксину. Достовірної різниці в зменшенні симптомів ринофарингокон’юнктивального синдрому не спостерігалось. Проведений аналіз частоти госпіталізації продемонстрував, що лікування в умовах стаціонару продовжив лише 1 пацієнт з підгруп Іа та ІІа на візиті 3, а в пацієнтів із стандартною базовою терапією до моменту візиту 3 госпіталізації потребували по 2 хворих з Іб та 2 з ІІб підгруп. Висновки. Включення в комплексне лікування ГРВІ у пацієнтів із хронічними захворюваннями нижніх дихальних шляхів розчину декаметоксину дозволяє у 1,5-3 рази зменшити тривалість кашлю, задишки, відходження гнійного мокротиння, проявів ринофарингіального синдрому. Додаткове інгаляційне застосування 0,02 % розчину декаметоксину дозволяє знизити потребу у призначенні антибактеріальних препаратів та ризик госпіталізації у 2,2 рази серед пацієнтів з ХОЗЛ. Хворі на ХБ, які отримували інгаляційну небулайзерну терапію стерильним розчином декаметоксину, застосовували антибіотики у 2,2 рази рідше, а також жоден із них не був госпіталізований.
The annual increase in the number of patients with chronic respiratory diseases and a significant increase in the level of antibiotic resistance in Ukraine and in the world has set modern scientists an extremely important task - the search for new effective ways of combating infectious agents of viral and bacterial exacerbations of pathologies of the tracheobronchial tree. The aim: to assess the efficacy and safety of decamethoxine in patients with exacerbations of chronic obstructive pulmonary disease (COPD) and chronic bronchitis (CB). Materials and methods: clinical symptoms were evaluated in 19 patients with COPD (group I) and 38 patients with COPD (group II) with signs of acute respiratory viral infection (ARVI) at three visits: the initial visit (at the time of the initial visit to the family doctor ), the second visit (on days 3-5 after the initial application) and the third visit (on days 7-10 after the initial application). Subgroups were divided depending on the prescribed anti-infective therapy: subgroups Ib and IIb received symptomatic therapy, and subgroups Ia and IIa additionally received decamethoxine. The results. One of the most frequent symptoms at the initial visit was cough for the patients of both groups. Decamethoxine contributed to a decrease in the frequency of cough on the 7-10th day of treatment by two times in subgroup Ia (p 0.05) and by almost 5 times in subgroup IIa (p 0.001). The dynamics of dyspnea in patients with COPD who did not receive additional therapy with decame thoxine was not variable during the entire study period. Patients with CB extremely rare had such a symptom as shortness of breath. In both subgroups of patients treated with decamethoxine, a certain tendency to an increase in cases of purulent sputum was observed only at visit 2, however, at the third visit, the number of such patients decreased and clearly coincided with the appointment of antibacterial drugs. Manifestations of the intoxication syndrome decreased over time in all subgroups, and at the third visit were less pronounced compared to the first two visits in most patients and practically did not depend on the additional intake of decamethoxine. There was no significant difference in the reduction of symptoms of nasopharyngoconjunctival syndrome. The conducted analysis of the frequency of hospitalization showed that only 1 patient from subgroups Ia and IIa continued treatment in hospital conditions at visit 3, and in patients with standard basic therapy by the time of visit 3, hospitalization was required for 2 patients of subgroup Ib and two from IIb. Conclusions. The inclusion of decamethoxin solution in the complex treatment of ARVI in patients with chronic diseases of the lower respiratory tract allows to reduce the duration of cough, shortness of breath, producing of purulent sputum, manifestations of nasopharyngeal syndrome by 1.5-3 times. Additional inhalation use of 0.02 % decamethoxine solution reduces the need to prescribe antibacterial drugs and the risk of hospitalization by 2.2 times among patients with COPD. Patients with CB who received inhalation nebulizer therapy with a sterile solution of decamethoxine used antibiotics 2.2 times less often, and none of them were hospitalized.
Доп.точки доступа:
Варунків, О. І.
Швець, К. В.

Свободных экз. нет

Найти похожие

10.

Перцева, Т. О.
Залежність рівня ендотеліну-1 у осіб, що перенесли негоспітальну пневмонію на тлі коронавірусної хвороби (COVID-19), від особливостей перебігу гострого й постгострого періодів [Текст] = Dependence of Endothelin-1 Level in Patients Survived Community-Acquired Pneumonia Associated with COVID-19 on the Features of Acute and Post-Acute Periods / Т. О. Перцева, Н. О. Габшидзе // Астма та алергія. - 2023. - № 4. - С. 5-12. - Бібліогр.: в кінці ст.

MeSH-главная:
КОРОНАВИРУСНЫЕ ИНФЕКЦИИ -- CORONAVIRUS INFECTIONS (патофизиология, этиология)
ПНЕВМОНИЯ ВИРУСНАЯ -- PNEUMONIA, VIRAL (патофизиология, этиология)
ЭНДОТЕЛИН-1 -- ENDOTHELIN-1 (анализ, диагностическое применение)
C-РЕАКТИВНЫЙ БЕЛОК -- C-REACTIVE PROTEIN (анализ, диагностическое применение)
ПИРИМИДИНОВЫЕ ДИМЕРЫ -- PYRIMIDINE DIMERS (анализ, диагностическое применение)
СТАТИСТИЧЕСКАЯ ОБРАБОТКА ДАННЫХ -- DATA INTERPRETATION, STATISTICAL
Аннотация: Порушення ендотеліальної функції є одним з механізмів підвищення ризику розвитку серцево-судинної й цереброваскулярної патології у хворих, які перенесли негоспітальну пневмонію на тлі коронавірусної хвороби (COVID-19). Мета дослідження — встановити зв’язок рівня ендотеліну-1 у периферичній крові осіб, що перенесли негоспітальну пневмонію на тлі COVID-19, з клініко-анамнестичними, демографічними, лабораторними та функціональними показниками в гострому й постгострому періодах. Матеріали і методи. Було обстежено 39 осіб (вік — 57,0 (48,5; 64,0) років, чоловіків — 18 (46,2 %), жінок — 21 (53,8 %)), які перенесли негоспітальну пневмонію на тлі COVID-19. Вони були оглянуті на 45,0 (40,0; 65,0) день від перших симптомів COVID-19 і на момент огляду мали скарги на задишку. Обстеження включало збір скарг та анамнезу, аналіз медичної документації, фізикальне обстеження, пульсоксиметрію (SpO2 ), тест з 6-хвилинною ходьбою (6MWT), вимірювання дифузійної здатності легень (DLco), лабораторні методи (С-реактивний протеїн (СРП), D-димер, кількість тромбоцитів, ендотелін-1). Результати. Оскільки було встановлено, що хворі, з одного боку, мали різний ступінь дихальної недостатності, різні лабораторні показники в гострому періоді COVID-19 та різну виразність задишки у постгострому періоді хвороби, а з іншого — широкі коливання рівнів ендотеліну-1, був проведений кластерний аналіз. Виділено 2 кластери хворих. До кластеру 1 увійшло 15 осіб, у яких рівень ендотеліну-1 був значно вищим, ніж у кластері 2, до якого увійшло 24 особи. Також у кластері 1 вищим був індекс маси тіла, SpO2 на момент огляду — нижчою, а результати 6MWT та DLco – гіршими. Кластери 1 і 2 були співставними за віком і статтю, проте відрізнялися за умовами лікування (амбулаторно чи стаціонарно), тривалістю госпіталізації, мінімальним рівнем SpO2 і показниками СРП та D-димеру у гострому періоді, тяжкістю перебігу гострого періоду COVID-19. Висновок. Високий рівень ендотеліну-1 у хворих, які перенесли гострий або критичний перебіг COVID-19, мали високі рівні СРП і D-димеру, мають зайву вагу або ожиріння та виражену задишку, низьку толерантність до фізичного навантаження і погану дифузійну здатність легень у постгострому періоді COVID-19, свідчить про необхідність ретельного спостереження за цими особами з метою профілактики розвитку несприятливих подій у постгострому періоді COVID-19.
The impairment of endothelial function is one of the mechanisms contributing to the increased risk of cardiovascular and cerebrovascular events in patients who have experienced community-acquired pneumonia associated with COVID-19. The aim of the study was to establish the connection between the level of endothelin-1 in peripheral blood of individuals who have experienced community-acquired pneumonia associated with COVID-19, with clinical-anamnestic, demographic, laboratory, and functional indicators in both the acute and post-acute periods. Materials and methods. 39 patients (age — 57.0 (48.5; 64.0) years, male — 18 (46.2 %), female — 21 (53.8 %)) survived COVID-19-associated community-acquired pneumonia were investigated. They were investigated on the 45.0 (40.0; 60.0) day from the onset of COVID-19 and had the dyspnea at the moment of the investigation. The examination included analyzing complaints, medical history and documentation, physical examination, pulse oximetry (SpO2 ), a 6-minute walk test (6MWT), measurement of lung diffusion capacity (DLco), laboratory methods (C-reactive protein (CRP), D-dimer, platelet count, endothelin-1 measurements). Results. Since it was found that patients, on one hand, had varying degrees of respiratory failure, different laboratory parameters during the acute period of COVID-19, and varying severity of dyspnea in the post-acute period of the disease, and on the other hand, exhibited wide fluctuations in endothelin-1 levels, a cluster analysis was conducted. Two clusters of patients were identified. Cluster 1 comprised 15 individuals with higher body mass index, lower SpO 2 levels at the time of examination, and poorer results in the 6MWT and DLco compared to Cluster 2, which included 24 individuals. The level of endothelin-1 in Cluster 1 was significantly higher than that in Cluster 2. Clusters 1 and 2 were comparable in terms of age and gender but differed in terms of treatment conditions (outpatient or inpatient), duration of hospitalization, minimum SpO 2 levels, CRP, and D-dimer levels in the acute period, and severity of the acute phase of COVID-19. Conclusion. A high level of endothelin-1 in patients who have experienced severe or critical COVID-19, accompanied by elevated levels of CRP and D-dimer, overweight or obesity, significant dyspnea, low tolerance to physical exertion, and poor DLco in post-acute period of COVID-19, indicates the necessity of careful monitoring of these individuals to prevent the development of adverse events in post-acute period of COVID-19
Доп.точки доступа:
Габшидзе, Н. О.

Свободных экз. нет

Найти похожие

1-10 11-20 21-30 31-40 41-50 51-60

Тематический навигатор

Статистика обращений

© Международная Ассоциация пользователей и разработчиков электронных библиотек и новых информационных технологий
(Ассоциация ЭБНИТ)